Непасторське посланіє пасторського візиту

31 Липня 2009
52174
31 Липня 2009
12:13

Непасторське посланіє пасторського візиту

52174
Патріарх Кирило і його суперідея
Непасторське посланіє пасторського візиту

Розглядаючи приїзд в Україну Патріарха Московського та всієї Русі Кирила й намагаючись розібратися в істинних мотивах декларованого «пасторського візиту» (міркування з цього приводу див. у «Дні» №129 за 28 липня та №130 за 29 липня цього року), ми передусім повинні пам'ятати про те, що в Україні церковний розкол проходить «по живому» - в окремих сім'ях, цілих родинах та родах. І цей розкол, попри очевидний політичний підтекст і так само очевидну участь старого як світ принципу «розділяй і володарюй», значно фатальніший за політичні «різночитання». Адже йдеться про питання віри - сфери, з одного боку, глибоко суб'єктивної, але з іншого - фундаменту, на якому, зокрема, тримається нація.

 

Щодо візиту московського Патріарха Кирила українцям варто було б проявити власне християнську чесноту - толерантність... Якби цей візит був справді пастирським... Але, мабуть, власне пастирським і зовсім не політичним він не міг би бути апріорі. Навіть якби того захотів сам Кирило. Але й він того не захотів.

 

- Я ставлюся до предстоятеля РПЦ як до приватної особи. Україна є світською країною, а приїзд Кирила - це один із феноменів культурного життя, а не політичного. Тому все, що відбувається навколо приїзду Кирила має знаходитися поза рамками політичних процесів, - переконаний Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди, академік НАН України. - З іншого боку, політика і релігія в Україні, а тим більше в Росії, не є відокремленими один від одного. Приїзд Патріарха тому яскраве підтвердження. Це політична акція, - стверджує пан Мирослав.

 

- Апелювати до почуттів православних - це одне, але якщо одночасно є прагнення розбурхати почуття політичного характеру - то це вже дещо інше, - прозоро натякає Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». - Мені здається, є певне лукавство в тому, що приїзд патріарха Кирила називають чисто пасторським. У Росії церква ніколи не була церквою, вона завжди була частиною держави. У цьому контексті можна також згадати минулорічний приїзд Вселенського патріарха Варфоломія до України, коли Кирило, перебуваючи в Україні ще не в як патріарха, зі сцени на Майдані скандував, що «Украина, Россия, Беларусь - единая Русь». А це вже гасло не зовсім православне.

 

Політикою цей візит «віддає» не тільки через зміст заяв московського патріарха, а й через форми, за допомогою яких він звертається до українського суспільства. Боротьба розгорнулася не тільки у медіа, а навіть на вулицях Києва: білборди із зображенням Кирила вступають у приховану конфронтацію з лайтбоксами з патріархом Філаретом. Майже як на виборах. І не дивно, бо ж ставки ідентичні - Україна. Обидва церковники вітають українців із черговим святом Хрещення Русі, але в цьому однаковому посланні втаємниченим в український церковних світ чітко вчуваються кардинально різні позиції. І хоч як би запевняв Кирило, що приїхав в Україну він як паломник, і що він зовсім не дивиться на українських віруючих згори вниз, але, на жаль, саме такий кут зору зумовлений поведінкою самих українців. Особливо політиків, які супроводжують патріарха всюди, у тому числі на всіх телекартинках. Схоже, «віра» їх настільки «глибока», що навіть перед електоратом вони готові виглядати жалюгідно.

 

Поведінка медіа в контексті останніх днів заслуговує на окремі рядки. Особливо це стосується телеканалу «Інтер», який, здається, переформатувався на місцеву прес-службу Кирила, розсилаючи фото, графік пересування патріарха (до речі, і верстка візиту його політично-, а не суспільноорієнтована) та транслюючи заходи за його участі в Києві, Донецьку, Криму, Почаєві. Цікаво, звідки у «Інтера» такий нестримний інтерес до духовності та просвітництва? І чому він не прокинувся минулого року під час візиту в Україну Вселенського патріарха Варфоломія?

 

Найбільший резонанс викликав інтерівський прямий ефір за участі Кирила, який у попередніх анонсах було названо «безпрецедентною духовно-просвітницькою програмою». Звичайно, слово «безпрецедентний» тут цілком доречне, але те як канал раптово потягнувся до зовсім не рейтингових духовності та просвітництва (ці слова для телеменеджерів, як правило, звучать як анекдот) виглядало дуже дивно і... політично? Хоч як це страшно, а духовно-просвітницькі програми з доброго дива та ще й на найрейтинговішому каналі та ще й у «прибутковий» час не з'являються. А якщо з'являються, значить просвітництво це має, так би мовити, особливий характер... До речі, програму, як стверджує прес-служба «Інтера», подивилася третина телеглядачів країни. Такі високі показники, які, як наголосив сам «Інтер», перевершили програму «Судові справи» та навіть мильну оперу «Дві сторони однієї Анни» - чудова нагода для каналу перейти на духовно-просвітницькі проекти у прайм-тайм. Прекрасну ідею щодо появи в ефірі «першої кнопки» і Філарета, і Любомира Гузара, і інших духовних наставників висловила Ольга Богомолець, яка була учасницею прямого ефіру. Справді, чому ні? «День» звернувся до прес-служби «Інтера» із запитанням, чи виходитимуть такі програми в подальшому, і з іншими, зокрема, українськими інтелектуалами? Пославшись на те, що все керівництво зайняте візитом Патріарха, на відповідь нас попросили почекати до понеділка. Тепер щодо самого ефіру. Звуковий бекграунд у формі дзвонів на початку програми мав ознаменувати духовність і благодать, яка сходить на українців прямо з екранів їхніх телевізорів. Натомість вони засвідчили початок доволі суперечливого монологу Кирила. Він сконцентрувався навколо декількох російських «імпортних» ідей.

 

По-перше, ідея єдності братніх народів і одночасно ворожість до «Західного світу». Ця ідея була особливо відчутною на лексичному рівні. Концентрація слів на кшталт «об'єднання», «наше», «спільний» і похідних явно зашкалювала як для риторики гостя з іншої держави. І герої свої нам, українцям, не потрібні, і історію не треба викручувати, бо це роз'єднує «нас» (хто такі «ми»?). Тому «не потрібно експериментувати з іменами, які розділяють суспільство». Дискомфорт під час цих слів можна було відчути ледь не тактильно. Адже вони є прямим втручанням в українські внутрішні справи, яке ми, до того ж, дозволяємо та заохочуємо.

 

Особливо моторошно з вуст московського патріарха прозвучала фраза «я почуваюся вдома». Вона, зізнатися, примусила мене замислитися, чи вдома я...

 

По-друге, ідея церковно-державних відносин, які повинні розвиватися в дусі «симфонії». При цьому Кирило дипломатично говорить про необхідність церковної автономії і одночасно «підкреслює необхідність співпраці». Звичайно, згадує «ідеальний проект» Візантію (розширений коментар на цю тему читайте в матеріалі Ігоря Лосєва на 17-й шпальті). Хоч скільки б патріарх говорив про автономність церкви, всі експерти в один голос стверджують, що церква в Росії зберігає єдність із державою, яка, в свою чергу, змінює «етикетки», але не змінює сутності. Заперечуючи радянське (тобто безбожне), патріарх одночасно утверджується в ньому. Мовляв, так, сталінізм був злочином, але... «Нацизм - людиноненависницький режим, а сталінізм - репресивний». «Усього-навсього» репресивний...

 

Історія людства і українства зокрема, свідчить, що через сферу духовну шлях до експансії - найкоротший. Релігія - це, мабуть, найцинічніша зброя. Утім, нею не нехтують і в наш час толерантності та політкоректності. Не треба бути експертом, аби зрозуміти, що озвучені патріархом Кирилом ідеї насправді зводиться до головної - суперідеї і суперзадачі, ім'я якій - імперіалізм. Не ліберальний і не осучаснений. А той самий, нам знайомий.Черговий раз нарікаючи на Захід, Кирило говорив про те, що «ми» (знову «ми»... Хто такі «ми»?) не повинні виступати як ті, кого ведуть, а навпаки, приносити в Європу свої цінності. Так от є дуже проста відповідь на цю тезу. Цікаво, звичайно, почути перелік російських цінностей, але українські цінності - як раз європейські!

 

Микола Гриценко, письменник, журналіст:

- Дивився «Свободу» на «Інтері» із Патріархом Російської православної церкви Кирилом і відчував себе наче під дією гіпнозу. Я напружувався, вслухаючись у кожне слово високого московського гостя, насторожено сприймав кожну інтонацію і... багато з чим, про що він говорив, змушений був погоджуватися.

 

Чим більше слухав, тим доступнішою і зрозумілішою поставала переді мною ця людина. Тривалий час ефіру, виділений одним із найрейтинговіших загальнонаціональних телеканалів, спливав швидко. А Патріарха хотілося слухати, слухати, слухати... З екрана неначе «сходила благодать» у вигляді красивої телевізійної «картинки», розумних, вдумливих запитань знайомих мені людей, і розлогих, компетентних, неагресивних відповідей високопоставленого гостя... Здавалося, варто йому було один єдиний раз спіткнутись і «вжити» якесь «не благодатне» слово чи вдатись до політичного великодержавного лексикону і вся ця «картинка» тоді б розсипалася... Я зловив себе на думці, що навіть чекав цього. Але не дочекався. Весь ефір пройшов рівно, толерантно. Це я відзначив для себе ще як і телевізійник. Стоп. Ось тут, подумалось, варто розміркувати детальніше.

 

Патріарх, наближаючи мене до себе, спілкувався через екран знайомою з дитинства світською російською мовою. Він постійно користувався прогресивними неологізмами на кшталт «проект», «олігарх», «менеджер»... Він не вважав принизливим для себе вживання побутових висловлювань і порівнянь...

 

Що це? Новий «патріарший стиль»? Чи намагання, аби тебе прийняли «за свого»? Це справжність, чи обумовлена сценарієм стратегія? І куди, запитував себе я, подівся отой проповідник Кирил, який іще кілька років тому (до обрання Патріархом) виступав із телезверненнями, що межували з політичним втручанням в інтереси моєї держави?! В оцінюванні дій служителів Української церкви Київського патріархату і нової помаранчевої влади він тоді не добирав слів. Це була мова, скоріше, не духовного, а кремлівського бійця - безапеляційна, жорстка і жорстока...

 

Що змінилося? Посада. Коли він був справжній у ставленні до моєї держави: тоді чи тепер? Чому в українську студію були привезені (і за чий рахунок?) відомі «інтерв'юери» з Москви, а «мовчазним фоном» слугувала вітчизняна «масовка»? Хто, врешті, автор цього сценарію, включно із заздалегідь визначеним переліком запитань до Патріарха? І головне - хто основні вітчизняні виконавці?

 

Обдумуючи почуте і побачене, запитань без відповідей з'являлось все більше й більше... А ще яскраво виокремилася мета усього цього ефіру, як, певне, й мета візиту Патріарха Кирила до України: продемонструвати мільйонам православним українцям Велику Місію нового Московського патріарха із Возз'єднання Російської церкви. Наступною «логічною» місією, подумалося мені, може бути «возз'єднання усіх російських земель». Цю місію, щоправда, виконає уже інший російський «місіонер», ім'я якого всім відоме. Успішним завершенням виконання цих обох паралельних «місій» вважатиметься, напевне, знищення моєї держави. Під солодкими гаслами «добра, віри, любові та слов'янського братерства»... От тоді, щоб нейтралізувати певні «історичні незручності», резиденцію Російського Патріарха варто буде перенести до Києва, а саму Росію перейменувати в Русь.

 

Що, здається нереальним такий розвиток подій? Але ж реальним стало виділення Київськими «космічними» властями землі під забудову в Либідському парку столиці «найвищої в Європі» православної церкви. Здогадайтесь з першого разу, чиїми коштами вона буде збудована і якому патріархату належатиме?..

 

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідуюча відділом проблем релігійних процесів в Україні Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України:

- Поняття «історія» - це багатосемантичне слово, яке позначає саму подію, а головне - її інтерпретацію. Слухаючи виступ патріарха на каналі «Інтер», я зрозуміла, що він, говорячи про історію, користувався тими інтерпретаціями, які отримав від Нестора Літописця, або інших середньовічних письменників і хроністів, що описували повстання київської метрополії. Вченими вже доведено, що в «Повісті минулих літ» яскраво представлено декілька позицій, адже цей документ неодноразово переписувався - до нього включалися ті речі, які були корисними для певного періоду того чи іншого князя. Тому, навіть такий донедавна авторитетний документ, якій не піддавався сумніву, викликає певні сьогодні застереження. Саме тому ми не могли довго пояснити чому «Повість минулих літ» не є єдино концептуальним, адже там представлені не тільки київські інтереси, а й візантійські. Виходячи з цього, в мене виникає питання - що є «чистою історією» для патріарха? Мені видається, що це карамзинська історіософія, яка сформувалася в період розквіту Російської імперії і яка носить абсолютно ідеологічне забарвлення. Адже вона була орієнтована на те, щоб довести вивещеність Третього Риму, вивещеність Російської імперії над іншими слов'янськими державами і народами.

 

Сьогодні, мені здається, що й друга світова війна, і розвал Радянського Союзу, й інші періоди історії мають бути піддані певному переосмисленню - не переписуванню, а саме переосмисленню. Бо факти залишаються, про них у нас немає достовірності, вони все одно інтерпретовані кимсь. Тому, не треба постійно дивитися в минуле, адже це гальмує наші сучасні уявлення і погляди на життя. В період радянської тоталітарної влади дуже багато імен було замовчано, зокрема, і православної церкви, і якщо ми сьогодні переосмислимо той період - це не означає, що ми його перепишемо, ми його просто допишемо, включаючи в цю канву незаслужено забуті імена. Наприклад, наш Іван Огієнко. Ми читали переклад біблії українською мовою і навіть не знали, що це за постать аж до поч. 90-х рр. Сьогодні ми включили цю поважну особу до історії нашої держави, до історії повстання православної автокефальної церкви, і це не переписування історії.

З цього приводу я можу сказати, що росіянам взагалі важко щось змінити в своїй свідомості, адже це тривалий процес. Тому, українці мають бути терплячими, ми повинні розуміти, що перш ніж пристати на якусь думку, росіянам потрібен час. Особливо це є показовим для Патріарха Кирила, хоча, я гадаю, він набагато скоріше, ніж увесь російський народ, подолає вузьку історіософську точку зору, яка навіяна ідеологами XVII чи XVIII століття, оскільки він є надзвичайно ерудована, освічена, мисляча, мудра людина. Переписувати історію ми не збираємося, ми тільки будемо допрацьовувати її, включаючи нові імена, події, інтерпретації, з урахуванням тих потреб, які виникають сьогодні, а не тих, які були актуальні двісті чи триста років тому назад.

 

Скажу відверто, коли я дивилася і слухала Патріарха, я заздріла російському народу, їм несказанно повезло з патріархом, оскільки він дуже розвинута людина. Він мені був цікавим як філософ, як мислитель, бо я теж належу до філософів. Я навіть деякі речі взяла на замітку для себе, тому що з багатьма думками, які висловлював патріарх, я солідарна. Зокрема, щодо кризи сучасного суспільства, необхідності християнського аскетизму, свідомості людини, тощо. Мені дуже сподобалася позиція, яка була висвітлена у питанні нашої Ольги Богомолець, яка не просто поставила підготовлене запитання, як робили це інші, а презентувала українську позицію. Ця позиція, нажаль, у цьому ток-шоу не була добре представлена. Мені взагалі здалася дивною позиція каналу «Інтер», який ігнорує інші погляди, він займається комуністичною апологетикою в добрих традиціях патріарха. Я нічого проти не маю, але постає запитання - де ж журналістська об'єктивність? Наприклад, показували літургію з Патріархом Кирилом в Києво-Печерській лаврі і не слова не сказали про Хресний хід із патріархом Філаретом, який ішов від Володимирського собору до Володимирської гірки. Тож, мені здається, що під час цього ефіру діалогу не вийшло, були просто запитання і були блискучі відповіді.

 

Отже, Ольга Богомолець відзначила і оголосила дуже правильну річ - важливість приїзду Патріарха і його участь у цій розмові, яка є дуже перспективною. Наше суспільство дійсно прагне таких щирих звертань, із якими вчора звернувся патріарх Кирило, але чи згодиться канал «Інтер» продовжити цю традицію. Адже українська земля багата такими мудрими і талановитими людьми як патріарх Кирил. Хіба ми не можемо вести таку розмову? В нас багато гідних філософів, культурологів, політологів, письменників тощо. Наша культура існує, але вона знаходиться в якомусь підпіллі. В мене є великі сумніви, що «Інтер» зможе започатковану патріархом Кирилом розмову продовжити з українськими представниками. Ольга Богомолець якраз і підкреслила, що ми вже змучилися від безтолкових і абсолютно примітивних програм.

 

Товариство, яке слухало Патріарха, продемонструвало, що українці здатні чути й почути мудрі слова. Тому наступний крок знову за «Інтером», і дуже б хотілося, щоб отой заявлений діалог не був одностороннім. Діалог передбачає інший бік. Якщо Кирило є богословом і постійно про це говорить, то він повинен спілкуватися і з українськими богословами. Якщо ти приїхав «врачевать» розкол, то ти як лікар повинен прийти до хворого, а виходить так, що він чекає, коли хворий приповзе до нього на пузі. Загалом, Патріархом було зроблено багато толкових заяв, які відкривають перспективи діалогу, але реальних кроків на реалізацію поставлених завдань робиться поки що мало.

 

«День»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Маша Томак, Іван Капсамун, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
52174
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Дуболом
5380 дн. тому
Лосев, вот когда перестанешь с мальчиками заигрывать и трогать их за всякое - тогда и пиши про Патриарха, ладно. А то диковато выглядит - "голубой" пишет о вере и религии.
Цікавий
5383 дн. тому
Особливо моторошно з вуст московського патріарха прозвучала фраза «я почуваюся вдома». Вона, зізнатися, примусила мене замислитися, чи вдома я... +5
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду