- Я думаю, що міністр внутрішніх справ, як ніхто інший, повинен вважати на свої слова. І не висувати звинувачень без суду. В Україні ще ніхто не скасував презумпцію невинності. І висувати якісь звинувачення може тільки суд. А те, що собі часом дозволяє Юрій Віталійович, не гідно людини, яка стоїть на стражі закону. Закон, як вони кажуть, один для всіх. І поки ніхто нічого не довів, поки не було суду, ніхто не має права висувати голослівні звинувачення. Тому я просила би усіх в усіх ситуаціях все-таки вважати на слова. Адже слова часом ранять більше, ніж зброя. І коли я бачу багато публікацій чи висловлювань політиків і журналістів, які вже наперед знають, хто в чому винен, то з гіркотою думаю про те, наскільки правовим є наше суспільство, наскільки правовою є наша держава.

 

 

- Не говорю про цей випадок. Скажу про тенденції. На жаль, деякі журналістські розслідування проводяться на замовлення. Ми мусимо це визнати. Я не узагальнюю, але переконана, що вважати на слова мають і журналісти. Повинні бути стандарти. В Україні, за невеликими винятками, нема журналістського стандарту, нема стандарту відповідальності керівників правоохоронних органів, міністрів, чиновників найвищого рівня, за їхні слова і звинувачення. І політики, і журналісти повинні вважати на слово.

Якщо журналісти провели розслідування, довели, що факти мають місце, то мстити журналістам за це не можна в жодному випадку. Треба приймати це, як є. Але треба пам’ятати - у правовому суспільстві журналіст має відповідати за свої слова. І чиновник повинен відповідати за свій чин і за своє слово.

 

 

- На жаль, в країні, де знищена судова система, захист людини, яка не має якогось потужного запліччя, практично не можливий. Які б ми добрі закони не приймали, з цього нічого не буде, бо закони не діють. Дивіться, приклад із журналістом, якого ви згадали. Я телефонувала до В.Наливайченка. Треба віддати належне, він надіслав мені відповідь. Основне, що відпустили цього хлопця. Інше питання, що вони змусили його на камеру сказати, мовляв, він не має жодних претензій, що його ніхто не забирав у машину, а він сам прийшов.

 

Це молодий хлопчина. І ви повинні розуміти, коли вас закривають на п’ять годин на допит, то вам хочеться вийти, і якщо людина не загартована - вона скаже все, що попросять. Але ж ніхто за це не відповів – ті офіцери, які приїхали і забрали хлопця, не покарані. Ми в якій державі живемо? Який закон може від цього захистити? А Президент взагалі не відповів на мій відкритий лист як депутата і голови комітету зі свободи слова.

Ми готуємо на Комітеті цілий пакет документів, які не просто лататимуть дірки в забезпеченні правового захисту всієї інформаційної сфери, а вибудують нову концепцію захисту. Та якщо закон не діє, якщо знищений Конституційний суд, знищені суди усіх інстанцій, то важко очікувати ефекту від наших зусиль. Україна мусить виконати величезну роботу з повернення до пошанівку права в нашій державі.

 

- Це все зрозуміло. Але ж не можна нічого не робити.

- Потрібні дуже кардинальні зміни. Потрібна зміна всієї системи влади. До влади повинні прийти люди, які будуть відповідати, які будуть рівні перед законом, які здійснять те гасло, яке висунув Президент Ющенко і якого він не виконав.

 

 

- Ніколи раніше такого безправ’я і такого топтання по законах в Україні не було. Згадайте перші роки української незалежності за президента Кравчука. Не було такого. Звичайно, громадянське суспільство повинно дозріти. Люди повинні відчути себе вільними і перестати боятися влади. Ось журналіст, про якого ми говорили. Якби він не боявся, що його закриють, то він би ніколи не сказав на камеру, що не має претензій до СБУ. Повинна визріти не лише свідомість, але й мужність суспільства, гідність кожної людини. Це не дається так просто. Сорок років по пустелі нас ще ніхто не водив, а тільки сімнадцять.

 

- Днями я зустрічалася з представниками Ради Європи. Ми говорили про цей законопроект з ними. Я особисто дуже детально знайомилася з цим документом. Мені впало в око кілька речей. По-перше, виступає такий фактор як платна інформація. Ти можеш отримати в Кабміні за додаткову плату якусь додаткову інформацію. Що це означає? Хто повинен визначати, яка інформація платна, яка ні ? Це велика лазівка для корупції. По-друге, Кабмін має багато повноважень визначати, яка інформація повинна бути відкритою, а яка закритою. Це теж неправильно. Чому це повинен визначати Кабінет Міністрів і де критерії? Принаймні, ці дві речі мене насторожили і ми говорили про це з представниками Ради Європи. Ми на засіданні Комітету ще не розглядали цей законопроект, але моя думка про нього склалася. Буду переконувати колег у тому, що підтримувати такий законопроект не можна.

 

 

- Нам потрібна нова інформаційна концепція, потрібен пакет законів, який регулював би цю сферу діяльності. Адже ми працюємо за дуже старим законом «Про інформацію». Там нема нічого, наприклад, про Інтернет.

 

Отже, зараз разом з експертами з Ради Європи ми працюємо над пакетом документів для української інформаційної концепції. Зареєструємо цей пакет, хоча не відомо, як парламент працюватиме... Навіть якщо ми не встигаємо у цьому скликанні, це треба робити у наступному. А загалом 2008 - це втрачений рік для багатьох ініціатив і для правового забезпечення інформаційної сфери в тім числі. Ефективність парламенту була низька.

 

- Свобода - це відповідальність. Древні казали, що свобода без відповідальності – це хаос, а відповідальність без свободи – це тиранія. Все-таки відповідальність повинна бути, і маємо принаймні якісь рамки окреслити, закласти якісь критерії та стандарти. Я вважаю, що людська свобода не повинна мати обмеження, якщо така свобода передбачає особисту відповідальність індивіда перед вищим законом – перед законом Божим. Але свобода без відповідальності може запровадити суспільство в страшні тарапати..

 

- Чи розглядається у цьому пакеті документів проблема регулювання ринку розповсюдження друкованої преси? Адже всі звертають увагу лише на ТБ.

- Днями я написала, зокрема, листа Леоніду Черновецькому з проханням не позбавляти можливості продавати газети і журнали в метро. Дуже сподіваюся, що він прислухається . Але це знову ж таки косметичний засіб.

 

Ми повинні бути готові до того, що під час кризи у жорсткій конкуренції впаде багато нежиттєздатних медіа, які не мають достатнього фінансування, достатнього впливу. І це треба сприймати, як гіркий але нормальний процес. Тяжкі часи – це як огранка для доброго каменя, вони залишають найкраще. Тому мусять зараз виокремитися кільки сильних загальнонаціональних видань. А вони вже є в Україні. Переконана, не помре «Дзеркало тижня», «Факти» та низка інших видань. Адже ці газети мають свою історію, вплив, реноме. В цих газетах відчутна збалансованість. Вони безкоштовно друкують представників опозиції...

 

 

- Сама свідомо ніколи не робила замовних інтерв’ю і замовних матеріалів про себе. Це при тому, що багато замовних матеріалів розміщують проти мене. А щодо ринку розповсюдження преси, то він теж мусить принципово змінитися.

 

- Чому ви про це не напишете? Треба робити процес прозорим. І це повинен робити кожен, навіть якщо він впаде жертвою цього. І так кожен з нас, якщо він не буде відмовлятися від таких речей, якщо він буде давати хабарі, то так буде завжди.

 

 

- Я знаю цю технологію. Це сидять групи у штабах.

 

- Не бачила. Але, думаю, такі групи є у багатьох штабах.

 

 

- Це проблема держави - зробити так, щоб таємна інформація і таємні документи не ставали надбанням усіх.

 

 

- Відповідні органи. Це їх проблеми. Не можна журналістів переслідувати за те, що вони надрукували документ, який їм принесли. Бо інформація – це журналістська праця. Якщо в нас така, пробачте мені, держава, де документи про продаж зброї ходять по руках, то це не проблема журналістів. Бо для них здобути інформацію – це їхня професія.

 

 

- Не вважаю, що закрити канали – це розв’язати проблему пропаганди. Треба вибудовувати відносини із сусідами у такий спосіб, щоб сусід не ставав твоїм ворогом і його політика щодо тебе була доброзичливою. Все решта - лише наслідок міждержавних відносин. Закриття – це не спосіб. Це радянська практика думати, що ми закриємо канали і вирішимо проблему.

 

 

- Ну, ми ж прекрасно знаємо, що насправді за цим стоїть. І розуміємо, на скільки жалюгідними є потуги закритися від того шквалу інформації, яка нам, може, й не потрібна. Але ми повинні діяти як люди, які живуть у цивілізованому суспільстві. А в цивілізованому суспільстві в умовах конкуренції люди створюють сильну протидію, свої сильні канали, сильну інформацію. Конкурують не закриттям, а якістю. Саме так можна боротися з тими ідеями і думками, які не співпадають з нашими національними інтересами.

 

 

- Варто. І ми розглядали це питання на засіданні Комітету. Сподіваюся, ми винесемо це питання на розгляд парламенту. Інша річ, коли парламент зможе прийняти будь-яке рішення.

 

 

- Тут я якраз можу підтримати Томенка. Тому що це найбездарніший канал. З тим покриттям, який він має, можна спробувати на його основі навіть створити прообраз громадського телебачення. Можна подумати про його фінансування, причому різними політичними силами.

 

 

 -Ні. Якщо виписати умови так, що всі вкладають рівнозначні суми і мають рівні можливості представляти свої ідеї на каналі. Якщо запросити на канал на роботу справді талановитих і незалежних журналістів, запропонувати їм гідну зарплату, поставити там добрий громадський контроль, то можна створити прообраз громадського телебачення, не чекаючи, коли нинішня влада чи та, що прийде, спроможеться повернутися до цієї проблеми.

 

- Якби парламент працював, такі ідеї можна було б легко реалізовувати.

 

 

- Журналісти повинні розуміти, що репутація ділових людей коштує дуже дорого. Чесно кажучи, коли «Плюси» показали Семенюк на пляжі роздягненою, це виглядало огидно. Тому її чоловік має право подавати такі позови. Журналісти повинні відповідати, якщо вони знущаються над людьми.