Секретар НСЖУ
12:57
Вівторок, 10 Січня 2017

Комунальний медіаландшафт. Порівняймо: Вінниччина, Кіровоградщина та Черкащина

Спробуймо порівняти, промоніторивши контент останніх місяців районних газет трьох областей Центральної України. Газет, що ввійшли до постанови Кабміну як учасники першого етапу, т. зв. пілотники
Комунальний медіаландшафт. Порівняймо: Вінниччина, Кіровоградщина та Черкащина
Комунальний медіаландшафт. Порівняймо: Вінниччина, Кіровоградщина та Черкащина

Чим живе українська глибинка? Чим подібні й відмінні різні регіони? Про що можна дізнатися, читаючи районні комунальні друковані видання, що вже нині стають незалежними?

Спробуймо порівняти, промоніторивши контент останніх місяців районних газет трьох областей Центральної України. Газет, що ввійшли до постанови Кабміну як учасники першого етапу, т. зв. пілотники.

Читаючи щомісяця по два-три десятка локальних видань, звернула увагу: інколи так захоплюєшся змістом, що не звертаєш уваги на фахові питання, редакційні технології. Подеколи ж, на жаль, нудно й нецікаво буквально з перших абзаців.

Об’єкти нинішнього моніторингу теж різні — за версткою, поліграфією, накладами і, звісно, змістом. (Інколи дивує, чому читачі віддають перевагу сірим, невиразним газетам. Утім, ми ж бачимо лише ті тиражі, що їх вказують у вихідних даних самі газетярі.)

Про що свідчать цифри

Багато про що можуть свідчити цифри. Про успішність чи неуспішність видань, про невикористаний ресурс, коли порівнюватимемо тиражі з населенням. Про ставлення газетярів до реформування: скільки виявилося охочих іти в «пілот». Про загальний стан друкованих ЗМІ, судчи з даних Національної бібліотеки імені Вернадського. І про законослухняність, дисциплінованість редакцій, повагу до своєї праці — на прикладі відправки обов’язкових примірників до цієї бібліотеки.

Перейдімо до конкретики. Розглянемо ті комунальні видання, що зголосилися йти на перший етап, але, на жаль, не всі з них, бо якщо з 16 вінницьких районок обов’язкові примірники надсилають п'ятнадцять, із дев’яти черкаських — сім, то з одинадцяти кіровоградських — тільки п’ять.

Однак статистичні дані маємо по всіх трьох областях; і можемо сказати, що до роздержавлення місцеві газетярі рухаються активно. На перший етап ідуть: у Вінницькій області з 34 комунальних видань — шістнадцять (47 %), у Кіровоградській — із 26 видань ідуть одинадцять (42 %), трохи відстають черкащани: з 25 видань — дев'ять (36 %).

Вінниччина

«Бершадський край» — 6040 прим. Населення району — 59430 осіб.

«Вісті Тепличчини» -2223 прим. Населення району — 28287 осіб.

«Гайсинський вісник» — 7200 прим. (міська). Населення м. Гайсин — 25 991 осіб.

«Життєві обрії» — 3900 прим. Населення Хмільницького району — 36492 осіб, м. Хмільник — 28192 осіб.

«Колос» — 3212 прим. Населення Погребищенського району — 30058 осіб.

«Літинський вісник» — 2690 прим. Населення району — 35483 осіб.

«Наше Придністров’я” — 2385 прим. Населення Мурованокуриловецького району —  25446 осіб.

«Прапор перемоги» — 4740 прим. Населення Калинівського району — 58076 осіб.

«Прибузькі новини» — 5464 прим. Населення Немирівського району — 49217 осіб.

«Слово Придністров’я” — 1000 прим. Населення Могилів-Подільського району — 33022 осіб, м. Могилів-Подільський — 31464 осіб.

«Трибуна праці» — 3885 прим. Населення Гайсинського району — 57092 осіб.

«Тростянецькі вісті» — 2640 прим. Населення району — 35716 осіб.

«Трудова слава» — тираж не вказують. Населення Іллінецького району — 37438 осіб.

«Чернівецька зоря» — 2030 прим. Населення району — 21447 осіб.

«Шаргородщина» — 2645 прим. Населення району — 57237 осіб.

Кіровоградщина

«Вісник Голованівщини» — 4450 прим. Населення району — 30861 осіб.

«Вперед» — 7105 прим. (тижневий наклад). Населення Олександрівського району — 27218 осіб.

«Новоукраїнські новини» — 2859 прим. Населення району — 41842 осіб.

«Сільське життя» — 2200 прим. Населення Добровеличківського району — 33796 осіб.

«Слово і час» — 2682 прим. Населення Благовіщенського району — 22622 осіб.

Черкащина

«Вісник Городищини» — 2200 прим. Населення району — 40399 осіб.

«Дніпрова зірка» — 2870 прим. Населення Канівського району — 18915 осіб, м. Канів — 24903 осіб.

«Зоря» — 1468 прим. Населення Монастирищенського району — 36122 осіб.

"Трудова слава" — 2250 прим. Населення Кам’янського району — 27146 осіб.

«Чигиринські вісті» — 1736 прим. Населення району — 26575 осіб.

«Шполянські вісті» — 4618 прим. Населення району — 43139 осіб.

«Колос» — 3250 прим. Населення Тальнівського району — 33886 осіб.

Як бачимо, середня «температура по лікарні» не буде інформативною, бо різниця в накладах суттєва. Отже, кожне видання для виживання й подальшого розвитку має шукати власні шляхи. Хоча, звісно, не варто втрачати енергію й винаходити велосипед, краще вибрати найбільш підходяще з багатого досвіду інших.

Взагалі ж вінницьке поле друкованих ЗМІ найгустіше заселено порівняно з черкаським і кіровоградським. На майже 1 млн 600 тис. населення області — 241 видання (ті, що відправляють обов’язкові примірники до Національної бібліотеки). На Черкащині при 1 млн 236 тис. населення — 179 видань. У Кіровоградській області — на 968 тис. населення — 85 газет. Не всі нині виходять, однак можна впевнено сказати, що й при значно менших цифрах газетного голоду не буде.

Скажімо, в Тальнівському районі, як пише голова райради в «Колосі» (29.09.2016), шість друкованих ЗМІ. На тридцять тисяч населення — круто. І зрозуміло, що фінансово самодостатніми ці видання просто не можуть бути. Але ж хтось і навіщось їх фінансує...

Процитую голову райради: «Прошу журналістів, не забувайте, що, крім прав, у вас є ще обов’язки, зокрема, подавати об’єктивну й достовірну інформацію.Дивує, що окремі ЗМІ якось швидко змінили зміст своїх публікацій: постійно хвалили одних, а про інших писали лише негатив, а зараз — навпаки. Яка ж причина? Прозріваєте чи… заробляєте?».

Про заробляння поговоримо пізніше, але варто додати, що в політиків нині є інтерес до локальної преси. Як заявив губернатор Вінниччини Валерій Коровій в інтерв’ю «Прибузьким новинам», «ми зробили соціологічне опитування і побачили, що рівень довіри до вашої газети — 75 % населення».

Акція, що її реалізує вінницький голова облдержадміністрації, заслуговує на те, аби поговорити про неї детальніше.

Губернатор спілкується з редактором кожної районки

Це інтерв’ю вінницького обласного очільника немирівській районці (18.11.2016) було цікаво читати, бо на конкретні запитання він давав конкретні відповіді. Впевнена, й мешканці Іллінецького району з інтересом ознайомилися з інтерв’ю губернатора в місцевій газеті з позначкою «спеціально для “Трудової слави”» (10.11.2016). Доступною мовою він розповів і про земельні питання, що нині загострилися скрізь по області, і про фінансові преференції та відповідальність об’єднаних територіальних громад, і про суто іллінецькі проблеми.

Як виявилося, Валерій Коровій і його команда вирішили таким чином комунікувати з населенням районів, тобто здійснити двосторонній зв’язок, а не просто презентувати керівника, передрукувавши його інтерв’ю обласній газеті в усіх районках (так найчастіше й роблять).

Спочатку в районних газетах надрукували оголошення, запросили читачів передавати запитання для губернатора, а вже потім він зустрічається з редактором для ґрунтовної бесіди. Такі оголошення траплялися в «Бершадському краї», «Колосі», «Чернівецькій зорі», «Прапорі перемоги».

«Прапор перемоги» надрукував ще й е-декларацію голови ОДА.

Взагалі гострій темі е-декларацій комунальні медіа приділили недостатньо уваги. Хоча могли й мали можливість. Та, мабуть, не мали бажання й розуміння того, що вже настали інші часи, що місцеві владці не всесильні й варто ставити їх на місце. Це підтверджують конкретні приклади.

15 земельних ділянок 30-річного чиновника

Пам’ятаєте, як гоголівський Хлєстаков казав, «кто же сравнит деревню с Петербургом. Но деревня, впрочем, тоже имеет свои пригорки, ручейки»?.. Це я до того, що хоча нас усіх вразили декларації столичних високопосадовців, але, повірте, й провінційні чинуші своїми статками можуть довести до сказу. І до важливих висновків про власну відповідальність кожного виборця за тих, кого обираємо, про вимогливість до місцевої влади.

А відкрити очі людям мають місцеві медіа. Мені вже неодноразово доводилося писати про те, що районки гостро й сміливо критикують центральну владу, а коли доходить до місцевої, пера відразу тупішають, очі сліпнуть. Скажімо, в «Чернівецькій зорі» (Вінниччина) яскраво описали враження від е-декларацій нардепів (04.11.2016), зате про «здобутки» районної ланки декларантів — анічичирк.

На жаль, переважна більшість районної преси з наведеного вище списку теж замовчує цю тему.

Тим важливіше сказати про тих, хто прекрасно з нею справився.

«Вісник Голованівщини» (Кіровоградщина) 12.11.2016 пише: «До редакції почастішали дзвінки з проханням пролити світло на слуг народу районного масштабу», — і видає декларації голови та заступника райдержадміністрації під заголовком «Мільйонні подарунки, земельні ділянки і проблеми з математикою». Фактура вражає: виявляється, голові РДА матуся подарувала 6 млн 700 тис. гривень, а його дружині татусь — 8 млн 350 тис.

Місцеві чиновники дуже полюбляють земельні ділянки. За Конституцією кожен українець може отримати земельну ділянку, але на практиці хай тільки спробує. Навіть учасники АТО, які мають пільги, не завжди добиваються належного. Зате дружина голованівського голови РДА — власниця 23 (!) земельних ділянок. А його заступник приписав собі 4000 га! «Помилився, чи де взяв, перебуваючи на державній службі?» —  уїдливо запитує газета.

«Прибузькі новини» з Немирова познущалися з нардепа їхнього округу Руслана Демчака, якому багато місцевих газет надають площу для привітань виборців із різними святами та гучних звітів про свою діяльність. А ось про те, що Руслан Євгенійович увійшов до п’ятірки найбагатших нардепів і, однак, не погребував компенсацією за оренду житла, написали тільки «ПН». Демчак надіслав до редакції спростування, і газета його опублікувала. Та краще б уже не писав! Бо єдине, що спростовував: він мільйонер, але не в п’ятірці, є багатші.

Зачепили «ПН» і 30-річного заступника голови Вінницької ОДА, який «тяжкою працею» заробив на кілька «мерсів» і отримав від держави 15 (!) земельних ділянок. Найцікавіше, що всі ці ділянки розміщені в Немирові, де мером татусь молодого чиновника Віктор Качур.

Ще приклад. Із «Прапора перемоги» (Вінниччина): «Про е-декларації високопосадовців говорять на всю країну, а от які відомості містяться в деклараціях посадовців районного рівня? Тут також можна знайти чимало цікавої інформації. Ми ретельно вивчили їх і пропонуємо вашій увазі».

І знову йдеться про землю. Мабуть, спеціально так зверстали газетярі (04.11.2016), що на другій шпальті в декларації керівника місцевого відділу Держгеокадастру у власності виявилося аж 10 (!) земельних ділянок, а на третій — той же керівник не може толком пояснити, чому бійцям АТО досі не надають землю.

Приклади вражають? Не сумнівайтеся, їх достатньо в кожному районі. Тож у місцевих газетярів є можливості привернути увагу читачів.

Як подавати газетну «страву»

У газетній «кухні» не менш важливим є вміння подавати контент. Азбучна істина — споживача інформації треба ловити на гачок уваги буквально з першої шпальти. Однак дивно, що ці уроки не засвоєні в багатьох місцевих редакціях.

Компонування кожного номера має починатися з питання: «Чим відкриємо?». Ні, неправильно! З питання: «У нас є чим відкрити номер?». Поки що комунальні районки могли відкривати засіданнями райадміністрацій чи сесіями райрад, хоч і не вважали їх найголовнішими й найцікавішими подіями, але що поробиш: владний засновник тисне. Та вже завтра ці звіти доведеться замінити актуальними й забійними матеріалами.

Знаходити й готувати які вдесятеро важче.

Привертають увагу перші шпальти «Дніпрової зірки» (Канів), і не тільки головним матеріалом, а ще й терміновими оголошеннями. Позитивний настрій створює рубрика «Добрі вісті від репортерів «ДЗ».

У «Трудовій славі» (Черкащина) на відкриття номера — велике фото й матеріал. А «Шполянські вісті» не бояться давати обіцянки читачам, щоразу друкуючи «Читайте в наступному номері».

Зате в «Життєвих обріях» (Хмільник) перша шпальта — урочистості, вітання від керівництва, парадні портрети. В «Колосі» (Погребище, 30.09.2016) на відкриття номера взагалі умудрилися розмістити аж вісім вітань!

Кольоровий друк, уже доведено, не впливає на тираж, однак у ХХІ столітті газета повинна мати сучасний вигляд. Цікаво, що дві третини вивчених нами вінницьких районок кольорові, а серед черкаських, навпаки, дві третини чорно-білі, й усі чотири кіровоградські — теж чорно-білі. Кольоровий друк дорогий, отже, радше за все, власним коштом районки його не потягнуть. Утім, і використовувати переваги кольору ще треба вчитися: невеликий сенс у кольоровому тонуванні матеріалів (цим, зокрема, захоплюються в «Шаргородщині»).

Цікаво, що деякі редакції власноруч друкують тираж: «Вперед» (Кіровоградщина) і «Чигиринські вісті». Якість поліграфії невисока, зате редакція виграє на собівартості газети.

Економія витрат при збереженні якості продукту з нового року стане альфою й омегою редакційного життя. А економія — це перш за все раціональне використання газетної площі. Скажімо, скільки місця відводити під господарсько-побутові, медицинські поради тощо? Варто перевірити, як ця тематика впливає на тиражі. У «Чигиринських вістях» постійно друкують таку вкладку (дві шпальти) — на тираж менше двох тисяч чи не задорого?

Початок нового року — прекрасна можливість для оновлення газети, ребрендингу. А нині це збіглося в часі ще й зі зміною статусу районок. Напевно, редакції вже попрацювали над цим, підготували графічну модель своїх видань?

Про те, що зміни необхідні, свідчить нинішній стан комунальних газет. Безсистемність, хаотичність, малозрозумілі переваги в подачі тем, неякісна й неінформативна ілюстрація характерні, на жаль, для багатьох з них. Деякі чомусь узагалі не використовують рубрик (зокрема вінницькі «Наше Придністров’я», «Життєві обрії», «Прапор перемоги»,  «Чернівецька зоря», кіровоградське «Слово і час»). Хоча поряд — цікавий досвід колег із «Прибузьких новин» (рубрикація шпальт і відповідна систематизація матеріалів і реклами). Рубрикація — не самоціль, головне — зорієнтувати, зацікавити читача. Скажімо, у «Віснику Городищини» рубрик немає, зате заголовки відразу дають зрозуміти, про що піде мова.

Варто змінити й підходи до подачі новин. З огляду на те, що переважна більшість видань — тижневики, треба вибирати найсуттєвіше. І тут є й досвід, і безлад. Скажімо, в Могилів-Подільському «Слові Придністров’я» взагалі інформації обмаль і відсутня система її подачі. А в «Гайсинському віснику» щономера — «Коротко про різне» систематизовано — в Україні, області, районі, місті. У погребищенському «Колосі» — «День за днем».

Культура верстки — це ще й зручна подача великих матеріалів. «Бершадський край» друкує звіт міського голови (04.11.2016), забивши шпальту текстом буквально по самі вінця. А у «Віснику Голованівщини» всередині текста в рамочці — головний меседж, довідка.

Верстка — це питання смаку, стильності, моди. Але перш за все — політики газети та її маркетингового просування на ринку. В інтернеті можна знайти достатньо публікацій на цю важливу тему. Щоби зекономити час редакторам (а саме вони мають грати першу скрипку в цьому процесі, ні в якому разі не віддаючи дизайн на відкуп верстальникам), рекомендуємо кілька статей із «Журналіста України».

Аналітика й комунікації з читачем

Вище я згадувала, як інколи зачитувалася публікаціями, котрі навіть мене, людину, далеку від життя того чи іншого району, зачіпали. Приємно, що часто автори цих публікацій — редактори газет. Наприклад, Анатолій Вікторук («Шполянсівькі вісті») в легкій, доступній манері, але достатньо аналітично препарує глибинні причини деяких рішень влади («Зачепилися депутати за вішалки», «Чому в міській раді кожна сесія позачергова», 28.10.2016). Анатолій Савченко («Тростянецькі вісті»), як справжній детектив, розбирається в конфлікті місцевої влади і мешканців («Найшла коса на камінь», 09.09.2016, «Війна у Летківці триває», 23.09.2016). Надія Чушкіна («Вісник Голованівщини») часто виступає з гострими критичними публікаціями про роботу райдержадміністрації.

Інколи привертає увагу красномовна статистична довідка, таблиця. Як у «Шаргородщині»: «Кількість першокласників та випускників у навчальних закладах району в поточному році та п’ять років тому». Подумалося, що така таблиця має лежати на столі в журналіста, який пише на теми освіти.

Нині тема реформування шкіл у сільській місцевості дуже гостра, існує конфлікт інтересів, конфлікт бажань і можливостей. І журналіст повинен не тільки вислухати різні думки, розпитати експертів, а ще й здоровий ґлузд проявити. У публікації «Трудової слави» (Черкащина) прочитала таке: у школі 18 учнів, а витрати на рік — 700 тисяч гривень.

Гостра тема — земля, взаємини власників паїв і орендарів. Інформаційним приводом для публікацій стають збори, де вирують конфлікти. На жаль, часто в матеріалах далі фіксації виступів справа не йде. («На сходці в Терешполі було дуже гаряче», «Життєві обрії», 14.07.2016). Тим приємніше було прочитати достойну аналітику в «Тростянецьких вістях» — «Примара Іззії знову підбирається до будянських земель» (11.11.2016). Автор Оксана Гайсин.

Мабуть, саме спокійна, розумна й чесна позиція газети викликає в читачів потребу в спілкуванні. Бо чим же пояснити, що одні районки дають цілі сторінки читацьких листів, ведуть із аудиторією дискусію, обговорення актуальних питань, а в інших узагалі не побачиш думки читача.

По-різному можна привертати увагу до видання. Скажімо, букетно-вітальною рекламою, що займає все більше місця — до двох десятків вітань, на півтори — дві шпальти щономера. А кіровоградське «Слово і час» пішло далі: окремі приватні видання займають чверть, а то й третину шпальти — із портретом, букетом і в розкішній рамці. Це схоже на змагання амбіцій вітальників і отримувачів поздоровлень. Сумніваюся, що незаангажованому читачеві цікаво, хіба що це діє як своєрідний збуджувач: я теж маю прозвучати не гірше, щоби від людей не відстати.

А ще газетярі пропонують різноманітні конкурси. Такі нестандартні, як-от «Дбайливий тато» в «Шаргородщині».

Кілька слів про джинсу й піар

На Всеукраїнській нараді з питань реформування комунальних газет довелося поспілкуватися з багатьма редакторами. Більшість чесно говорила, що готова на будь-яку джинсу, аби тільки вижити. Та все-таки подеколи редактори дотримуються обережності. «Новоукраїнські новини» 26.11.2016 видали статтю голови місцевого партійного осередка під заголовком «Розпочалася кампанія по дискредитації проти партії “Батьківщина”» під рубрикою «На правах реклами». Рідкісний випадок.

Зате кіровоградське «Слово і час» проілюструвало твердження Юлії Володимирівни про методику дискредитації: коли місцеві ЗМІ нібито передруковують статті з інтернет-сайтів: «Зозуля пролетіла. Партія Тимошенко зазнала серйозних політичних втрат» — із посиланням на сайт «України молодої».

«Вісник Городищини» знайшов нестандартний вихід, вказавши: «Під рубрикою “Позиція” друкуються матеріали на правах реклами».

Співпраця місцевих видань із підприємствами, організаціями, територіальними громадами на платній основі може бути цікавою й корисною, якщо її розумно зроблено. І чи потребує вона обов’язкового посилання на платні взаємини? Радше за все, періодичні випуски сторінки Канівської ГЕС «Нова енергія» в «Дніпровій зірці» — результат такої співпраці. Але вона гармонійно вписується в номер, несе інформаційне навантаження.

А ось чи варто було іллінецькій «Трудовій славі» присвячувати весь номер (27.10.2016) 95-й річниці місцевого аграрного коледжу?

Утім, чи кинемо ми камінь у колектив редакції, якому доведеться самотужки заробляти на існування газети? Додамо: за умови, що нині в Україні видання періодики, за невеликими винятками, не є бізнесом, а фінансується олігархами, грантодавцями, партіями тощо.

Що таке РЦСССДМ?

Наостанок — кілька слів про абревіатури. Можливо, я не дуже обізнана про районне життя, але підозрюю, що й місцевим читачам інколи не зрозуміло, що означають абревіатури, якими рясніють газетні сторінки. Наприклад, РЦСССДМ? Невже у «Віснику Городищини» так мало місця, що не можна було розшифрувати цю абракадабру — районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді?

Нас колись вчили, що спочатку треба дати повну назву, вказавши в дужках скорочення. А найкраще — уникати канцеляритів (бо найчастіше абревіатури — то назви установ). У заголовках узагалі скорочення неприпустимі. Чи можна «прожувати» такий заголовок: «Чому райрада зволікає з призначенням головного лікаря ЦПМСД?» («Прибузькі новини», 30.09.2016).

Інколи ці «абвгд» взагалі не потрібні. Скажімо, «Бершадський край» дає: «Директор КО “Бершадська районна дитячо-юнацька спортивна школа”». Або «КУ “Бершадський РЦПСМД”». Зовсім нескладно знайти заміну цим скороченням. Газета ж не протокол і не банківський документ. Не обов’язкова повна назва. Головне, щоби було зрозуміло, про що йдеться.

Пора позбавлятися звички повторювати все, що напишуть чиновники. Локальні медіа вже вирушили в самостійне плавання. Попутного вітру у вітрила!

Фото надані автором

Ілюстрація: alluremedia.com.au

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2172
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 Develop
Andrey Chulkov
Develop