ПРОЕКТИ
14:00
Вівторок, 18 Липня 2017

Комунікація з Донбасом: боротьба яструбів та голубів у владі

Міністерство з питань тимчасово окупованих територій комунікує не лише з населенням, а й із конкурентними центрами влади і представляє більш помірковану позицію, ближчу дипломатам із оточення Президента, на противагу позиції силовиків, яку озвучує Турчинов. Моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу (травень — червень 2017 р.)
Комунікація з Донбасом: боротьба яструбів та голубів у владі
Комунікація з Донбасом: боротьба яструбів та голубів у владі

ГО «Детектор медіа» здійснює моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу. Аналітичні звіти публікуються щодва місяці. Методологію моніторингу можна почитати за посиланням тут. Проект здійснюється за підтримки американського Національного фонду за демократію (NED). Моніторинговий звіт за березень — квітень 2017 р. можна прочитати тут.

Цю статтю ви також можете прочитати англійською.

Травень і червень видалися доволі насиченими на події місяцями. Заборона російських соціальних мереж, перспективи запровадження мовних квот на телебаченні та оголошення ініціатив щодо зміни формату АТО безпосередньо торкалися інтересів донеччан як на звільнених, так і на окупованих територіях. Наприклад, за даними дослідження Інституту масової інформації та «ГФК-Юкрейн», російськомовні інтернет-ресурси (такі як соцмережа «ВКонтакте» чи агрегатор «Яндекс») були і залишаються популярними на сході України; проведені на Донбасі фокус-групи StopFake показали підвищену чутливість людей до «нав’язування українізації» на ТБ. Зрештою опитування «Детектора медіа» та КМІС показало й суперечливе ставлення громадян до АТО.

Тож позиція влади (президента, уряду, парламентських фракцій), яка у згаданих випадках та в низці інших ситуацій була джерелом новин та ініціатором змін, очікувано була важливою для громадян Донбасу, які прагнули зрозуміти нові політичні рішення та їхні наслідки чи просто хотіли почути доступне і правдиве пояснення дій Києва. Проте, як ми з’ясували у першому звіті, в органів влади є свій погляд на «важливі та актуальні» теми суспільного порядку денного і свої пріоритети у зверненні до широкої аудиторії та окремих цільових груп.

Отже, медійна активність Президента України у травні — червні практично повністю була присвячена контактам, зустрічам і переговорам з іноземними урядами та політиками, які можуть впливати на тривалість санкцій проти Росії чи надання допомоги Україні. Хоча приводи для такої інформаційної активності були справжніми й серйозними, жодних нових відомостей стосовно свого майбутнього мешканці Донбасу не отримали.

Це не другорядне питання. Адже люди схильні оцінювати дії керівництва держави за результатами. Пояснення зв’язку між переговорами на високому рівні та можливими змінами в житті громадян є важливим способом формування громадської думки та очікувань, які, у свою чергу, стають підставою для підтримки чи протесту стосовно конкретних дій влади. Із певних причин ця роз’яснювальна робота з боку АП не ведеться не лише стосовно аудиторії на Донбасі, а й стосовно всіх громадян України.

У двох випадках заяви Президента України напряму торкалися інтересів мешканців регіону. І обидва рази слова глави держави відкривали простір для різноманітних інтерпретацій, зокрема й маніпулювання з боку російських ЗМІ.

Так, 24 травня Петро Порошенко під час поїздки у Волинську область заявив про можливість видачі мешканцям окупованих територій Донбасу та Криму закордонних паспортів старого зразка. Хоча насправді йшлося про припущення щодо видачі старих паспортів замість біометричних, більшість ЗМІ (навіть 5 канал) інтерпретували слова Президента як пряму вказівку до дій. На жаль, ані АП, ані особисто Президент не уточнювали й не коментували цієї ідеї.

Згодом візит у Донецьку область 14 червня, коли Президент підтвердив інформацію про підготовку нового закону щодо «реінтеграції Донбасу», був цілком присвячений воєнній та безпековій тематиці. До кінця місяця громадяни так і не почули від Президента притомного пояснення, що цей закон змінить порівняно з нинішнім станом АТО, чому варто чи не варто чекати запровадження воєнного стану та які кроки з реінтеграції окупованих територій має бути зроблено…

Меседжі щодо заборони російських соцмереж, запровадження мовних квот на телебаченні жодним чином не були пристосовані для сприйняття аудиторією регіону. АП зробила вигляд, що в цих питаннях відмінностей між західними та східними регіонами не існує.

Був іще один суперечливий момент. 3 червня АП оперативно повідомила про підписання закону, який дав мешканцям тимчасово окупованих територій додаткові можливості щодо вступу на навчання до вищих навчальних закладів у низці регіонів України. Втім, деякі ЗМІ витлумачили цей закон як полегшення для мешканців ОРДЛО, хоча статус окупованих територій має наразі лише Крим, та перелік областей (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька) теж свідчить про зорієнтованість на півострів.

І в цьому випадку важливого пояснення від Президента та його адміністрації донеччани та луганчани теж не почули. Їм довелося чекати аж до 16 червня — коли з'явилося звернення міністра з питань тимчасово окупованих територій Вадима Черниша. Постає запитання: чи справді в уряді та міністерстві переконані, що потрібно було чекати до останнього й лише за два дні до старту вступної кампанії 19 червня зробити важливе повідомлення? Таке ставлення до громадян, які опинилися у складних умовах, навряд чи можна вважати відкритим і професійним.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман у травні — червні не змінив свого ставлення до питань, пов’язаних із окупованим та звільненим Донбасом. Провідною темою його нечисленних заяв залишилася жорстка критика ініціаторів блокади ОРДЛО та повторення трьох головних меседжів:

Як і в березні — квітні прем’єр-міністр використовував донецьку тематику для формування свого особистого іміджу та зведення рахунків із політичними опонентами. Громадська думка та проблеми мешканців Донбасу, вочевидь, так і не зацікавили Гройсмана.

А от секретар РНБОУ Олександр Турчинов, навпаки, активно коментував чутливі для регіону питання. Так, 16 травня Турчинов прямо вказав на ризики користування російським програмним забезпеченням та соціальними мережами, які використовуються для «незаконного збирання інформації, інформаційної агресії, пропаганди та вербування агентури російськими спецслужбами». При цьому секретар РНБОУ наголосив, що рішення має рекомендаційний характер для громадян та обов’язковий для державних установ.

Далі апарат РНБОУ окремо наголосив меседж Турчинова (22 червня) про необхідність додаткової ретельної перевірки мешканців окупованих територій Донбасу та Криму, які хочуть отримати біометричні паспорти. Це була єдина заява посадовця зі структури виконавчої влади такого високого рівня та впливу на державну політику, яка через місяць після слів Президента стосувалася питання видачі нових паспортів. Проте ясності вона не додала: навпаки, постало питання, чи будуть громадяни з окупованих територій взагалі отримувати будь-які документи у звичайному порядку, доки у Верховній Раді не приймуть закону, проект якого тільки-но було анонсовано.

Як виявилося наступного дня, це було попереднє вкидання інформації перед запланованим спільним заходом РНБОУ та МВС у Полтаві. 23 червня на брифінгу в Полтаві Турчинов уже відкрито пояснив, що видача біометричних паспортів пов’язана з ризиком проникнення російських агентів та недоступністю «великої частини паперових демографічних реєстрів міграційної служби».

У зв’язку з цим міністр внутрішніх справ анонсував проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, про яких немає відомостей у відомчих базах даних. Меседж Авакова, мовляв, «якщо ви чесна людина і живете на окупованій території — все з вами буде в порядку, ви пройдете всі процедури», не можна назвати ні вартим довіри, ні непереконливим із погляду більшості громадян України. Тим більше, що Турчинов напередодні чітко заявив, що закону, який регулює цю процедуру, взагалі немає. Як відомо, довіра до очільника МВС — одна з найнижчих у країні (-71 %). І коли керівник відомства робить акцент на оцінному понятті «чесна людина», будь-хто з числа тих 53,6 %, які станом на травень не довіряють Нацполіції, сприйматиме це як чергове прагнення держави на власний розсуд визначати, хто «чесний», а хто — ні. Ця ситуація лише зайвий раз підкреслює, що керівництво МВС або не надто переймається вказівками керівництва держави, або щиро вважає, що довіра громадян до його дій та слів достатньо велика. В обох випадках це не сприятиме порозумінню міністерства із аудиторією на Донбасі.

Найбільший резонанс викликала заява секретаря РНБОУ від 13 червня про зміну формату АТО. В даному випадку Турчинов виступив головним ньюзмейкером, а решта політиків, включно з Президентом Порошенком, та ЗМІ — лише коментаторами. Зі слів секретаря РНБОУ випливало, що війська на лінії розмежування діятимуть без запровадження воєнного стану, а загальне керівництво здійснюватиметься новоствореним Оперативним штабом, який до того ж керуватиме місцевими військово-цивільними адміністраціями. Щоправда, Турчинов підкреслив, що закон буде спочатку подано на розгляд Президенту. Водночас у повідомленні РНБОУ не було жодних слів про те, що зміниться для мешканців регіону зі зміною статусу АТО й коли детальніша інформація стане доступною.

Того ж дня з інтерв’ю «Інтерфаксу-України» було акцентовано ще один меседж Турчинова: соціально-економічна ситуація в регіоні покращиться лише після повної деокупації Донбасу. З одного боку, це підтвердження жорсткої позиції держави щодо повної блокади окупованих територій. Із іншого — Турчинов зробив заяву, яка більше личила би прем’єр-міністру, що несе відповідальність за економічну політику. Тобто можна припустити, що РНБОУ в публічній сфері намагається закріпити за собою право вирішувати всі питання Донбасу, зокрема і його економічного розвитку, тимчасом як уряду відводиться роль технічного виконавця.

Це припущення також підтверджується наміром створити новий орган, який керуватиме діями військ та адміністрацій на звільнених територіях, що випливає з тексту відповідного законопроекту. Проте чи усвідомлюють в РНБОУ, що в такому разі їм доведеться не менш оперативно реагувати на господарські та соціальні питання, від вирішення яких великою мірою залежить лояльність місцевого населення, а також управляти комунікаційними ризиками, пов’язаними з іміджем секретаря РНБОУ в регіоні, та неодмінною боротьбою за повноваження, що виникне у стосунках із Кабміном? Побачимо в наступних оглядах.

Проблемність майбутніх відносин РНБОУ та уряду з приводу Донбасу й розподілу повноважень підкреслює й аналіз медійної активності профільного міністерства з питань тимчасово окупованих територій та ВПО. У травні й червні очільник МінТОТу робив заяви, що за своїм змістом та спрямуванням безпосередньо торкалися питань налагодження безпеки населення на звільнених територіях: зокрема, формування списків зниклих безвісті та звільнення полонених, складної екологічної ситуації та підтримки соціальної інфраструктури поблизу лінії розмежування. 9 червня міністр представив робочій групі ЄС концепцію Державної цільової програми «Відновлення та розбудова миру у східних регіонах України», і меседжі МінТОТу, озвучені для представників ЄС, певним чином суперечили жорстким заявам секретаря РНБОУ від 14 червня.

Взагалі складається враження, що МінТОТ комунікує не лише з населенням, а й із конкурентними центрами влади і представляє більш помірковану позицію, ближчу «дипломатам» із оточення Президента, на противагу позиції «силовиків», яку озвучує Турчинов. Порівняно з березнем — квітнем, у міністерства з питань тимчасово окупованих територій також краще складається комунікація із зовнішніми партнерами та місцевою владою в регіоні, відомство частіше звертається до проблем, що турбують місцеве населення. На додаток керівництво МінТОТу, зокрема Георгій Тука, не боїться відкрито критикувати РНБОУ. Хоч це й не можна назвати «офіційною позицією», однак для аудиторії такий неформальний, але публічний спосіб заявити про свою позицію може сприйматися як важливіша інформація, ніж поширена формальними каналами.

До слова, необхідність у такій неформальній комунікації, яка доповнювала б офіційну, добре усвідомлює й міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Досі, на відміну від очільників МінТОТу, він чітко позиціювався як прихильник жорстких дій та соратник Турчинова.

Однак 22 червня (пам’ятаємо про заяву Турчинова та спільний брифінг у Полтаві 23 червня) Аваков опублікував статтю на «Українській правді» (передруковану одразу на офіційному сайті МВС), у якій зробив спробу пояснити свою жорсткість реаліями «гібридної війни» та «гібридного миру».

До проявів «гібридної війни» Аваков відніс «феномен деструкції» — прагнення вирішувати суспільні проблеми «простими та силовими способами». У цьому міністр звинуватив: «лівих і правих популістів», «загін політичних негідників», «популізм провідних політичних сил», «доморощених і заїжджих месій». Порятунок міністр бачить у «диктатурі реальних постулатів виживання і розвитку… постулатів правильних», проте чомусь не називає їх. Зрештою, Аваков другою проблемою називає «військовий посттравматичний синдром» серед військових і мирних жителів, зокрема й вимушено переміщених осіб, та закликає до ухвалення державної програми мінімізації негативних наслідків такого синдрому, теж не заглиблюючись у деталі.

Отже, на виході маємо доволі загальний текст із закликом боротися з силами «зла» заради спільного «добра». Проте сила такого звернення неодмінно нівелюється як повсякденними вчинками самого міністра, так і повсякденною неефективністю та корумпованістю його підлеглих — не рядових поліцейських, а місцевих «поліцмейстерів», які знову пристосували систему МВС до своїх інтересів. В усякому разі, соціологічні опитування не демонструють змін на краще у громадському ставленні до цього відомства.

Тож можна вважати, що комунікаційна спроба яструбів від влади використати тему Донбасу для легітимації своїх дій та інтересів, поки що зазнала невдачі на самому старті. Але, радше за все, це не остання спроба.

Інший рівень невдач продемонструвало Мінінформполітики. У червні через два з половиною роки свого існування міністерство заявило про початок радіомовлення на окуповані території. Насправді ж Мінінформ просто використав епізод із робочої наради в Донецькій ВЦА 3 червня, під час якої згадали про те, що з 2 квітня працює передавач у Часовому Яру. Окрім того, 12 і 14 червня, використовуючи різні нагоди (засідання Комісії при МІП та виїзне засідання Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики), Мінінформ поширював одну й ту ж інформацію про стан мовлення в Авдіївці. Загалом складається враження, що комунікація МІП — це радше самореклама керівництва й дублювання оптимістичних бюрократичних зведень на офіційному інтернет-сайті. Поза сумнівом, така діяльність цінується вищим керівництвом, однак не має нічого спільного з результативною роботою.

Потужний рекламний компонент присутній і в повідомленнях Донецької та Луганської ВЦА. Та на відміну від березня — квітня, коли в повідомленнях переважали обіцянки, медійна активність Павла Жебрівського та Юрія Гарбуза була спрямована на привернення уваги громадян до «конкретних справ» місцевої виконавчої влади: «У Маріуполі 25 молодим сім’ям вручили ключі від квартир», «Відкрили у Дружківці Центр надання адміністративних послуг — другий по області», «Сьогодні з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом відкрили модернізований відтинок залізничної колії Хлібодарівка-Зачатівка-Розівка», «В області відновлюють зруйновані мости», «Будівництво житла для внутрішньо переміщених осіб перебуває на моєму постійному контролі, — Юрій Гарбуз».

Ще одна спільна риса голів обох ВЦА — публічна підтримка зусиль прем’єр-міністра з відбудови регіону. Зі свого боку Юрій Гарбуз демонстрував більшу лояльність до голови уряду, повторюючи меседж про шкоду блокади: «Через блокаду залізничних колій бюджет Луганської області втратив третину».

Проте у травні й червні стала помітною ще одна важлива відмінність між комунікацією Жебрівського і Гарбуза. Очільник Луганської ВЦА намагається уникати коментарів на тему збройного конфлікту, тимчасом як голова Донецької ВЦА активно поширює інформацію про обстріли та шкоду, якої завдають «російські окупанти», «російсько-терористичні війська» та «бойовики». Можливо, це особлива риса комунікації Жебрівського, який сам брав участь в АТО. Проте слушне, дозоване нагадування про де-факто військовий стан та загрозу поновлення воєнних дій із боку агресора, на нашу думку, сприяє порозумінню влади та громадян, які відчувають цю загрозу щодня. На жаль, у момент військового загострення поблизу села Жолобок голова Луганської ВЦА Юрій Гарбуз проігнорував необхідність відреагувати на загрозу для мирних мешканців та підтримати дії Збройних сил.

Показово, що Жебрівський особливу увагу приділив мешканцям «прифронтових Майорська, Жованки, Бахмута та Пєсків» майже одразу після резонансних заяв Турчинова й Порошенка про зміну формату АТО. Якщо вірити голові Донецької ВЦА, порушені мешканцями цих населених пунктів проблеми будуть вирішуватися владою в першочерговому порядку.

На нашу думку, дії Павла Жебрівського в даному разі можна розглядати як зразок ефективної комунікації зі зворотним зв’язком між владою і громадянами, яка формує основу для довіри і тривалої співпраці. В наступних оглядах ми обов’язково приділимо увагу тому, чи не розійшлися слова і справи голови Донецької ВЦА.

Так само зразковою та найбільш «людяною», як і в березні та квітні, залишається комунікація першої заступниці голови Верховної Ради та учасника переговорів у мінському форматі Ірини Геращенко. Вона знову стала головною ретрансляторкою актуальних проблем, зокрема почуттів та переживань мешканців звільненого й окупованого Донбасу. Тема звільнення полонених і заручників як показник високої відповідальності політиків за рішення, які вартують життя людям, багато в чому перегукується з критичними поглядами заступника голови МінТОТу Георгія Туки про «героїчність» політиків — прихильників «жорсткої лінії» стосовно Донбасу.

Факти свідчать про те, що у червні по-справжньому загострилася внутрішня боротьба між прихильниками різних стратегій дій щодо Донбасу, про яку ми здогадувалися в першому звіті. Зокрема, 16 червня Ірина Геращенко в інтерв’ю «Фактам і коментарям» (яке було продубльоване на її фейсбук-сторінці) чітко заявила про неприпустимість «сегрегації» громадян з окупованих територій у питанні видачі біометричних паспортів. Навпаки, на її думку, можливості безвізового режиму — це один із інструментів мотивації громадян із окупованих територій «допомагати нам повернути ці території».

19 червня через Фейсбук Геращенко повідомила про те, що «Україна залишається відданою політико-дипломатичному шляху врегулювання війни на Донбасі… Саме це і є філософією законопроекту». Проте 22-23 червня, коли Геращенко перебувала з Президентом у США та ЄС, її жорстко «відповіли» провідники яструбів — секретар РНБОУ Турчинов (біометрику можуть використати російські спецслужби, тому видаватимуть її лише після «спеціальної перевірки») та голова МВС Аваков своїм опусом про «стратегію гібридного миру».

Геращенко відреагувала своєрідно: 26 червня повідомила про зустріч із міністром оборони Полтораком, на якій ішлося про створення нових реабілітаційних центрів для воїнів АТО. Таким чином, союзниця Президента продемонструвала, що замість риторичного змагання з яструбами на шпальтах і телеекранах, буде займатися діяльністю, спрямованою на видимі для громадян і виборців результати. Забігаючи наперед, скажемо, що вже на початку липня в Сумській області Президент відкрив такий реабілітаційний центр та оголосив про намір створити окреме міністерство у справах ветеранів. Отже, Петро Порошенко справді відчуває посилений тиск з боку силового крила, однак воліє підтримувати поміркованих.

Можна припустити, що Президент усвідомлює, що завдяки таким політикам як Ірина Геращенко та їхнім діям пропрезидентська партія БПП «Солідарність» ще має шанси налагодити діалог не лише з донеччанами та луганчанами, а й із частиною суспільства, яка прагне завершення конфлікту.

Проте всередині самої «Солідарності» спостерігається радше змагання в компліментах та висловленні лояльності до Порошенка: «Українська дипломатія досягла визначних результатів на переговорах у США — Ірина Луценко», «Ар’єв: Підтвердження адміністрацією США збереження санкцій проти РФ — це найважливіший підсумок візиту Порошенка в США».

Тиражуючи дошкульні коментарі на адресу російського керівництва, окремі депутати також намагаються позиціюватися прихильниками «жорсткої політики» стосовно сепаратистів та РФ. У результаті це більше схоже на саморекламу, ніж на комунікацію з громадянами. До таких можна віднести Ірину Суслову та Ірину Фриз («Російська Федерація, як держава-агресор, несе повну відповідальність за насильницькі дії проти жінок на Донбасі — Суслова», «Ірина Суслова: Існує політико-дипломатичний і військовий сценарії повернення наших земель на Сході», «Ірина Фріз: Захоплення російського найманця є важливим доказом безпосередньої участі Росії у війні на Донбасі»).

Водночас у травні й червні побільшало заяв, у яких члени «Солідарності» порушують важливі для регіону питання. Ініціатори таких кроків — депутати-мажоритарники з Донбасу: «Донбас потребує термінового вирішення проблеми забезпечення питною водою — Олег Недава», «Єфімов: До 85-річчя Донецької області в Краматорську побудовано чотири футбольні поля зі штучним покриттям», «Діти з окупованих територій повинні вступати до ВНЗ за спрощеною процедурою — Артур Герасимов». До слова, саме представники «Солідарності» взяли на себе місію поширення інформації про полегшений доступ до навчання у вишах для випускників з окупованих територій. Утім, більшість повідомлень звучали радше як обіцянки, ніж детальне пояснення такого рішення. Так само в режимі обіцянок прозвучали меседжі про захист деяких прав переселенців: «Парламент має захистити житлові права внутрішньо переміщених дітей-сиріт — Іван Мельничук», «Народні депутати БПП пропонують збільшити видатки на фінансування державних житлових програм для переселенців зі сходу України». Окрім того, у травні й червні Ірина Геращенко особливо наголошувала на все більшій загрозі екологічного лиха на Донбасі, зокрема й на окупованих територіях унаслідок бойових дій.

Найближчий коаліційний партнер «Солідарності» — «Народний фронт» тим часом демонстрував залізну дисципліну в повторенні й тиражуванні жорстких меседжів свого керівництва та практично цілковите ігнорування проблем Донбасу. Єдиний виняток — заяви Людмили Денісової щодо захисту прав ВПО («Людмила Денісова: Потрібен механізм, який вирішить питання виплат для внутрішньо переміщених осіб», «Людмила Денісова: Законодавство щодо прав внутрішньо переміщених осіб має бути удосконалене»). Проте поява цих звернень, на нашу думку, радше була зумовлена планами керівництва «Народного фронту» висунути Денісову на посаду Уповноваженого з прав людини.

Вочевидь, тим часом як «Солідарність» намагається теж позиціюватися як партія, здатна на жорсткі рішення, так і «Народному фронту» потрібні свої голуби миру, які відповідатимуть на медійні атаки партнерів-конкурентів. Чи принесе таке змагання додаткові переваги для тих, про кого політики так піклуються, — питання радше віри, ніж раціонального розрахунку.

Подібну комунікаційну тактику з питань Донбасу — ігнорування реальних проблем заради просування власних поглядів і атак на опонентів — дотримувалися і в «Самопомочі». Протягом травня й червня депутати цієї політичної сили (Єгор Соболєв, Олег Березюк) продовжували експлуатувати тему блокади. Цього разу — блокади імпорту російського вугілля. Не дивно, що в такому разі «Самопоміч» більше переймається долею свого законопроекту про окуповані території («Олег Березюк: “Парламент ігнорує реальність справжньої війни”»), ніж власне інтересам громадян, які проживають в зоні АТО.

Лідери «Батьківщини» та Радикальної партії використовували тему Донбасу для поширення персональних атак проти Президента Порошенка. І Тимошенко, й Ляшко намагалися заперечити результативний характер візиту та переговорів Президента України з вищим керівництвом США. Єдина різниця — Тимошенко вдалася до превентивного приниження можливих домовленостей між Україною та США («Юлія Тимошенко: Для повернення миру в Україну потрібно повернутися до Будапештських гарантій», «Юлія Тимошенко: Шлях до миру в Україні — це переговори у Будапештському форматі»), тоді як Ляшко повторив ті ж аргументи після зустрічі Порошенка і Трампа («Ляшко: Порошенко повинен нагадати США про Будапештський меморандум»).

На цьому тлі реальною альтернативою президентській політиці стосовно Донбасу виглядав лише «Опозиційний блок». У травні й червні ця політична сила постійно підкреслювала й підтверджувала свою незгоду з урядом і Президентом щодо змісту й інструментів втілення політики в зоні АТО.

Хоча керівництво «Опозиційного блоку» так само наполягало на дипломатичному шляху розв’язання конфлікту («Юрий Бойко: альтернативы дипломатическому пути решения конфликта в Донбассе нет»), воно послідовно звинувачувало саме Президента України та уряд у нездатності дотримуватися мінських домовленостейЮрий Воропаев: Для выполнения минских договоренностей необходимо, чтобы люди, которые в Украине принимают решения, захотели их выполнять», «Вадим Новинский: Заявление Турчинова идёт в разрез c минскими договорённостями», «Михаил Добкин: Никто не пытается найти рецепт мира в Донбассе», «Сергей Ларин: Все здравомыслящие люди видят, что власть не собирается заканчивать войну»). Тобто «Опозиційний блок» відверто орієнтувався на проросійських виборців, які постійно чують такі ж звинувачення на адресу Києва з боку Володимира Путіна та МЗС РФ.

Водночас не можна заперечити того факту, що «Опозиційний блок» краще за інші політичні сили орієнтується в настроях мешканців Донбасу і продовжує використовувати поширені уявлення та стереотипи для дискредитації державної політики. Дискредитації, яку влада продовжує вперто ігнорувати, ніби таких проблем у регіоні взагалі не існує: «Николай Скорик: Закон об украинском языке затруднит решение конфликта в Донбассе», «Наталья Королевская: Власть обязана выполнить решения украинских судов и восстановить социальные выплаты всем жителям Донбасса», «Наталья Королевская: Правительство продолжает незаконно лишать украинцев пенсий».

Разом із тим «Опозиційний блок» не цурався й відверто популістських заяв, змагаючись із «радикалами» та «Батьківщиною» за патерналістськи налаштовану аудиторію: для простого порівняння візьмімо дві публікації — «Юрий Бойко: Мы призываем парламент поддержать законопроект о бесплатном питании детям переселенцев» і «Ляшко: Піклуватись про переселенців — пріоритет для нашої команди».

Яка ж за підсумком травня й червня вимальовується картина комунікації влади з мешканцями Донбасу?

По-перше, при зростанні кількості важливих новин та рішень влади, які впливатимуть на подальше життя регіону, якість інформування не покращилася. Навпаки, відбувалося загострення інформаційного протистояння як усередині правлячої коаліції, так і між владою і проросійською опозицією. Важливі повідомлення (як-от про полегшений вступ для випускників із окупованих територій, загрозливий екологічний стан) губилися серед популістських заяв, обіцянок і взаємних звинувачень.

По-друге, зберігається розрив між уявленнями влади про потреби громадян на Донбасі та реальними інтересам місцевих мешканців. Хоча місцеві адміністрації, особливо в Донецькій області, вже починають змінювати свою політику, цього замало для формування довіри громадян до державної політики в цілому. Адже незрозуміле, тобто недостатньо пояснене й розтлумачене, частіше викликатиме негативну реакцію та природний опір.

По-третє, посилюються ознаки того, що проблеми Донбасу, підходи до їх вирішення розглядатимуться виключно як елементи виборчої риторики. На одному полюсі «Опозиційний блок» використовуватиме штампи російської пропаганди, на іншому — «Народний фронт» заграватиме з ультранаціоналізмом та іміджем сильної руки. Решта намагатимуться поєднати трохи того й іншого. У підсумку Донбас у публічній комунікації ризикує перетворитися на «прокляту землю», з якої на Україну сунуть загрози війни, тероризму й відсталості. Навряд чи це сприятиме національній консолідації навіть у короткостроковій перспективі.

Довідка:

ГО «Детектор медіа» здійснює моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу. Аналітичні звіти публікуються щодва місяці. Методологію моніторингу можна почитати за посиланням тут. Проект здійснюється за підтримки американського Національного фонду за демократію (NED). Моніторинговий звіт за березень — квітень 2017 р. можна прочитати тут.

Фото: стопкадр з YouTube

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1531
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop