ПРОЕКТИ
11:30
П'ятниця, 23 Жовтня 2009

Останній козир

Ґвалтування дітей є останнім засобом в арсеналі політичних маніпуляторів, за допомогою якого вони ще здатні змусити людей заворожено стежити за медійним спектаклем

Український «педо-ґейт» є не винятково вітчизняною проблемою, яку соромно виносити назовні, а радше черговою ланкою в глобальному ланцюзі політичних скандалів, пов'язаних із педофілією, правами дітей та криміналізацією сексуальності. Звісно, подібні скандали аж ніяк не є новинкою нинішнього сезону - згадаймо бодай справу Фрітцля. Але небачене пожвавлення педофільської тематики у медіях усього світу свідчить не стільки про активізацію маніяків, скільки про потребу сконцентрувати суспільний консенсус на певному образі ворога, якого можна знищити персонально й у такий спосіб відвернути увагу від розв'язання критичної суспільної проблеми.

 

У червні цього року прокуратура Бордо відновила провадження у справі скандальної виставки «Припустимо невинні: сучасне мистецтво й дитинство», що відбулася 2000 року в місцевому музеї. Виставка, що включала роботи таких митців, як Нан Ґолдін, Крістіан Болтанскі, Сінді Шерман, Пол Маккарсі та Роберт Мепплторп, була звинувачена в експонуванні жорстоких та порнографічних творів мистецтва. 2008 року кураторів та директора музею французький суд визнав невинуватими. Тим не менш, під тиском місцевих захисників прав дітей справу було поновлено попри те, що виставка, показана в кількох інших музеях, ніде не викликала подібного обурення.

 

Цієї осені Польщу (та й цілий світ) сколихнули принаймні дві небуденні події. У вересні було викрито літнього поляка, що мав двох дітей від власної доньки. Реакція уряду була блискавичною: прем'єр-міністр Дональд Туск проштовхнув закон, що передбачає хімічну кастрацію сексуальних злочинців. Не всіх, а лише ґвалтівників неповнолітніх та членів власних родин. Рейтинг Туска миттєво зріс, а закон було піддано критиці через його примарну ефективність (чи відсутність ерекції справді убезпечує від скоєння статевого злочину?) та порушення прав людини. Туск відповів на звинувачення в такий спосіб: «Я не думаю, що ви можете назвати цих індивідуумів [педофілів - О.Р.] - цих створінь - людськими істотами. Я не думаю, що ви можете говорити про права людини в цьому випадку».

 

Інформацію про новий закон було поширено 26 вересня. А вже 27 вересня в Швейцарії було заарештовано Романа Поланського за звинуваченням у розбещенні неповнолітньої, скоєному понад тридцять років тому. Зрозуміло, що подібний злочин за американським законодавством не має терміну давності, але вибір часу для арешту Поланського є більш ніж симптоматичним. Попри заяви американських виконавців, Поланського, який періодично мешкає в Швейцарії, могли арештувати коли-завгодно. Та саме зараз, у розпал суспільної істерії, його затриманню не можуть завадити навіть численні заклики сильних світу цього - більше того, вони вдало використовуються задля дискредитації Поланського. На захист режисера миттєво виступили десятки діячів: Кундера, Скорсезе, Альмодовар, Рушді, Вуді Аллен тощо. Оборонці Поланського були миттєво звинувачені у відстоюванні кланових інтересів і заохочуванні вибіркового правосуддя. Ситуацію значно ускладнив Кшиштоф Зануссі, коли в ефірі польського телебачення назвав Саманту Геймер, ту саму сексуальну партнерку Поланського, «неповнолітньою проституткою». Стратегія оборони Поланського, заснована на визнанні його геніальності, сексуальній розбещеності його тринадцятирічної партнерки чи навіть його дитячих поневіряннях, наразі повністю провалилася.

 

Натомість чимало дискусій спричинила справа про українську «політичну порнографію». Щоправда, кожна з них засвідчила повну неспроможність громадської думки дати собі раду з цим драстичним питанням. Наразі зрозуміло одне - ґвалтування дітей є останнім засобом в арсеналі політичних маніпуляторів, за допомогою якого вони ще здатні змусити людей заворожено стежити за медійним спектаклем. На початку 2000-х цю роль ще могло виконувати відтинання голови журналістові чи руйнування хмарочосів. Але проблема медіасуспільства в тому, що люди здатні звикнути до всього. Тому задля «підтримання інтересу людей до політики», як це часто називають, їх треба бомбардувати дедалі потворнішими повідомленнями. Але тепер, коли технологи витягнули свій останній козир і вирішили зіграти на універсальних, «безпрограшних» почуттях тотального обурення, огиди й страху за власних дітей, стало зрозуміло, що ці люди опинилися в тупику. Тепер, незалежно від наслідків «педо-ґейту», робити їм буде нічого. Коли скандал затихне, український телеглядач набуде такого фантастичного імунітету до медіа-провокацій, що цілі загони політвинахідників будуть змушені заробляти собі на порцію коксу десь інде.

 

Ця ситуація, звісно, загрожує суцільною апатією та відмовою від будь-якої участі в «брудній політиці». Перші наслідки не забарилися: журналістський цех фактично розписався у власній профнепридатності, коли замість того щоб радикально змінити спосіб постановки питання закликав усіх замовкнути й «не смакувати сексуально-політичні скандали», прикриваючись абстракціями на кшталт «права людини» чи «елементарна порядність і людяність». Забудьте про елементарну порядність! Ми живемо у світі, де представники влади, церкви, великого бізнесу ґвалтують дітей, а їхні опоненти користуються цим, щоб ґвалтувати виборців. Справа Полюховича - лише верхівка айсберга, і Україна тут зовсім не унікальна. Зґвалтовані діти - це симптом сучасної світової політики, а медіа-скандали довкола цього - її остання грань, за якою прірва.

 

Тому ми потребуємо цілковитої зміни координат. Якщо політики - це вбивці, ґвалтівники чи провокатори, чи не час припинити називати їх політиками? Якщо дитяча сексуальність і пов'язані з нею збочення заводять суспільство в тупик, чи не час припинити їхню демонізацію й визнати їх «людськими, занадто людськими»?

 

Олексій Радинський - культуролог, автор текстів на довільну тематику, організатор різноманітних акцій, переглядів та інших навколокультурних подій. Редактор газети «Сковорода». Аспірант кафедри культурології Києво-могилянської академії. Працює в науково-дослідному центрі візуальної культури НаУКМА

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15529
Переглядів
Коментарі
кокотюха
13:23 / 23 Жовтня 2009
олексію, слово "загрожує" в передостанньому абзаці - зайве. як на мене, відмова від будь-якої участі в політичному житті і урочисте покладання болта на політиків, їхніх довірених осіб та всіх, хто до політики причетний хоч раком, хоч боком, хоч підскоком - це не загроза, а порятунок. я готовий каструвати всіх, хто вчинює будь-який злочин проти дітей. я за повернення смертної кари тим, хто вбиває, калічить та гвалтує дітей. але мене ВЛАШТОВУЄ, що до педофілами називають політиків, а не представників іншого середовища. наприклад, економістів, юристів, сталеварів, слюсарів, геологів. я б продовжив перелік: політиків треба ще звинуватити в скотоложестві, некрофілії, поїданні дитячих трупів та обмазуванні власними какашками перед дзеркалом у номері готелю "Київ". а нам усім нарешті треба оголосити політикам та політиці бойкот. бо спочатку всі ходять на вибори, а потім кричать: кого вибираємо! спочатку хай політики нададуть нам послугу і приведуть країну в порядок, якщо вважають, що вміють це робити. а не хочуть - так ми без них дамо собі раду. УКРАЇНЦІ, НЕ ХОДІТЬ НА ВИБОРИ!
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop