ПРОЕКТИ
11:00
Вівторок, 12 Вересня 2017

Мисливці за черепами у фільмі «Україна. Повернення своєї історії — 2»

Рештки з поховань не лише Ярослава Мудрого, а й переважної більшості його нащадків у різний час вивозилися з території України на територію Росії, — розповідає Акім Галімов («1+1») у продовженні своїх пошуків
Мисливці за черепами у фільмі «Україна. Повернення своєї історії — 2»
Мисливці за черепами у фільмі «Україна. Повернення своєї історії — 2»

Археолог — мирна професія. Якщо ти, звісно, не «чорний археолог». І не Індіана Джонс на пару з Ларою Крофт. Чиє зацікавлення артефактами щораз давало поштовх небезпечним пригодам зі стріляниною. Проте, виявляється, в радянській Україні не лише ризикували життям, а й втрачали його.

У 1938 році загадково зник археолог Грінченко, який за більш як десять років до арешту, відкопав у Запоріжжі чотири мечі. Знахідка на той час вважалася унікальною. Є припущення — один із них міг належати київському князю Ярославу Мудрому. Донька вченого батька не пам'ятає. За ним прийшли, коли Світлані було чотири місяці. Збереглися лише листи, написані на етапі. Одна з мільйонів людських трагедій, котрі сталися в часи російсько-радянської окупації, дала журналісту «Плюсів» Акіму Галімову несподіваний слід. І водночас — старт проекту «Україна. Повернення своєї історії — 2». Майже двогодинний документальний фільм, зроблений у координатах історичного детективу, показали в ефірі «1+1» 24 серпня.

Минулого року фільм «Україна. У пошуках своєї історії» був теж приурочений до річниці Незалежності й став невеличкою сенсацією. Акім Галімов не лише зібрав та систематизував факти, котрі доводять, що Росія щонайменше три десятки років писала українську історію так, як вигідно їй, а українці вивчали свою історію, подану в питомо російському контексті. Команді «Плюсів» удалося відтворити справжні зображення гетьмана Івана Мазепи й княгині Інгегарди, дружини Ярослава Мудрого. Остання знахідка спонукала «1+1» почати роботу над фільмом про Інгегарду. А сам пан Галімов заявив: зупинятися не збирається, й далі буде.

Чесно кажучи, не бачу глибокого смислу в намаганнях реконструювати справжню зовнішність наших далеких предків. По-перше, ніхто не дасть стовідсоткової гарантії, що комп'ютер видасть на монітор близьку до реальності картинку. Радше за все, такий варіант фоторобота теж дасть неповне уявлення про те, як виглядав київський князь. Хоча в попередньому фільмі Мазепа з відомого раніше портрету й Мазепа, відтворений у 3D, таки справді різняться. Й реконструйований гетьман-воїн подобається більше, ніж огрядний панок із коротенькою булавою. По-друге, до переписування історії портрети мають опосередковане відношення. Яка різниця, хто як виглядав, коли замовчуються, перекручуються й наділяються чужими нам смислами чисельні факти, котрі свідчать: Україна — таки не Росія.

Такими були перші думки, щойно ваш автор почув із екрана про намір авторів згаданого фільму відтворити зовнішність Ярослава Мудрого. Проте подальший розвиток подій поставив мій скепсис під великий сумнів. Виявляється, рештки з поховань не лише Мудрого, а й переважної більшості його нащадків у різний час вивозилися з території України на територію Росії. У яких би форматах сусідня держава не існувала: царському чи радянському. Нинішня ж суміш неоімперії та неорадянщини дозволяє закривати всю інформацію стосовно останків київських, читай — українських князів.

«А кому ми повинні віддати історію Київської Русі? Це ж наша історія», — цідить, насилу стримуючи істерику, автор п'ятитомної «Історії Росії» Євген Спіцин, із яким Акім Галімов зустрівся в Москві. Як на мій погляд, у візиті за «поребрик» особливої потреби не було. Адже без того відоме ставлення росіян, тим більше таких, як Спіцин, до всього українського. Невже український журналіст мав надію на приязний чи бодай ввічливий прийом? Поїхати в Мордор із метою пересвідчитися, що Мордор — це таки Мордор — ось як виглядає подібна пригода. Чесно кажучи, в мене би не вистачило куражу. Не люблю витрачати час на роботу, негативний результат від якої відомий ще до початку розробки. Галімов не просто отримав у Москві відкоша. Він — а разом із ним і глядачі, — отримали чергову порцію непрямих погроз. Цього разу — від авторитетного в Росії історика. «Постріляємо одне одного. Підірвемо щось. Покидаємо бомбочки», — отака відповідь на питання, чому вивезення князівських решток із України в Росію старанно приховуються. Мовляв, хочете це знати, хохли? Так ми на це відкриваємо вогонь…

Якщо не зважати на невдалий московський візит, усе інше крок за кроком розвіює сумнів у доцільності пошуків князівських поховань. Виявляється, за радянських часів жоден український археолог не мав права брати участь у розкопках, метою яких було виявлення кістяків київських правителів та їхніх нащадків. У фільмі звучить: «Черепи вивозили до Росії десятками. Здається, їх ніколи не було». Найбільше — з Чернігівщини, однієї з колисок Київської Русі, першої української держави. Хто знає історію трошки далі шкільного підручника, тому відомо як про активну співпрацю московських князів із Золотою Ордою, тобто монгольським окупантом, так і про не менш активний опір, чинений ординцям князями київських та чернігівських земель. Поза сумнівом, колабораціонізм перших для історії держави Російської невигідний. Тож краще привласнити собі чужих героїв.

Ось вона, головна мета розкрадачів гробниць та викрадачів черепів із кістяками. Чергове підтвердження того, що війна, яку нині іменують гібридною, почалася в інших формах, але маючи таку саму сутність, щонайменше чотири сотні років тому. Акім Галімов у закадровому тексті каже речі, на які ніколи раніше ми з вами уваги не звертали. А саме: українці дуже багато знають про Івана Грозного, Петра Першого, Катерину Другу та Миколу Другого — російських правителів, жодним чином не причетних до української історії. Й замало відомостей про предків і нащадків Ярослава Мудрого. Між тим саме вони заклали перші основи нинішньої державності. І хтозна, як би все склалося, якби Росія здавна не почала рейдерського захоплення української історії.

Повною мірою відповідає жанру історичного детективу конспірологічна оповідь екс-працівникавійськової розвідки Валерія Гостинщикова. Допомагаючи журналістам знайти сліди князівських поховань, він виявив таке собі Свято-Володимирське братство, засноване в Росії ще за царських часів. Його члени дбали про те, щоби знайдені в Україні останки вивозилися чимшвидше. Цікаво й показово, що таємне товариство, набувши інших форм, існувало й за часів СРСР, напевне маючи статус якогось секретного відділу в надрах ВЧК-НКВС-КДБ. Мисливці за черепами репресій уникнули. Навпаки, найактивніші отримували сталінські премії й ставали державними мужами. Деякі з них брали активну участь у розкопках та особисто вивозили рештки князів та загалом історичних пам'яток.

За словами пана Гостинщикова, тепер аналогом згаданого товариства фальсифікації історії опікується екс-очільник ФСБ генерал Сергій Степашин. А духовним отцем є одіозний патріарх Кирил. Тепер зрозуміло, чому викрадена історія охороняється в державі-агресорі так ретельно. Красти, переінакшувати, переписувати на свій розсуд є частиною державної політики Росії.

Так само аж тепер зрозуміло, чому й куди зник вісімдесят п'ять років тому український археолог Грінченко. А його донька допомогла відтворити той зовнішній вигляд Ярослава Мудрого, який князь міг мати насправді. Бо дотепер його портрети, як і портрети гетьмана Мазепи, узгоджувалися за межами України, й не за нашими західними кордонами. Через те «Україна. Повернення своєї історії — 2» вкотре доводить: немає дрібниць на шляху відновлення історичної правди.

Фото: скріншот фільму «Україна. Повернення своєї історії — 2»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1567
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop