У Києві з'явилися численні намети партії «Батьківщина». Точнісінько такі, як перед виборами — з агітаторами та інтелектуально-духовною продукцією, яку агітатори тицяють до рук перехожим. Мета — зібрати підписи на користь референдуму за заборону продажу землі. Почитаймо те, що пропонують агітатори.

До комплекту входить листівка. З неї й почнімо (в усіх цитатах жирним виділено те, що виділено в самій листівці).

Червоний заголовок великими літерами: «Не дай вкрасти українську землю!». Юлія Тимошенко в політиці давно, й так само давно відомо: слово «красти» і його похідні — одне з її найулюбленіших; коли вона не може сформулювати або аргументувати претензії до своїх опонентів, вона завжди вдається до цього магічного слова. «Земля — єдине національне багатство, яке залишилося в руках українського народу». Намагаймося розібратися. «В руках українського народу» — ми вже понад 70 років проходили оце «в руках народу» й добре знаємо, що з того виходить на практиці. А виходить, зокрема, те, що народ — то надто абстрактне поняття, народ у цілому не може підписувати документи про статус і долю того або іншого конкретного клаптика землі. А можуть їх підписувати чиновники — представники держави, «від імені й за дорученням». «У руках народу» означає «в руках чиновників» і нічого іншого.

І до речі: а хіба ж земля в Україні вже не перебуває, бодай номінально, у приватній власності? То виходить, що «Батьківщина» оголошує велику експропріацію селян — тобто того самого народу?

«Родючі лани завжди годували українців. Сьогодні найкращий у світі чорнозем лишається останнім джерелом відродження економіки і є запорукою самостійності нашої країни». Бр-р-р. Стільки всього накручено. «Останнім джерелом» — якось надто вже трагічно. Виглядає так, що «Батьківщина» поставила на економіці України великий і жирний хрест. Бо станом на сьогодні не відомо жодної країни, яка була б економічно успішною й у той самий час була би виключно або навіть переважно сільськогосподарською. А куди дівати міське населення, яке становить в Україні істотну більшість і працює аж ніяк не на землі? Примусово в село, як колись Пол Пот у Камбоджі?

І коли вже посилатися на історію та «віковічні скрепи», то в українській традиції — якраз приватна власність на землю, й саме завдяки їй «Україна — не Росія». Тож і продавали цю землю, й дарували, й заставляли — робили все те, що роблять із будь-якою приватною власністю. І це ніяк не заважало родючим ланам годувати українців. Принаймні, «загальнонародної власності» на землю до більшовицької навали не спостерігалося ніколи.

«Сторіччями наш народ боронив свою землю від загарбників і нині проливає кров, щоб захистити кожен її клаптик». Підміна різних значень багатозначного слова — така сама, яку ми повсякчас спостерігаємо в російській пропаганді. Адже виходить, що від загарбників захищають виключно «родючі лани», а міста, промислові майданчики, шляхи — ні, не захищають?

«Однак влада вирішила вкрасти українську землю, дозволивши її безконтрольний продаж. Як колись вкрала державні підприємства. Можновладці намагаються за безцінь розпродати олігархам єдине національне багатство». Так он воно, виявляється, що! Це Порошенко з Гройсманом та Парубієм колись украли державні підприємства — бо ж саме вони є владою! А чи «Батьківщина» веде мову про якусь містичну «владу взагалі», владу як якусь неперсоніфіковану невідворотну силу на кшталт уселенського зла? Тоді хотілося б невеликого уточнення: Юлія Тимошенко взірця 2005 та 2007–2009 років — вона теж була тією зловісною владою, а чи ні?

«Знахабніла влада хоче зробити українців кріпаками на власній землі, залишивши народ без хліба і без надії». Тут, здається, все просто: націю, що пережила страшний голодомор, лякати голодом, та ще й у ХХІ столітті — це поза всякими межами. І, до слова, якщо не забувати про справжній предмет обговорення: кріпаки бувають саме там, де земля належить не селянам, а комусь іншому, й вони не мають на цю землю ніяких прав. Недаремно ж саме колгоспників доби «всенародної власності» порівнюють із кріпаками!

«Ми маємо зупинити пограбування України! Саме тому ВО “Батьківщина” ініціює збір підписів, аби народ України на всеукраїнському референдумі заборонив владі продавати сільськогосподарську землю. Ми закликаємо кожного дорослого громадянина України поставити свій підпис і підтримати проведення референдуму». Тут ми бачимо навіть не підміну фактів, а підміну самої події — адже виглядає так, ніби це влада хоче від свого імені взяти й продати українську землю, тоді як насправді йдеться про зняття мораторію на купівлю-продаж землі її власниками.

І знову червоними великими літерами: «Українська земля належить народу України!» І знову: а як бути з конкретними власниками конкретних земельних наділів? А чи вони — не народ України? Таке враження, що ще от-от, і залунали би слова на кшталт «мироїдів» та «кулаків».

І звернімо увагу от на яку обставину: в листівці немає жодного слова про те, що саме збирається вчинити влада. Про дії влади, про юридичний бік цих дій із листівки не дізнатися. Натомість оцінок, характеристик та звинувачень — досхочу, вони затуляють собою предмет обговорення, повністю затуляють. Листівкові гасла немає з чим зіставити.

До комплекту також входить «спеціальний проект № 2, травень 2017 р.» газети «Вечірні Вісті». Чотири шпальти, виконані в стилі передвиборчих агіток. На першій шпальті — велика фотографія: якась зала, сидять якісь люди, в першому ряду — Юлія Тимошенко, всі підняли руки догори, за щось голосуючи. Іншої ілюстрації на тему купівлі-продажу землі, ймовірно, не знайшлося. Тимошенко на фотографії — з косою й виглядає істотно молодшою, ніж тепер, тож фотографія, напевне, не вчорашня.

На тій же першій шпальті — програмна стаття, ніким не підписана. Власне, підписів авторів немає під жодним журналістським матеріалом «спецпроекту» — така собі газета-анонімка. Вріз: «Відберіть у людини або народу гроші, товари, худобу — і ваш грабіж закінчиться разом з вашим відходом у небуття. Але відберіть у народу землю — і ваш грабіж триватиме вічно». І знову пригадуються аси російської пропаганди — коли слова, поняття, явища у пропагандистських текстах виникають от просто нізвідки. Коли емоції не лише замість аргументів, а й замість фактів. Так-так, той самий «розіп'ятий хлопчик» — тільки тепер уже «розіп'ята земля». Бо будь-хто, прочитавши це, ані на мить не сумніватиметься: прийдуть бандерів... даруйте, прийде влада й силоміць відбиратиме землю. Саме в такий, точнісінько в такий спосіб залякували жителів Донбасу 2004 року — й усі ми тепер бачимо, що з того вийшло. І так само, як російська пропаганда три роки тому на Донбасі, «Батьківщина» б'є по сакралізованих, міфологізованих поняттях, змушуючи сприймати їх як мало не підвалину всього буття. «Прийдуть бандерівці, й світ перевернеться догори дриґом», — навіювала три роки тому на Донбасі російська пропаганда. Точнісінько такі саме почуття навіює сьогодні «Батьківщина» — що ніби світ просто припинить існувати. Матеріали газети ірраціоналізують ставлення читачів до проблеми, бо підмінюють факти емоціями — нав'язаними емоціями.

Ще один вріз, цитата з нього: «Президент України Петро Порошенко, прем'єр-міністр Гройсман та лідер “Народного фронту” Яценюк оголосили рішення про розпродаж с/г земель». Спокійно, не нервуймо. От вам відома така процедура здійснення владних повноважень: «оголосили рішення»? Чи можете ви собі уявити процедуру такого «оголошення»? А читачі «ВВ» мають проковтнути. Хоча й самого «рішення», звісно, немає. І теж підміна події: розпродаж та дозвіл на продаж — це далеко не одне й те саме. І знову навіювання впевненості, ніби станеться щось примусове, ніби землю відбиратимуть. Бо якщо вже «Батьківщина» боїться (й, може, навіть обґрунтовано) того, що землю скуплять олігархи, чи не ефективніше було би закликати селян не продавати свої наділи, за жодних умов не продавати? Переконувати селян, що це — єдиний раціональний спосіб поведінки? Звісно, що ні — бо за такого підходу образу «злочинної влади» не намалюєш.

А слово «розпродаж» фігурує скрізь у статті. Але якби ж то лише це! Цитата: «В усіх засобах масової інформації розпочата масштабна кампанія (взагалі-то, за нормами української мови мало би бути «розпочато масштабну кампанію», але це далеко не єдиний вислів, що змушує запідозрити: автором статті не є native speaker української мови. — Б.Б.), яка зомбує українців та вдовблює в їх голови, що розтринькати сільськогосподарську землю — це і є наше головне щастя. Продажні пропагандисти розповідають нам...». Тут уже повіяло чимось тоталітарним. Бо то саме в СРСР людей поділяли на тих, хто «схвалює політику партії», та на продажних відщепенців.

Стаття містить безліч цитат із Юлії Тимошенко — власне, майже з них її й складено. І в тих цитатах лунає одна й та сама ідея: влада хоче, щоб українську землю забрав хтось чужий. Хто? На думку спадає лише така відповідь: «Клята Америка, клятий Захід навіть уві сні тільки й думають, як би занапастити нашу землю». Бо лякалки про «розорити», «розтрощити», «поневолити», «пограбувати» традиційно саме Заходу й стосуються.

«Це — війна! Жахлива війна проти селян та фермерів, яку ми бачимо щодня!». Прочитавши це, Джордж Оруелл довго лікувався би від депресії — бо навіть йому не спало на думку, що надання людям усіх прав власності є війною проти цих самих людей.

«Фермери та всі свідомі люди...». І знову те саме: «Політику партії розуміє правильно». «За останнім опитуванням експертів, понад 91 % громадян України проти розпродажу сільгоспугідь», — це вже пасаж анонімного автора статті. За найкращими традиціями роспропаганди: яких експертів, де поглянути на результати опитування в цілому — невідомо.

«Ми знаємо, що Порошенко, Гройсман та інші можновладці, які хочуть скупити за безцінь українські чорноземи...», — чергова цитата з Тимошенко. То визначтеся вже: іноземні транснаціональні корпорації, а чи Порошенко з Гройсманом? Від фрагмента до фрагмента, від цитати до цитати бенефіціари «розпродажу чорноземів» виявляються щоразу різними. Але яка, до біса, різниця — головне ж, що «хунта»!

«Нас знищують! На сході ми воюємо проти зовнішнього агресора, а тут ми маємо з вами дати вирішальний бій внутрішньому агресору», — це вже президент Асоціації фермерів України Іван Томич. Та сама думка іншими словами: російська агресія — це зараз дрібничка, основний ворог — тут, у Києві. Дуже вже прозоро. Й от же що дивно: голова асоціації фермерів, тобто за визначенням приватних власників, який виступає за «загальнонародну власність» — чи це не парадокс? Чи можете ви це пояснити?

І знову від анонімного автора: «Наразі головне, що треба зробити, — це допомогти створити щонайменше 2,6 мільйона сімейних та фермерських господарств, як в Польщі...». Тут просто напрошується одне коротеньке речення, яке інформувало би: то чи в Польщі теж заборонено купівлю-продаж землі? Бо якщо ні, то нічого «як у Польщі», зрозуміло, й близько не вийде: як кажуть росіяни, «куда конь с копытом, туда и рак с клешнёй».

Й от що, як виявляється, потрібно замість ринку землі: «... Створити Державний селянський банк, який надаватиме кредити... а надалі матиме змогу викупати для держави паї... викуп державою сільськогосподарської землі у селян, які хочуть її добровільно продати за ринковою ціною». «Викуп державою за ринковою ціною» — це ми вже теж проходили, залишається тільки порадити: ви ж із державою добряче торгуйтеся, не продешевіть. Бо зрозуміло: відносини потенційного продавця з державою можуть бути якими завгодно, тільки не договірними, про рівність волі сторін тут не йтиметься засадничо. Та головне інше: звідки візьметься ота «ринкова ціна», коли ринку землі не буде? За черговою формулою «Роттердам плюс», а чи тепер уже «Уагадугу плюс»? Держава призначатиме ціну, й хай вона хоч тричі називатиме її ринковою, а ціна так і буде призначеною, директивною.

Але ж тепер усе зрозуміло: змальований механізм повністю повертає землю на повний відкуп держчиновникам і владоможцям. Які можливості для них відкриваються — просто фантастичні, чи не так? От вам і вся земля як загальнонародне надбання.

Друга та третя шпальти — розворот — мають спільний заголовок: «Рідна українська земля: як є і як має бути». Чудовий маркер, що відрізняє маніпулятивні матеріали від чесних — уживання в обговоренні серйозної теми слів «рідна» та подібних із глибоко приватної комунікаційної сфери. Вріз: «Україна завдяки чорноземам може прогодувати свій народ та ще понад 320 мільйонів людей. В світі, який потерпає від голоду, такий ресурс просто безцінний...». Так і постає в уяві картина: голодні діти на вулицях Флоренції. А чи Марселя. А чи Бірмінгема. Бо насправді потерпає від голоду неплатоспроможна частина світу. Країни, яким продовольство можна лише дарувати, та ще й забезпечивши власним коштом їхню доставку до місця. Прецеденти, до речі, вже були, й неодноразово — коли країни, в яких було перевиробництво того або іншого сільськогосподарського продукту, оголошували про готовність віддати його безкоштовно, аби лише отримувачі вивезли його самотужки: по ті продукти ніхто так і не приїхав.

Сторінки рясніють врізами. Отакими, наприклад: «Порошенко та його оточення хочуть стати земельними феодалами, а усіх інших перетворити на кріпаків». Доказів, звісно, як і завжди в «Батьківщини».

Чимало на розвороті й інфографіки. Отака, наприклад: «Вартість 1 га сільськогосподарської землі в європейських країнах» — 70 тисяч доларів у Швейцарії, 63 тисячі доларів у Нідерландах, 500 доларів — в Україні. І підпис: «Українську землю хочуть скупити за безцінь, а потім продати за 3,5 трлн євро». Тут і скрізь в інфографіці: звідки взято наведені цифри — невідомо. Ще одна діаграма: «Кількість фермерських господарств у європейських країнах» — наведено лише Польщу та Італію. І підпис: «Поки в Україні не буде створено не менш ніж у Польщі фермерських господарств, с/г землю продавати не можна». Одне слово, от коли навчитеся плавати — тоді ми й воду до басейну наллємо. Бо немає відповіді на те саме запитання: то чи в Польщі та Італії продаж землі заборонено? І як, зрештою, створювати фермерські господарства — наказово, примусово? Знову виникають асоціації з роспропагандою, бо ми бачимо типову для неї підміну причини та наслідку.

Ще на розвороті є коротенькі замітки Юлії Тимошенко «Продати землю — це продати країну!» та Івана Томича «Референдум — справа кожного». Гасла, гасла...

Четверта шпальта містить два матеріали. Перший: «Не допустити аргентинської трагедії». Вріз: «Не можна допустити того, щоб транснаціональні корпорації, скупивши за безцінь паї селян, забрали мільйони гектарів родючого українського чорнозему та перетворили його на мертву землю». Тільки й хочуть ці західні корпорації, що знищити Україну нашу православну! Вступ до статті: «Ще 30 років назад Аргентина була однією з потужних економік світу». І це неправда: економічній потужності Аргентини поклала край велика депресія 1930-х років, після якої країна так і не підвелася на докризовий рівень. І саме Аргентина була останньою переважно сільськогосподарською країною, яку можна було назвати потужною економікою, після того от уже 90 років таких прикладів у світі немає.

І другий матеріал: «Влада хоче ввести фермерів в оману. А потім забрати і землю, і життя...». Все, крапка: мерщій кидаймо воювати з російським агресором і біжімо на боротьбу з владою — рятувати свої життя, поки ще не пізно. Отака цитата: «Діюча влада робить все можливе і неможливе для того, щоб відібрати в українського селянина найдорожче...». Вкотре вже читачам навіюють, що влада в них щось силоміць відбиратиме.

А до цього матеріалу — неочікувано раціональний вріз: «Сьогодні в Україні фактично немає покупця землі, немає середнього класу. Є олігархи та представники іноземного капіталу. Господарство площею 200 га... коштуватиме близько 10 млн грн. Звичайно, таких грошей у селян немає». Попри очевидну маніпуляцію — адже ніхто нікого не зобов'язуватиме продавати господарство, але у власника може виникнути бажання й потреба продати один-два гектари з нього, тут міститься слушна ідея. От її й варто було би спокійно, без надриву, обговорювати. Але, затиснута в самий низ останньої шпальти, вона тоне в барабанних звинуваченнях та популістських гаслах. Розчиняється. Та й хіба можна уявити «Батьківщину» без надриву? Не буде того надриву — й одразу стане зрозумілим, що питання купівлі-продажу землі розглянуто з погляду кого завгодно, тільки не селян, не власників цієї землі. Що раціональних аргументів — катма. Що юридичний бік питання геть проігноровано. Що питання купівлі-продажу землі висвітлено не задля встановлення істини, а лише як привід для драматичної (а чи мелодраматичної) сцени. Спадає навіть на думку, що в даному разі Дмитро Кисельов відпочиває…

Фото: PicsWalls