ПРОЕКТИ
11:00
Вівторок, 19 Квітня 2016

Про «мігрантів» та євроінтеграцію

Чим наше знання про біженців у країнах ЄС відрізняється від знання, яке мають росіяни? Яке їм – і нам, часто через наші ж ЗМІ, що часто виступають у ролі бездумних ретрансляторів – втовкмачує російська пропаганда?
Про «мігрантів» та євроінтеграцію
Про «мігрантів» та євроінтеграцію

Відомий афоризм: «Якщо у вас параноя — це ще не доказ, що за вами не женуться». Те саме принагідно до нинішньої ситуації: якщо вам скрізь ввижається «рука Москви» – це ще не доказ, що її там немає. Росія веде проти України інформаційну війну, й веде її на багатьох фронтах і за допомогою багатьох засобів. Завдання їй полегшує той факт, що чимало українських ЗМІ так або інакше пов'язані з Росією або, відверто чи приховано, орієнтованими на неї. А інші ЗМІ протягом багатьох років привчалися, комфортно всівшись і звісивши ніжки, їхати на російському інформаційному продукті. Тупо копіпейстити той продукт, інакше кажучи.

Добре відомо: одним із надзавдань російської пропаганди є зірвати інтеграцію України до європейських та євроатлантичних організацій. Зокрема, налаштувати українців проти Європи, посіяти серед них упередження до Європи й страхи перед нею. Чи не допомагаємо їй у цьому нешляхетному завданні ми самі – навіть самі того не усвідомлюючи?

Найпопулярніша «європейська» тема останнього часу – близькосхідні біженці. Тож передусім запитання: що ми знаємо про близькосхідних біженців у країнах Євросоюзу? Яке знання про них ми можемо здобути з матеріалів ЗМІ? Де й як живуть біженці? На що живуть? Чи влаштовуються на роботу, а чи не мають на це права? Чи спілкуються з місцевими жителями, а чи в таборах для біженців — тюремний режим? Якщо спілкуються, яким є те спілкування? В узагальненому вигляді запитання виглядатиме так: чи надають нам ЗМІ фактологічний матеріал, на підставі якого ми могли б осмислено сприймати (або не сприймати) пропоновані тими самими ЗМІ оцінки ситуації довкола біженців?

А чи можете ви пригадати бодай один репортаж, у якому про проблеми біженців, про їхні стосунки з державами та суспільствами, які їх прийняли, розповідали б самі біженці? Де біженців було би змальовано не як знеособлену масу, не як новітнє виверження Везувію, а як реальних людей зі своїми життєвими історіями, своїми страхами, вподобаннями, переконаннями — й, нарешті, враженнями, позитивними або негативними? І знову «високі» міркування тут ані до чого: звичайні журналістські стандарти мали би спонукати поглянути на проблему також із цього боку, а не лише з боку... ні, навіть не європейців (бо їхніх розповідей про їхнє ставлення до питання біженців так само майже не пригадати, принаймні за неконфліктних ситуацій), а з боку Москви. Чому саме Москви — про це дещо нижче.

А поки ще одне запитання: чим наше знання про біженців у країнах ЄС відрізняється від знання, яке мають росіяни? Чим більшість публікацій у наших ЗМІ на цю тему відрізняється від більшості публікацій у російських ЗМІ — за ракурсом розглядання проблеми, за розставленням акцентів? Кажемо: мова ворожнечі. То для російських ЗМІ вона є основною, у російських ЗМІ вона скрізь, і далеко не лише щодо біженців.

Дуже показовою є фраза з новинного репортажу про Яготин: «Безробітні і неблагополучні мусульмани... піднімуть місто з колін». Чи варто уточнювати, з якого й чийого інформаційного поля прийшло до нас оце «вставання з колін», хай навіть у даному разі й «в одному окремо взятому місті»?

Новина в шанованому інтернет-виданні: «В Німеччині притулки для біженців залишаються напівпорожніми — ЗМІ». Йдеться про те, що «після закриття так званого "балканського маршруту" кількість утікачів, яким вдається потрапити до ФРН, суттєво скоротилася» – наведені цифри свідчать, що в кількадесят (!) разів. Аж раптом читаємо: «Утім, у західнонімецьких землях ситуація з розміщенням мігрантів і досі залишається складною. Особливо напруженою вона, як і раніше, є в містах, які самі по собі є окремими землями, у Берліні, Гамбурзі та Бремені». Берлін — це західнонімецька земля? Та й узагалі: «західнонімецькі» – чи це визначення з сьогодення, а чи воно спізнилося майже на тридцять років? Чи німці й досі поділяють Німеччину на Західну та Східну?

Головне ж в іншому: вжито прикметники «складна» та «напружена». Але в чому полягають ті складність та напруженість, не сказано жодним словом. А без цього виходить не так інформування, як щось на межі гіпнотизування; аудиторії пропонують оперувати визначеннями, природи яких вона не знає.

Інша новина в тому ж виданні, прямо не пов'язана з біженцями: «Туреччині не місце в ЄС — Саркозі». Читаємо: «Туреччина є мостом між Європою і Азією. Їй нема місця в Євросоюзі», «Я не бачу зв'язку між питанням про Сирію, міграцію, біженців і приєднання Туреччини до ЄС», «Я повністю проти скасування віз для 80 мільйонів турків», «Шенген підірвано, існує величезний міграційний тиск, і перше рішення, яке потрібно прийняти, це скасувати візи для країни з 80 мільйонами жителів, що не є членом Європейського Союзу?» Оце й усі цитати з Саркозі, що є в матеріалі. Зазначено, що це було інтерв'ю. То отак, односкладово, політик і відповідав, найменшим чином не аргументуючи своїх слів? А якими були запитання — невже це не має значення?

І головне: а хто сьогодні, власне кажучи, такий Ніколя Саркозі? Яке аж таке значення мають його слова, щоб робити з того новину, в чому полягає їхня важливість? От коли пригадати, що Росія сьогодні має дуже напружені відносини з Туреччиною, а Саркозі виявляє дивну, скажімо так, толерантність до Путіна, то все, здається, встає на свої місця: для російської пропаганди така новина й справді є важливою, бо навіює росіянам: «Наше дело правое». А в українському ЗМІ? Схоже, тут ця новина опинилася «за інерцією». Мало не в механічний спосіб.

Тож про «руку Москви» в питанні біженців. Пригадаймо: це саме російські ЗМІ — а вже слідом за ними й наші — спочатку взагалі не повідомляли, що ці люди втікають від війни; от раптом сталася навала «мігрантів», і все; появу великої кількості «мігрантів» російська пропаганда досить довго змальовувала як нібито безпричинну. І зовсім не даремно російські ЗМІ замість слова «біженці» переважно вживають слово «мігранти».

Російська пропаганда нічого не робить просто так, у кожному своєму «блискучому винаході» вона має певну й, як правило, вельми нешляхетну мету. Є вже трюїзмом, загальним місцем: роспропаганда прагне розколоти європейську спільноту — цілком за принципом «Поділяй і володарюй». Це — зовнішній бік проблеми.

Є й внутрішній, для російської аудиторії — й навіть кілька, здавалося би, взаємно суперечливих. Але, як уже неодноразово було проілюстровано, зазомбоване російське суспільство залюбки ковтає внутрішньо суперечливі пропагандистські меседжі.

Отже, звідки й навіщо взялося це слівце «мігранти»? А все дуже просто: російська пропаганда прагнула змалювати біженців звичайними шукачами щастя, мало не авантюристами. Людьми сумнівними й такими, що апріорі принесуть чимало лих. Знову те саме запитання: навіщо? А це була відповідь роспропаганди на закид, вельми часто повторюваний її опонентами: чому люди з усього світу прагнуть потрапити до західних країн, а от на російському кордоні черг на ПМЖ немає? Й ця пропагандистська відповідь була простою, наче рефлекси Шарикова: Європа жирувала з багатства — й от тепер отримала; Росія жила собі бідненько — натомість тепер проблем не має.

Це була, зокрема, й пропагандистська відповідь на західні санкції та неминуче погіршення життєвих стандартів росіян: ведучи мову про небезпечних «мігрантів», російська пропаганда привчала й привчає росіян задовольнятися тим, що є, й не прагнути кращого — аби лише не було, «як у Гейропі». Цілком за радянським пропагандистським постулатом: «Аби не було війни». Якщо вживати популярну алегорію, російський телевізор чергового разу послав у нокаут російський холодильник.

Інший меседж — це буцімто байдужість європейців до долі біженців, їхній егоїзм, їхня черствість і жорстокість. Російська пропаганда змальовує Європу як континент мало не тотальної ксенофобії та релігійної нетерпимості. Навіщо? Передусім, щоб показати: «нам, православним», у Європі місця немає. Довести буцімто зверхнє, наплювальницьке ставлення європейців до прихильників інших, ніж католицизм та протестантизм, віросповідань. Недаремно ж навіть російські офіційні особи неодноразово заявляли щось на кшталт того, що Євросоюз буцімто ніколи не прийме до своїх лав «православну» Україну.

А ще роспропаганда прагне навіяти росіянам: усі розмови про толерантність Європи, про права людини та про свободи — це буцімто міф. Навіяти, що начебто Європа не є взірцем для наслідування, не є «землею обіцяною», бо всі її чесноти — буцімто дуті, вигадані. Роспропаганда прагне переконати аудиторію: насправді у Європі все так само, як у Росії, коли не ще гірше. Світоглядну колізію між Росією та цивілізованим світом російська пропаганда зводить до банального конфлікту довкола розподілу сфер впливу.

Російська пропаганда переконує аудиторію: без «сильної руки», без «великого вождя» – просто нікуди. Без «великого Пу» настає просто-таки кінець світу, й європейці от-от пошкодують, що в них немає свого (а може, й не свого, а того самого, російського) Путіна.

Нарешті, ще один меседж: культивуючи неприязнь до людей ісламського віросповідання, змальовуючи їх усіх як носіїв небезпеки, російська пропаганда тим самим виправдовує в очах суспільства репресії проти кримських татар, хоч би якими жорстокими ті репресії були. Прагне посіяти, зокрема, серед кримчан як не страх, то вже точно недовіру до кримських татар.

А що ж наші ЗМІ? А в них те саме – вміщення біженців у безальтернативно конфліктний контекст: ані про що інше, окрім як про конфлікти, наші ЗМІ, за ліченими винятками, не повідомляють. В них — перебільшення, й незрідка дуже значне перебільшення, міри й масштабу конфліктності. То в чому наші ЗМІ хочуть переконати українську аудиторію? Й тут знову напрошується паралелі з російською пропагандою — адже це саме вона від самого початку ототожнює біженців із поняттями «напруженість», «конфлікт», «загроза». Це саме вона вміщує біженців у виключно конфліктний контекст, не розмінюючись на аргументацію й якісь там журналістські стандарти.

Це й навіює майже впевненість: ідеться про черговий інформаційний вірус російського походження. Про чергове прагнення розхитати ситуацію в Україні. І навіть більше — про програмування в Україні конфліктів та потрясінь. Зокрема, довкола того ж таки табору для біженців у Яготині. А за такого підходу вони не забаряться. Бо йдеться, власне, про доведення аудиторії до вкрай знервованого, мало не істеричного стану. До стану, коли будь-які вчинки біженців сприйматимуться неадекватно, й українці бачитимуть загрозу там, де її й близько немає. Коли будь-яке слово або будь-який порух біженців сприйматимуться як загроза, що потребує рішучої відсічі.

Й от же що дивує чи не найбільше. Сьогодні в багатьох шанованих загальноукраїнських виданнях працюють чимало знаних журналістів — вимушених переселенців, зокрема з Криму. Вже, здавалося б, їм, як нікому, мали б бути близькими біди й болі біженців. Але подеколи саме ці видання вперто звуть тих біженців «мігрантами», а ще й ретранслюють сумнівні повідомлення з російським душком. То, виходить, ці видання не заперечують, щоб і їхніх співробітників звали «мігрантами», щоби ставилися до них упереджено, мов до непроханої навали?

...Чергова гірка сторінка у європейській історії — теракти у Брюсселі. Яким був лейтмотив багатьох коментарів? Цілковито звичним — і для українських ЗМІ, й для російських: є християнська Європа, й є в ній вороги – мусульманські «мігранти», давні й нові. Ідентифікування «друг — ворог» за анкетними даними, мало не за «п'ятою графою».

Але пригадується репортаж в одному з випусків «Подробиць тижня» на «Інтері» наприкінці минулого року після терактів у Парижі: жінка арабського походження розповідала, що один із її синів зв'язався з радикальними мусульманами. Сама ця жінка виглядала не просто по-європейськи, а вишукано по-європейськи: зустрів би таку на вулиці — одразу спало б на думку: «От вона, типова парижанка!» Але контекст, до якого було вміщено цей синхрон, був той самий: от вони, мовляв, «мігранти»! Візуальний ряд не збігався з текстом – емоційним і вкрай негативним.

А проблема ж є складнішою! У країнах ЄС є помітним процес дезінтеграції мусульманського населення: народжені вже в Європі діти й онуки стовідсотково інтегрованих до європейських суспільств колишніх іммігрантів відкидають європейський спосіб життя та європейські цінності й навертаються до радикального ісламу. Ба більше: чи не десятками тисяч обчислюються випадки, коли до радикального ісламу навертаються чистокровні етнічні німці, французи, фламандці, англійці — діти батьків-християн. Складна проблема, дуже складна — й не до кінця зрозуміла.

Але чи пригадуються матеріали українських ЗМІ, у яких це було б бодай констатовано? А чи все просто: дикі підступні мусульмани проти добрих, але недоумкуватих хохл... даруйте, європейців? Типовий російський дискурс — розглядати проблеми не на рівні індивідуумів та індивідуальних мотивів дій, а на рівні «народних мас», чия поведінка є буцімто запрограмованою. Дискурс, який наші ЗМІ сліпо копіюють і поширюють.

Фото - www.japantimes.co.jp

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1411
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop