20 березня у Львові відбулись громадські обговорення «Доступ до інформації, проблеми прозорості та відкритості в діяльності місцевої влади». Організатори слухань – регіональний благодійний фонд «Резонанс» та інформаційно-правовий центр «Наше право».

Зазвичай, такі обговорення мають досить чіткий механізм розвитку: небезпідставні закиди представників медіа чи громадських організацій щодо бездіяльності влади та невиконання нею обов’язків. Влада, у свою чергу, намагається захищатися, часом наводячи досить невдалі аргументи на кшталт, а чи готова громадськість до того рівня свободи, на забезпечення якого і мала б працювати влада. Інша реакція влади – уникати відповіді щодо невиконання роботи, наголошуючи, проте, на виконанні роботи. Часом учасники полеміки доходять до відносно конструктивних рішень: влада під натиском медіа та громадських організацій обіцяє врешті зайнятися наболілими питаннями.

Львівські громадські обговорення не стали винятоомк. Основна тема – невиконання Львівською міською радою своїх обов’язків у сфері доступу до інформації. За словами експерта Центру політико-правових реформ, почесного голови Центру «Наше право» Ярослава Жукровського, відбувається «свідоме засекречення інформації» щодо діяльності міськради та прийняття нею рішень. Багато ухвал Львівської міської ради, рішення виконавчого комітету та розпорядження міського голови містять незаконні обмежувальні грифи. До прикладу, ухвала №109 від 13.07.2006 про впорядкування розміщення малих архітектурних форм у Львові. Додаток до ухвали не внесений у зв’язку з тим, що він, нібито, містить персональні дані про особу (ст. 23 Закону України «Про інформацію»). Як стверджує Ярослав Жукровський, «ніякої приватної інформації там не може бути, це питання відноситься до сфери публічно-правових відносин. Без сумніву, посадові особи або не розуміють, що таке доступ до інформації, або свідомо пробують маніпулювати цими поняттями…». Такі ж долі й інших додатків до ухвал. Ще один варіант пояснення: «Додаток не внесений з технічних причин». Як приклад – ухвала № 3075 від 12.01.2006 про міський та районний бюджети м. Львова на 2006 рік.

Звідси логічне запитання: чому існує така ситуація? Чи то банальне опікування чиновників лише власним статусом  і задоволення від можливості реалізовувати владу (замість виконувати свої обов’язки), чи, може, влада працює за «принципом ми робимо рівно стільки, скільки вимагає від нас громадськість»? (А якщо від вас ніхто нічого не вимагатиме?). Ще одна з версій-аргументів (уже з боку представників влади): чиновники настільки зайняті, що їм ніколи займатися ще й забезпеченням права доступу до інформації.

Звичайно, можна говорити про певний поступ, оскільки влада, принаймні, вже не дотримується ортегівської концепції маси, що «не повинна й не здатна керувати своїм буттям». Але, як показали громадські обговорення, відкритість і прозорість влади сьогодні схожа на теорему, що потребує постійного доведення – чи то шляхом публічних дискусій громадських організацій та представників медіа із представниками владних структур, чи то шляхом судових позовів. Щоправда, в ідеальному варіанті теорема «свобода доступу до інформації» мала би бути аксіомою або хоча би трактуватись як доведена – з огляду на статтю 34 Конституції України та Закон «Про інформацію». Хочеться вірити Ярославу Жукровському в тому, що «питання публічності та відкритості влади дуже тривале» і остаточне доведення доведеної аксіоми – всього лише справа часу.

Зліва направо: Ярослав Жукровський, експерт Центру політико-правових реформ, почесний голова Центру «Наше право»; Дмитро Острік, експерт Чернігівського громадського комітету захисту прав людини; Олена Грабовська, президент регіонального благодійного фонду «Резонанс».

На запитання, чи можна «львівську» проблему доступу до інформації щодо діяльності органів місцевої влади назвати «українською», Ярослав Жукровський відповів: «Це системна проблема на рівні держави, оскільки питання доступу до інформації органів виконавчої влади центрального чи місцевого рівня недостатньо нормативно врегульоване. Потрібен закон про доступ до публічної інформації. Базовий варіант цього законопроекту готовий, це наша найвдаліша ініціатива щодо спроби нормативного врегулювання питання. Ми також пробуємо вирішити цю проблему на рівні модельної концепції інформаційної політики міських рад і рекомендацій щодо доступу до інформації місцевих рад. Це, звичайно, питання не одного дня, потрібні зусилля і експертних груп, і представників влади. Головне, щоб було бажання».

Олена Грабовська, президент регіонального благодійного фонду «Резонанс», зазначила, що львівська влада сама зацікавлена бути прозорою і публічною: «Чим прозоріша влада, тим активніша громада, і ми завжди зможемо допомогти одне одному».

Порівнюючи українську ситуацію стосовно доступу до інформації зі світовою, вона зазначила, що, приміром, у Росії ця проблема стоїть значно гостріше, а, скажімо, в Польщі, «два роки тому було трохи краще, але з приходом нового уряду ситуація зіпсувалася».

«Найбільша проблема в Польщі – з доступом до інформації про діяльність Міністерства освіти. Якщо ж говорити про країни Центральної та Східної Європи, найгірша ситуація в Болгарії. Це країна, в якої абсолютно не працює законодавство, не виконуються мінімальні стандарти, які задекларовані. Ніде у світі немає влади, яка виконує все, що на неї покладене. І громадські організації власне цим і займаються, що сварять цю владу постійно. На пострадянському просторі проблема більш гостра, ніж у країнах Західної Європи, оскільки ми тільки зараз починаємо виходити з 70-річного впливу нашого минулого», – зазначила пані Грабовська.