ПРОЕКТИ
13:00
Середа, 29 Листопада 2017

Президент повернувся обличчям до людей на окупованих територіях, партія Яценюка тримає ніс по вітру, а «Опоблок» оглядається на Кремль

Поки в Києві політики занурюються в міжусобиці, взаємні звинувачення та нові кризи, на місцях поновлюють роботу добре відомі методи матеріального заохочення лояльності виборців під прикриттям проросійських та проєвропейських гасел. Легітимність нової влади розмивається, а громадянам знову відводиться роль «мовчазної», безвільної та покірної більшості. МОНІТОРИНГ ДЕРЖАВНОЇ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ДОНБАСУ (вересень — жовтень 2017 р.)
Президент повернувся обличчям до людей на окупованих територіях, партія Яценюка тримає ніс по вітру, а «Опоблок» оглядається на Кремль
Президент повернувся обличчям до людей на окупованих територіях, партія Яценюка тримає ніс по вітру, а «Опоблок» оглядається на Кремль

ГО «Детектор медіа» здійснює моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу. Аналітичні звіти публікуються щодва місяці. Методологію моніторингу можна почитати за посиланням тут. Проект здійснюється за підтримки американського Національного фонду за демократію (NED). Моніторинговий звіт за березень — квітень 2017 р. можна прочитати тут, за травень — червень — тут, за липень — серпень — тут.

Моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу у вересні — жовтні продемонстрував такі тенденції:

  • Президент вийшов за рамки звичної риторики про Донбас (через призму міжнародних переговорів) і чи не вперше за довгий період звернувся до проблем мешканців Донецької та Луганської областей, зокрема тих, що перебувають на окупованих територіях, зробивши крок до національної консолідації;
  • позиції Президента, БПП та «Народного фронту» щодо закону про реінтеграцію Донбасу в інформаційному полі звучали синхронізовано;
  • Ляшко посилює й радикалізує власну комунікацію щодо Донбасу, вочевидь, із прицілом на майбутні парламентські вибори;
  • «Опоблок» консолідує проросійських виборців, тиражуючи підтримку ідеї Путіна про введення миротворців на Донбас як передумови для запровадження «особливого статусу».

Порошенко позиціюється миротворцем

і звертається до українців на окупованих територіях

У вересні — жовтні Президент України загалом не зрадив своєму політичному стилю. Левова частка повідомлень (24 із 46), які торкалися Донбасу, стосувалися міжнародних переговорів та просування української точки зору на конфлікт як наслідок агресії Росії. Найбільше (18) повідомлень припало на вересень у зв’язку з відвіданням Порошенком чергової сесії Генеральної асамблеї ООН та проведенням численних зустрічей із главами держав та урядів. Усі зусилля Президента були спрямовані на просування ідеї розміщення міжнародного миротворчого контингенту на всій території Донбасу. При цьому Росія (5 повідомлень) згадувалася виключно в контексті порушення умов Мінських домовленостей, необхідності збереження міжнародних санкцій та порушення прав людини у зв’язку з утриманням українських громадян — заручників.

Друге місце впевнено посідали повідомлення про стан Збройних сил (12 із 46). Порошенко невтомно повторює єдиний головний меседж: сильна армія є головною запорукою миру на Донбасі, стримування агресії та відновлення контролю над окупованими територіями. У жовтні кількість таких повідомлень дещо перевищила кількість новин, пов’язаних із міжнародними переговорами. Проте це було зумовлено як відзначенням Дня українського війська (14 жовтня), так і робочою поїздкою до Авдіївки (22 жовтня) з метою інспектування військ на фронті.

Разом із тим провідною темою комунікації Президента із громадянами України, зокрема на Донбасі, стало ухвалення в парламенті двох законопроектів, які сам Порошенко характеризував у своєму спеціальному зверненні як такі, що спрямовані на «повернення українського суверенітету на Донбас» та «законопроекту, що на один рік продовжив давніший закон про особливості місцевого самоврядування в окремих районах». Загалом таких повідомлень було чотири. І хоча вони повторювали меседжі його прямого звернення 6 жовтня, це саме той випадок, коли вагу має сенс слів, а не їхня кількість.

Прикметно, що у своєму зверненні до громадян Порошенко відштовхнувся від потреб співвітчизників, які перебувають на окупованих територіях, проте лишаються відданими українській державі:

«Днями я пережив дуже сильну емоцію, якої просто не можна забути. Я спілкувався з нашими воїнами… І от один з них дає мені трубку, каже: “Пане Президенте, тут моя мама, вона дзвонить з окупованої території, хоче з вами поговорити”.

“Дорогие наши, родные, — чую схвильований, тремтячий голос. — Вы же нас не оставите, правда? Мы просим, возвращайтесь скорее и верните нас в Украину”.

Звичайно, моєю відповіддю були щире: “Дякую Вам за сина” і впевнене: “Так, ми повернемо Донбас”».

Таким чином, Президент перекинув уявний емоційний місток між своїми патріотично налаштованими виборцями і їхніми однодумцями на окупованому Донбасі. У такий спосіб, на нашу думку, Порошенко намагався довести, заради кого він іде на складні законодавчі кроки, попри їхню непопулярність і критику з боку політичних опонентів.

Це звернення було важливим з огляду на його спрямованість на об’єднання громадян України незалежно від місця проживання на звільнених чи окупованих територіях, чи вибору мови спілкування. Порошенко зробив значний крок уперед, принаймні в риториці, до справжньої національної консолідації, порівняно із серпневими пафосними промовами про «справжніх українців».

Проте Президент усе ще продовжує розглядати життя донеччан у контекст воєнної проблематики. Зокрема, під час жовтневого візиту до Авдіївки Порошенко не вигадав нічого кращого як пафосно заявити про те, що «місто стало символом стійкості українського духу, символом єдності українського народу», і похвалити містян за те, що вони формують «фантастичний образ українців в світі», зустрічаючи численні іноземні делегації.

Водночас Порошенко мимоволі визнав, що нагальні проблеми мешканців Донбасу вирішуються центральною владою вкрай незадовільно й лише у крайніх ситуаціях: незалежне енергопостачання міста було налагоджено лише тоді, коли Авдіївка взимку 2016-17 року залишилося без світла, тепла, газу й води.

Отже, у вересні — жовтні з боку Президента спостерігалися перші спроби примирити своїх основних виборців із необхідністю приймати рішення, які були би спрямовані на встановлення миру невійськовим шляхом, оскільки цього потребують мешканці Донбасу, особливо на окупованих територіях.

З іншого боку, Президент демонстрував, що найбільше цінує в донеччанах і луганчанах здатність жертвувати добробутом і вдовольнятися малим заради єдності та оборони країни. Позиція виглядає досить слабкою й сумнівною, зважаючи на неспроможності центральної та регіональної влади задовольняти елементарні потреби місцевих мешканців. Чи призведе звернення Президента до змін у державній політиці, чи так і залишиться черговою риторичною вправою, побачимо в наступних оглядах.

Прем’єр-міністр Гройсман роздає «цінні вказівки» про Донбас своїм підлеглим

Голова уряду Володимир Гройсман продовжував активно розбудовувати свій політичний імідж, використовуючи будь-яку нагоду, навіть якщо вона раптом пов’язана із ситуацією на Донбасі. Зокрема, 27 вересня прем’єр-міністр на засіданні уряду «раптом» згадав про проблему облаштування пропускних пунктів на лінії фронту на Донбасі. Приводом стало звернення іншої людини Президента — Генпрокурора Юрія Луценка щодо незадовільного стану КВПП «Майорськ». Проте фантазії прем’єр-міністра та його підлеглих, які готували виступ, вистачило лише на загальні вказівки Міністерству з окупованих територій та Донецькій і Луганській ВЦА привести КВПП у порядок. Глава уряду чомусь вирішив публічно не уточнювати, яким чином, яким коштом і коли його підлеглі це мають зробити. Таке ставлення в цілому розмиває відповідальність уряду та вкотре свідчить, що Гройсман просто ігнорує проблеми повоєнного регіону.

Також Гройсман згадував проблематику Донбасу під час протокольних зустрічей з іноземцями — представниками парламентів Канади та Франції. Однак у цих випадках прем’єр-міністр обмежився повторенням стандартних бюрократичних звороті: «Ми високо цінуємо політику Канади з підтримки територіальної цілісності України та запровадження санкцій проти країни-агресора»; «підкреслив важливість об’єднання зусиль заради встановлення миру в регіоні — у тому числі шляхом продовження політики санкцій проти агресора».

Не полишаючи войовничу риторику, Секретар РНБОУ солідаризувався з Президентом

Олександр Турчинов у жовтні остаточно пристав на позицію Президента Петра Порошенка щодо необхідності прийняття саме президентського варіанту закону про реінтеграцію Донбасу. Проте в публічному просторі намагався це робити так, щоб не зашкодити своєму іміджу головного «яструба».

Зокрема, представляючи законопроект у Верховній Раді, Турчинов наголошував на силових та оборонних аспектах політики на Донбасі: «законопроект запроваджує ефективну систему управління військовою операцією з метою протидії російській агресії та звільнення окупованих територій», «створюється єдина вертикаль, яка забезпечує планування, організацію та контроль виконання оборонних та безпекових завдань у Донецькій та Луганській областях», «прийняття законопроекту створить умови для ефективного захисту національної безпеки України, відсічі збройній агресії Російської Федерації і звільнення захоплених Росією територій».

Далі, після спроби частини депутатів заблокувати голосування, Турчинов відкрито звинуватив їх у державній зраді: «Цей злочин п'ятої колони проти власної країни неможливо прикрити популістськими гаслами». Таким чином, Турчинов дав політичний сигнал усім політичним силам, зокрема і своєму «Народному фронту»: будь-яке відхилення від президентської політики щодо Донбасу буде тлумачитися як підривна діяльність на користь Росії.

У вересні — жовтні Турчинов лише один раз, під час візиту до зони АТО, звернувся безпосередньо до мешканців Донбасу з нагоди відкриття відбудованого військовими інженерами мосту через річку Сіверський Донець у м. Рубіжному Луганської області. Секретар РНБОУ наголосив на одному з важливих аспектів цивільно-військових відносин — участі армії у відновленні зруйнованої під час бойових дій інфраструктури: «Наші військові не тільки обороняють країну, а й допомагають відновлювати цивільну інфраструктуру».

Проте чи то досвідченому політичному оратору забракло уяви, чи то просто через схильність до проповідницького тону у спілкуванні з пересічними людьми Турчинов обмежився яскравими, але надто загальними образами для пояснення майбутньої політики на Донбасі. Тоді як громадяни чекають від влади конкретних зобов’язань та дій.

У МінТоТі активно комунікували з іноземною авдиторією та намагалися просувати вирішення проблем на місцях

Протягом вересня — жовтня переважна більшість повідомлень МінТОТу стосувалася спілкування керівництва міністерства з представниками іноземних держав та міжнародних організацій (у вигляді форумів, семінарів високого рівня, зустрічей, поїздок у регіон — депутатами Європарламенту, представниками USAID, Сенату Франції, представників ООН). Безперечно, така робота необхідна й важлива для України.

Однак постає запитання, чому спостерігається така асиметричність, коли йдеться про порівняння повідомлень про публічну дипломатію МінТОТу і діяльність міністерства з питань безпосередньої компетенції, тобто захисту прав ВПО, розробку та втілення політики щодо окупованих територій та громадян, які там опинилися. За вересень — жовтень ми нарахували лише чотири повідомлення («МТОТ та GIZ готують спільну програму професійного навчання для ВПО», «Уряд працює над можливістю альтернативного водопостачання в Донецькій області», «Відбулась міжвідомча нарада з питань облаштувапння КПВВ за участі керівників територіальних підрозділів МТОТ у Донецькій та Луганській областях», «У МТОТ розглядали питання водопостачання та водовідведення на сході України»). На додаток, у переважній більшості йшлося про плани без чіткого визначення строків їх виконання. Тож сторонньому читачу це важко сприймати інакше, ніж чергові обіцянки влади, які ні до чого не зобов’язують.

Чи не найбільшою проблемою МінТОТ стало те, що міністерство лише в жовтні спромоглося отримати від уряду Постанову щодо виділення коштів на підтримку територій, які зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України. Навряд чи місцеві ради встигнуть до кінця року отримати ці гроші. Хоча ми будемо стежити за тим, хто ж все таки їх отримає і чи не будуть ці рішення достатньо прозорими та обґрунтованими для громадян.

МІП саме себе рекламує і контролює

Незважаючи на намір міністра Юрія Стеця піти з посади, він та його відомство продовжують нарощувати кількість повідомлень про свою активність у Донецькій та Луганській областях.

Так, протягом вересня — жовтня з’явилося вісім повідомлень про діяльність Моніторингової місії Міністерства інформаційної політики України під головуванням радника міністра — народного депутата Олександра Бригинця. Головним завданням ММ МІП був «аналіз стану телерадіомовлення» в зоні АТО.

Хоча сам формат місії (виконавці контролюють самі себе) викликає сумніви, однак зміст багатьох повідомлень достатньо об’єктивний. Зокрема, у Петропавлівській сільській раді Станично-Луганського району Донецької області (так в оригіналі новини район Луганської області «передали» Донецькій) розказали про те, що «супутникове телебачення мають переважна більшість жителів, тому що ставили, коли українського мовлення тут не було. Саме в той час з'ясувалося, що обладнання, привезене з Росії, закодоване таким чином, щоб не приймало українські канали»; у Кальчицькій сільській раді розповіли про те, що під час проведення профілактичних робіт на телевежі «замість українських в ефірі з'являються канали з окупованої території, що заходять на вільні частоти».

З іншого боку, трапляються й відверто компліментарні повідомлення: «Раніше село Передільське було інформаційно відрізане від України. В аналоговому і цифровому мовленні були присутні лише канали, які транслювалися з окупованої території. Після запуску телевежі у Бахмутівці ситуація покращилася»; «В с. Дмитрівка Новоайдарського району після встановлення вежі в Бахмутівці зменшилася кількість "окупаційних" каналів»; «За результатами здійсненого моніторингу було встановлено, що якість телерадіомовлення на території селища суттєво покращилася після запуску нової телевежі в Бахмутівці» (на території селища міського типу Новоайдар Луганської області).

Решта повідомлень, у яких згадувався Донбас (а таких нарахували вісім) представники керівництва міністерства (Стець, Джапарова, Біденко) переважно звітували про успішне виконання поставлених перед міністерством завдань. Лише в одному випадку, 5 вересня міністр Стець дав чітку обіцянку щодо будівництва телевежі у Покровську «Найближчим часом я обговорю з прем’єр-міністром України необхідність негайного виділення коштів для цього проекту». Що ж, ми будемо стежити за тим, як міністр дотримується свого слова. І подивимося, чи здатне його міністерство не лише хизуватися здобутками, а й планувати продуктивну діяльність на 2018 рік.

Павло Жебрівський захопився «лагідною українізацією» Донбасу

Комунікативна активність голови Донецької ВЦА у вересні — жовтні різко зросла порівняно з літнім періодом. Можливо, це пов’язано з більшою кількістю інформаційних приводів (1 вересня, День вчителя, День українського війська тощо). Можливо, це як і у випадку з міністерствами пов’язано з необхідністю демонструвати свої досягнення вищому керівництву.

У будь-якому разі, найбільше повідомлень припало на демонстрацію досягнень ВЦА («5 футбольних майданчиків зі штучним покриттям відкрили сьогодні у Володимирівці, Мар’їнці, Красногорівці та Новоекономічному», «У Маріуполі відкрили оновлену станцію переливання крові») та ілюстрації бурхливої діяльності, яка найближчим часом має дати результат («Приступили до підготовчих робіт з прокладання газогону Очеретяне — Авдіївка», «У Званівці побудують дитячий садок», «На минулому тижні дав завдання правоохоронним органам посилити роботу щодо виявлення та вилучення з обігу цигарок, які нелегально ввозяться з тимчасово окупованої території України», «Новий дитячий садок має бути побудований у Званівці Бахмутського району. З обласного бюджету на нього виділили 6 млн 723 тисячі 800 гривень субвенції»). У цілому у вересні — жовтні ми нарахували 21 такий позитивно-піднесений пост. На другому-третьому місцях — новини, присвячені зустрічам іноземних делегацій (9), та повідомлення про наслідки бойових дій (5).

Одначе один напрям комунікативної та політичної діяльності Павла Жебрівського привернув особливу увагу. Мова про зусилля голови ВЦА щодо українізації Донецького краю. «Дружківка та Покровськ стали першими містами, які повністю переклали усі вивіски у своєму місті українською мовою». Головний меседж Жебрівського: знання української мови приносить прибуток: «Як і обіцяв, Дружківка додатково отримує 30 млн грн, Покровськ — 20 млн грн з обласного бюджету. Усі наступні міста, які "українізують" вивіски у своєму місті, отримають по 10 млн грн з обласного бюджету. Окремо зазначу, що премій по 10 млн грн буде стільки, скільки "українізованих міст": переклав усі вивіски — отримай додаткові мільйони на розвиток міста. Результат старань місцевих громад перевірятиме спеціальна комісія».

Таким чином, на нашу думку, голова ВЦА стимулює досить цинічний і поверховий підхід місцевої влади до українізації: замінив форму, не змінивши суті, — отримуй бонус. Окрім того, роздавати гроші просто за заміну вивіски, без будь-якої прив’язки до того, як ці гроші будуть витрачені й чи піде це на користь громаді, навряд чи можна назвати господарським чи державницьким підходом.

Проте, як виявилося, Жебрівський має особисті вподобання та упередження щодо того, якою має виглядати «лагідна українізація». Про це, наприклад, свідчить його пост про розвиток сіл Донеччини: «Наголосив: сільська громада — це берегиня українського духу, місто не настільки зберігає нашу ідентичність, як село. Тому задача обласної влади — дати поштовх, зробити так, щоб село було модерним та привабливим». Навряд чи така постановка питання відповідає настроям більшості мешканців краю, які проживають у містах.

До того ж, у цьому ж дописі проглядається надмірне захоплення голови ВЦА адміністративно-командними методами роботи з підприємцями, які практикувалися у країні до 2014 р.: «У наступному році планується створити 6 кооперативів (по одному у Нікольському, Бахмутському районах, Лиманській та Соледарській об’єднаних громадах та дві — у Іллінівській ОТГ), 16 сімейних ферм (10 — у Бахмутському районі, по дві — у Волноваському районі й Іллінівській ОТГ, по одній — в Покровському та Костянтинівському районах). Плюс мають постати три об’єкти зеленого туризму — у Лиманському, Бахмутському та Костянтинівському районах». Жодного пояснення чисел та цільових районів такої політики, хоча підтримка здійснюватиметься за рахунок держави, тобто з кишені й мешканців Донеччини.

Отже, демонструючи позірну відкритість до громадян, голова Донецької ВЦА чомусь не пояснює мотивів своїх рішень, які стосуються розподілу державних коштів. На нашу думку, попри декларовані успіхи, така політика не може привести до побудови стійкої довіри громадян до влади.

А Юрій Гарбуз продовжує обіцяти і доручати

Як ми вже неодноразово підкреслювали, голова Луганської ВЦА своєрідно розуміє завдання комунікації із громадянами краю. Юрій Гарбуз віддає перевагу поширенню загальних обіцянок і директив своїм підлеглим («На Луганщині побудують сучасний онкологічний центр, — Юрій Гарбуз», «На колегії розглянуто хід виконання регіональної програми “Турбота”»). Громадяни для нього — лише аудиторія, яка може слухати, але навряд чи здатна продуктивно комунікувати.

Треба зазначити, що у вересні — жовтні Гарбуз позиціювався посадовцем, який прагне давати лише реалістичні обіцянки. Зокрема, якщо 11 вересня він прогнозував успішне завершення підготовки до зими: «Область завершує підготовку до нового опалювального сезону, — Юрій Гарбуз», то вже 2 жовтня він повідомив, що «Житловий фонд та котельні області на 100 % готові до зими».

Щоправда, ми так і не довідалися, чи справився Гарбуз із питанням запуску Сєверодонецької ТЕЦ, як обіцяв влітку. Не все зрозуміло і з обіцянками щодо ремонту доріг в області. Тож сподіваємося, що ці інформаційні лакуни голова Луганської ВЦА або заповнить правдивою інформацією або притомними поясненнями, чому вони не виконані.

Ірина Геращенко ще не зробила вибір між політичною лояльністю

та дипломатичною діяльністю

Моніторинг комунікативної активності першої заступниці голови ВРУ Ірини Геращенко посилив враження внутрішньої боротьби між прагненням демонструвати лояльність до Президента та намаганням відігравати важливу роль у мирному процесі. Зокрема всього питанням, пов’язаним із мінським процесом та звільненням заручників, було присвячено 12 постів, тоді як позитивному висвітленню позиції глави держави — дев'ять («В своєму виступі Президент Порошенко найбільше розмірковував про перспективи повернення миру на Донбас і деокупацію Криму», «Хороший день в Авдіївці. Теплий від емоцій і зустрічей з друзями. Сьогодні Президент України особисто подякував за героїзм і мужність військовим» тощо). При цьому ми не враховуємо ще трьох дописів Геращенко, присвячені іншому Президенту — Володимиру Путіну («Путін, у кращих традиціях гібридної війни, намагається спотворити ідею українського керівництва щодо миротворців на Донбасі»), в яких нищівна критика лідера ворожої держави використовується задля більш переконливого просування ідей і політики українського Президента.

Показовим є те, що попри літнє протистояння з «яструбами» щодо закону про реінтеграцію та деокупацію Донбасу Геращенко була змушена зробити свою риторику більш жорсткою і схожою на оцінку Олександром Турчиновим, яку він дав депутатам-опозиціонерам під час голосування цього законопроекту в Раді: «На жаль, ми не можемо тільки в військовий спосіб звільнити Донбас і Крим! А всі, хто кричить про це, в грош не ставлять життя українських солдатів!». Хоча спочатку її позиція була більш поміркованою: «Я шаную позицію колег, які критично ставляться до мінських домовленостей. У той же час, впевнена, ті, хто намагається роз'яснити їх сутність (це неідеальні умови, але потрібно чесно визнавати, що вони були прийняті в критичний для України час і допомогли зберегти Країну ) — так само повинні мати право голосу і шанс у парламенті виступити зі своєю позицією, без ору і бійки, без криків і шашок».

Отже, у певних ситуаціях Геращенко-дипломатка поступається Геращенко — політичній діячці, яка змушена грати в командну гру, навіть якщо це вимагає солідаризуватися з пропагандистською партійною лінією.

«Солідарність»: закон для Донбасу чи Донбас для закону?

Аналіз комунікативної активності президентської партії «Солідарність» у вересні — жовтні підтверджує нашу тезу, висловлену раніше, про використання політичними силами теми Донбасу для просування власних інтересів. Для «Солідарності» головним пріоритетом лишається підтримка іміджу Петра Порошенка як Президента — миротворця, дипломата і головнокомандувача. Йому було присвячено не менше 31 новини, в яких інформаційним приводом були пов’язані з Донбасом питання. Зокрема, з них 20 новин — виступів, коментарів та реплік депутатів БПП стосувалися законопроекту про відновлення суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

При цьому оцінка планів та дій опозиції, що загрожували проходженню президентських законопроектів була стримано-негативною. Зокрема, Ірина Фриз відкрито назвала опонентів «російськими маріонетками», які «намагаються демонструвати патріотизм, тримаючи камінь за пазухою». Далі Іван Вінник засудив альтернативні законопроекти як такі, в яких «не було запропоновано ніяких дієвих механізмів щодо звільнення нашої території від окупантів, а також механізмів на захист нашої держави, її інтересів, суверенітету та незалежності, вважаємо, що цей законопроект не відповідає загальному курсу України, як на міжнародній арені, так і в середині країни», натомість у законопроектах опозиції «можна прочитати і побачити елемент федералізації, до якого останнім часом Російська Федерація намагається притягнути Україну через різні ситуації».

Тим часом, напередодні голосування один із неформальних лідерів фракції та партії Сергій Березенко випромінював обережний оптимізм: «Ми знайдемо спільну мову з тими колегами, які готові підтримати президентський законопроект з певними зауваженнями. Тим більше, що представники “Народного фронту” брали активну участь в його розробці». А після голосування Олександр Бригинець намагався відділити принципових противників, які не є конкурентами Порошенка в боротьбі за президентське крісло, від лицемірних претендентів: «“Свобода” завжди принципово проти Мінських домовленостей — послідовність заслуговує поваги. А от “Самопоміч” і “Батьківщина” на міжнародній арені підтримують Мінські домовленості, а в парламенті України і на мітингах виступають категорично проти».

Проте ця риторика, хоч і була пов’язана із принципово важливими для Донбасу питаннями, виголошувалася зовсім для іншої авдиторії — виборців західних та центральних регіонів, які скептично ставляться до миротворчих ініціатив влади і тих, хто вагається між Порошенком та іншими прозахідними опозиціонерами.

Власне питання, актуальні для Донецької та Луганської областей, згадувалися спікерами «Солідарності» не менше 16 разів. Зокрема, мажоритарники Дмитро Лубінець та Олег Недава порушили проблеми дотримання прав і свобод (на віросповідання та участь у виборах) городян, які перебувають на окупованих територіях. Останній, зокрема, висловив таким чином підтримку законопроекту про виборчі права переселенців, де більшість авторів — представники опозиційних фракцій.

Обидва депутати також поширювали інформацію про активну підтримку соціально-економічного відновлення Донбасу та захист майнових прав мешканців регіону: Лубінець про несправедливе стягнення податку на землю з власників, чиї паї використовує держава в оборонних цілях, та про «ремонт / термомодернізацію шкіл, дитячих садків, лікарень, амбулаторій, будинку культури»; Недава про врахування потреб регіону в бюджеті на 2018 рік та переоснащення шкіл. На додаток інший представник регіону, Максим Єфімов, просував власні ініціативи: законопроект «забезпечить стале функціонування водопостачальних підприємств на Донбасі» та свої заслуги як голови федерації футболу Донецької області.

Поки що важко сказати, чим була зумовлена така висока активність: початком бюджетного процесу, необхідністю підтримати законодавчі ініціативи президента чи особистими іміджевими міркуваннями. Однак усі вони були менш сумнівними і суперечливими, ніж одна цікава заява першої віце-спікерки.

Ірина Геращенко, у зв’язку з переміщенням екс-голови Слов’янська Нелі Штепи під домашній арешт згадала ще одну актуальну тему для регіону: розслідування справ «щодо причетності мерів низки міст до окупації Донбасу». «Чому ці люди досі не відповідають за законом за причетність до сепаратизму та розколу України?» — спитала вона. Геращенко також зауважила, що всі, хто в парламенті не голосують за судову реформу, так само несуть політичну відповідальність за той безлад, який відбувається в судах.

Проте, як відомо, судова реформа з 2016 р. перебуває в компетенції Президента, як і прокурорська вертикаль. Тож риторичне запитання Геращенко більше схоже на спробу трансферу негативу за невдачі свого лідера на опонентів.

«Народний фронт»: серед «яструбів» завелися свої «голуби»

Партія «Народний фронт» продовжує демонструвати внутрішню дисципліну. Усі спікери наполегливо повторювали основні меседжі Олександра Турчинова щодо необхідності прийняття закону про реінтеграцію Донбасу. Проте для більшості це був привід підкреслити свою войовничу опозицію до Росії та до опозиції.

Зокрема, Вікторія Сюмар пов’язала події в парламенті з планами Саакашвілі та підступами Росії: «Все це плани повної дестабілізації країни. Хто в цьому зацікавлений? В них Росія зацікавлена. Чому вона хоче з себе зняти санкції? У разі неголосування за другий законопроект, який мав дуже чіткі обмеження, із Росії санкції можуть зняти фактично. І мені дуже прикро, що накручування вандалізму і радикалізму відбувається саме в цей день, коли зруйнували пам'ятник Небесній Сотні, коли зруйнували деякі речі і на вулиці Шовковичній. Мені дуже прикро, що цей вандалізм став трендом, і це не прикрашає Україну як в очах наших закордонних партнерів, так і в очах українців».

Через два тижні «НФ» знову пов’язав законопроект про реінтеграцію Донбасу із протестною акцією Саакашвілі: лідер фракції Максим Бурбак звинуватив екс-президента Грузії у відкладенні його розгляду. Тим часом жорстка риторика щодо реінтеграції Донбасу та опозиції може пояснюватися тим, що «НФ» намагалася замаскувати свою стурбованість у зв’язку з суттєвим обмеженням повноважень керівника МВС в разі ухвалення закону.

Також у вересні — жовтні окремі спікери «Народного фронту» раптом вирішили продемонструвати свою турботу про пересічних мешканців неспокійного регіону та вимушених переселенців. Зокрема, голова комітету з питань соціальної політики і кандидат в омбудсмани Людмила Денісова заявила про свій законопроект, в якому «передбачається побудова механізму виплати пенсій мешканцям Донбасу і Криму, в першу чергу тим, хто не мав змоги покинути неконтрольовані українською владою території». Цю тему вона розвинула і під час робочої поїздки в Донецьку область, пообіцявши скасувати процес верифікації пенсіонерів. Не обійшлося і без партійної «гуманітарної допомоги». Також, у вересні «НФ» повідомила, що «зрушила з місця вирішення екологічного питання Костянтинівки на Донеччині», шляхом створення робочої групи при ВЦА «з вивчення проблемних екологічних питань, що виникли на території м. Костянтинівка та Костянтинівського району».

Чи дотримають свої обіцянки представники «Народного фронту» і чи будуть вони такими ж послідовними в підтримці президентського законопроекту попри ризики для міністра Авакова, побачимо в наступних оглядах.

Олег Ляшко: радикали «вибивають» гроші для Донбасу

А поки правлячі партії звинувачують опозицію й тиражують обіцянки, Олег Ляшко на Донбасі активно втілює в життя свої популістські гасла. Зокрема, в самих повідомленнях про візит у регіон використовуються звороти, які вказують на особисту та вольову участь лідера Радикальної партії у вирішенні місцевих проблем. Наприклад, у новині за 29 вересня про відвідини Маріуполя:

  • «фракція РПЛ добилася виділення коштів на новий дитячий садок»;
  • «радикали вибили 30 мільйонів гривень на реконструкцію Будинку культури та 15 мільйонів на будівництво житла для переселенців»;
  • «Ми разом із мером Вадимом Бойченком вибили величезні кошти з державного та місцевого бюджету на реконструкцію гуртожитків для переселенців і сподіваюсь, що у цьому році ми введемо їх в експлуатацію».

На нашу думку, такий нав’язливий та зухвалий піар свідчить про прагнення Ляшка потіснити не лише «Опозиційний блок», а й решту партій. Зокрема, у своїх заявах про реінтеграцію Донбасу йому вдається поєднати і антиросійські, і антипрезидентські, й антизахідні меседжі, та ще й врахувати непопулярність ідеї «особливого статусу» серед самих мешканців Донбасу.

«Батьківщина» та «Самопоміч» використовують ситуацію на Донбасі

для персональних атак на Президента

У вересні — жовтні комунікація «Самопомочі» та «Батьківщини» щодо проблем Донбасу практично припинилася (якщо не рахувати однієї заяви Григорія Немирі про захист прав ВПО). Головною ціллю стала дискредитація Президента Порошенка. Причому центральна тема — схильність Президента здійснювати зовнішню політику з розрахунку на особистий прибуток: «Президент їде пропонувати щось для України і фактично не радиться з парламентом, не радиться з українським народом. Президент поводить себе як бізнесмен. Але Україна — це не його приватний бізнес. Україна належить українському народові» (Оксана Сироїд). Шляхом до миру в Україні є припинення роботи тієї влади, яка бачить війну як свій заробіток, як прикриття від народу для скоєння злочинних дій, стверджувала Юлія Тимошенко: «Я думаю про одне: скільки ще цинізму від головнокомандувача ми будемо терпіти і скільки ще ми йому пробачимо корупції? Я відверто кажу: поки не буде прибрана та людина, яка заробляє на війні, не можна розраховувати на мир» (Юлія Тимошенко).

Не виключено, що нові акценти були зумовлені новими обставинами, а саме подіями навколо повернення в Україну Михеїла Саакашвілі та підготовкою до антипрезидентських акцій протесту. Проте історія свідчить, що мешканці Донбасу сприймають політичне загострення в Києві радше негативно, ніж позитивно. Тож можна припустити, що внаслідок таких дій та заяв рівень довіри до «Батьківщини» та «Самопомочі» буде лише знижуватися.

«Опозиційний блок» консолідує проросійських виборців

Початок осені позначився і на комунікаційних пріоритетах «Опозиційного блоку». У вересні — жовтні не менше 31 повідомлення було присвячено тиражуванню підтримки ідеї Путіна про введення миротворців на Донбас як передумови для запровадження «особливого статусу» («Юрий Бойко: Мы требуем проголосовать политическую часть Минских соглашений»); критиці президентського законопроекту про реінтеграцію («Вадим Новинский: Закон о реинтеграции Донбасса не обеспечит возврат территорий, а только усугубит конфликт»); звинуваченням уряду в затягуванні війни з корисливих мотивів («Александр Вилкул: Некоторые представители власти не хотят закончить войну. Она дает им рейтинги и возможность зарабатывать»).

Власне про Донбас ішлося лише у восьми повідомленнях, і складається враження, що в цій сфері ніхто не хоче складати конкуренцію Наталії Королевській. Вона піклувалася про відновлення соціальної інфраструктури, права переселенців, дітей, що постраждали від бойових дій, пенсіонерів; а її чоловік, Юрій Солод — про дрібних землевласників у прифронтовій зоні. Складалося враження, що досить прибрати поверхові політичні розбіжності між донецькими мажоритарниками БПП і Королевською, і вони могли би спокійно працювати в лавах однієї політичної партії.

Відсутність значущих відмінностей між політиками, які начебто сповідують різні погляди, проте використовують однакові методи та прийоми в комунікації з людьми задля збереження влади, призводить до втрати інтересу громадян до такої взаємодії, налаштовує на споживацьке пасивне ставлення до держави. А від такого становища лише крок до прийняття будь-якої, хай навіть окупаційної, але турботливої та «ввічливої» влади.

Фото: «112 Україна»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
761
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop