Четвертого листопада в рамках «Книжкових сезонів» відбулася чергова зустріч «"Книжковий жовтень" у Главреді» (організатор – медіахолдинг «Главред-медіа», модератор дискусії – письменник, головний редактор газети «Друг читача» Віталій Капранов). За підсумками жовтня «персоною місяця» на заході було оголошено автора та ведучу програми «Книга.ua», директора Творчого об’єднання громадсько-політичних програм Національної телекомпанії України Марину Бондаренко.

 

Раніше проекти пані Бондаренко «Книга.ua. Юрій Андрухович» та «Книга.ua. Невідоме з історії» здобули перемогу на конкурсі телепрограм на книжкову тематику «Час книги» в рамках телефестивалю «Відкрий Україну». А у суботу 1 листопада вийшов ювілейний 50-й випуск «Книга.ua».

 

Про те, як починалася одна з небагатьох книжкових програм у загальнонаціональному ефірі і що її чекає надалі, про інші проекти ТО громадсько-політичних програм та деякі моменти своєї роботи на НТКУ пані Бондаренко поспілкувалася з учасниками заходу, перш за все – з модератором дискусії, головним редактором газети «Друг читача» Віталієм Капрановим.

 

 

Марина Бондаренко: Мені здається, що за сьогоднішніх умов ця програма не могла з’явитися на жодному іншому каналі саме з тих причин, які ви назвали. Загалом ми працюємо за схемою: є указ Президента, є державна програма, є постанова Кабінету міністрів – Перший національний виконує розпорядження української влади. 2007 рік було оголошено Роком української книги, були відповідні державні документи, і ми не могли їх ігнорувати. Але оскільки все, за що моя група береться, ми стараємося робити якісно і відповідально, зрештою це все переросло у таку «справу ентузіастів», як це не банально звучить.

 

Щоправда, просто виконувати розпорядження – це одне, а робити хорошу, емоційну щотижневу програму – це дійсно дуже складно, особливо в складних технологічних умовах Першого національного. Але так чи інакше, попри те, що в нас не завжди працюють штативи, попри те, що в нас часто зникає звук на інтерв’ю, попри те, що в нас часто немає грошей на відрядження – ми тим не менше виходимо.

 

Нами навмисне було обрано формат дайджесту. Тут є все: є події в Україні, події у світі, є наша найулюбленіша рубрика «Невідоме з історії», де ми намагаємося розповідати дійсно цікаві маловідомі епізоди з української літератури – а історія написання книжок і життя наших письменників почасти цікавіші, аніж їхні твори, повірте! Ну і головне – інтерв’ю. Тобто мета – показати наших талановитих письменників, наших талановитих літературних критиків, перекладачів.

 

До речі, перекладачі – це взагалі окрема історія. Скажімо, в Острозькій академії є хлопець Михайло, якому 21 рік, і він перекладає Коран, сам перекладає. Є молодий хлопець, який сидить у Тернополі і спокійно перекладає Орхана Памука, і так далі, і тому подібне! Тобто насправді літературний процес – це живий процес.

 

З приводу дипломів і відзнак чесно скажу: у нас уже є певна колекція з них. Вже склалася традиція: раз на місяць ми щось отримуємо. З одного боку, це приємно, а з іншого – особливо насправді ні на що не впливає.

 

 

М.Б.: Я припиняю, але я скажу інше: було б набагато приємніше конкурувати, якби було, вибачте, з ким. Але отримувати дипломи, маючи у національному ефірі лише одну програму про книгу? Нам це приємно, але ми абсолютно чітко розуміємо, як це відбувається, тому що конкурувати з регіональними телекомпаніями... На кожному конкурсі я кажу: панове видавці, панове журналісти, панове керівники телекомпаній, будь ласка, робіть програми про книжки! А в нас закрили програму «Бук-Сіті» на каналі «Сіті», зараз Лариса Денисенко веде свою програму і має час в ефірі – ви знаєте який: четверта-п’ята ранку, найкращий, прайм-тайм! Тобто теж є великі питання, чи буде ця програма виходити далі. Юрій Макаров, слава Богу, йде на наш канал і буде робити культурні новини. І я сподіваюсь, частиною цього проекту буде і книжка. Тобто це такий принцип, коли десь щось закривають, десь відкривають, але звичайно було би краще, якби програм було більше. Українській книжці від цього було б набагато легше.

 

В.К.: Був фільм про Віннєту, і там ходив по прерії поет, який про себе вірш склав: «Я лучший в прериях поэт, поскольку здесь другого нет» (сміється).

 

М.Б.: Але я скажу, що ми достатньо сумлінно виконуємо свою роботу. Я, звичайно, не можу не подякувати нашому колективу з огляду на те, що два тижні тому він оновився відсотків на вісімдесят, тобто у нас змінилася вся редакторська група програми. Я з цим пов’язую великі надії і сподіваюся, що програма стане ще кращою. Ми отримали свіжу кров: новий режисер, нові редактори, і студенти – молоді дівчата, хлопці, які ще досі вчаться на факультеті журналістики, але тим не менше мають ентузіазм і бажання щось робити. Я на них дуже розраховую, вони розумні, гарні, талановиті та охочі до праці.

 

 

М.Б.: Я можу зазначити: лише в українській шкільній програмі 223 українських письменники.

 

 

М.Б.: Не візьмемо. Але можемо про нього щось сказати.

 

 

М.Б.: Поки що нам вистачає. Наприклад, учасником нашого ювілейного випуску була абсолютно унікальна людина. Йому 75 років, і майже 70 років свого життя він займався метеликами, він ентомолог. Але років сім-вісім тому він почав перекладати «Майстра і Маргариту». І зробив прекраснийукраїнський переклад правописом 1928 року, він витримав уже два перевидання. Так що нам письменників, перекладачів, унікальних людей у літературі поки що вистачає. Тим більше що письменники нам завжди дають якісь хороші інформаційні приводи – на кшталт нових книжок, нових конкурсів цікавих.

В.К.: Які зміни ви плануєте у програмі на цей сезон? Чи це буде в тому форматі, в якому і зараз?

 

М.Б.: В будь-якому разі до Нового року ми відпрацюємо сім рубрик по 40 хвилин так, як це було. Можливо, щось з Нового року зміниться, оскільки у нас змінюється сітка мовлення і ми претендуємо на кращий час в ефірі.

 

В.К.: А які у вас підстави претендувати? Рейтинги? Чи указ Президента?

 

М.Б.: Для телебачення, навіть для Першого національного, не останнім є питання рейтингу. А оскільки у нас ситуація з рейтингом покращується, то я сподіваюсь, що й ефірний час буде кращий.

 

 

М.Б.: Ну, десь із лютого місяця, бо для телебачення Новий рік, січень – це мертвий місяць.

 

В.К.: Як і для книговидання... Тобто з лютого чекати вас уже у кращій, сподіваємось, формі?

 

М.Б.: У кращий час, і можливо – в іншому форматі. Мається на увазі інше наповнення з точки зору візуального стилю, формату. Ми ще подумаємо, як це зробити ще краще.

 

 

По завершенню основної частини заходу пані Бондаренко люб’язно погодилася відповісти на декілька запитань кореспондента «ТК».

 

 

– Розумієте, щоб знати, як все відбувається на Першому національному, достатньо знати систему роботи державного каналу. У нас є певне державне замовлення, на яке виділяються гроші із державного бюджету. Відповідно, ми маємо реагувати, ми – канал, покликаний висвітлювати політику держави. А якщо політика держави співпадає з нашими внутрішніми переконаннями – це просто супер. У принципі був відповідний поштовх від офіційних паперів, але коли ми почали робити, коли зібралася команда і почала думати, як має виглядати ця програма – це вже стало справою «якщо робити, то робити добре». Це вже питання професійної честі. Тому що робити що завгодно – такого, вибачте, навіть на нашому каналі вистачає. Я хочу мати хорошу програму, за яку не було би соромно національному ефіру і нашій групі, яка ставить у титрах свої прізвища.

 

– Ми понад рік робили програму в складі десяти людей – я маю на увазі і оператора, і режисера, і відео інженерів, усіх. Але редакторська група, мої студентки, хороші, розумні дівчата, вирішили робити власний проект. Одного дня вони мені так і сказали: «Ми хочемо робити свою програму». Це був, відверто кажучи, шок, першою моєю думкою було: «Що буде з "Книгою.ua" далі?». Але буквально за день я заспокоїлася, бо зрозуміла, що зможу знайти людей, і в душі відверто пораділа, що люди, які прийшли зі студентської лави, до «Книги.ua» ніде не працювали, за рік роботи над програмою виросли настільки, що готові вже робити щось своє. Тепер вони в дитячій редакції, працюють над мистецьким проектом для дітей та юнацтва. І я сподіваюся, що частиною цього проекту буде книжка.

 

– Ні, абсолютно ні. Для мене це нормальна тема – мої батьки журналісти, і я свого часу, коли починала з газет свою журналістську кар’єру, вела культурологічні теми, а свою першу студентську практику проходила в «Літературній Україні». Все літературно-мистецьке коло, воно мені близьке і рідне. Я знаю багатьох людей, я з ними спілкуюся давно, можна сказати – з дитинства, тому для мене це абсолютно природно.

 

– Ви знаєте, є певні проблеми, але здебільшого я відчуваю неймовірний захват від спілкування з цими людьми. Повірте, в українській літературі героїв вистачає. Ті люди, які можуть працювати за двісті доларів гонорару і писати романи – це герої, вони пишуть нормальні, серйозні, хороші книжки! Ці люди цікаві, з ними цікаво говорити. Загалом стільки всього відбувається в українській літературі, що я думаю, це невичерпна тема. Народжуються нові книжки, відкриваються нові імена з історії, починають писати молоді автори – просто ціла когорта молодих сучасних українських письменників. Тобто є з ким спілкуватися, і я вважаю, варто їх показувати. І якщо глядач хоча б випадково почує прізвище, побачить обличчя – і це змусить його піти і купити книжку цієї людини, я буду щаслива. Це вже перемога.

 

– Це наші творчі муки. Я можу вам чесно сказати: вони важко народжувалися і тепер їм важко виживати в ефірі. Ми будемо робити все, щоб вони відбулися як хороші проекти, але зараз керівництво телекомпанії дуже активно займається тим, щоби зробити паралельно хороші, сильні проекти. Вже ведуться відповідні переговори.

 

– Поки я цього сказати не можу, але це всім відомі журналісти. Ми намагаємось їх переконати, що ефір Першого національного – це хороший майданчик для продовження журналістської телевізійної кар’єри.

 

– Є кілька варіантів. Під моє об’єднання громадсько-політичного мовлення підпадає те, чого сьогодні бракує Першому національному: якісне публічне політичне шоу, можливо, аналітична підсумкова програма тижня, жіноче конфліктне ток-шоу. Останнє ми задумували рік тому з Ларисою Губіною, але тоді з реалізацією не склалося через певні обставини, зокрема, через зміну керівництва телекомпанії. Тепер ми хочемо цю ідею відновити, у нас була попередня розмова про те, хто міг би цим зайнятися. Але все це поки що рано говорити про результат цих переговорів.

 

– Так, мене запросив на канал Віталій Докаленко. Я його знаю багато років як сильного професіонала, і з задоволенням із ним працювала, і на Перший національний, власне, прийшла лише тому, що мене запросив Докаленко.

 

Після зміни керівництва частина людей, принаймні, вище керівництво, звичайно, пішли. Прийшла нова команда, нові менеджери, нові ідеологи каналу. Але я, чесно кажучи, не відчула на собі якогось відвертого негативу з боку нового керівництва. Спочатку відносини дійсно були досить стриманими. Але все відбувається абсолютно нормально, у професійній площині, в цьому немає дружніх чи недружніх стосунків. Хороші проекти – нехороші проекти, є рейтинги – немає рейтингів, працює проект – не працює проект. Лише в таких професійних умовах ми зараз працюємо.

 

До речі, зазначу, що жоден директор об’єднання не був звільнений чи не звільнився сам. У нас сьогодні п’ять великих об’єднань: спортивне, новини, дитяча редакція, музична і громадсько-політичних програм. І всі директори, оця середня ланка керівників, залишилися на своїх місцях. Я думаю, що це дуже мудре рішення Ілащука, адже керівництво приходить і йде, а хтось мусить забезпечувати стабільний ефір Національної телекомпанії.