ПРОЕКТИ
17:40
Вівторок, 13 Березня 2018

Його звали Олесь

Його звали Олесь
Його звали Олесь

Я познайомився з Олесем Терещенком восени 1991-го в Інституті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (так він тоді називався).

На першому ж занятті ми опинилися за однією партою. Ми глянули один на одного і розсміялися. Наша парочка справляла комічне враження — Олесь був зростом під два метри, а я — лише метр сімдесят. Так він спершу й запам’ятався — як довга жердина. «Високий до неба, дурний як не треба», — жартують про таких. Особливо ми, очкарики і заучки.

Та одразу стало зрозуміло, що він узяв не тільки зростом, а й усі іншим.

1991 — особливий рік. Для країни, для універу, для нас. Незалежність, перший набір без обов’язкового комсомольського минулого, перший курс. Перший «чесний» вступ після походеньок батьків до декана, твір на «невідому» тему, який було розписано в шпорах і «об’єктивна» співбесіда, на якій відсіювали непотрібних.

Цікаво, що я складав іспити російською (тоді ще можна було, а я якраз з Москви, з акцентом і словами типу «заманал»), а Олесь, з Донецька, — українською. Він майже завжди спілкувався нею. Чим дивував інших.

Перша практика в Херсонській області у селі Червоний Маяк (яке ми називали Червоний Маніяк). Перший жовто-блакитний прапор над нашим студентським табором, сутички з місцевими, залицяння до місцевих дівчат, спроби поцупити місцевий виноград з ганебною втечею від сторожа і злого собаки. Покусані джинси в однокурсниці Соні, яка тікала повільніше за нас. В Олеся були довгі ноги і бігав він швидко, але я з переляку його обігнав.

Навчання і студентське буття, коли колектив розбивається на кумпи і пізнає самостійне життя. Олесь із братом жили в окремому гуртожитку на Шулявці (там же — Алла Мазур) у власній кімнаті. Ця крихітна кімнатка й стала епіцентром нашої тусні. Олесь із Владом грали на гітарі, підігрівали картоплю з котлетами і витягали бабусин самогон. Вони співати вміли, ми підвивали. Так відбулися наші перші знайомства з міліцією... Олесь завжди вмів зібрати навколо себе людей. Він був веселий і компанійський.

Згодом ми розбіглися. Я забив на навчання і пішов працювати перекладачем, а Олесь учився далі. Я почав заробляти мільйони купонів і сміявся з нього, але він учився далі. На тележурналіста. Він завжди був послідовний. І знав, чого хоче.

Може, тому Олесь і пробився у «Післямову» на «1+1» — проект, який зібрав тоді найкращих тележурналістів країни. Я вже не сміявся. Я офігівав.

Коли Олесь став ведучим новин ТСН, я вже не дивувався. Я пишався, що знаю таку людину. За його рекомендацією мене беруть у міжнародку ТСН, і тут я вперше бачу Олеся в робочому процесі. Жодної суєти, ґрунтовний підхід до кожного слова в ефірі, ретельне планування, уміння швидко і точно писати. Він ніколи не поспішав, але завжди встигав.

Часи «темників». Невдоволення «плюсівського» колективу, розмови про бунт, перші стукачі. Вперті сварки Олеся з Піховшеком за кожну кому в тексті. Партизанщина. Відмова вести ефір, коли справа доходить до вимоги порушити принцип «не бреши». Олесь завжди був принциповий. Це одна з головних рис його характеру. Гнучкий і обережний, але не ламається.

А ще Олесь був добрий і світлий. І надійний. Тому я попросив Олеся хрестити мого сина. Раптом щось станеться, він зробить для моєї дитини все. Відтоді жоден День народження, жодне свято не обходилося без Олеся. Якщо не візит, то дзвінок, на який мій син завжди чекав.

Олесь одружується з Інною, у нього один за одним народжуються двоє синів. Помітно, як вони люблять тата. Олесь переходить на «Перший» і стає одним з облич каналу. Я знову сміюся з нього. Навіщо воно тобі здалося? Свій проект, каже Олесь, я завжди мріяв про свій проект.

В Олеся починається чорна смуга. Одне за одним помирають його мама, бабуся і батько.

Починає складатися враження, що і в самого Олеся щось не так. Він що, у перуці? Він жартує. Він нічого не каже. Олесь узагалі ніколи не розповідав про свої проблеми, він допомагав вирішувати чужі. Зокрема, наші.

Ми рідко бачимося. Ми сперечаємося. Я злюся і ображаю його.

Улітку ми нарешті дізнаємося правду. В Олеся рак. Нехороший. Ми ліземо в інтернет і читаємо жахи. Ми боїмося за нього, за його рідних, за себе, у нас оселяється страх.

Олесь уперше просить допомогти. Він приїжджає до мене і розповідає, що з ним. Я заклякаю. Ми починаємо щось робити. Вся країна збирає гроші. Глядачі знають Олеся і вірять у те, що він переможе. Він так і каже: «Я вірю, що переможу». І плювати, що статистика проти нього, ми йому віримо. Бо він такий — йому завжди віриш, бо він ніколи не обдурював. Ні в ефірі, ні в житті.

Олесь сміється. Він випромінює оптимізм. Він каже, що все буде добре. Він вірить, що здолає недугу. Він запрошує нас до себе, Інна накриває стіл, ми жартуємо і згадуємо минуле. Олесь говорить про майбутнє. У нього плани. Ми починаємо вірити разом з ним.

Його хата — як прохідний двір. Приходять інші люди, родичі. Він знаходить гарні слова для кожного. Олесь сильний, він тримається, він бореться. Хвороба відступить.

Останній День народження Олеся. Ми сидимо в ресторанчику на Оболоні. Нас багато. Друзів, знайомих, дітей. Піца, вино. Олесь щасливий. Ми вітаємо його зі святом. На горлі в нього шарф, він худий, неголений, але задоволений. Він усміхається. Олесь завжди усміхався.

Олесь уперше не дзвонить привітати мого сина з Днем народження. Мабуть, саме в цей момент я розумію, що щось уже ДУЖЕ не так. Але я боюся подзвонити, я переконую себе, що він просто забув або поїхав на черговий курс лікування і подзвонить, коли відійде.

Сьогодні я дізнався, що Олеся більше немає. З інтернету, бляха-муха, з листа на ФБ.

Пробач, Олесю. Я дякую тобі за все.

Я хочу, щоб ви пам’ятали його таким, яким пам’ятаю його я — високим, сильним, принциповим і чесним. Другом. Професійним журналістом, який знав і любив свою справу. Прикладом для інших і кумиром для своїх дітей.

Світла пам’ять.

В Олеся лишилися дружина і двоє маленьких синів. Не забувайте про Олеся і не забувайте про них.

Олесь Терещенко, 9 січня 1975 — 12 березня 2018.

Фото: Facebook

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
47079
Переглядів
Коментарі
Тетяна
09:06 / 16 Березня 2018
Яким же запам’ятається ОЛЕСЬ ТЕРЕЩЕНКО телеглядачам? Моя позитивна думка про Олеся - журналіста й людину постійно зростала. Напевно, це результат професійного зростання та збагачення життєвого досвіду і мудрості самого Олеся. Спочатку було просто цікаво слухати та дивитися випуски новин та репортажі Олеся. Потім інформаційні повідомлення Олеся спонукали до аналізування подій, бажання дізнаватися більше. У час цензури 2004 року Олесь здобув мою повагу до себе, як порядна і чесна людина, ведучий і журналіст, який говорив те, про що мовчали інші й оминав неправду, яку наказували говорити. У цей час Олесь Терещенко став опорою для нас - працівників штабу опозиційного кандидата. Помаранчева революція. Страйк на 1+1, серед перших - Олесь Терещенко. Тоді я відкрила для себе Олеся - патріота з активною громадянською позицією, переконаннями, які Він готовий відстоювати. Попри те, що більшість сподівань народу не збулися, ці події частину людей змінили на краще. У цьому є значна заслуга й Олеся. Потім було несправедливе звільнення Олеся з 1+1. Програму «Про головне» мала можливість дивитися рідко. У ній для мене ще повніше розкрились: ввічливість, стриманість, толерантність, доброта, інтелігентність, мудрість Олеся Терещенка. Все це викликало вдячність і повагу. Його неможливо було не поважати. Онкологія. Навіть той важкий час в поширених публічно постах (натиснути «додати друга» не наважувалась, знайомі ж не були) стільки доброти, вдячності, віри в краще, поваги до людей, любові до життя і світу! Олесь став мені близьким та рідним. Хотілось допомогти, підтримати, вірилося в перемогу, в одужання ОЛЕСЯ. Господь розпорядився інакше. Напевно, Олесь був занадто хорошим для цього світу, Він вартував кращого. Зараз Його бесмертна душа в у супроводі ангелів прямує до осель, де праведні спочивають. Олесю, (хоч зараз сльози на очах), ми будемо радіти кожному дню, як Ви цього бажали, будемо вірити, що "все буде добре". Будемо пам’ятати ВАС. ЗІ СВЯТИМИ УПОКОЙ ГОСПОДИ. ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ!
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
Ні, не користуюсь!
Не знаю що таке push-сповіщення
Інше або коментар:


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
16.9% (13)
 
Ні, не користуюсь!
54.5% (42)
 
Не знаю що таке push-сповіщення
26.0% (20)
 
Інше або коментар:
2.6% (2)
 
Загалом відповідей: 77
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop