На робочій зустрічі експертів ОБСЄ з питань свободи вираження в Алмати, яка відбулася минулого тижня,  я відчував себе людиною з іншої планети. Представники країн Середньої Азії з таким зацікавленням розпитували про ситуацію в України, що ставало ясно: вони нас сприймають як локомотив. Якщо вийде у нас, то і в них може вийти, вони за нами потягнуться.

Можливо, через особливе ставлення до України вони легко погодилися ухвалити заяву на підтримку кримського журналіста Миколи Семени, проти якого порушено кримінальну справу за нібито заклики до порушення територіальної цілісності Росії.  В заяві міститься заклик до російського уряду надати можливість журналісту лікуватися. У Миколи, який має пенсійний вік, загострилися спинальні проблеми. Якщо його не лікувати, то він може отримати інвалідність – такий висновок Київського інституту нейрохірургії.  

Лише одна колега з Москви пропонувала зробити  правки, мовляв, треба вимагати, аби його відпустили не до Києва, а спершу до Москви.  Ми з нею порозумілися: взагалі відмовившись від тези про першість. Оскільки в тексті фігурував наш Інститут нейрохірургії, то само собою випливало, що йдеться про лікування Миколи Семени саме в Києві.

Тим часом, учасники робочої зустрічі розповідали речі, які нам, так би мовити, ні на яку голову не налазять. Президент Федерації журналістів Казахстану Розлана Таукіна повідала, що двох чоловіків хотіли посадити за перепост у соціальних мережах  уривку літературного твору. Один з чоловіків написав негативний відгук на цей уривок. Їх намагалися запхати до в'язниці.  

Блогер-атеїст критикував релігії і спецслужба вирішила його звинуватити в розпалюванні якоїсь ворожнечі. Він рік сидів. Але навколо справи стався  великий резонанс. По завершенні всіх необхідних судових процедур суддя пішов до дорадчої кімнати і не повернувся. Просто не з’явився до зали суду і все. Певно, розумів, що ідіотський вердикт стане плямою на його репутації.  Блогера випустили, але суд так і не ухвалив  жодного рішення.

В Казахстані судять голову Спілки журналістів Казахстану Сейткази Матаєва, він півроку під домашнім арештом. Він засновник Національного прес-клубу. Сам будинок прес-клубу руйнують, бо  визнали його сейсмонебезпечним. Хоча раніше його прийняли до експлуатації з підписанням усіх документів.  Цей прес-клуб був вигідним діалоговим майданчиком.

Його звинувачують в ухилянні від сплати податків і шахраюванні на суму понад 600 мільйонів тенге, тобто десь 1,7 мільйона доларів. А гроші виділялися (увага – ще один сюр) на «інформаційне забезпечення державної політики». Уявляєте собі? Все як у ссср. Держава прикуповує журналістів.

Події відбувалися в Алмати. Але суд перенесли до Астани, де значно  менше іноземних журналістів. Обвинуваченого і його подільників, які під домашній арештом, поселили на квартирі з блощицями. Так кажуть журналісти.

Матаєв  неодноразово переживав гіпертонічний криз. Його звинувачують за кримінальною статтею - перевищення службових повноважень. Йому загрожує до 4-х років. До винесення вироку десь тиждень. Казахські журналісти твердять, що суд одразу взяв обвинувальний тон. Він не став вивчати томи бухгалтерської звітності, які надав обвинувачений. Певне, Матаєв десь в кулуарах перейшов дорогу комусь дууууже впливовому. Інакше, навіть якщо він украв ці гроші, його б не стали судити в такій наскрізь корумпованій країні.

Що я вам скажу, колеги, ми живемо у вільній країні. Бо ті жахи, які розповідають азійці - вони просто фантастичні для нас. У нас таке неможливо.

Журналіста з Уральська Лукпана Ахмедьярова намагалися вбити. Він отримав кілька ножових поранень. Він дивом вижив. Це пов’язують з його розслідуванні. Він один із небагатьох журналістів, котрі намагаються бути незалежними і працюють у відносно незалежному виданні.

Після видужання він виступав у США, розповідав про боротьбу зі свободою слова в Казахстані. Повернувшись, він отримав судовий позов за надуманим звинуваченням. Йому присудили еквівалент 50 тисяч доларів компенсації. У нас такі божевільні суми неможливі.

Його колега Рауль Упоров розповів, що після того, як їхня газета почала писати об’єктивно про Майдан, тираж почав падати. В Казахстані повно вати, яка живе під впливом російського зомбоящика. Газеті довелося балансувати, щоб догодити публіці і не брехати.

Коли я їхав з аеропорту до готелю, то водій розповів мені,  що Путін за бажання всіх порве. І навіть США. Я запитав його, чому він досі Україну не порвав. Водій відповів, що він хоче поступово, шматочками.

Я висловив побажання йому менше дивитися російське телебачення. Якби ж то можна було висловити таке побажання всьому народу. Але в мене нема такого гучномовця.

У робочій нараді ОБСЄ в Алмати брали участь 38 осіб, журналістів і медіа-експертів з Казахстану, Грузії, Італії, Німеччини, Росії, Сербії, Швейцарії, Таджикістану і я з України, де представляв презентацію від Центру інформації про права людини на тему боротьби проти свободи слова в Криму.