detector.media
21.01.2004 15:56
“99 франков” та “1,499 Євро”: знайди 10 відмінностей
“99 франков” та “1,499 Євро”: знайди 10 відмінностей
Леся Ганжа, спеціально для „Детектор медіа” Учора, 20 січня, в київській книгарні-кав’ярні “Бабуїн” відбулася презентація українського перекладу Фредеріка Бегбеде.
Відмінність перша: буква “р”. Фредерік Бегбеде – це той самий Бегбедер, який приїжджав до Києва минулої весни на Дні французького кіно, а заразом і презентував тут роман, який прогримів як найпопулярніший французький роман 2002 року і назва якого у російському перекладі звучить як “99 франков”.

В українському перекладі прізвище автора звучить “Бегбеде” (наші перекладачі Олеся Ногіна та Максим Ілляшенко вирішили за доречніше перекласти прізвище автора за фонетичним принципом, а не транслітерувати його, як це зробили їхні російські колеги), а щодо назви – відмінність № 2 – то Фредерік Бегбеде і його видавець наполягають на тому, що книжка має називатися за ціною, вказаною на обкладинці. У Франції роман спочатку називався “99 франков”, а тепер “14,99 Євро”. У США, відповідно, вказувалася ціна в доларах, в Англії – у фунтах, і тільки росіяни порушили традицію.

“Після того, як на нашому ринку уже побував російський переклад із назвою “99 франков”, нам здалося недоречним давати “гривневу” назву”, – прокоментував свою “євро-позицію” видавець Олександр Красовицький (“Фоліо”, Харків). – Але щоб не порушувати традицію, ціна на нашу книжку і правда приблизно становить 1,499 Євро з похибкою на коливання курсу”. Щодо тексту, то за словами Максима Ілляшенка, російський переклад є “веселішим за оригінал” – у російському виданні багато перекладацьких жартів, до яких можна зарахувати не тільки дотепи, а й пропуски слів, речень і цілих абзаців в авторському тексті. Будь-хто охочий звірити російський та український переклади гарантовано знайде решту 8 відмінностей. Тож важко сказати, чи український переклад кращий за російський, але те, що він ближчий до оригіналу – то вже напевно.

І для Олесі Ногіної, яка на телеканалі “Тоніс” робить програму “Майстер-клас”, і для Максима Ілляшенка, теж журналіста за освітою і піар-менеджера за родом діяльності, роман Бегбеде є першим досвідом літературного перекладу. “Спочатку я був скептично налаштований щодо перекладу Бегбеде українською мовою, – зізнавався на презентації видавець Олександр Красовицький. – Через те, що мовна основа роману – сленг. Але мені було одразу зрозуміло, що перекладачів треба шукати в середовищі, максимально близькому до того, яке описав автор”. Щодо проблем, з якими зіткнулися перекладачі, то, як сказала Олеся Ногіна: “Усі наші перекладацькі проблеми були “нижче пояса”. Перші читачі стверджують, що у “1,499 Євро” ви знайдете найширший синонімічний ряд слова “злягатися”.

Будемо сподіватися, що попри 10 відмінностей російський варіант “99 франков” і український “1,499 Євро” в цілому ідентичні. У романі описується історія такого собі просунутого копірайтера Октава Паранго або, як штамповано це назвало б старосвітське літературознавство – “історія морального падіння людини в буржуазному світі”. “Моральне падіння” виражається в романі у наркоманії, розлученні з дружиною й швендянням по “продажних бабах”, вбивстві “старушки” (майже за Достоєвським – принаймні десь із тих же непрагматичних міркувань: але якщо Раскольнікову треба було довести самому собі, що він не воша, а “право імеющій”, то герої Бегбеде в цьому ані на хвилину не сумніваються, їм просто хочеться розважитись).

Що стосується “буржуазного світу” – то більш сучасним відповідником цього терміну є “суспільство споживання”. Автор ніби постійно порівнює героя і суспільство, стверджуючи, що, може, герой і аморальний, але суспільство ще аморальніше. А найаморальніше в ньому – реклама. Власне, все, що стосується аморальності героя і аморальності його оточення, особисто мені не надто цікаво, особливо про вбивство старушки. (Чим ближче до фіналу, тим очевидніше, що автор і сам не знає, як закінчилася історія його героя і чи закінчилася вона взагалі).

Проте про аморальність реклами Фредерік Бегбеде говорить із знанням справи – далися взнаки 10 років копірайтерської служби у мережевому рекламному агентстві. Кращі сторінки роману відгонять лівацтвом чегеварівського штибу й зовсім не схожі на свого автора – розкутого й веселого, але наскрізь буржуазного навіть у своїй розкутості Бегбеде, який на прес-конференції з приводу відкриття Днів французької культури глушив горілку 100-грамовими стопками – але явно в піар-цілях, перед натовпом журналістів і в світлі телекамер.

“Спочатку все виглядало досить безневинно, – пише Бегбеде в романі “1,499 Євро”, – аж раптом: реклама фінансує телебачення, керує пресою, царює в спорті (це не французи перемогли бразильців у фіналі Кубка світу з футболу, це Adidas переміг Nike), перекроює суспільство, впливає на сексуальність, підтримує зростання виробництва. Трохи статистики? У 1998 році в усьому світі на рекламу було витрачено близько 2 340 мільярдів франків (навіть у євро ця сума вражає!). Запевняю вас, за такі гроші купити можна все – а вашу душу й поготів”.

Крім цікавої статистики (приміром, “Особистий капітал Білла Гейтса дорівнює національному доходу Португалії”) і стьобу з приводу приватизації “загальнолюдських цінностей” світовими брендами (купівля прав на ексклюзивне (!) використання блакитного кольору або слова “щастя” у власній рекламі – “Щастя належить NESTLE”), читачів “Детектор медіа” не можуть не зацікавити міркування Бегбеде з приводу відмінностей у роботі (і ще більш разючих відмінностях в оплаті праці) журналістів та копірайтерів: “Мене часто запитують, за що креаторам так круто платять. Позаштатний газетяр, який цілий тиждень убивається задля замітки в “Фігаро”, отримує в 50 разів менше, ніж копірайтер, якому вистачить 10 хвилин, аби розродитися рекламним слоганом. Чому? Все просто: копірайтер виконує справунок, який в кінцевому підсумку принесе великий бариш… Ось чому копірайтер за кілька років загрібає стільки, скільки звичайна людина отримує за все життя”.

А загалом, реклама – це потужний привід для рефлексій та стимулятор не тільки купівельної спроможності, а й письменницької фантазії. Сучасна світова література витворила цілий пласт “модних романів”, героями яких є реклама й рекламісти. Знаковими для російської літератури останнього десятиліття став роман “Покоління П” Віктора Пєлєвіна, минулого року про важке кокаїнове життя рекламіста випустив у видавництві Ad Marginem свій роман Face Control Владімір Спєктр.

Українська література поки мучиться питанням, що є “модний роман” і з чого скроїти вітчизняний бестселер, забуваючи, що “модними” романи роблять “модні” герої, які за “модні” бабки купують модні розваги й дорогі наркотики. Ну і, звісно ж, морально страждають через це – сильно, проте недовго. Тож можна безризиково прогнозувати, що модний український роман з’явиться тоді, коли українські копірайтери, за прикладом француза Бегбеде, подадуться в письменники. Очевидно, що це станеться тоді, коли українським читачам по кишені буде європейська назва Бегбеде: тобто не „1,499 Євро”, а рівно в 10 разів більше.

Леся Ганжа, спеціально для „Детектор медіа”

Читайте також:

Як Черномирдін перевірив на педикульоз українські ЗМІ

Винничук як перекладач з ірландської

Олександр Бойченко: „Я знаю, що Генрі Міллер на мене не образиться”

Вокзал, поштамт, СПУ...

Завтра буде презентовано книгу Олександра Бойченка

WHO є ХТО в українській книжковій журналістиці
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY