Тема кіно, актуалізована кінофестивалем «Молодість», привернула і мою увагу в останні тижні жовтня. Десь за тиждень до відкриття фестивалю в стінах Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка відбувся показ фільму «Фосфор». В основі короткометражки — історія ветерана війни, який намагається адаптуватися до звичайного життя після повернення додому. Водночас знайшлося місце у фільмі й для гумору, і для любові — як же без них на війні. Студенти та викладачі університету зустрілися з головним героєм стрічки, заслуженим артистом України, викладачем кафедри кіно- й телемистецтва Дмитром Лінартовичем. Дмитро захищав Україну на фронті, був важко поранений, але знайшов у собі сили для зустрічі.
Упевнений, що широкому загалу фільм «Фосфор» не дуже відомий. Майже те саме можна сказати й про фільм «Нація футболу», прем’єра якого відбулася 27 жовтня 2022 року. Документальна стрічка режисера Володимира Мули розповідає історію становлення футбольної збірної України, «яка ніби повторює траєкторію становлення нашої держави — від скромного початку, повного ігнорування та безвіри — до перших перемог і виняткових результатів». Це я цитую анонс цього справді цікавого, динамічного і, як на мене, найкращого спортивного документального фільму в Україні.
«Нація футболу» — це передусім фільм про славну звитяжну історію нашої молодої країни, нехай і через акцентування на футболі, футболістах і тренерах. Проблема тільки, на мій погляд, знову ж таки в тому, що фільм не відомий широкому загалу. Бо аудиторія його, як на мене, — це не тільки футбольні експерти й уболівальники. Цей фільм має подивитися вся країна.
Але «Націю футболу» навіть зараз, коли вже минув рік після прем’єри, ви не знайдете у вільному (безплатному) доступі для перегляду. Я подивився фільм тільки нещодавно, на відомому стримінговому сервісі, на який зробив короткострокову підписку, щоб подивитися матчі Єврокубків.
Добре, що я побачив пропозицію цієї стрічки, яку відразу пригадав, як згадав і про те, що хотів її подивитися ще рік тому… Думаю, що фільми, які підіймають наш дух і нагадують про наш переможний характер, мають бути доступні та представлені в загальнонаціональному ефірі принаймні на каналах і платформах Суспільного мовлення.
Нам усім справді зараз потрібен літопис звитяг України й українців. Замість того у вільному доступі маємо інший літопис. Чергове розслідування журналіста Михайла Ткача на ютуб-каналі «Українська правда» про наших «героїв закордонного фронту», один із яких, до речі, — відомий і уславлений український атлет…
Таке «кіно» теж потрібно, але й про літопис справжніх героїв не маємо забувати.
Олег Джолос, викладач Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій
Ілюстративне фото: Getty Images
