Мені не подобається частка «євро», але…

Мені не подобається частка «євро», але…

26 Листопада 2013
11430
26 Листопада 2013
11:48

Мені не подобається частка «євро», але…

11430
говорити про символи без контексту - буквоїдство
Мені не подобається частка «євро», але…
Мені не подобається частка «євро», але…

Взагалі мені не подобається прапор європейського союзу у якості протестного символу. Так само, як не подобається «Ода радості», слово «євроінтеграція» і хештег #євромайдан, попри те, що сама використала його вже кількасот разів. Не подобаються, бо не викликають жодних емоцій, як не викликають емоцій будь-які офіційні символи МВФ, ООН, ОБСЄ, ЄБРР. Не подобаються, бо на відміну прапорів чи намальованих власноруч плакатів створювалися чи обиралися в кабінетах. Так само, як не піднімається рука поставити на аватарку позначку європейської валюти. Бо до чого тут гроші? 

 

Водночас я розумію, що говорити про символи без контексту - буквоїдство. Для нас з #євромайдану частка «євро» означає не Європейську Комісію, не кабінетні засідання в Брюсселі, не валюту, не баронесу Ештон, не офіціоз. Я не встигаю відповідати на повідомлення західних журналістів, які мов у 2004-му перепитують про Росію та ЄС. Справді, якщо не пояснювати, що саме закладено в поняття «євро» з-за кордону протест за євроінтеграцію може виглядати дивно. Так само не розуміли, чого це турків настільки роздратувала забудова крихітного парку, чому мільйони бразильців готові лізти під кийки й багнети через підняття цін на автобуси.

 

Image

 

Логічно узагальнити, що українці підтримують не Європейський Союз, а європейські цінності (в тому числі й матеріальні). Однак, для мене не існують якісь особливі європейські цінності, як і не буває європейських прав людини. Вони - права людини мали б бути універсальними від Токіо до Йоханесбурга, Нью-Йорка до Делі. І якщо дивитися не на букву, а дух #євромайдану, то #євро тут вторинне. І саме тому так складно знайти адекватних противників майдану. Адже справа не так в «геополітичному виборі» в буквоїдському розумінні цього слова, а в праві громадян вийти на вулиці, коли їхньою думкою нахабно зневажають, хоча «джерело влади - народ». Зробити те саме, що робили громадяни Туреччині, Бразилії, США, говорячи про цінності спільні для всіх людей. Справді, так сталося, що відмовитися від «євровибору» в Україні - значить залишитися на території беззаконня, свавілля, клептократії й невігластва. Відмовитися від «євровибору» в Україні - зависнути у сірій зоні, де освіта й професійність - порожні слова, а за інакшість можна отримати по голові. Відмовитися саме зараз - означає зробити це у час, коли опинилися на краю прірви, за нею кожен день - це Врадіївка та Індило, вчитель - це Табачник-Фаріон, медицина - «Україн» та Слюсарчук, а мистецтво - чорний квадрат Заболотної.

 

Image

(автор інсталяції Микола Рідний)

 

Cаме тому цього разу присутність на майданах журналістів не викликає питань, бо прапор ЄС - таки не вибір між ЄС та Росією, коли є логічні аргумента "за" чи "проти", а виступ проти усього того, що й повинна викривати журналістика, але що перетворилося на буденність. Саме тому на #євромайдані так ріже вухо «смерть ворогам», присутність псевдополітиків, які ще не зрозуміли, що протести «опозиція проти влади» залишилися у столітті минулому. Саме тому мені байдуже до того, що вони говорять, бо перемога для #євромайдану - не прихід до влади, а зміна правил. Тож не вийде перетворити «Гань-бу!» не «Шен-ген!», як іронічно пропонував Вова Воротньов. Хоча на західному кордоні в нас досі стоїть мур, що став Стіною плачу для безшенгенних українців. Він і справді страшніший ментально.

 

Саме тому для мене так зрезонував виступ Ярослава Грицака, завдяки якому вдалося відчути себе рівнозначною частинкою світу, а не людиною, яка «усі надії покладає на те, що стане частиною політекономічного утворення» (яке я справді поважаю за повоєнне примирення). І хай «революція ровесників незалежності» звучить занадто поетично, Грицак говорить про революцію, яка має інші суспільні цілі і «схожа не на Помаранчеву революцію чи Революцію троянд у Грузії, а Occupy Wall Street, чи те, що робилося у Стамбулі. Це революція молодих освічених людей, які мають освіту, але не мають майбутнього. Це бунт людей, які мали би жити, як середній клас...А мають єдиний вихід ставитися зі скепсисом до старих політиків і старої політики».

 

У матеріалах про інші такі самі території свавілля й хабарництва я часом писала «назву країни можна замінити». Слова Ярослава Грицака зрезонували, бо чи не в перше назву країни можна замінити і в цьому дописі про арабське покоління революційних змін: «покоління тих, хто ставить все під сумнів: віру, владу, систему, медіа, авторитети, традиції, нації, кордони, усі існуючі ідеології, правила гри, потребу гратися в ігри. Покоління, для якого Захід і Схід не константи, які змушують обирати, на чиєму ти боці. Покоління, для якого немає чорного і білого, бо спершу у всьому треба розбиратися, і щомиті ставити питання, а отримані відповіді одразу ж ставити під сумнів».

 

Звісно, знайдеться, той, хто говоритиме про не результативність масових виступів, адже. на тлі велелюдних протестів, що прокотилися світом, але не завжди були дієвими, здавалося, що самі лише демонстрації - які в Україні систематизовано дискредитовувался усіма партіями шляхом підкупу учасників, - віджили своє. Та упродовж року на Близькому Сході (Єгипті, Тунісі, Йорданії, Сирії та Ірані), Туреччині, Греції, Бразилії, а також Сполучених Штатах, спілкуючись з громадськими активістами, політиками, теоретиками та соціологами, що вивчають протестні рухи, дійшла думки, що в українців не так багато причин розчаровуватися у на перший погляд неуспішності акцій громадської непокори, які не слід плутати з системним відстоюванням власних прав. Засади успіху одні - організація, винахідливість, наполегливість та час.

 

На #євромайдан я приїхала з Бейрута, звідки повернулася вкрай спокійна, бо немає причин для розпачу й зневіри. Просто збільшилися причини працювати активніше. В Бейруті я говорила з молодими сирійцями: діджеями, телевізійниками, музикантами, з якими у нас спільні звичайні людські цінності. Вони залишили Сирію не тому, що країні гаплик (так і є), адже не мали вибору не воювати і не вбивати (воєнний призов). Понад два роки вони переживають жахи, які годі уявити. Вважається, що не варто рівнятися на гірших. Але річ не в тім. Просто чимало з них знайшли спосіб триматися, не перебувати в депресії, не казати "все пропало", адже далі є, і далі буде. Вони знають, що "як би ти не хотів вселенську несправедливість враз не зміниш ", але знайшли простий вихід: кожен має робити свою справу, яка хоч трошки змінює речі довкола. Без розпачу, без зневіри.

 

Минулого четверга ми трохи нервувалися, адже хотіли видати перший ефір www.hromadske.tv, яке мало б вийти ще за тиждень, але вийшло з коліс наступного дня. Не тому що б підтримати євроінтеграцію, а тому що громадське. Ще тиждень тому найпопулярніший статус у Фейсбуку був «валить» та скаржитися на всеохопний цинізм. Сьогодні друзівлаштовують КіноМайданизбирають підписи за «Особисту асоціацію», замість того, щоб голосно говорити про кризу ЄС, влаштовують альтернативну ходу, і замість того, щоб обурюватися в Фейсбуку, що їхній протест хочуть вкрасти, вимикають мікрофон перед свободівцем. І справа тут не в євроінтеграції. 

 

Image

 

І хай мені далі не подобається офіційний прапор ЄС, на відміну від, скажімо від, наприклад, уже заюзаної маски Гая Фоукса, здається #євромайдану вдалося і йому додати додати чогось справжнього.

 

Наталя Гуменюк

Фото з блога автора

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
11430
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду