Про ціни паперу хоч кричи, хоч співай, нічого не зміниться: єдиний вітчизняний виробник Жидачівський паперовий комбінат  почив у Бозі (от вам наглядна ілюстрація до улюбленої тези українських приватизаторів про пошуки ефективного власника). Втім, щоб бути абсолютно точною, в Україні пара підприємств ще виробляють таки «газетку», але порівняйте:  за нинішні півроку виробили аж... півтори тисячі тон за річної потреби 80 тисяч.  А Жидачів видавав на ринок щорічно по 35-40 тисяч тон.

До речі, як нагадали мені в асоціації «Укрпапір», це стратегіного значення для України підприємство приватизувалося навіть не за конкурсом, а  шляхом продажу на біржі. Й тепер маємо те. що маємо. Взагалі -то виробництво газетного паперу  падає в усьому світі, бо зменшуються тиражі й відповідно потреби видавців. Але ті ж фіни чи білоруси дбають про його власне виробництво, бо це ж не тільки економіка, а ще й політика. Додам, сировини Жидачеву для виробництва власної целюлози вистачало. Та наша влада надала перевагу експорту деревини. Наразі українці видавці везуть папір з-за кордону, переважно, російський. І звертаються (безрезультатно) до уряду з проханням відмінити ПДВ.

Про папір - це до слова. Тема не нова, а згадалася у зв‘язку з черговим «нападом» цін на періодику: на сайті Мінінфрастуктури опубліковано проект наказу «Про встановлення тарифів на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою». Мабуть, коли читач відкриє цей номер журналу, наказ вже вступить в силу, передплата-2016 піде за новими цінами, і в середньому, доставка здорожчає на 25-50%.

НСЖУ та Асоціація видавців періодичної преси вимагають від міністерства не допустити необґрунтованого підвищення тарифів на передплату, запропонованих вітчизняним монополістом - УДППЗ «Укрпошта». А замість цього - знайти альтернативний шлях для виведення «Укрпошти» на роботу без збитків.  Пригадую, щоразу, коли пошта замахувалась на підвищення, журналістська спільнота гучно протестувала, та, на жаль, вкрай рідко на ці протести була відповідна реакція.

Чомусь мені ситуація  з монополістом «Укрпоштою» дещо нагадує  ситуацію з папером: кукурікаємо, кукурікаємо, а не світає. То, можливо, не обмежуватися протестними заявами, тиском? Підходити до справи конструктивно, розуміючи, що ні з якого монополіста ангела не зробиш.  Нереально, й намагання непродуктивні.

Ну, всі ми щедрі  на розумні поради. А от як реально щось зробити? Звичайно, видавці, редактори не сидять, склавши руки й очікуючи позитивної реакції на  заяви НСЖУ. На ціну не вплинеш, то хоч на якість, на обсяги передплати намагаються вплинути. Тут і премії поштовикам, і найрізноманітніші акції (як, наприклад, передплата до певної дати за старими цінами). Або, скажімо, як розумники з херсонської газети «Новий день». Відомо, що пошта укладає з усіма тільки стандартний договір, за яким отримані від передплатників кошти перераховує видавцеві лише через певний час. Так херсонці придумали кілька передплатних індексів, за якими передплата завершується  не за офіційно датою, а щомісяця. І «Укрпошта» змушена перераховувати кошти також щомісяця.

Багато говорилося про створення альтернативної доставки. Та й на сторінках нашого журналу неодноразово про такий досвід розповідалося. Непроста справа, й не кожному виданню під силу. Але ж варто спробувати. А, можливо, об‘єднавши зусилля кількох редакцій.

Головне ж - розуміти, що способи розповсюдження інформації змінюватимуться  з шаленою швидкістю, й варто поспішити.

А наші громадські організації, численні експерти і грантодавці, сподіваємося,  не тільки журналістів і редакторів вчитимуть новаціям, а й представників влади - розумінню державної політики в інформаційній галузі.

Віра Черемних, «Журналіст України»