Сьогодні в Києві закінчилися зйомки повнометражної стрічки Ярослава Лодигіна за романом Сергія Жадана «Ворошиловград». Екранізувати роман, визнаний найкращим українським твором десятиріччя за версією BBC, взялися продакшн-компанії LimeLite (Україна) та Film Brut (Швейцарія). За прогнозами творців, український глядач побачить стрічку на великих екранах восени 2018 року.

«Детектор медіа» вже розповідав своїм читачам подробиці проекту (дивіться в матеріалі «“Ворошиловград” — найвііший український фільм, який ще не знято»), а також побував на знімальному майданчику в Старобільську Луганської області (детальніше — в репортажі «Біле сонце Старобільська. Як на Донбасі “Ворошиловград” знімають»). Сьогодні ж до вашої уваги — тези виступу другого режисера (first AD) Олексія Смоляра, який розповів про роботу над стрічкою на фестивалі «Де кіно», що днями відбувся в Києві.

Про «Ворошиловград»

Підготовка до зйомок «Ворошиловграда» зайняла не один рік. Найважчим було — скоротити сценарій. На читках першого варіанту ми зрозуміли, що він завеликий, що ми не можемо зняти тригодинне кіно, тож сценарій довелося постійно вдосконалювати. У цьому дуже допоміг сам автор роману, Сергій Жадан — великий драматург і, безперечно, один із найкращих письменників сучасної України, його присутність дуже надихає.

Коли ти вперше знайомишся з книжкою «Ворошиловград», то думаєш, що її неможливо екранізувати, бо це цілий світ, який викликає безліч запитань. Але коли занурюєшся в матеріал, приїжджаєш на цю територію, то розумієш, що все описане в романі існує насправді. Ми були дуже здивовані, коли рік тому приїхали на Луганщину, побували в усіх описаних у книжці місцях, побачили людей, почали з ними знайомитися і зрозуміли, що вони говорять так само, як у книжці, що вони реальні.

Найцікавіше почалося, коли знімальна група поїхала в експедицію. Люди не переймаються своїм соціальним життям, коли перебувають далеко від дому, їх нічого не відволікає. У таких місцях як Старобільськ із десятьма тисячами населення концентрація на роботі — це єдине, чим можна себе розважати. Щодня о шостій ранку ми приїжджали на знімальний майданчик, довго репетирували, будували сцени, а потім за 2-2,5 години знімали епізоди. Обіцяю, що ви отримаєте задоволення від естетики фільму — стриманої, еклектичної, що дуже підходить цьому регіону.

У Києві працювати стало складніше. Але ми не могли організувати зйомки деяких епізодів у Старобільську через брак технічних ресурсів (там, наприклад, не було залізниці). Аби знімати «Ворошиловград» у Києві, нам довелося чотири місяці добиватися дозволів. У результаті, у сцені, де їде поїзд, ми змогли реалізувати лише 30 % своїх ідей. Звісно, ми перепланували епізод і зробили все, що було необхідно, але це історія про те, що у вас забирають ваше кіно, не даючи змоги отримати свої 100 %. Хотілось би, аби щось змінилося в країни у ставленні до кіновиробництва, бо державі має бути цікаво працювати з кінематографістами.

Та водночас нас дуже радувало те, як до зйомок «Ворошиловграда» ставилися інвестори, місцеві державні органи — щоразу, коли нам потрібна була допомога, ми її отримували. Усі служби, які могли хоч якось допомогти зі спеціальною технікою, перекриттям доріг, ставилися до нас дуже лояльно. Можливо, тут свою роль зіграло ім’я Сергія Жадана.

У «Ворошиловграді» задіяно багато дебютантів. І ми хочемо, як у вестернах, написати в титрах «уперше на екрані». Обіцяю, деякі люди вас здивують. Я не бачив раніше таких облич в українському кіно.

У «Ворошиловграді» буде мат, що свідчить про певний віковий рейтинг, але це необхідно для того, аби передати неймовірні характери наших персонажів. Доволі дивною мені здається ситуація, коли фільми, що містять насильство або еротику, отримують рейтинг 16+, а з нецензурною лексикою — 18+ або 21+. У нашій стрічці буде мат, але не буде звірячого насильства, ми хочемо рейтинг 16+, та побачимо, як вийде. Хоча, буду відвертим, мені здається, в Україні ніхто не приділяє уваги рейтингу. Ви коли-небудь показували паспорт, купуючи квиток у кінотеатрі?

Нас чекає дуже важкий монтажно-тонувальний період. Я бажаю «Ворошиловграду» хорошого монтажера, бо на нього чекає надскладна робота — скласти докупи епізоди, в яких по 45–50 кадрів, котрі знімалися в різні дні в різних станах і з різним світлом. Професіоналізм полягає в тому, щоби глядач у результаті не помітив фальші, неправильних склейок тощо.

Я багато років професійно займаюся другою режисурою, але ніколи в житті не зустрічав такої злагодженої команди, як команда «Ворошиловграда», з точки зору відчуття історії та передачі її на екран. Режисер Ярослав Лодигін, оператор Сергій Михальчук, художник-постановник Влад Одуденко та інші — великі професіонали, які мають дуже точний підхід до матеріалу й до кінематографа в цілому.

Про роботу в кіно

Найважливіше в процесі створення кіно — підготовка до зйомок, планування. Фільм народжується в першу чергу за столом, де детально розбирається вся механіка зйомок, а на майданчику відбувається лише реалізація всіх ідей, втілення їх у життя. Важливо також розповідати свою історію людям, тільки тоді можна розуміти, який сюжетний хід працює, а який ні, де слухач відволікається, в який момент йому стає нецікаво.

Обов’язково потрібно виділяти багато часу на планування — це те, від чого залежить якість вашого кіно. Якщо ви чогось не прорахували, не продумали, не прописали плану реалізації фільму, нічого не вийде. Ніхто не може зняти навіть три хвилини якісного фільму без детального планування.

Кожен кінематографіст має вчитися й розвиватися. Часто максимальну кількість часу й сил режисер витрачає на пояснення акторові банальних речей — наприклад, де стояти. А актори, до речі, мають самі в цьому розбиратися — аналізувати розташування камер та світла і знаходити потрібну точку. Через непрофесійність у таких дрібницях вбивається час і якість виробництва.

Також потрібно навчити департаменти розмовляти між собою. Якщо ваш герой вдягнутий у жовту сорочку, а стіни приміщення — гірчичного кольору, він буде просто зливатися з навколишнім простором, і це треба прорахувати заздалегідь. Потрібно навчитися розмовляти одне з одним, у цьому завдання професійного виробництва.

Також, можливо, треба написати якусь брошуру «Етикет на знімальному майданчику», щоби члени команди не залишали пластикові стаканчики, наприклад. Я постійно бачу цей пластик у кадрі.

Про кіно в Україні

Кіно в Україні — локальне, знімається лише у великих містах. Харків — сильне кінематографічне місто з точки зору локацій (не сервісу), Київ — місто з прекрасними локаціями, із великою кількістю професіоналів класу А. Але маємо розширювати локації.

За кордоном є стандартна система, коли маркетинг за допомогою фокус-груп відбирає сценарії, аналізує, вирішує, що запускати у виробництво, а що ні. Але в Україні така система не працює, фактично всі фільми — це експерименти. З помилками й недоліками. Але нехай це буде початком. Ми маємо наситити ринок — різними жанрами, формами. Маємо почати конкурувати одне з одним. Тільки тоді покращиться якість українського кіно.

Ми всі — режисери, оператори, постановники, журналісти — великі молодці, що обрали саме цю галузь, бо вона дає широкі можливості реалізації власних ідей. Я всім рекомендую займатися кіно, любити кіно. І навчімося робити його добре.

***

Нагадаємо, у 2016 році проект фільму «Ворошиловград» переміг у Девятому пітчингу Держкіно, набравши найбільшу кількість балів серед усіх проектів — 43.

2 грудня 2016 року українська компанія LimeLite, швейцарська Film Brut і Державне агентство України з питань кіно уклали контракт на виробництво повнометражного ігрового фільму. Бюджет стрічки становить 30,98 млн грн. (1 млн 100 тис. євро), половину з цих коштів (15,49 млн грн.) надає Держкіно.

Фото: прес-служба «1+1 медіа»