ПРОЕКТИ
13:00
Вівторок, 10 Квітня 2018

Свінгери, або Страшні таємниці закритого клубу українських розслідувачів

Моніторинг журналістських телерозслідувань, 19–25 березня 2018 року.
Свінгери, або Страшні таємниці закритого клубу українських розслідувачів
Свінгери, або Страшні таємниці закритого клубу українських розслідувачів

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг журналістських розслідувань «Детектора медіа» складається з двох частин. Перша охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Викривач» (наразі YouTube). Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112»), які, на жаль, припинили існування в телевізійному форматі. Другу частину присвячено аналізу трьох регіональних проектів, зокрема: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Під прицілом» («UA: Суми», Суми) та об'єднаний відеопроект чотирьох регіональних центрів журналістських розслідувань (Кримський Центр журналістських розслідувань, Миколаївський Центр журналістських розслідувань, Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада» (Рівне) і Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», Київ), чиї телесюжети раніше виходили в рамках проекту «Слідство.Інфо», а з березня знову потішать свою аудиторію як учасники проекту «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань».

Аналіз складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Мабуть, кожен із нас існує у своєму власному мікросвіті. У когось він невеличкий («моя хата скраю, нічого не знаю»), а в когось, як у оспіваного українським сегментом ФБ покійного Стівена Гокінґа, космічного масштабу. Хай там як, у цьому мікросвіті разом з нами живуть інші люди — рідні, близькі, знайомі, колеги, друзі, сусіди й інші. Ми часто спілкуємося з ними, й мимоволі в нас виробляється власна мова зі своїми — особливими — приколами, зворотами, фразочками, іменами, словечками. Часом ця мова і цей світ настільки своєрідні, що стають просто незрозумілі іншим. Наша поведінка змушує сторонніх людей крутити пальцем коло скроні. Але нам байдуже, бо це наш світ. Не для інших. Та коли в такому світі живуть журналісти, пиши «всьо пропало». Бо через специфіку їхньої професії ми змушені всі їхні «штучки» читати, дивитися і слухати. І часто ми просто НІФІГА НЕ РОЗУМІЄМО! Ми не знаємо, що ви хотіли сказати, на що ви натякаєте, що й кого ви знаєте, хто всі ці люди, про яких ви говорите, і на біса вони нам здалися. І ми не доганяємо, чому ви не можете нам цього пояснити!

Дата моніторингу: 19–25 березня 2018 року.

Частина 1. Загальнонаціональні розслідування у відеоформаті

«Стоп корупції», випуск № 129 від 18 березня 2018 року

Найкращий кейс для підтвердження нашої тези — це випуск проекту «Стоп корупції» на 5-му каналі. Перша його третина складалася з репортажу під назвою «Антикорупційна битва» про справді прикрий випадок — побиття двох членів ГО «Стоп корупції» у Чернівцях. Ми, а разом з нами й глядачі, вже давно заплуталися, чи стопкорівські активісти входять до знімальних груп, чи знімальні групи є складовою стопкорівських летючих загонів у біло-червоних вітрівках, але манера спілкування всіх цих людей вражає. Наприклад, у приміщенні обласного управління Нацполіції вони можуть спокійно заявити: «Бистро начальника слідства сюди. Вже!» Це, пробачте, як? І поки «активісти», пробачте на слові, бикують у правоохоронних органах, їхні телеверсії можуть спокійно сипати звинуваченнями проти людей, яких без суду і слідства бездоказово призначають своїми ворогами. Наприклад, заявити, що хтось там «допоміг утекти “чорній роті” “Беркута” (ну ви в курсі) з Києва» або (звісно ж, на відміну від стопкорівців) є «кишеньковим активістом». Докази, факти й коментарі? Вони нікого не цікавлять. Що називається, доведи, що ти не козел. Ви чогось не зрозуміли? То ваші проблеми.

Насправді ж це проблеми телевізійного проекту. Простий приклад: єдиний у випуску повноцінний сюжет Асі Глуцької обіцяв розповісти нам про підпільних мільйонерів і аграріїв-науковців. Ми можемо чесно, поклавши руку на серце, сказати, що взагалі нічогісінько не допетрали в цьому сумбурному потоці інформації. Хто в кого захоплює аграрні підприємства? Хто господарює на землях дослідного господарства на Харківщині і що взагалі відбувається із землями, які віддали науковцям-аграріям? Хто винен? У чому? Чому авторка постійно кудись іде й чому вона стільки всього навалює в кількахвилинний сюжет? Невже її не вчили зосереджуватися на чомусь одному? Це неможливо ані сприйняти, ані запам'ятати! Реально жах.

А може, це був сюжет-експеримент на перевірку психіки? Але ж він не перший такий! Коротше кажучи, Ешер відпочиває. Що? Ви не знаєте, хто такий Ешер? Гугліть, шановні! Усе гугліть. Тільки так ви навчитеся хоч щось зрозуміти з шедеврів Асі Глуцької.

Єдиним промінчиком сонця в цьому царстві словесної маячні був рідкісний експерт, який не є вихідцем із багатогранного середовища «Стопкору» — Петро Лахай (він фахівець із аграрних ринків). Ми навіть здивувалися, бо, як правило, всі експерти «Стопкору» — це самі стопкорівці. Так би мовити, спеціалісти широкого профілю. Ой, стоп, ще... та ні, все.

Промінчик згас, коли ми побачили рубрику «Стоп корупції в дії». Стисло: «Стопкор», «Стоп корупції», «Стопкор» молодець, Роман Бочкала, Бочкала Роман, «Стопкор», слава «Стопкору», спасибі банку «Аркада». До чого тут банк «Аркада», спитаєте ви? А нащо вам це? Головне — щоб знали журналісти / активісти «Стопкору». Ті, що в ділі, ой, даруйте, в дії.

Висновок: від цього ліків ще не придумали.

«Викривач», випуск № 16 від 14 березня 2018 року

На жаль, на час початку роботи над моніторингом ми не знайшли випуску за аналізований тиждень, тому взяли попередній — за 14 березня 2018 року.

У сюжеті «Операція “Стіна”» журналістка Мар'яна Сич зробила неможливе — вона занудила й заплутала нас так, що ми додивилися її матеріал тільки завдяки великому відру попкорну. Що називається, допоміг кіношний досвід.

Наскільки нам вдалося зрозуміти з дуже довгого й одноманітного сюжету, авторка намагалась розібратися, що коїться навколо мисливсько-рибальського клубу «Ярик», що на Київщині. Чи не на Київщині?

Приводом для розслідування стали дві речі — поява навколо величезної території паркану, який перегородив прохід місцевим жителям, і святкування в «Ярику» дня народження депутата-радикала Станіслава Скуратовського (того самого, яхт-клуб якого свого часу знайшли «Наші гроші»). Нам натякнули про зв'язок власників клубу з помічником народного депутата.

Насправді про «Ярик» уже знімали. Ми пам'ятаємо сюжет на цю тему від Максима Опанасенка для проекту «Слідство.Інфо». До речі, принагідно щиро вітаємо команду із отриманням престижної міжнародної нагороди за розслідування «Убивство Павла».

Уже дещо знаючи про «Ярик», ми хотіли подивитися, що нового знайде журналістка «Викрадача». І... розчарувалися. Нам було легше запам'ятати чомусь незамилені номери автівок, що заїжджали на територію клубу, ніж розібратися в тому, що хотіла сказати авторка.

Якщо зі святкуванням ще більш-менш зрозуміло, то що відбувалося далі — просто каша. Нам розповіли про село Прокоростень, тоді про Клавдієво-Тарасівську сільську раду, яка насправді — селищна рада. Там нам показали обрізаного по шию селищного голову, очевидно, знятого на приховану камеру, який щось пояснював про угіддя. Потім, досліджуючи автівки, які заїжджали на святкування (слава Богу, їх було не так багато, як на весіллі в сина генерального прокурора України, і так, ми повернулися до святкування Дня народження народного депутата), нас перекинули на Житомирщину, до екс-голови Житомирської ОДА, потім знову до «Ярика», кадастрової карти й те де і те пе. У нас почала розколюватися голова. Додайте до цієї суміші блискучі запитання журналістки до героїв: «молодий хлопчина», «навіщо вам це» і так далі в такому ж дусі. Так нічого не дізнаєшся про те, чому клуб «Ярик» став закритий для всіх і відкритий для обраних. Мабуть, про це хотіла розповісти нам авторка?

А в нас виникло запитання до неї: «Які відповіді ви сподівалися почути, розпитуючи людей, для чого вони приїхали на святкування день народження?» Ну от чесно!

Ну й не можна не згадати вищий пілотаж фактчекінгу й польової роботи від «Викривача». Журналістка хоче перевірити, чи можна потрапити до клубу «Ярик» за гроші всім охочим, як стверджує директор. Але якщо ви гадали, що вона поїде на місце, то помиляєтеся. Вона шукає інформацію в інтернеті, не знаходить її і дзвонить на якийсь номер — нібито в клуб. Нам детально показують цей процес. Лунають гудки, дзвінок зривається. Блискучий висновок журналістки: що ж, доведеться погодитися з селянами і громадськими активістами, що «Ярик» — це закритий клуб для своїх.

Другу фігуру вищого пілотажу авторка демонструє у Верховній Раді, де вона начебто робить усе можливе, щоб узяти коментар в іменинника — народного депутата Сергія Скуратовського. Але ж то не панська справа! Краще зловити його колегу Євгена Дейдея й попросити, щоб той покликав винуватця свята в «Ярику». Як вам таке? І хоч ми не належимо до фанатів Дейдея, його реакція — «питайте самі» — погодьтеся, цілком природна.

Висновок: вівсянка, сер.

«ЦРУ», випуск від 22 березня 2018 року

Ведуча пообіцяла, що в сюжеті буде «справжня корупційна змова та сотні мільйонів збитків». Ішлося про розслідування Владислава Круглова про держпідприємство «Кремнійполімер» у Запоріжжі, яке нібито обдерли, мов липку, російські інвестори. Більша частина сюжету — це коментарі колишніх працівників підприємства. Історія з «Кремнійполімером» уже давно в полі зору місцевих ЗМІ. Співрозмовники журналіста кажуть про нібито кабальні угоди, які керівники підприємства уклали з Кареном Григоряном, російським бізнесменом. Саме це, за їхніми словами, довело «Кремнійполімер» до банкрутства.

«Можна здогадуватись, які мегаприбутки отримував Григорян», — каже журналіст. Але ж розслідування — це не здогадки, а факти! То які конкретно мегаприбутки він отримав? Скільки втратило підприємство? Скільки українців втратили роботу? Скільки податків недоотримали бюджети всіх рівнів? Де  органи контролю, їхні коментарі? Що за кримінальні провадження відкрили щодо підприємства? Де джерела інформації?

Єдине, що ми добре зрозуміли: на території підприємства на знімальну групу напали. Щиро тривожимося і співчуваємо, тим більше, що порушення прав журналістів в Україні стали зловісно масовою проблемою. Але, погодьтеся, цього малувато для інформативного матеріалу.

Висновок: перловка, сер.

«Гроші», випуск № 9 від 19 березня 2018 року

Якщо згадувати про мікросвіт, то в «Грошей» на «Плюсах» він постійно обертається навколо вічних тем, і цього тижня проекту вдалося завдати потужного удару й зачепити одразу дві. «Жертвами» вже вкотре стали тепер уже екс-голова Національного банку банку Валерія Гонтарева та медреформа. Трохи не встигли. Могли би приписати собі перемогу в боротьбі з цими двома найбільшими «лихами» сучасної України. Адже і Валерію Гонтареву на той час уже зняли, а кампанія проти в. о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун якраз набирала обертів.

А починалося все досить мило — з нетипового для «Грошей» довгого 15-хвилинного (!) сюжету про контрабанду на лінії розмежування на сході України. Знімальна група «Плюсів» побувала на контрольно-пропускному пункті Майорське на Донеччині, щоб розкрити, звідки саме і за якими схемами йде контрабанда, а також хто та скільки заробляє на війні. Магазинів як таких там практично немає, натомість є гуманітарно-логістичний центр. За словами журналіста, замість продавати продукти місцевому населенню там займаються гуртовими продажами так званим човникам, які перепродують крам на окупованих територіях. Журналіст відстежує рух «човників», бере коментарі в місцевих мешканців, представників селища Зайцеве, керівника логістичного центру. Схоже розслідування на початку березня вже зробили журналісти «Донбасу. Реалій» із «Радіо Свобода».

Але «Гроші» у своєму стилі не скупляться на відверто нежурналістські епітети, штампи й оцінки. Наприклад, «вбивчий безлад», «бізнес на крові». Та коли справа доходить до цифр та фактів, потік слів миттєво пересихає. «Підприємці з окупованих територій мають понад мільйон гривень чистого прибутку», — каже журналіст. Це за місяць? За рік? І як вони це вирахували? Мабуть, щось знають.

Сподіватися ж на коментарі від керівників Донеччини марно. Бо журналісти чомусь не заїхали до голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського, а написали йому запит, відповідь на який, звісно, до випуску програми не отримали. До речі, в таких випадках постає запитання: а коли вони його написали? Заздалегідь чи під ефір? Коли сподівалися на реакцію? Чи подумали про те, що можна підстрахуватися — наприклад, коментарями експертів, правоохоронців? Ні, їх ми в сюжеті не побачили.

Та загалом слід визнати, що тема бізнесової «сірої зони», яку вже не вперше порушують журналісти, лишається актуальною, а питань до влади стає дедалі більше. Контрабанда на сході — предмет гострий, небезпечний і, на жаль, недостатньо досліджений, зокрема й журналістами, тому плюсик «Грошам» за спробу висвітлити цю проблему.

Але що контрабанда, коли знову актуалізувалася Валерія Гонтарева. Це завжди щастя на «грошовій» вулиці. «Для всіх зрозуміло», каже ведучий Олександр Дубінський про залежність Валерії Гонтаревої та її наступника, нового голови НБУ Якова Смолія, від Петра Порошенка. Як зрозуміло, що саме це — «причина глибокої фінансової кризи, в якій опинилася країна», додає він. Мабуть, щось знає. Він усе ж таки у фінансах шарить, тусить із банкірами. Дубінський так захопився, що додає екс-очільниці Нацбанку років на посаді і присвячує їй цілу заставку — «Імперія Валерії». У сюжет напихають вкладників збанкрутілих банків та експертів, які розповідають, що Гонтарева накоїла за час свого володарювання (що дивно, один із них буквально одним реченням спростовує всі головні тези матеріалу, коли каже «та ніхто б не впорався краще»). І все воно таке «переконливе», що аж вити хочеться, особливо зважаючи на те, що саму фігурантку мегарозслідування ніхто ні про що не запитав. І правильно. І так усе ясно. Ну й коли ви замість оригінальних кадрів бачите у «Грошах» інсценування й відтворення подій, то маєте самі про це здогадуватися. Журналісти ж знають, де вони, а ви що, дурніші?

Від Нацбанку Олександр Дубінський у своєму фірмовому безапеляційному стилі підводить нас до наступного сюжету про закупівлі послуг із харчування дітей у школах Києва: «Як освітяни заради власного прибутку дітей голодом морили». Круто звучить, правда? Тільки от у сюжеті нічого такого немає, але то таке. Журналісти краще знають. А ведучі й поготів.

У сюжеті журналісти продовжили розбиратися з перебоями із постачанням харчів у київські школи. Минулого разу ми вже аналізували сюжет «Грошей» про проблеми з харчуванням у дитсадках Києва, а нині йшлося про школи Оболонського району Києва. Як і минулого разу, тему спробували розкрити крізь призму батьків та їхніх дітей, узяли коментарі в освітян та експертів, але цього разу вийшло якось поспіхом — радше репортаж, аніж розслідування.

Узагалі-то про цю ситуацію повідомляло багато ЗМІ, зокрема й плюсівська служба новин. Часто — набагато якісніше. У «Грошах» не вистачало деталей про закупівлі продуктів харчування через тендерні процедури, спілкування з комунальним підприємством на Оболоні, під яке ці тендери начебто підганяли. Часто лунала фраза про «дискримінаційні вимоги». Які? Це ж цікаво. Багато мовилося про Антимонопольний комітет України і його роль у процесі закупівель. Туди ніхто не пішов. Хоча б запит надіслали. Ну і фраза: «Більше 20 тисяч дітей харчуються на свій страх і ризик», — це за межами добра і зла. Це «Гроші».

Перебивкою до наступного розслідування стало чергове нагадування про конфлікт між вдовою та колишніми бізнес-партнерами загиблого народного депутата Ігоря Єремєєва. Про причини систематичної появи цих сюжетів у «Грошах» ми можемо хіба що здогадуватися. Ми все знаємо, але, за традицією об'єктів наших моніторингів, нічого не скажемо.

Наступний сюжет був про резонансне вбивство в Павлограді на Дніпропетровщині. «ТСН» повідомляла деталі насильницької смерті батька й малолітнього сина, в якій підозрюють місцевого школяра. Нічого нового цей сюжет на «Грошах» не додав. Так, журналіст виїхав на місце події, поспілкувався із сусідами, побував у школах, де навчався підозрюваний. При цьому постійно вживав слово «вбивця», хоча досі вироку суду в цій справі немає, і школяр — наразі підозрюваний. Перевірити слова місцевих про те, що школяр, у якого впливові родичі, й раніше вчиняв протиправні дії, поговорити з поліцією — на це журналіст не спромігся. Сам же підозрюваний спілкуватися з ним відмовився. Якою була мета дублювання роботи колег зі служби новин — відомо хіба що журналістам. Особисто нам було цікаво спостерігати за традиційною для грошівського сюжету еволюцією — цього разу матір підозрюваного за кілька хвилин перетворилася з прокурора на суддю, а тоді ще й на мачуху. Овідій із його «Метаморфозами» відпочиває. Апулей нервово курить.

Порушення етичних норм і правил у «Грошах» — явище системне. Обличчя дітей показують без дозволу батьків, підозрюваного називають злочинцем, обличчя людей демонструють під час експериментів-провокацій. Наприклад, коли розповідають, як дівчині можна жити на утриманні у грошовитих чоловіків. Після матеріалу про модну нині секс-працівницю Настю Рибку.

І вже наприкінці програми, за залишковим принципом, шпилька-сюжет про медичну реформу. Точніше, чергова страшилка. Примітно, що в підводці ведучий розповідає про «первісну медичну допомогу». Вдумайтеся. Первісну. Згодні, стан медицини в Україні критичний, але все ж таки. Спеціально для Олександра Дубінського дамо переклад: «Первобытная. Медицинская. Помощь». Знаєте, це вже навіть не смішно. Це вже просто сумно. Ну будь ласка, найміть йому літредактора!

Кілька слів про сам сюжет. Головна теза: «багато експертів і лікарів» (як каже журналістка) стверджують, що медична реформа у сфері надання екстреної допомоги — це зло. Серед них — «неупереджена» експертка-депутатка Ольга Богомолець. У самих реформаторів ніхто нічого не запитує, так само як і в міністерства. Хоча роз'яснення висить на сайті Міністерства охорони здоров'я. Але ж ціль не розібратись, а залякати. Що ж, вийшло вдало. Нам справді стало страшно.

Ну а кінцівка випуску була шедевральною. Певно, режисер монтажу втомився від висловлювань ведучого, тому обрізав його на півслові. А редактор, як завжди, не догледів. Якщо взагалі дивився. Ви знаєте, ми починаємо його розуміти.

Висновок: маніпулятивно та неетично.

«Наші гроші», випуск № 209 від 19 березня 2018 року

«Наші гроші» взялися до теми політичних фінансів. Розбірку фінансових звітів політичних партій журналісти полюбляють і в 2017 році нашуміли своїм розслідуванням про надходження коштів до політичних партій. За традицією, непростий тягар узяла на свої плечі Мар'яна Мотрунич. Вирішили не вигадувати велосипеда й піти за старим сценарієм. Тема важлива, але вийшло так собі.

Довга початкова врізка з невідомо звідки й коли взятими відеозображеннями олігархів, яких усі повинні впізнавати з першого погляду, без підписів та пояснень, дещо розчарувала. Знову ця «внутрянка» для закритого клубу. «Віднедавна» маємо державне фінансування політичних партій, каже нам авторка. Хочете знати деталі — дивіться минулорічний сюжет (багато кадрів із якого нам повторили цьогоріч), гугліть або йдіть до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).

Нарізка старих-нових кадрів, коментарі депутатів, партійних меценатів (частково), на диво прісне для «Наших грошей» інтерв'ю з екс-головою НАЗК Наталією Корчак — ось вам і весь сюжет. Мабуть, Мар'яна Мотрунич поспішала — з її фейсбук-стоірнки ми дізналися, що вона покидає проект «Наші гроші». Це втрата для команди Дениса Бігуса й майбутнє надбання для когось іншого. Зичимо Мар'яні успіхів на новому місці.

Але ми не отримали відповідей на запитання, які логічно напрошувалися. Наприклад:

1) скільки порушень щодо партійного фінансування було виявлено НАЗК?

2) кого і чи було притягнуто до відповідальності?

3) на яку суму було виявлено порушень?

4) які найтиповіші порушення?

5) звідки насправді гроші й де вони, Зін?

Але це ми прискіпуємося.

Висновок: платівка застаріла.

«Схеми», випуск № 166 від 22 березня 2018 року

В аналізований тиждень «Схеми» видали резонансний сюжет Максима Савчука про російські двигуни та інші складові в тролейбусах «Богдан» ділового партнера й за сумісництвом заступника голови Ради національної безпеки та оборони (РНБО) Олега Гладковського. Виявляється, корпорація «Богдан Моторс» досі платила за деталі росіянам. Реально капець!

Та «Схеми» вирішили здивувати не тільки сенсаційною інформацією, а ще й новизною підходу. Тепер чи не половину складає розповідь журналіста в кадрі у форматі ведучого про деталі розслідування. Якщо раніше журналістів нам показували з різних ракурсів в офісі чи в кафе, то тепер вирішили особливо не вигадувати. Стіл, крісло, камера, назва програми, Савчук — мотор!

Плюс у тому, що Максим має багатий досвід роботи в кадрі (у тому числі в ролі ведучого), тому працює невимушено. Мінус у тому, що в такому форматі стає не зовсім зрозумілою роль постійної ведучої програми Наталки Седлецької. Вона тепер як, підводить до підводки журналіста? Адже все, що вона розповіла, міг розповісти Максим Савчук. Гм...

А розпочав автор із зауваження: «Всі, мабуть, чули скандал, пов'язаний з санітарними автомобілями Богдан 2251». Не 2253 і не 2378, а 2251. Ми, чесно кажучи, число трохи підзабули. Самі розумієте, пам'ять не та, не така, як у журналістів. Що робити? Правильно, гуглити. О, тепер і ми згадали.

Мова пішла про іншу закупівлю. Київ закупив у «Богдана» тролейбусів на півмільярда гривень. І прискіпливий журналіст «Схем» виявив, що комплектуючі тролейбусів закуповують у російських фірм, які активно працюють на тамтешню оборонку. Це при тому, що двигуни можна закуповувати в українського підприємства за зіставною ціною.

Сам цей факт настільки ганебний, що «Богдан» буквально одразу поквапився на всі боки розтрубити, що купував товар у росіян за старими контрактами, але акурат під ефір «Схем» припинив це робити. Ну ви ж розумієте. Журналістам респект. Влучили. І влучили боляче. Так боляче, що заступник голови РНБО бігав за ними, а не вони за ним. Виправдовувався. Смішно так, але виправдовувався. Дотепник.

На жаль, не вдалося отримати коментар від його ділового партнера і доброго знайомого — Президента України Петра Порошенка. Але Максим Савчук старався. У результаті він потиснув руку лідера нації й отримав стусана від його охоронця. Ми не знаємо, чи звернулися до поліції із заявою «Схеми», але дуже вболіваємо за те, щоб нападника було покарано. Хоча маємо певні сумніви. У «Схем» у цьому плані сумний досвід. Як і в українських журналістів загалом.

Потім «Схеми» повідомили про те, що Національне антикорупційне бюро зацікавилося знахідками розслідування про новий газовий бізнес оточення Порошенка. Що теж великий плюс.

Висновок: сильно і результативно. Молодці.

Частина 2. Регіональні розслідування у відеоформаті

«Під прицілом», «UA: Суми», 16 березня 2018 року

На жаль, як повідомила продюсерка «UA: Сум» Оксана Кириленко, програма журналістських розслідувань «Під прицілом» із квітня припиняє виходити через брак фінансування. Наразі команда в пошуку коштів. Останній випуск складається із двадцятихвилинного сюжету під назвою «Справа депутата Степченка». У ньому йдеться про голову земельної комісії Сумської міської ради В'ячеслава Степченка, якого місцеві прокуратура та СБУ затримали за підозрою в отриманні неправомірної вигоди (хабара) у сумі 4,5 тисячі доларів від місцевого підприємця. Згодом Зарічний районний суд м. Суми його відпустив.

Варто відзначити першу половину відеороботи. Сюжет розпочався переповіданням історії, що нібито привела до хабара. Натомість у другій половині журналістка Олена Адаменко знову вдається до вже звичного прийому, за який ми часто її критикували в попередніх моніторингах — довгі інтерв’ю, які чергує одне за другим без начитки. Ми так і не зрозуміли, чи багатий цей депутат і наскільки. Авторка накидала інформацію про його декларації та статки вперемішку з попередніми сюжетами та інтерв’ю.

Незрозумілою є й розв’язка сюжету. Як так сталося, що суд відпустив депутата? Ніхто нам не пояснює. Уже вкотре звертаємо увагу на стендапи. Більшість із них — знову за столом. І ще — ремарка щодо музичної підкладки. Вона одна й та сама в кожному сюжеті. Трохи нуднувато було чути її щоразу.

Висновок: шкода, що останній сюжет.

«Нормально», 7 канал (Одеса), 12 березня 2018 року

Черговий випуск проекту журналістських розслідувань «Нормально» одеського 7-го каналу складається з двох сюжетів. Обидва на соціальну тематику. Перший, під назвою «Репетитор-садист», розповідає про скандал у селі Великий Дальник Біляївського району Одеської області. Самі ж неповнолітні зняли, як репетитор била й ображала дітей, й виклали це відео в Youtube. Ситуація наробила переполоху на всю країну. Про педагога Раїсу Лавренко сюжет робили навіть національні канали.

Натомість у шестихвилинному відео, яке важко назвати не те що розслідуванням, але й просто сюжетом, одеська журналістка Марія Ковальова проводить те, що називає експериментом. Майже три хвилини вона шукає будинок, де проживає педагог, щоб її ідентифікувати. І це при тому, що національні канали знайшли Раїсу Тихонівну і показали на всю країну вже наступного дня після оприлюднення відео. Ще три хвилини сюжету одеська журналістка на камеру агресивно «виховує» бабцю. Навіть замахується на неї і питає, чи їй було би приємно, якщо б із нею так само вчинили, як вона з дітьми.

Стоп. Такі дії Марії Ковальової до журналістики не мають жодного стосунку. Це якраз приклад того, як у жодному разі не треба робити. Тому, на нашу думку, її так званий експеримент заслуговує також на аналіз та обговорення Комісії з журналістської етики (КЖЕ) або Незалежної медійної ради (НМР). Де коментарі експертів, батьків, правоохоронців?

Висновок: шокує.

«Нормально», 7 канал (Одеса), 12 березня 2018 року

Наступна робота одеських журналістів, «“Гранітні” довгобуди Могильнікова», розповідає про одеського забудовника та депутата Татарбунарської районної ради Валентина Могильнікова, одного із власників компанії ОК «Граніт». Це не розслідування, а відверте «мочилово». Чи не пов’язано це з тим, що пан Могильніков може бути конкурентом Аднана Ківана, власника 7-го каналу та компанії KADORR Group, у будівельному бізнесі? Тим більше, як стверджував один із місцевих сайтів, минулого року між будівельними компаніями KADORR Group та «Гефест» уже велася інформаційна війна.

Примітно, що Аднан Ківан нещодавно став власником англомовного друкованого видання Kyiv Post. Сподіваємося, що таких репортажів, як на його телевізійному каналі, там не буде.

Якщо говорити про сам сюжет, то в ньому показано два будинки, які компанії Могильнікова зводили в містах Чорноморську та Одесі. І робилося це роками, нещасні покупці ледве дочекалися їх, а тут ще одна халепа — неякісно виконані роботи. Усе зі слів людей та самого журналіста, який виявився ще й експертом із будівництва. Чи були кримінальні провадження? Де документи, коментарі місцевої влади та правоохоронців, щоб виглядало переконливіше?

Смішно виглядає така собі інспекція будівельних робіт самим автором сюжету. Він стукає по стіні, і специфічний звук порожнечі, за його словами — це неякісне утеплення і «фірмовий» знак компанії Могильнікова.

До історії з довгобудами журналіст додає інформацію про те, що Могильніков ще й незаконно та в промислових масштабах виловлює рибу (кефаль) у Татарбунарському районі. Ми не заперечуємо, Валентин Могильніков може бути і справді нечесним на руку бізнесменом. Однак жодної спроби поспілкуватися з ним самим чи представниками його підприємств журналіст-експерт чомусь не зробив.

Висновок: непереконливо.

ГО «Агенція журналістських розслідувань “Четверта влада”» (м. Рівне)

У рамках телепроекту «Наші гроші з Денисом Бігусом» вийшов регіональний сюжет Анни Калаур з ГО «Агенція журналістських розслідувань “Четверта влада”» (м. Рівне) під назвою «Дорога халатність: як купують дипломи студенти-медики». Темою сюжету є корупція в Рівненському медичному коледжі. Купують за гроші майже все — вступ до навчального закладу, екзамени під час сесії та відпрацювання за прогули.

Сюжет розвивається під монотонну начитку журналістки. Розслідування майже повністю побудоване на анонімних свідченнях нинішніх чи колишніх студентів. В той самий час відчувається брак коментарів працівників самого коледжу, роботи з інформаційними запитами (йдеться про благодійні внески), розмови з правоохоронцями, інформації про випадки хабарництва в Рівненському медколеджі. Про останнє ми знайшли матеріал тієї ж журналістки.

Якщо понад два десятки студентів говорили про корупцію, то можна було більше часу присвятити саме викладачам із відповідними запитаннями, а не лише питати очільника медколеджу. Анна Калаур каже про три випадки затримання викладачів коледжу на хабарі. Хто вони, за яких обставин ними зацікавилися правоохоронці? Чому не запитала особисто їх про це, якщо двоє з них досі працюють у навчальному закладі?

Як Омель із конопель нам показали дзвінок невідомого до відрахованого студента, який нині судиться з медколеджем. Ми нічого не зрозуміли. Але, схоже, журналістка і не ставила перед собою завдання щось пояснити глядачу.

Висновок: слабенько, але зараховано.

Миколаївський Центр журналістських розслідувань

Останнім до нашого моніторингу цього разу ввійшла відеоробота Миколаївського центру журналістських розслідувань під назвою «Народний порт». Автор Ярослав Чепурний розповідає про Миколаївський морський порт, у якому маловідома компанія «Сервіс-Транс» за кілька місяців монополізувала агентські послуги судновласникам та їхнім суднам. Незрозуміла інформація щодо прибутків компанії. Сотні тисяч — це скільки? Звідки інформація?

Критика «Сервіс-Транс» побудована на свідченнях представників компаній-конкурентів. Бракує хоч документальних підтверджень чи свідчень «незалежних» джерел. Жодного коментаря від іншої сторони немає. Невідомо, чи було надіслано інформаційні запити і чи отримано відповіді.

Матеріал вийшов дуже сирим і поверховим. І це простежується із самого початку. Очевидним є факт, що за ТОВ «Сервіс-Транс» стоять впливові люди. Хоча гіпотеза журналіста досить непевна, адже він пов’язує колишнього власника Максима Глибоченкова, який балотувався до Миколаївської облради від політичної сили «Фронт змін» (зараз «Народний фронт») із екс-депутатом та екс-губернатором Миколаївщини від тієї ж політсили Вадимом Меріковим. Доказ дуже сумнівний. Адже «Сервіс-Транс», зі слів того ж журналіста, встановив монополію в порту вже після перепродажу Глибоченковим компанії іншим людям. Бракує коментарів Мерікова та інших фігурантів. Наприклад, згаданого у сюжеті бізнесмена Леоніда Крючкова.

Хороші зйомки, але поганий звук. Дуже монотонні музика й голос журналіста.

До речі, про ситуацію з українськими портами, в тому числі в Миколаївському порту, в січні 2018 року вже робили розслідування журналісти «Схем».

Висновок: бездоказово.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадське ТБ».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Любомир Ференс, медійний експерт. Колишній журналіст програм розслідувань «Знак оклику», «Тендер News» та «Слідство. Інфо». Переможець національного конкурсу журналістських розслідувань (2014), фіналіст конкурсу професійної журналістики «Честь професії» (2013, 2014). Наразі працює редактором та ведучим на «Громадському радіо» і ведучим прямих ефірів на телеканалі ATR.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

Фото: постер художнього фільму «Свінгери»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3262
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Ми — люди
21 Квітня 2018
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop