Зрозуміло, що цими днями нормальним людям не до телебачення, якщо це не випуск новин або політичне ток-шоу. Тим не менше, саме на початок української грудневої революції припала прем'єра нового американського серіалу, чий зміст несподівано лягає в контекст євромайдану. Конкретніше - того етапу, коли було створено Народне об'єднання «Майдан», досить швидко перейменоване на Всеукраїнське. Проте нема різниці, як воно називається: вже за кілька годин після його створення соціальні мережі, а за ними - засоби масової інформації почали обговорювати персоналії.

Раніше колеги - хто задля дотримання балансу, хто - просто на голих емоціях, а хто - навіть декларуючи власну об'єктивність та незалежність у судженнях, - критикували опозиційний тріумвірат гуртом та вроздріб. Далі на горіхи почали отримувати громадські активісти, котрі виступали зі сцени та утворювали штаби й комендатури. Не варто публікувати тут базового списку гріхів, котрі всім згадували, та претензій, які висловлювалися на адресу практично кожного. Вони всі відомі й постійно оновлюються. Як небайдужий громадянин, ваш автор теж підготував свій персональний список членів ВОМу та активістів євромайдану, котрі, на моє переконання, підлягають люстрації або хоча б повинні пройти через самоочищення та публічне покаяння.

Разом із тим, усвідомлюючи власну наївність, розуміючи - сьогодні не до того, все ж таки раджу всякому, хто висуває подібні претензії та незадоволений складом активу, згадати «Картковий будиночок», який із 2 грудня йшов у ефірі каналу «Інтер». Його сюжет і, головне, зміст, котрого автори не ховають надто глибоко, дадуть відповідь на питання, чому політики та громадські діячі, котрі асоціюються з євромайданом, не повинні поки що викликати в нас відторгнення, а про грішки кожного бажано не згадувати, поки триває процес боротьби.

Трошки про особливість саме «Карткового будиночку» на фоні інших успішних американських аналогів. Завдяки йому створено прецедент, коли творці ризикнули. Вони вклали гроші, запросивши не лише іменитий акторський, а й не менш іменитий режисерський склад. А потім не продали кабельним мережам, наприклад, популярному НВО, а поширили всі 13 серій першого сезону разом за допомогою інтернет-сервісу Netflix. Я не в повній мірі знайомий із тим, як функціонують подібні механізми, проте результат відомий: «Картковий будиночок» став беззаперечним хітом 2013 року і, напевне, окупився в якійсь спосіб. Принаймні, другий сезон уже готується і з фінансуванням та зірковим складом після такого успіху проблем, думаю, нема.

Тепер поговоримо, чому всіх, хто цікавиться серіалами в США та за межами країни, неабияк здивували ці високі рейтинги. Справа в тому, що глядачам запропонували історію, котра апріорі не повинна бути цікавою широким масам. А саме: про залаштункове життя Білого дому, американських конгресменів та сенаторів, включно з президентом. Тут відносно небагато сексу, майже нема насильства, нуль спецефектів, відсутній екшен у звичному розумінні цього слова. А більшість героїв першого й другого планів - просмалені негідники. Навіть убивство одного конгресмена на замовлення іншого не викликає співчуття до жертви. Бо молодий політик - алкоголік, наркоман, корупціонер, сам маніпулює й легко піддається маніпуляціям.

Отже, «Картковий будиночок» - серіал про політиків та політику. Попри те, що «Ігри престолів» - теж ніби про політичні інтриги, хіба що змодельовані в іншій реальності та щедро приправлені битвами, сексом та містикою, реальна політика виявилася не менш цікавою глядачам. А в тому, що нам показують справжню політику, сумнівів не виникає. Інакше б рейтинг серіалу не став би таким високим - глядачі повірили: це не казка, лише модель.

Найважче для українського глядача, не знайомого з принципом функціонування американських політичних інститутів (ваш автор належить саме до таких) - вникнути в усе це, перетерпівши перші дві серії. Далі йде легше. Тим більше, що повороти сюжету пропонують до болю знайомі реалії.

Маємо конгресмена Френка Андервуда (Кевін Спейсі), завдяки особистим зусиллям якого вдалося красиво й технічно поміняти президента США. Тепер це такий собі Гарет Волкер, і він обіцяв Андервуду посаду держсекретаря. Але відразу після виборів, уже під час вечірки, голова президентської Адміністрації каже Френкові: він лишається в конгресі, обіцяної посади не буде. Андервуд, не бажаючи просто так ковтати президентський кидок, вирішує діяти за принципом Тараса Бульби: «Я тебе породив - я тебе й уб'ю». Відтепер політичні шахи, багатоходові комбінації й тактичні розрахунки з арсеналу Френка заточені на помсту президентові. Програма-мінімум - таки стати держсекретарем. Програма-максимум - самому стати головою держави.

Для досягнення мети Френк Андервуд не гребує нічим. Він організовує проплачені акції протесту. Займається чорним піаром. Зливає неправдиву інформацію через свою коханку - парламентську кореспондентку Зої Барнс. Корумпує та шантажує конгресменів. Організовує замах на себе та свою дружину, підставивши під відповідальність своїх конкурентів. Зрештою, використовує, мов презерватив, молодого та небезнадійного політика Пітера Руссо, аби потім розчавити на догоду своїм амбітним планам. Організовує непрозорі тендери для фірми своєї дружини, котра, між іншим, діє тими ж методами, керуючи бізнесом.

Словом, «Картковий будиночок» - все, що ви знали про політиків, але хотіли підтвердити підозри. Гості Савіка Шустера та Андрія Куликова відпочивають. Порівняно з Андервудом вони - дітвора.  

Ага, вибачте. Забув уточнити. Андервуд - конгресмен від Демократичної партії США. Тобто, демократ. І все, що він робить - темний бік хваленої американської демократії.

Лишається дрібничка: розібратися, чому навіть після такого американці пишаються своєю демократією. Та вимагають від, наприклад, української влади дотримуватися демократичних принципів у своїх діях. Котрі, як ми вже бачимо, на перший погляд, абсолютно ідентичні лиховісним методам демократа, якого грає Кевін Спейсі. Між тим його персонаж - типовий регіонал, у нашому, звісно, розумінні.

Відповідь дає поява на сцені євромайдану двох американських сенаторів від партій-конкурентів: демократа Кріса Мерфі та республіканця Джона Маккейна. Причому останній змагався з Бараком Обамою за президентське крісло. І Обама його переміг, вступивши в свою першу каденцію. Власне, саме до постаті Маккейна в частини українських лібералів була маса запитань. Йому навіть згадували участь у в'єтнамській війні: палив напалмом мирних жителів. Що підтверджує: він не ідеальний. Як не ідеальний ніхто з тих, з кого нині складається ВО «Майдан».

Але глибинна суть не лише американської, а загалом демократичної моделі - саме в неоднорідності борців за її панування. Наприклад, багатоходові комбінації в «Картковому будиночку» вдаються насамперед через небажання опонентів Андервуда виглядати такими, хто на практиці не втілює демократичних принципів. Хоч демократ, хоч республіканець, хоч Мерфі, хоч Маккейн - всі вони цінують інститут демократії настільки високо, що навіть прикра обмовка, котра змусить виборців взяти це під сумнів, може призвести до падіння рейтингу. Після чого той американський політик, у чиїй реальній демократичності починають сумніватися, часто подає у відставку.

Нинішній євромайдан зібрав доволі різних діячів. Біографії, в тому числі політичні, Яценюка, Порошенка, Тягнибока чи когось калібром поменше пістрявіють фактами, котрі за інших обставин справді є підставою для люстрації. Стосується це громадських діячів, журналістів, кожного з нас. Але «Картковий будиночок» усіх мирить: яким би підлим не був демократ Андервуд, від остаточного та неприхованого зриву різьби його утримує саме необхідність дотримуватися демократичних принципів публічно. Крок від демократії - і все, як політик для рідної Америки він помер.

Ілюстрацією для цього є історія знаменитого американського льотчика Чарльза Ліндберга. Герой Америки, здійснив трансатлантичний переліт. Вся Америка оплакувала загибель його дитини - півторарічного хлопчика викрали та вбили. Але варто Ліндбергу було отримати орден від нациста Германа Геринга та публічно виступити на підтримку політики Гітлера, країна, яка носила героя на руках, тут же відвернулася від нього. Коли льотчик хотів повернутися на військову службу, щойно США вступили в війну, йому відмовив у цьому особисто президент Рузвельт. Ось яскравий приклад того, як часом варто демонструвати свою сутність у власному ж туалеті, виговорюючись в унітаз та спускаючи воду - і виходити на люди, демонструючи на практиці відданість демократичним принципам.

Отже, «Картковий будиночок» наочно демонструє - на варті демократії стоять, м'яко кажучи, не найкращі представники політичного істеблішменту. Так само, як строкатим та неоднорідним є критиковане середовище українського ВО «Майдан». Проте альтернатива цьому - моноліт та однорідність деспотії, диктатури й авторитаризму. Цього не може собі дозволити на практиці підступний герой американського політичного серіалу. І так само цього не зможуть уже дозволити собі всі, хто намагається скеровувати рух євромайдану. Тому боязнь виглядати не демократом мусить стати страховкою для кожного, хто готовий зірватися від напруги та збитися на якусь інакшу риторику.

На фото - кадр із серіалу «Картковий будиночок»