Можливо, всім, хто бачить за будь-яким явищем підступи спецслужб, і справді видніше. Але в такому разі можна було б наводити відповідні аргументи. Тим часом у телевізійних програмах тижня, що минув, на спецоперації звалювали все, що можна, а ще більше - не можна. Без жодних на те притомних аргументів.

Започаткували цю тенденцію на ток-шоу «Говорить Україна» з Олексієм Сухановим у понеділок, 4 листопада. Канал, звісно, «Україна». Тут пішли шляхом програми «Гроші» на «1+1», де кілька тижнів тому оприлюднили ексклюзивне інтерв'ю Павла Феденкова, охоронця, який вижив після розстрілу в ТРЦ «Караван» рік тому. З іншого боку, прямо пов'язувати тему «Говорить Україна» з «Плюсами» не можна, адже торік Олексій Суханов записав програму про «караванського стрільця» аж у двох частинах. Тож продовжити тему після того, як уцілілий охоронець порушив обітницю мовчання, тут сам бог велів.

Судячи зі слів головного героя, «караванський стрілець», принаймні, так йому самому здалося, конкретно Павла вбивати не хотів. Але при цьому Павло Феденков чомусь вирішив, що розстріл охоронців був ретельно спланованою операцією. Адже стрільцеві ніщо не загрожувало, він міг спокійно вийти з «Каравану». Ба більше, на користь спецоперації свідчить, на думку екс-охоронця, й те, що зброї, з якої той стріляв, не знайшли, а цапом-відбувайлом зробили Ярослава Мазурка. Що це за організація, котра розробляла таку «операцію», проти кого чи на що (зокрема, лобіювання закону про доступ до зброї) вона була спрямована, залишилося таємницею. Герой програми на всі запитання щодо цього «топ-секрету», результатом якого стали смерть чотирьох людей (включно з Ярославом Мазурком), посилався на власні припущення та непевні відчуття/передчуття. Насамкінець він сказав, що на всі запитання міг би відповісти Ярослав Мазурок, якби він був живий. Одне слово, початок доморослій конспірології в телепросторі тижня було покладено досить успішно.

Мотив спецоперацій, спрямованих на відволікання громадян від важких соціальних та економічних проблем, наприкінці тижня розвинули журналісти програми «ТСН. Тиждень» («1+1»). Тут продовжили лякати посполитих поверненням «Білого братства». Тему цю на «Плюсах» розкручують не перший день. Скажімо, в п'ятничному випуску ТСН, напередодні вікенду, вже розповіли докладно історію з Мариною Цвигун. Котра 20 років тому оголосила себе месією Марією Деві Христос, а після нетривалої відсидки взяла ім'я Вікторії Преображенської. Художниці, співачки й виконавиці ритуальних танців, якій надають зали для виставок! До всього, ця Вікторія Преображенська дозволяє собі вербувати прихильників через інтернет, викладаючи там свої картини, танці та промови. Проте цей сюжет, як виявилося згодом, був лише анонсом до сенсаційного розслідування в «ТСН. Тижні» 10 листопада, в неділю.

І саме цього недільного вечора приголомшений глядач тижневика зазирнув до справжньої безодні. Але, всупереч усім сподіванням шанувальників тижневика, це була не безодня захвату перед професійністю журналістів, які нарили справді сенсаційні факти-викриття.

Знову нагадавши (вже вкотре!) про тоталітарну секту «Біле братство» та історію її створення Юрієм Кривоноговим і Мариною Цвигун, автори залучили до коментарів лише колишнього міліціонера Олега Наумова. Який, власне, й вів справу проти керівників секти у 90-х роках. Останній у своїх коментарях стверджував: створення «Білого братства» було не чим іншим, як спецоперацією спеціальних служб (яких саме - глядачу не пояснювали). Мотиви - відволікти мешканців усього пострадянського простору від економічних та політичних негараздів перехідного періоду 90-х років минулого століття. Представників спецслужб, на яких у цьому сюжеті валили всі гріхи, до коментарів чомусь не запросили. І це дуже знизило його вагу.

Жодного реального доказу на користь цієї версії ані колишній міліціонер, ані автори сюжету також не навели. Втім, за аргументи правили кілька моментів - організаторам секти, Кривоногову та Цвигун, дали занадто короткі терміни позбавлення волі (а  що, хіба сім і десять років відповідно - це мало? Вони ж не встигли ані спровокувати чиєсь самоспалення, ані вбити когось, ані теракт улаштувати! - Авт.). Але головна підозра в причетності до справи Цвигун - Кривоногова спецслужб (за версією журналістів «ТСН. Тижня») - те, що обоє відсиділи лишень по року-два. Після чого Марина Цвигун перетворилася на Вікторію Преображенську, натякаючи на переродження, а Юрій Кривоногов - на Юрія Сильвестрова. Останній, як повідомив автор сюжету, після звільнення з зони переїхав до славного міста Донецьк... І - десь там загубився. Архівний документ зі справи «Білого братства», який продемонстрували на екрані, містив здогади тодішніх слідчих щодо того, чому саме Марина Цвигун стала слухняною лялькою в руках свого чоловіка. От була собі нормальна дівчина, а після хірургічної операції раптом проголосила себе Месією. Чи не за втручання секретних лабораторій КДБ це сталося? - запитують журналісти. Відповіді - немає.

Ще один «аргумент» на користь спецоперації - нова діяльність Вікторії Преображенської в царині мистецтва й духовних практик, якої ніхто не забороняє. Тобто, це теж аргумент, що екс-Марію Деві Христос патронує спецслужба? Тоді, шановні панове журналісти, скажіть, яка саме - СБУ, ФСБ, ЦРУ, Мі-6 чи взагалі «Моссад»?

Тим часом наприкінці сюжету, нарешті, з'ясувалося, чому нам розповідають із такими емоціями про відродження тоталітарної секти під виглядом безневинних занять мистецтвом. Виявляється, Марина Цвигун та іже з нею наступного року пророкують кінець світу. І він, за висновками авторів сюжету, має повторити сценарій 1993 року, коли на Софійському майдані зібрався натовп, готовий до самоспалення.

Агов, шановні спецслужби! Якщо це насправді влаштували ви, то розженіть усе-таки оте зміїне кубло. Якщо ж ні, то спростуйте інформацію авторів поважної програми поважного каналу.

Ну а журналісти - все ж таки доведіть до відома нас, громадян, хто саме патронує відродження секти, яким чином цьому протистояти, куди ви зверталися за поясненнями щодо бездіяльності наших доблесних правоохоронних органів та що з цього вийшло, ну й так далі. Тобто зробіть, будь ласка, все те, що мало б бути в справжньому журналістському розслідуванні, яке має на меті захистити людей від загрози, а не лише налякати. Бо ж, між іншим, такі «недопечені» розслідування дають легку поживу для тих самих «братчан», аби легко від всього відхрещуватися.

А взагалі, майже весь останній випуск «ТСН. Тижня» справив досить дивне, м'яко кажучи, враження гри його авторів у конструктор, із якого вони будують якийсь власний світ чи реаліті-шоу, а не розповідають про світ реальний. Чи посилають якимсь, невідомим нам, глядачам, силам якісь сигнали?.. Гадаю, про це скажуть своє вагоме слово колеги Марина та Отар Довженки.

Між тим, як і прогнозувалося автором цих рядків, святкування 70-ї річниці звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників перетворилося на чергову фальшиву виставу на тему вічної пам'яті про безсмертний подвиг учасників Великої вітчизняної війни.

Висвітлення цієї події на Першому національному кардинально відрізнялося від погляду на неї комерційних телересурсів. Утім, нічого несподіваного в цьому не було. Державний телеканал, як давно заведено, демонстрував наживо всю офіційну частину урочистостей «з ранку до ночі». Неминучі покладання квітів чотирма президентами до Вічного вогню в оточенні ветеранів (останні оточували чомусь лише чинного президента) та меморіалу біля Музею Великої вітчизняної війни, досить жалюгідна подоба параду автентичної військової техніки, що збереглася ентузіастами від тих часів, за майже цілковитої відсутності глядачів - це все мало підняти невідомо чий бойовий дух. Завершили «День визволення Києва», який за розмахом і масштабом нагадував травневий День Перемоги, прямою трансляцією «молодіжного» концерту з Майдану Незалежності.

У проміжку між цими заходами Перший національний показав урочистості з палацу «Україна». Урочистості, як той Мендельсон у мініатюрі Костянтина Райкіна, йшли в запису.

Офіційна програма цього разу була напрочуд стислою - після короткої промови про ненастанну турботу про ветеранів та інвалідів війни президент через посередництво глави своєї адміністрації Сергія Льовочкіна та прекрасних дівчат у неймовірно прекрасному національному вбранні вручив державні відзнаки кільком ветеранам і спустився до партеру.

Де, як зафіксувала недріманна камера, посміхнувся всього лише раз. Коли на сцену вийшла Таїсія Повалій і заспівала «Черноглазую казачку», явно «косячи» в цьому номері під Тамару Синявську. Всі інші виконавці - від Тіни Кароль із її пронизливою баладою «Алешенька», яку співачка «обкатала» на цьогорічному концерті до Дня Перемоги, до Олександра Пономарьова з «Офіцерами» й «Смуглянкою» ентузіазму в глави держави не викликали. Мабуть, тому, що не носять біля сердець партійних квитків ПР. На відміну від «просто Таї», котру цей квиток аж до парламенту довів.

Якщо в новинах на Першому національному для захоплених від свята синхронів відшукали позитивно налаштованих «сивочолого ветерана» й вочевидь підставну студентку, то у «Фактах» на ICTV акцент у святкуваннях зробили на кілометрових кількагодинних заторах у центрі Києва. Так само, як у репортажі з Дніпропетровська в «Надзвичайних новинах» тиждень тому.

Тут підкреслили: через перекриття центральних вулиць у заторі стояла навіть машина «швидкої допомоги», що везла до лікарні дитину з тяжкими опіками. Ну, а веселий «випадковий перехожий», котрий був учасником пішої ходи на Хрещатику, чесно зізнався: прийшов на роботу, але йому з колегами сказали вийти на демонстрацію. Студенти, яких у ріденькій масовці на Хрещатику було видно неозброєним оком, від мікрофонів ухилялися. Якщо ж комусь таки не вдалося уникнути журналістських допитів, намагалися від камери відвернутися, белькочучи, буцімто вони сюди прийшли цілком добровільно.

У програмі 5-го каналу «Час. Підсумки дня» 6 листопада ведучі Святослав Цеголко й Тетяна Даниленко намагалися вивідати в Миколи Левченка, народного депутата від ПР, чим він особисто вважає день визволення Києва - приводом до свят чи, навпаки, скорботи? Особистої думки від «Іншого Челсі» ведучим почути не вдалося. Юний нардеп настільки захопився риторичними іграми в радянський патріотизм своєї політсили, що просто ретранслював накази старших товаришів. А саме: ставити питання про «святкування/ вшанування» (так назвали цю тему редактори) некоректно. Бо це - світле свято («светлый праздник»), і весь світ мусить бути зобов'язаним радянському народові за своє визволення. Відчувши певний анахронізм поняття «радянський народ» у нинішньому контексті, молодий, та ранній регіонал уточнив: «советский народ» - це «русский, украинец, казах».

У тій-таки програмі Олесь Доній поставив риторичне запитання: чому ми робимо з дня скорботи політичні технології? Відповідь він і сам чудово знає - старе римське гасло «поділяй і владарюй» у нас як ніде актуальне.

7 листопада, в четвер, Перший національний зумів-таки вразити. Незрозуміло з якої причини, але анонсована напередодні нова серія комедійного серіалу під назвою «Останнє попередження», про те, як журналістам треба співпрацювати з «Беркутом», в ефір не вийшла. Натомість палкого шанувальника цієї немудрящої агітки, звідки стирчать усі можливі кінцівки (і це не лише вуха!) партії влади, потішили повтором другої частини «розслідування» про цензуру в українських ЗМІ.

Ох, і дісталося ж там на горіхи всім недержавним організаціям, які моніторять ЗМІ на предмет дотримання стандартів! Особливо комічний вигляд мали запитання на кшталт «Чи не стоїть за всім цим великий капітал»? Інтригує? Ще й як! Бо ж у попередній серії цього пекельного варива-творива великий капітал стояв за цензурою грошей у більшості ЗМІ України. Тож логічний ланцюжок із допомогою «незалежних експертів» Дмитра Видріна та В'чеслава Піховшека простягли до капосних міжнародних організацій. Які, отримуючи якісь шалені бабоси від Джорджа Сороса, навіть повних фінансових звітів не надають. Тут була б цілком логічною поява когось із Фонду «Відродження», який міг би відповісти заповзятливим авторам «фільму», куди й на що саме в Україні витрачає кошти Джордж Сорос. Але, за законами агітпропу, жодні коментарі другої сторони не лише не потрібні, але й шкідливі. Навіщо, коли є люди, готові розповідати про свою тяжку журналістську долю, звинувачуючи громадські організації «Репортери без кордонів» чи «Фрідом хаус», а також «Стоп цензурі!» й ІМІ в тому, що ті відмовилися їх захищати. Серед прикладів наводяться долі Османа Пашаєва та Юрія Свірка. Першого, за словами Анатолія Князєва, «Стоп цензурі!» захищала до першого програного суду. При цьому синхрону від самого Османа Пашаєва ніхто не дочекався.

Юрій Свірко, котрий потерпів від «помаранчевої влади» в 2008 році, судячи з його синхрону, незважаючи на кошти, які виділяє багатий «дядько Сем» - Сорос на безпеку журналістів, так і не відчув на собі бодай натяку на те, що він цікавий громадським організаціям, котрі опікуються свободою слова в Україні коштом закордонних грантів.

«Креативникам» зі студії V-tv, очевидно, бракує як пропагандистського хисту російського телеведучого Дмитра Кисельова, так і банальних коштів на виробництво своїх «20-хвилинок ненависті». Відтак «Останнє попередження», як і весь продукт, що його виробляє означена студія, виходить не до ладу й не до прикладу. Без жодної прийнятної, хай навіть вивихнутої логіки чи красивої картинки. Ну, бодай хоч формальної подоби журналістського розслідування. Скоріше те, що йде на Першому національному під грифом «Останнє попередження», скидається на роботу школяра - відвідувача гуртка «Умілі руки», куди зненацька завітав заштатний режисер і загадав дітям змонтувати 20-хвилинне відео з усього, що вони знайдуть у мережі. Звісно ж, на задану тему, за допомогою заданих «режисером» тез та акцентів.

8 листопада, в п'ятницю, автора цих рядків нарешті потішив (без лапок!) Савік Шустер на «Інтері». Після майже тригодинного обговорення теми про євроінтеграцію (якщо чесно, вже давно нав'язла в зубах і незворотньо в'їлася в печінки!) ведучий заявив тему про безвізовий режим Україна - ЄС. Точніше, які закони має ухвалити Верховна Рада, щоб українців пускали до європейських країн без віз.

Їх, як сказала Ірина Бережна, народний депутат від Партії регіонів, головний спікер із цього питання в студії, два: антикорупційний та антидискримінаційний. При цьому пані депутат підкреслила: безвізовий режим із ЄС має вже 41 країна. Тобто, натякала адвокат-депутат, задля вільного пересування Європою геть не обов'язково з ЄС асоціюватися чи, боронь боже, до нього приєднуватися - до ЄС нині входять 28 країн.

Саме тут стала зрозуміла сміливість Савіка Шустера, який на консервативному каналі дозволив собі обговорювати тему гомосексуалів (пішовши слідом за каналом «Україна») і потребу заборони їхньої дискримінації. Так само й те, чому це обговорення припало саме на глупу ніч.

Бо ж, незважаючи на спроби Богдана Глоби, відкритого гомосексуала, голови громадської організації «Точка опори», достукатися до присутніх в особах Олександри Кужель, Володимира Олійника чи Андрія Іллєнка, аудиторія аргументів ані його, ані Ірини Бережної не сприйняла.

Отут чи не вперше в студії Савіка Шустера нарешті оголилися непримиренні (чи то просто здалося, з огляду на всі останні блефи ПР та її почесного президента?) суперечності між окремими членами партії влади. Якщо Ірина Бережна всіляко переконувала присутніх, що закон про заборону дискримінації за сексуальною приналежністю чи гендерною ознакою необхідно ухвалити, бо від цього залежить безвізовий режим із Європою, то її побратим за ПР Володимир Олійник з усією поважністю й авторитетом містечкового дядька твердив: ухвалюючи цей закон, ми почнемо скасовувати Біблію. Бо в нас, якщо хтось сумнівався, але в чому переконаний пан Олійник, православна країна, а якщо в Біблії засуджують Содом і Гоморру, то, значицця, й ми повинні це робити.

Зрозуміло, що людина, яка до вступу до ПР вірно служила «Батьківщині», щосили намагається відбілитися від «ганебного минулого», озвучуючи щоразу парадоксальніші вказівки господарів. Але заявляючи про те, що Україна - православна країна, чи не забагато він на себе бере?

На хвилиночку - біблійний сюжет про Содом і Гоморру, де жорстокий Господь знищує ці міста за мужолозтво, належить до Старого заповіту. Того, де велено було побивати камінням жінку за зраду. А також належало відповідати ворогові око за око, зуб за зуб. До речі, в спискові семи смертних гріхів від Біблії мужолозтво відсутнє. Є там тільки перелюб. У Декалозі, тобто десяти заповідях уже з Нового заповіту, теж нема жодного слова про гомосексуальність як гріх.

Але є ще одне запитання до того ж таки Володимира Олійника, який сумлінно ретранслював у програмі Шустера погляди свого нинішнього патрона: невже Україна легким помахом руки (вочевидь, що не Чечетова) раптово перетворилася на релігійну православну державу, ігноруючи Конституцію? І в нас тепер замість Основного закону - Біблія? Яку, за словами колишнього судді, а також - члена «Канівської четвірки», далі - вірного слуги Юлії Тимошенко й нарешті найправовірнішої «тушки» в ПР, ми маємо шанувати понад усе?

Підсумовуючи враження про обговорення дражливої теми в студії Савіка Шустера, мушу констатувати: якщо навіть Олександра Кужель категорично проти водити онучок у дитсадок у разі, коли там, не доведи господь, раптом працюватиме жінка-гей, то Україні, попри всі видимі, але, вочевидь, формальні старання Ірини Бережної, ніколи не бачити безвізового режиму з країнами Європи.

Ну, мабуть, на те й розраховувалося. Шкода лише зусиль Надзвичайного й повноважного посла Литви в Україні Пятраса Вайтєкунаса. Намагаючись розтлумачити очевидні речі про те, що люди народжуються рівними, але різними, і впродовж століть завжди знаходилися «вороги» чи то людства, чи то народу в особах або ж відьом, або ж євреїв, або ж сталінських «ворогів народу», він чомусь передусім звертався до Савіка Шустера: «Смотрю на тебя». Натяків посла, окрім адресата, ніхто не зрозумів (чи придурилися, що не зрозуміли), і ведучий уже далеко за північ згорнув дискусію, оприлюднивши плани всіх своїх програм до кінця місяця.

У неділю, 10 листопада, в передостанній, за інформацією «Детектор медіа», «Головній програмі» на каналі ICTV, вийшов сюжет, опосередковано пов'язаний із попереднім. Ідеться про полювання на педофілів. Змонтували його в тему, одразу після розлогого сюжету про полювання на скажених вовків у Чорнобильській зоні. 7-хвилинний ролик про педофілів, за задумом редакторів, вочевидь, мав ілюструвати однакову природу скажених потвор - як із тваринного світу, так і з людського.

Проте, на відміну від полювання на скаженого вовка, хронометраж полювання на педофілів був удвічі меншим. І обмежився на початку інформацією про так звану (-ого) «Світі» - комп'ютерну модель дитячої зовнішності, привабливої для педофілів. Повідомивши, що завдяки розміщенню цієї моделі в мережі західні поліцейські впіймали на живця аж 20 тисяч потенційних педофілів, Максим Драбок розпочав історію про те, як на педофілів полюють у всіх великих містах України.

Все просто - в інтернеті розміщується інформація про уявного хлопчика, який прагне зустрічі з дорослим чоловіком, і мисливцям залишається тільки виманити потенційного клієнта на зустріч. Наживка в Харкові, де діє група мисливців на педофілів, не спрацювала: клієнт, запідозривши щось недобре, на зустріч із потенційною жертвою не прийшов.

Проте ведучий програми разом зі своїми героями сповнений цілковитого ентузіазму щодо так само цілковитого подолання зарази. Як приклад справжнього самодіяльного покарання педофілів показують кадри успішного полювання на них у Києві - зняті на камеру кадри впійманих педофілів із їхніми щиросердними зізнаннями. Коментар же майора міліції свідчить про те, що впіймати педофілів дуже важко, й минулого року таких справ порушено всього 16.

Тобто, судячи з сюжету в «Головній програмі», боротьба з педофілами - справа самих борців із педофілами. До речі, в вашого автора враження таке, що тему для «Головної програми», як це часто трапляється, редактори ICTV взяли в колег. У цьому випадку - з ток-шоу «Говорить Україна» від 31 жовтня. Там 45 хвилин обговорювали, чи можна звичайним громадянам, які не мають жодних владних повноважень, ловити педофілів.

Але якщо в програмі Олексія Суханова більшість експертів зійшлася на тому, що групи боротьби з педофілами, які елементарно можуть у прямому сенсі обісцяти людину, котра клюнула на гачок інтернет-оголошення й прийшла на побачення, не мають на такі дії жодного права й їх узагалі треба судити, то в «Головній програмі» всіляко пропагували спосіб ловитви педофілів на живця. Посилаючись при цьому на досвід закордонних правоохоронних органів. Але ж ці останні все-таки в першу, в другу й третю чергу - правоохоронці!

Тобто мають право й на провокацію, й на будь-які інші способи, аби затримати лиходія. Бо в них є відповідні повноваження.

А коли цим починають займатися наші цілковито неконтрольовані підлітки, керуючись нібито шляхетною метою і при цьому не переймаючись законністю своїх дій, то людям із телебачення, які їх на це провокують, можна лише пророкувати не надто щасливе майбутнє. Як, власне, з «Головною програмою» і сталося.