Мені оце сон жахливий наснився. Якісь покидьки, мабуть, терористи, взяли у заручники Шевченків. Не Тараса Григоровича, поета, і не Андрія, футболіста. Інших. Тих, що до політики мають відношення. Голову Нацради з питань телебачення та радіомовлення Віталія та його сина новообраного народного депутата Андрія, який, скоріш за все, у парламенті також матиме відношення до засобів масової інформації. Ото ці терористи так катували бідних Шевченків, так катували... Ви запитаєте, як же їх катували? Прикладали їм до тіла розпечене залізо? Прищемляли пальці дверима? Садовили голими в холодильну камеру? Та ні! Набагато простіше. Їх примушували слухати музику FM-станцій, що лунає в українському ефірі.

Я гадаю, що оті всі страхи мені наснилися після недавньої поїздки у Черкаси. Їхав маршруткою, а водій умикнув радіо. Там на одній і тій же хвилі спершу було радіо „Шарманка”, потім - радіо „Шансон”, далі - „Авторадіо”, і нарешті – радіо „Люкс”. Звичайно, справа не дійшла до класики жанру, почутої колись мною в поїзді Київ – Євпаторія – „Размножайся. Помогай России. Размножайся – в этом наша сила!”. Але було чимало іншого, якщо і менш вражаючого, то не набагато.

Логіку „Шансону”, який крутить блатняк, іще можна зрозуміти – ця музика, хоч як би вона мені не не подобалася, але вона  вирізняється серед інших, і є певний сегмент слухачів, котрий чманіє від подібної творчості. Решта – просто якесь ніщо з глибин російської, скоріш за все, фанерної естради. Мова вже навіть не про те, що радіо не дотримується законодавства, згідно з яким значний процент творів має бути українською мовою. Йдеться про те, що слухати таку музику – ...ну навіть не знаю, яке визначення дати.

І я дуже добре розумію сіромах Шевченків у моєму сні, які внаслідок такого катування повидавали терористам всі держані таємниці, які вони знали і навіть не знали, а також погодилися стати  безкоштовними агентами. Бо ця музика, як краплі води, що крапають вам на голову - спершу вони навіть підбадьорюють, але через деякий час перетворюються на розпечене залізо. І здається. що голова ось-ось має луснути.

Шевченки, ясна річ, мені приснилися не випадково. Вони ж бо відповідають і відповідатимуть за стан справ у царині засобів масової інформації. Вони ж повинні щось робити! Але що? Ну, примусять вони FM-станції дотримуватися законодавства, дотиснуть їх до того, що ті таки пускатимуть відповідний відсоток українських пісень. І що? Десь під самими Черкасами, здається, радіо „Люкс” нарешті дало в ефір одну українську пісню. Вгадайте, що це було? Правильно! „Ти мені не даєш” у виконанні Могилевської і Кузьми.

Отож, лишається Шевченкам один єдиний вихід – створити зі мною співоче тріо на зразок „Віагри”, тільки чоловічої, і самим заспівати. Їй-Богу – у нас з ними краще вийде.

Коли виходив з маршрутки, то дякував Богові. Що їхав лише до Черкас, а не, наприклад, до Львова. Живим би я туди не доїхав.