У квітні стався кричущий випадок, який дуже наочно виявив сутність стосунків у трикутнику «політики — журналісти — суспільство». Мова про трагедію у Кривому Розі, коли внаслідок зіткнення легковика, маршрутки та автобуса загинули 11 пасажирів маршрутки, а тепер от у лікарні СІЗО помер обвинувачуваний водій легковика.

Політики негайно кинулися вживати заходів. «Оперативне реагування» називається. Й не вигадали нічого кращого, як на повному серйозі обговорювати потребу в терміновому скасуванні жовтого сигналу світлофора: мовляв, жовтий сигнал є пережитком тяжкого радянського минулого і треба, щоб його геть не було, а залишилися тільки червоний і зелений. Аж навіть у Кабміні цю ініціативу розглядали.

Показуха, показуха, показуха — як казали в незабутньому «Незвичайному концерті» Сергія Образцова, «ці три слова, ці три поняття» є альфою й омегою комунікації українських політиків із суспільством. Але в даному разі річ от у чім.

Як повідомляли всі без винятку ЗМІ, водій легковика проїжджав перехрестя на жовтий сигнал, що блимає. Будь-який школяр має знати: жовтий сигнал, що блимає, не має жодного стосунку до «нормального» жовтого сигналу й означає одне-єдине — світлофор не працює, світлофор вимкнено, перехрестя є на даний момент нерегульованим. І якщо скасувати жовтий сигнал, що блимає, й замість нього водіїв та пішоходів зустрічатиме просто темний світлофор, що висить заради декорації, від цього абсолютно нічого не зміниться. Та хай навіть того світлофора взагалі не буде — а ситуація буде такою самою, точнісінько такою самою, як і за жовтого сигналу, що блимає.

Тож скасування жовтого сигналу світлофора як захід реагування на криворізьку трагедію — це захід того самого штибу, що скасувати автомобілі або скасувати Кривий Ріг.

От тільки покажіть мені, будь ласка, бодай одного міністра, що не мав би автівки й, відповідно, не мав би водійських прав. Покажіть мені бодай одного такого депутата. Ні, звісно, буває: «Права купив, а знання правил дорожнього руху — не купив, зекономив». Але дуже хотілося б вірити, що таких випадків — принаймні не більшість. До того ж розрізняти просто жовтий сигнал і жовтий сигнал, що блимає, — це ази, яких навчають у середній школі.

Тож глибокодумне обговорення скасування жовтого сигналу світлофора (й, до речі, чим воно завершилося, до чого призвело? а чи побалакали — й забули?) — то була не помилка. То було свідоме розведення лохів загальнонаціонального масштабу. Піар-акція, розрахована на найнеосвіченішу публіку, на той самий піпл, що геть усе схаває.

А що ж журналісти? Так і не довелося зустріти жодного матеріалу, де політиків би тицьнули носом: «Ви ж дурите людей, і дурите свідомо. Ви розігруєте дурну комедію». Й те саме прохання: спробуйте-но собі уявити респектабельну й багату редакцію, де геть ніхто, ну просто зовсім ніхто, не мав би автівки й не знав би (а чи бодай не мусив би знати) правил дорожнього руху. Смішно? А поміж тим, судячи з усього, ніхто й ніде не сказав бодай пошепки: «Колеги, та що ж ви робите, ви ж так само дурите людей!»

Бо ЗМІ слухняно поширювали одну й ту саму версію: водій легковика виїхав на перехрестя на жовтий сигнал, що блимав. А маршрутка? А вона просто виявилася на перехресті — от просто опинилася там. Бо якщо жовтий сигнал блимає, він блимає з усіх боків однаково. І набувають чинності правила проїзду нерегульованих перехресть — тобто або правило головної дороги, або правило правої руки. А як було на цьому конкретному перехресті? А про це ніхто ніде не повідомляв. Усі ЗМІ повідомили про розписані ролі винуватця та жертви, а ситуація так і залишилася невідомою. Феноменально. І знову те саме: ну от не повірю, що жоден автор і жоден редактор, які писали та випускали у світ ці ребуси, не має автівки й не водить її. Що вони не усвідомлювали, що пишуть і випускають маячню.

Натомість у найповажніших ЗМІ почали пачками виходити матеріали про світовий досвід, із яких випливало: так, жовтого сигналу світлофорів, окрім як на пострадянському просторі, ніде немає; це — буцімто давно минулий день. Ці матеріали містили найоригінальніші й найекзотичніші приклади з різних країн, і за всім цим красивим і корисним уже й зовсім забувалося про трагедію у Кривому Розі.

Це була суцільна імітація інформації. Абсолютна імітація. Бутафорія. Політики та ЗМІ продемонстрували виняткову синхронність та узгодженість в імітуванні інформування. І не важливо: а чи з боку журналістів це була просто професійна халтура, слідування давно вже знайомою стежкою бездумного ретранслювання будь-чого, сказаного політиками, чи відпрацювання джинси. Бо й у тому, і в іншому випадку в дурнях залишалася аудиторія всіх цих ЗМІ.