Висвітлення обставин «таємничої» та «секретної» поїздки Петра Порошенка на Мальдіви на початку січня перетворилося на хрестоматію помилок і вад нашої розслідувальної журналістики. Про «кола на воді», які розійшлися у ЗМІ після резонансного матеріалу «Схем», автор уже писав. Про ті кола, де було практично геть викинуто справді сумнівні обставини президентської поїздки, а натомість увесь наголос було зроблено на зазиранні до президентської кишені й відповідному навіюванні аудиторії простенького набору почуттів «заздрість — ненависть».

Й от уже канал «24» публікує матеріал під заголовком «name="newsName">На Мальдіви не вистачило б: оприлюднена зарплата Порошенка за 2017 рік». (Узагалі-то, людина, що добре, а не через гугл-перекладачів, володіє українською мовою, сказала б: «Оприлюднено зарплату», але то вже таке.) Це вже навіть не маніпуляція, а підтасовування: адже, окрім зарплатні, Порошенко має й інші легальні доходи та заощадження, й про це добре відомо. Але наведене формулювання заголовку викликає в аудиторії впевненість у тому, що Президент нібито відпочивав на якісь нелегальні доходи.

«Відзначилося» й «Радіо Свобода»: свій матеріал «Порошенко на Мальдівах: що варто знати громадянам?» (огляд соцмереж) на сайті воно проілюструвало колажем, де до мальдівського пейзажу додано Петра Порошенка... у військовій формі. І це — теж тенденція: українські ЗМІ досить часто до матеріалів про будь-які події за участі Президента додають його ілюстративні фото саме у військовій формі. Зрозуміло: таким чином підкреслюючи, що в країні йде війна, а Президент ще й Головнокомандувач. От тільки одна проблема виникає: фотографії українського Президента у військовій формі дуже полюбляє використовувати російська пропаганда, щоби навіювати своїй аудиторії: в Україні буцімто військова хунта. Використовуючи цей самий прийом із явно іншою метою, тим не менше, те саме навіюють своїй аудиторії українські ЗМІ — й зовсім не прокремлівські.

Уставив свої п'ять копійок і Леонід Кравчук: «Особисто я там не був, і навіть не знаю, де це». І тут є лише два варіанти: або перший Президент незалежної України кокетує, що трапляється з ним далеко не вперше, або ж наступного разу він переплутає Францію з Великою Британією, що надасть роспропаганді чудову можливість тицьнути пальцем: мовляв, ви ж усі тепер бачите, якого рівня людина привела Україну до «нєзальожності».

Тож повернімося до першоджерела — сюжету «Схем». Детективна побудова сюжету: «О такій-то годині машина такої-то марки такого-то кольору під'їжджає до такого-то місця, з машини ніхто не виходить», — і так протягом мало не чверті хронометражу сюжету. Так, це збільшує цікавість сприйняття — так би мовити, художнє оздоблення матеріалу. Оживляж. Але разом із тим це від самого початку навіює глядачам враження чогось негідного, чогось злочинного. Даруйте, але це теж є типовим прийомом російської пропаганди — створення певного (потрібного авторам) ставлення до події в позафактологічний спосіб, іще до викладення фактів, коли все подальше викладення фактів глядачі гарантовано сприйматимуть уже під впливом цього враження. Коли глядачам буде вже складно ставитися до побаченого й почутого вдумливо й критично. І це є побічним ефектом будь-якої белетризації розслідувань, й уникнути його неможливо.

Що ж до фактів та запитань, озвучених у сюжеті... Були серед них слушні. Були вочевидь надумані. «Чи оформляв Порошенко відпустку?». Загальна тональність матеріалу мала посіяти у глядачів упевненість: радше за все, ні — просто прогуляв роботу. Із таким самим успіхом можна було би, увімкнувши викривальні інтонації, риторично спитати: а чи розплатився Порошенко за переліт — а чи з'їздив на Мальдіви зайцем? А чи не захопив із собою в мальдівському готелі тамтешні ложки та виделки? Чи не переламав тамтешні меблі? Подібні запитання можна ставити й ставити, нагнітаючи пристрасті, але не кажучи нічого по суті.

Власне, від самого заголовку «Таємна відпустка президента» вже віяло: Президент робив щось нешляхетне. Саме слово «таємна» повторювалося багаторазово, мов рефрен. Але чому, власне, таємна або прихована? Може, просто приватна?

Отут ми підходимо до другої групи риторичних запитань, що пролунали у випуску. Це — запитання, які мали би бути глибшими, не поверховими, мали би провести глядачів шляхом від конкретного до загального — але не провели.

Бо й справді: чи мусить Президент повідомляти про всі свої пересування, а тим паче анонсувати їх заздалегідь? Як урегульовано це питання українським законодавством і чи врегульовано взагалі? Був факт порушення, а чи його не було? Якщо мусить, то про які саме пересування він неодмінно мусить повідомляти? Де взагалі пролягає для Президента межа приватності й де мала би пролягати — коли не йдеться про порушення суспільних інтересів? Без відповіді на це жодна відповідь на запитання про конкретний випадок нічого не дала би й нікого не влаштувала би.

Зрештою, судячи з побіжно кинутих фраз у цьому ж сюжеті, в Адміністрації Президента точно знали про місце його перебування й підтримували з ним зв'язок — то, може, цього було достатньо? Може, викривальним тоном вести мову про його відсутність у країні було передчасно?

«Повернення Президента з офіційних поїздок не оточені такою таємністю», — було сказано в матеріалі. Контрзапитання, що лежить на самій поверхні: то, може, саме в тому й полягає різниця між офіційним та приватним? Знову ж таки, чи існує який-небудь нормативний акт, який регулював би приватні поїздки Президента й процедури, дотримання яких є обов'язковим? І знову ж, цього запитання так і не пролунало: нагнітати пристрасті — то вже нагнітати.

Шляхом до аеропорту й із аеропорту не було представників служби безпеки, не було регулювальників. А тепер припустімо, що вони були би. Припустили? То не викликає сумніву, як про це повідомляли би ЗМІ: мовляв, Президент задіяв державну охорону під час приватної поїздки, використав службове становище в особистих цілях! Ретельно підрахували би, скільки солдатів служби охорони стояли би на шляху президентського кортежу, скільки це коштувало би державі... Закінчилося б усе так само — гнівним викривальним матеріалом «Схем». Тож дедалі частіше складається враження, що критика влади в нас перетворилася на полювання: загнати в куток, не дати втекти. Хоч би який варіант дій із усіх можливих обрав той самий Порошенко — а однаково будуть «Схеми».

Повернувшись до Києва, Президент не пройшов через віп-залу, а виїхав через спеціальні ворота. І знову: а як належить, як приписано? Наведений факт може свідчити про порушення рівно такою ж мірою, як і не свідчити. Оцінити його за змістом, а не лише за емоційною підказкою авторів сюжету, в даному контексті неможливо. Зрештою, чи не спостерігаємо ми в Україні надлишок усяких віп-закладів і практику зловживання віп-статусом?

Але про те й мова: журналісти-розслідувачі й журналісти-викривачі в нас надто часто самі встановлюють критерії, що є добре і що є погано, а чи є факт порушення закону, чи немає факту порушення — то вже річ десята.

І, до речі, чи не захоплюються самі ж наші журналісти тим, що західні лідери часто ходять і їздять, мов звичайні люди, без спецзаходів? Подібних тез, що суперечать одна одній, у сюжеті було кілька. То знову те саме: хоч що роби — а все буде погано? Журналісти — мов та теща, якій нічим не догодиш?

Таємничість поїздки, відсутність імен Президента та його рідних в офіційному списку пасажирів літака, натомість наявність у ньому не просто російських, а демонстративно російських, майже анекдотично російських прізвищ. «Президент приховував свою поїздку від українців!» — миттєво було зроблено висновок. А насправді? Так, слушна гіпотеза, яка має право на існування. Але чи не існує інших гіпотез, які теж виглядали би слушними? Існують. Україна — об'єкт агресії з боку Росії. І в цій агресії активну роль відіграють російські спецслужби. Якраз тепер Польща розслідує обставини катастрофи літака Леха Качинського, й у розслідуванні дедалі чіткіше вимальовується російський слід. То чи не міг Порошенко саме з цього погляду вживати заходів безпеки?

Як сказано в сюжеті, Порошенко розплатився готівкою. Не зовсім зрозуміло, чи тільки за розваги-їжу під час відпочинку, чи й за проживання у супердорогому готелі. Тож доводиться лише припускати, що автори матеріалу могли мати на увазі, що готівкою були здійснені всі разрахунки. Ну, це не є винаходом Президента: готівкова епідемія спостерігається в Україні щонайменше півтора роки. Ноу-хау використали численні політики й держчиновники у своїх е-деклараціях.«А в мене готівка» — так, ніби це є вичерпним поясненням і знімає всі подальші запитання щодо походження цих грошей: «Звідки гроші? — З тумбочки». 

Насправді готівковий розрахунок Президента ставить щонайменше чотири запитання, на які «Схеми» не лише не намагалися дати відповіді, а й просто не озвучили їх. Отже, запитання перше, суто етичного плану: чи Президент України не покладається на банківську систему України й не довіряє їй? Запитання друге, з економічним присмаком: якщо припустити, що цю готівку було обміняно протягом короткого проміжку часу, то чи не могли операції з такими сумами позначитися на курсі гривні й тривалих тенденціях динаміки її курсу? Запитання третє: чи декларував Президент вивезення таких коштів готівкою за кордон, чи надавав відповідні документи? І запитання четверте, суто безпекове: кілька сотень тисяч доларів — скільки це фізично, який це обсяг паперу? Якого розміру тара потрібна для перевезення таких сум і чи можна стовідсотково гарантувати ці суми готівки від ризику викрадення, загублення, втрати внаслідок форсмажорних обставин? Чи не є такі суми готівки додатковою принадою для злочинців і, відповідно, додатковим чинником небезпеки для Президента? Зрештою, в багатьох країнах готівка під час подорожей — «річ при собі» — має інший правовий статус, аніж гроші на рахунку в банку: якщо гроші в банку перебувають під захистом законодавства країни, в якій відкрито рахунок, то «річ при собі» цілком може виявитися відданою на милість законодавства країни перебування, тобто в даному разі Туреччини (літак) та Мальдівів (відпочинок).

І отут ми підходимо до «непомічених слонів». Тобто до кричущих фактів радше етичного ґатунку, яких, утім, ані «Схеми», ані інші ЗМІ не помітили.

Факт етико-економічний: Петро Порошенко скористався послугами турецької, тобто іноземної авіакомпанії. І це Президент, деякі соратники якого виголошують гасло: «Купуй українське!» То чи етичним із боку глави держави було збагачувати не українського, а іноземного суб'єкта ринку, який платитиме податки не до українського, а до чужого бюджету?

Хоча, з іншого боку... Скористайся Порошенко президентським літаком — ЗМІ тут само загули б: мовляв, використовує службовий літак для приватних поїздок! Замовив би він літак, скажімо, в МАУ — й одразу ЗМІ зарясніли би висновками про таємну співпрацю Порошенка з Коломойським. Знову та сама ситуація: хоч би що роби — а не догодиш.

Факт етико-політичний. Під час усіх голосувань в ООН за резолюції, що стосувалися російської агресії проти України, Мальдівська Республіка не голосувала. Тобто прямо не підтримала російську агресію, але й не засудила її. Президент України навіть на відпочинку є Президентом України. То чи етично йому було відпочивати у країні, яка вважає російську агресію проти України чимось нормальним? Чимось таким, що не викликає осуду? Чи етично йому було підтримувати економіку такої країни, купуючи в неї дорогезний відпочинок? Бодай за умови, коли нічого не відомо про те, чи мали місце неформальні зустрічі Порошенка з мальдівським керівництвом і його спроби наставити те керівництво на шлях істини?

І факт безпековий. Якщо Мальдівська Республіка заплющує очі на російську агресію проти України, напрошується висновок: кордони цієї країни є аж ніяк не нездоланними для російських спецслужб, а мальдівська земля не горітиме в них під ногами. Тим паче, що Петро Інкогніто з України, який розплачується шаленими сумами — таке маскування відсилає хіба що до анекдотів про Василя Івановича й, даруйте, Петьку: можна гадати, серед російських спецслужб ніхто й думки припустити не міг би, що Петро Інкогніто — то насправді Порошенко.

То наскільки (і, до речі, чиїм коштом) було гарантовано безпеку українського Президента? Чи не був його відпочинок, м'яко кажучи, легковажним?

Було у «Схемах» одним реченням згадано, що під час перебування Порошенка на Мальдівах літак, яким він прилетів, залишивши його на час свого відпочинку в Мале, літав до італійського Турина. Тут є можливими лише два варіанти. Або Порошенко мав в Італії зустріч — і тоді з ким? Або ж літак літав без нього (й тоді з якою метою?), а український Президент, відтак, протягом досить тривалого часу залишався позбавленим можливості екстрено повернутися до України, та й узагалі екстрено залишити Мальдіви в разі несприятливих обставин. От саме цей згаданий побіжно епізод вимагав детальнішої уваги.

Оцих от важливих — кричущих — речей не помітили не лише «Схеми», їх не помітила переважна більшість ЗМІ. Мабуть, набагато важливішим було те, з яких воріт виїхав Порошенко у київському аеропорту.

Борис Бахтєєв