Фільм «Свінгери» викликав велику увагу як глядачів, так и критиків. «Детектор медіа» вже публікував враження від двох авторів — Ярослава Підгори-Гвяздовського та Сергія Цигіпи. Сьогодні ми даємо третій погляд на феномен стрічки та її сприйняття.

Про те, що в Україні знімають еротичну комедію, де крім Даші Астаф'євої голим також буде народний артист України Олексій Вертинський, говорили й писали ще минулої осені. Допрем'єрний показ пройшов хоч і пафосно, але не дуже помітно. У прокаті стрічка Андрейса Екіса «Свінгери» вийшла 1 січня, що загалом логічно, але несподівано: зазвичай прем'єри в нас щочетверга, а перший день нового року припав на понеділок. Тож поки не ясно, скільки малобюджетна комедія зібрала за перший вікенд — адже підрахунок треба робити з поправкою на вихідні і святкові дні. Але реакція соцмереж показова: від повного схвалення до такого ж повного неприйняття. Хоча реальні і справедливі претензії до «Свінгерів» варто було би звести до надто частого вживання героями слова «трахатися». І ще однієї важливої деталі: фільм є адаптацією однойменної латвійської стрічки, котра 2016-го стала в себе вдома лідером локального прокату.

Якщо не менш малобюджетні «Dzidzio Контрабас» та «Інфоголік» створювалися все ж за оригінальною ідеєю, не зовсім зрозуміло, чому «Свінгери» запозичені. Невже в голови українських драматургів не могла дотепер прийти ідея, згідно з якою дві пари втомилися від повсякдення й вирішили спробувати помінятися партнерами. Варто залишитися в залі й почитати фінальні титри, аби переконатися: 98 % знімальної групи — литовці. Виглядає, власники формату не довірили українцям втілення, дозволивши лиш підігнати сценарій під пізнавані нами реалії та задіяти сімох українських акторів — більше за сюжетом і не треба. Нічого немає поганого в переспіві іноземних форматів. Сумно, що оригінальні ідеї, особливо для комедій, у нас не котуються. Справді, простіше не ризикувати й працювати з перевіреним матеріалом.

Хоча ризик неприйняття все ж має місце. На «Суперперці» та щось подібне наш глядач ходить запросто. До чогось подібного у виконанні українських акторів вітчизняні відвідувачі кінотеатрів не звикли. Це почасти пояснює захоплені відгуки: на кіно, створене в Україні, люди все ще ходять обережно, щоразу без особливої довіри до очікуваного видовища. «Свінгери» прогнозовано не розчарували глядачів звичайних і не менш передбачено обурили глядачів професійних. Фільм одночасно хвалять і лають за одне й те саме: жарти на межі фолу, фразочки нижче плінтуса, простий як копійка сюжет.

Але в негативних оцінках є одна глобальна несправедливість. На переконання Ярослава Підгори-Гвяздовського, нам показали чергове добротне телевізійне кіно. Такий самий вердикт він раніше виніс «Кіборгам», як і більшості українських прем'єр минулого року. Причому на 200 % телевізійний документальний фільм «Будинок “Слово”» критик таким чомусь не вважає. І якщо «телевізійне» є синонімом неякісного, не згадувати в цьому контексті вищеназвану стрічку якось дивно. Тобто, маємо випадок, коли робиться впертий наголос на формі при ігноруванні змісту.

Так само незрозумілі претензії до акторів. Гаразд, нехай від Даші Астаф'євої нічого, крім демонстрації красивого тіла, поки не вимагається. Зрештою, вона сама себе зробила й успішно продає. Але решта акторів винна в тому, що або телевізійні, або театральні (Михайло Кукуюк, В'ячеслав Довженко, Олексій Вертинський, Анна Саліванчук). Виглядає, якщо тривалий час єдиною можливістю реалізовуватися у професії для наших акторів були телебачення й театральна сцена, нині вони прокляті й затавровані та не мають права зніматися у великому кіно. І згадані претензії чуються не лише до акторського складу «Свінгерів». Мовби важко зрозуміти: інших немає й найближчим часом не буде, а інститут власних кінозірок ще треба створювати. Без того, щоб задіювати їх у кіно, цього не вдасться зробити.

Нарешті, сама розказана й показана історія. Ваш автор прогнозував три інтер'єри на весь фільм, що, власне, й маємо. Основна дія відбувається в убогій квартирі лікаря-пульмонолога Андрія, затюканого дружиною Іриною у вічних бігуді. Туди приїжджають не менш утомлені одне від одного Ігор з Ілоною, аби за домовленістю сторін розбавити власне сексуальне життя. Паралельно бачимо дорогі апартаменти фотомоделі Дениса, куди потрапляє напівгола Свєта. Третя пара ніяк не пов'язана з тими двома, герої до фіналу навіть не знають про існування одне одного. Здається, історія про гея Дениса і його старшого багатого коханця Едуарда має характер вставної новели, аби показати сучасні звичаї. Характерно, що Ілона — теж утриманка Ігоря, залежить від нього повністю й не готова міняти своє життя.

Отут бачимо нарешті те, чого не помічають рецензенти, оцінюючи жарти й «картинку». Насправді комедією «Свінгери» є досить умовною. Бо в результаті жодна з пар не стала щасливою. Андрій хоч і зустрів Ілону, своє давнє кохання, разом їм лишитися не судилося. Вона навіть збрехала Ігорю й Ірині: «У нас сексу не було!», а ті повірили. Натомість подружнє життя самого Андрія й без того під питанням, а після невдалих експериментів його крах лише питання часу. Ілона лишилася з Ігором, бо їй комфортно в золотій клітці. Те саме — з Денисом, який відмовився від фігуристої Свєти на користь такого самого ув'язнення. При своїх зосталися лише багатий жлоб Ігор та витончений естет Едуард. Але й вони не виглядають щасливими.

За великим рахунком, «Свінгери» пропонують глядачам просту й доволі повчальну історію, викладену у формі комедії положень. Які давно знімаються в тій-таки Європі, і варто згадати передусім французькі «Ліворуч від ліфта» Едуара Молінаро чи свіжішу «Ні хвилини спокою» Патріса Леконта, а також недавній хіт італійського прокату «Ідеальні незнайомці» Паоло Дженовезе. Нікому на думку не спадає визначати таке кіно як телевізійне лише тому, що дія локалізована в межах одного помешкання. Натомість певні ситуації, з яких можна зробити повчальні висновки, подібні стрічки моделюють.

Фото: кадр з фільму, tsn.ua