ПРОЕКТИ
13:40
Вівторок, 9 Травня 2017

Діти воювали

Глядачам «1+1» представили, без перебільшення, епічне полотно, зіткане з реконструкцій, ігрових сцен, елементів реаліті, стенд-апів, мандрів і перельотів через океан, заявивши на додачу детективний елемент.
Діти воювали
Діти воювали

«Особисто я, підсвідомо, десь в глибині душі, присвячувала цю стрічку своїй бабусі – Галині Змунчило, яку насильно вивезли до Німеччини на рабську працю, своєму дідові-солдату – Дмитру Березовиченко, важко пораненому в боях за Україну», - написала на своїй сторінці у Facebook Cвітлана Усенко перед прем`єрою докудрами «Діти перемоги» (8 травня, «1+1», 20.10) Поданий раніше репортаж зі зйомок обіцяв масштабний проект. Утім, на менше пані Усенко ніколи не розмінюється.

Глядачам представили, без перебільшення, епічне полотно, зіткане з реконструкцій, ігрових сцен, елементів реаліті, стенд-апів, мандрів і перельотів через океан, заявивши на додачу детективний елемент. Відгуки в соціальних мережах, на які тепер чомусь зважає телебачення, хоч Facebook не репрезентативний, однозначно позитивні. В цілому робота зроблена дбайливо, добре й професійно, передусім коли йдеться про емоційне навантаження. Проте є одна обставина, яка відволікала від оповіді, провокуючи актуальні питання й вимагаючи поставити їх авторам не лише цього, а й інших подібних проектів. Забігаючи наперед, дам підказку: його озвучив у себе на Facebook журналіст Віталій Гайдукевич, та про це – згодом.

Пояснюючи вибір теми й взявшись шукати історії дітей війни, Світлана Усенко не кривить душею й не спекулює на трагедіях дітей. Адже чи не єдиними ветеранам Другою світової станом на сьогодні справді є ті, кому під час війни було від 4 до 14 років. Долі волиняка Семена Сороки й Івана Трофимовича з Запоріжжя свідчать: діти могли бути й були не лише свідками, а й учасниками бойових дій. Сорока – зв`язковий УПА, Трофимович – сирота, якого всиновив полк Червоної армії. Як на мене, досить було паралельно відтворити ці дві історії, аби вивести глядача на головну, сказав би – наріжну тему нашого часу. А саме: у війні, яка велася на території України і в яку проти своєї волі виявилися втягнутими мільйони українців, нема переможців. Є лише знищені, поневолені, завойовані, окуповані – але не скорені.

Але автори «Дітей перемоги» розширили коло своїх героїв. Варто відзначити підбір історій, кожна з яких – індивідуальна, дуже особиста, але водночас – типова для багатьох дітей війни. А всі шість новел разом дають повну картину жахів, пережитих не лише українцями. Єврейська родина Христини Хігер спершу опинилася у сумнозвісному львівському гетто, а потім – більше року переховувалася в каналізації. Ганна Стрижкова пам`ятає себе вже в Освенцимі, а як вона туди потрапила, хто її батьки і як назвали при народженні – не знає. Елеонора Коваль пережила німецьку окупацію Києва, який з вересня 1941 по листопад 1943 вимер наполовину. Харків`янку Марію Саєнко вивезли на роботи до Німеччини, про двох чоловіків-героїв сказано вище.

Моя чоловіча логіка вимагає лінійного сюжету. Світлана Усенко пішла іншим шляхом, розказуючи всі шість історій паралельно, переходячи від однієї до іншої, але при цьому не плутаючись і не заплутуючи глядача, хто є хто. І це не лише творчий метод, а й розрахунок досвідчених телевізійників. Адже телебачення – масова культура, як і все, що готують для ефіру, тим більше – в прайм. Тож не дивно, що почалися «Діти перемоги» з закинутого детективного гачка: Ганна Стрижкова їде до Аушвіцу, аби дізнатися, ким є насправді, розкрити таємницю свого родоводу. Інтрига тримається протягом усього часу, і аж не віриться, що загадка лишилася без відповіді. Бо за номером, який жінка, до речі, витравила, можна встановити факт перебування в таборі, але – не особу.

Між іншим, саме з цією героїнею пов`язана не менш драматична і, як на мене, унікальна в своїй показовості історія. Нам показують реальні документальні кадри усиновлення дівчинки київською родиною, а потім Ганну знову знімали на плівку, теж із пропагандистською метою. Це не означає, що нові батьки для дівчинки знайшлися за завданням радянської влади, по війні всиновлювалося чимало дітей. Але так само були й «зозулята», діти «ворогів народу», описані російським автором Анатолієм Приставкіним. Котрий, до речі, писав про депортацію чеченців та інші злочини радянської влади, показані очима дітей війни.

«Для німців було важливо принизити людську гідність», - говорить одна з героїнь. Це стосувалося й таврування в Освенцимі, й утримування в вагонах без їжі та води, коли дівчаткам доводилося пити сечу, і публічних екзекуцій, не лише над євреями. Проте лише Семен Сорока, і частково – Марія Саєнко дають не так авторам, як глядачам привід згадати  згадані вище романи Приставкіна «Зозулята», «Солдат і хлопчик» й «Ночувала хмаринка золота» та безліч інших, невигаданих фактів. Які свідчать: людську гідність принижували під час Другої світової війни не лише німці. 

Сорока як учасник визвольних змагань на Волині бачив на власні очі, що творили радянські «визволителі», хоч німці були не кращими. Марію Саєнко та інших насильно вигнаних до Німеччини вдома чекали враження в громадянських правах. Христина Хігер, згадуючи як у своїй книзі «Дівчинка в зеленому светрі», так і на камеру про знущання не лише з німецького, а й з українського боку, не лишилася у Львові після приходу Червоної армії. Вона разом із родини вибралася з каналізації, та не відчувала себе звільненою, тому Хігери виїхали на Захід. Це прозвучить цинічно, але виглядає – після війни з усіх шести героїв с справді пощастило лише їй і частково – Ганні Стрижковій. Вона хоч і лишилася в окупованій Червоною армією Україні, але перебувала, скажемо так, під пропагандистською опікою радянської влади.

Час перейти до того, про що в «Дітях перемоги» не говорили або говорили непрямо, мало тощо. «Україна досі боїться визначитися в своєму ставленні до армії СРСР. Боїться на офіційному рівні говорити, що ЧА (під будь-якою назвою), це машина смерті, що молола життя своїх (!) солдат не озираючись на втрати. Життя цивільних взагалі в розрахунок не бралися. Молола самодурно, безглуздо, нікчемно. ЧА, це армія, котра засипала трупами Вермахт... душами ненароджених дітей», - пише згаданий вище Віталій Гайдукевич на свій сторінці в Facebook безвідносно до жодного конкретного телепоказу в День пам`яті та примирення. Але вашого автора перейняли ті самі здогади, тому категорично відмовився дивитися фільм «Конвой» - нову стрічку українського (!) виробництва про те, як браві червоноармійці ліквідували німецьких диверсантів, у один час із «Дітьми перемоги» показали на ICTV.

А Гайдукевич пише далі: «Одного разу прийде усвідомлення - Друга Світова, це перш за все трагедія. Для усіх сторін. Якщо навчимося, зможемо говорити в голос, а значить визнавати відповідальність за злочини, що чинила ЧА. І на територіях, котрі Москва вважала своїми, і на чужих. А головне, якщо навчимося, нарешті, людину будемо ставити вище за структуру». Що означає: український контекст кожної подібної історії – в тому, що капітуляція нацистської Німеччини 8 травня 1945 року автоматично не означає кінець війни і перемогу як для українців, так і для інших народів, чиї землі були окуповані такими самими нелюдами, якими були німці.

Жоден із шести героїв фільму Світлани Усенко не мав щасливого дитинства. Бо в СРСР щасливе дитинство в прямому розумінні цього виразу було хіба в нащадків вищих партійних керівників. Всі шестеро залишилися живі, вони вижили, без перебільшення, дивом. Та вина за втрачених батьків, за голод, холод, побої, приниження й випиту сечу лежить не лише на нацистській, а й на радянській владі. Та Червоній армії, від «визволення» якої Христина Хігер втекла у вільний світ.

З огляду на це «Діти перемоги» - це діти, котрі опинилися у вирі війни, пізнали на собі всі її жахіття та самі, без сторонньої допомоги, знайшли в собі сили, аби перемогти страшні обставини й вижити. Перемогу вони здобули кожен свою. Але справжня перемога над тими, хто розв`язав Другу світову, буде святкуватися після того, як Україна виграє цю війну, поверне втрачені території й цим поставить жирну крапку в російській радянській окупації.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1423
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop