Інформаційна війна чи інформаційна блокада: що ефективніше?

Інформаційна війна чи інформаційна блокада: що ефективніше?

13 Грудня 2013
13453
13 Грудня 2013
16:51

Інформаційна війна чи інформаційна блокада: що ефективніше?

13453
Блокування небезпечної для влади інформації в регіонах, особливо на сході та півдні, віднедавна стало набагато дієвішим інструментом маніпуляцій, дезінформації та тиску, аніж різні «зливи», «чорний піар» та інші складові типової інформаційної війни
Інформаційна війна чи інформаційна блокада: що ефективніше?
Інформаційна війна чи інформаційна блокада: що ефективніше?

«Мешканців» Маріїнського парку в Києві розважають не лише записами радянських військових пісень та музики групи «Любе». Донедавна подібні тривалі музичні паузи робилися між виступами депутатів від Партії регіонів. Від обіду 10 грудня ті, кого ЗМІ нейтрально називають «прихильниками курсу Януковича», мали змогу дивитися в записі круглий стіл за участю чотирьох президентів. Це зібрання по факту вилилося в «батьківський» монолог Віктора Федоровича, під час якого Леонідові Кравчуку та Леонідові Кучмі дозволялося вставити кілька реплік, а Віктор Ющенко працював у форматі «мовчання ягнят».

 

За перевіреною інформацією, це видовище крутили для бюджетників і тітушок зранку і протягом дня 11 грудня. Спершу - повністю, потім - нашинкувавши відео шматками й транслюючи фрагментами. В довільному порядку. Люди, котрих привезли в Маріїнський та годують гречкою, повинні бачити й чути свого президента, розуміючи: той контролює ситуацію в країні та прагне стабільності, добробуту, покращення. Але різні провокатори заважають країні рухатися правильним курсом

 

Нагадаю: напередодні вночі на євромайдані кілька годин відбувалася спроба остаточно зачистити територію від протестувальників під соусом благоустрою. Уже відомо, що завдяки соціальним мережам кияни мобілізувалися серед морозяної ночі. Потягом кількох годин свіжі сили підтягнулися в гарячу точку, взяли силовиків у подвійне кільце та всі разом зробили їхню місію нездійсненою.

 

Кадри, котрі вже отримали неофіційний код 11.12.13, миттєво обійшли, без перебільшення, весь світ. Перебільшенням, і то суттєвим, є щире переконання, що ці кадри облетіли та сколихнули всю Україну.

 

Українські телеканали з найширшим покриттям, окрім Першого національного, здебільшого висвітлюють перебіг подій на київському майдані та все, що з ними пов'язане. При цьому автори сюжетів та редактори програм по можливості намагаються дотримуватися професійних стандартів. Правда, все одно залежать від можливостей, наданих своїм вищим керівництвом.

 

Але все одно навіть частина киян поняття не має про те, що, як, а головне - чому відбувається в їхньому місті. Скажімо, вночі 11 грудня соцмережі поширювали інформацію про безкоштовні таксі, що везуть на майдан. А вдень таксист, котрий віз мене, уявлення не мав про нічний сполох. І це - епіцентр подій. За межами столиці, особливо в напрямку сходу та півдня, люди знають та розуміють ще менше.

 

Підтвердження цьому ваш автор отримує практично щодня. Скажімо, однолітки з рідного Ніжина дзвонять та запитують, чому бандерівці хочуть захопити владу в Україні. Під час недавньої зустрічі з полтавчанами люди, в масі своїй освічені та здатні до критичного мислення, спитали: «Що робиться зараз у Києві?» - так, ніби міст, сіл та селищ, розташованих за межами окружної дороги, те, що робиться, не стосується. Ледь знайомий чоловік із Кіровоградщини подзвонив і промовив наступне: «У мене нема інших київських контактів, крім вашого. Можете розказати, як там зараз обстановка?» І я змушений був персонально для абонента зробити усний моніторинг стрічок новин у інтернеті. Та навіть давати невеличку аналітику.

 

Прямим текстом стан справ пояснив письменник Сергій Жадан. Під час організованого ТСН (канал «1+1») та УНІАН кругового столу «План дій для країни», на який було запрошено тих, кого обирали шляхом прямого голосування на сайті, харків'янин сказав: «У Харкові кажуть, що відбувається заколот з боку Західної України. І люди вірять». Наголосивши при цьому на речах, котрі для нас, журналістів і просто небайдужих громадян, чомусь ще не стали очевидними.

 

А саме: в Україні існує інформаційна блокада. Колега говорив у контексті висвітлення подій євромайдану. Але я б узяв ширше: блокування небезпечної для влади інформації в регіонах, особливо на сході та півдні, віднедавна стало набагато дієвішим інструментом маніпуляцій, дезінформації й тиску, аніж різні зливи, чорний піар та інші складові типової інформаційної війни.

 

Наприклад, у особистій бесіді Жадан підтвердив: інформаційний простір Харкова давно та щільно зачищений за безпосередньої участі міського голови Геннадія Кернеса та губернатора Харківщини Михайла Добкіна. Багатомільйонне місто, де все ж таки транслюються центральні канали, все одно має дуже слабеньку інформаційну альтернативу. Дивно, але інтернет нею ставати не поспішає, хоча свободи слова там значно більше.

 

Подібна картина - всюди по Україні. По-перше, інтернет не покриває сто відсотків території. По-друге, більша половина користувачів підключається до омріяного безлімітного та швидкісного, аби: а) безкоштовно «скачувати» фільми, рідше - музику, б) заводити сторінки в «Однокласниках» та форпости «В Контакте»; в) використовувати мережу як «магазин на дивані», г) гратися в різні іграшки і, нарешті, д) дивитися порнофільми. Скажімо, один мій давній друг, який живе не в Києві та є людиною досить ґрунтовною, всерйоз ставить знак рівняння між словами «інтернет» і «порнуха». Щиро не розуміючи, що світове павутиння давно та впевнено стало засобом масової інформації та джерелом її поширення.

 

Тут слід нагадати, на чому тримався Радянський Союз і що його розхитало й розвалило. Практично всі сімдесят років панування тоталітарної системи проходили в умовах інформаційної блокади. Старші люди пам'ятають глушилки, котрі заважали слухати «Голос Америки», ВВС та «Радіо Свобода». Дисидентський самвидав підпадав під кримінальну відповідальність за «поширення завідомо неправдивої інформації». Телебачення пропонувало вибір аж із трьох каналів (два центральних, один республіканський плюс жменька обласного в окремих містах). І лише з 1988 року в програми «Время» з'явилася офіційна альтернатива - інформаційно-аналітична програма «Взгляд».

 

Таким чином, проклюнулися паростки інформаційної війни. Одні беззастережно вірили «Времени», інші бачили правду тільки у програмі «Взгляд», а подальші спроби влади зачистити останній довершило уявлення про «Время» як брехливу програму. Але свободу вже було не спинити, як і крах системи: офіційний орган ЦК КПРС, газета «Правда», почала щотижня доповнювати себе «Правдинскими пятницами», де комуністи-ленінці розповідали про злочини комуністів-сталіністів. Як результат, мандат довіри втратили всі комуністи: напівправда виявилася менш затребуваною, ніж дійсна правда.

 

Отже, вся радянська країна, маючи рівний доступ до інформації, навіть напівправду навчилася сприймати критично. Та самостійно, в міру власних сил та здібностей, аналізувати й робити висновки. Вони не забарилися: 19-21 серпня 1991 року реалізувалися всі передумови для розвалу СРСР.

 

Не побоюся сказати: навіть такий обсяг різноманітної та завжди суперечливої інформації призвів не лише до проголошення Україною державного суверенітету, а й підготував переважну більшість населення до адекватного сприйняття розвалу СРСР 8 грудня 1991 року у Віскулях. Принаймні, істерики довкола цієї події планетарного значення було в суспільстві значно менше, ніж коли в Києві, столиці незалежної України, 1 грудня 2013 року знесли пам'ятник Леніну на Бесарабській площі.

 

Висновок очевидний. Громадяни України останнім часом перебувають щонайменше в трьох інформаційних реальностях.

 

Перша - війна інформацій, яку все ж таки правильніше визначити як конкуренцію. У такій реальності споживачі мають рівні можливості отримувати інформацію з різних джерел. Часто - суперечливу, проте на виході це дає змогу аналізувати її. А отже сприймати критично, що на виході запускає на повну маховик критичного мислення.

 

Друга - мирне існування в комфортному для себе інформаційному полі. Здебільшого думки, погляди й переконання споживача збігаються з джерелом інформації. Найменший дрейф у бік зміни цих поглядів створює дискомфорт. Але в такому разі починається пошук альтернативи.

 

Нарешті - третя, найпоширеніша в нинішній Україні реальність майже тотальної інформаційної блокади. Особливо в регіонах: частина міст давно та назавжди втратила не лише вплив на людей через місцеві ЗМІ, а й самі засоби масової інформації. А інтернет-видання там - лише сайти, де можна дізнатися телефони різних служб та новини про творчий звіт місцевої самодіяльності. Поки ми дивуємо, вражаємо, дратуємо або розчаровуємо Росію, Європу чи Китай, всередині країни значній частині українців по цимбалах, що відбувається «с Родиной и с нами». Саме на створення подібної реальності працюють «круглі столи чотирьох президентів», «діалоги Януковича з народом» та інші телевізійні проекти Першого національного та ЗМІ сходу й півдня країни.

 

На прикладі Харкова, міста-мільйонника та «першої столиці», зі слів харків'янина Жадана дізнаємося про фактичну інформаційну зачистку. І це - в стратегічно важливому місті, яке давно й динамічно розвивається. Про інші регіони краще не згадувати. Але не все так погано, якщо згадаємо про сказане вище: політика інформаційної блокади руйнує створену систему зсередини. Просто Радянському Союзу довелося чекати сімдесят років, нині це відбудеться набагато швидше.

 

А отже, у випадку з щогодинним вкиданням у простір чергової порції суперечливої інформації про той же євромайдан значно ліпше переживати інформаційну війну, навіть опиняючись у її епіцентрі, ніж інформаційну заблокованість.

 

Фото - Facebook

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
13453
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду