Ініційований Кабміном проект закону про прозорість власності ЗМІ, прийнятий у першому читанні і переданий на доопрацювання профільному Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, викликав жваве обговорення і суперечки. Комітет звернувся до членів громадської ради з питань свободи слова та інформації із проханням розробити конкретні пропозиції щодо покращення законопроекту.

У понеділок, 26 березня, відбудеться круглий стіл за участі експертів Ради Європи, котрі здійснили аналіз змісту законопроекту і висловили свої пропозиції стосовно нього.

«ТК» звернулася до членів Громадської ради при Комітеті з питань свободи слова та інформації та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення із двома питаннями, що викликали найбільш жваве обговорення:

1. Чи потрібно, на вашу думку, знімати будь-які обмеження на засновництво телерадіоорганізацій іноземними компаніями? Що реально дають існуючі нині в Україні обмеження?

2. Якими інструментами, на вашу думку, можна реально забезпечити прозорість власності на ЗМІ?

Відповідають: Сергій Гузь, Олег Хоменок, Ігор Розкладай, Ігор Лубченко, Валерій Пекар, Дмитро Крикун, Ольга Большакова, Ігор Курус, Віктор Понеділко, Василь Самохвалов, Максим Лазебник.

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки України:

1. Світовий досвід показує, що можливі різні варіанти. Але з урахуванням української специфіки, можна прогнозувати, що зняття обмежень призведе до посилення державного контролю над ЗМІ. Тобто, якщо нас це влаштовує – можна знімати будь-які обмеження. І не має значення, через які інституції цей контроль буде впроваджуватися. Сьогодні жодна з державних інституцій не може вважатись незалежною від політичних впливів. Тим більше, що лозунг про захист національної безпеки інформаційного простору ніхто не знімав, а це дуже гарне прикриття для політичних маніпуляцій із медіа. Завжди можна знайти привід захищати простір чи то від російських, чи то від американських впливів.

Другий варіант, теоретично, передбачає встановлення обмеження на власність іноземців у телекомпаніях. Але це означає, що обмеження з самого початку вводяться для захисту національної безпеки в інформаційному просторі. Контроль над підприємствами, в такому випадку – у руках громадян України (ким би вони не були), і саме вони несуть відповідальність за інформаційну політику цього ЗМІ. Все, більше ніяких додаткових механізмів контролю не може бути в принципі. Такий варіант буде більшою гарантією незалежності для телекомпаній з іноземними інвестиціями, ніж відсутність обмежень, але посилення державного регулювання. Мінус цього варіанту, і дуже значний, – це зменшення іноземних інвестицій у розвиток вітчизняного телепростору. Тому фахівці галузі, в першу чергу – власники телеканалів, мають зважити, який варіант більш вигідний для подальшого розвитку телекомпаній.

Однак, у сьогоднішньому контексті це питання може означати проблему не всього інформаційного простору, а лише легалізації деяких телекомпаній, які по факту належать іноземному капіталу, але офіційно мають частки не більше 30%. Наприклад, зняття обмежень сприятиме легалізації власності на каналі «Студія «1+1», яка зараз дуже заплутана. Або ж сприятимуть продажу окремих каналів іноземним інвесторам.

2. Важке питання, непрофільне для профспілки. Ми вивчали ці механізми, як вони реалізовуються у різних країнах. На жаль, цю проблему не можна вирішити окремим законом про ЗМІ – це проблема ринкової культури. Бізнес у нашій країні не є прозорим, він не має масового характеру. У нас відсутні нормальні біржі, де могли би продаватись акції медіапідприємств.

Кому потрібно знати про власників ЗМІ? Влада – вона і так ситуацію контролює. Політикам – вони мають зв’язки у владі і теж поінформовані. Залишаються лише журналісти, щоб знати, з ким вести колективні переговори, та суспільство. Та коли політики з нами рахувалися?

Прозорість власності забезпечується лише одним інструментом – чесною декларацією про доходи, яка контролюється податковими органами. І сьогодні для податкової немає проблем встановити, хто є хто в нашій країні. І вони могли б оприлюднити справжній список власників ЗМІ, але таке завдання їм не ставиться.

Також треба вирішувати проблеми з офшорами. Це було добре для періоду початкового накопичення ринкового капіталу, але це ненормальне явище для країни, яка, за офіційною інформацією влади, стабільно розвиває економіку. Поки існують офшори, там можна сховати будь-яку інформацію про власність у ЗМІ.

Олег Хоменок, радник з питань друкованих ЗМІ IREX У-Медіа:

1. Ограничения надо снимать. Либерализация рынка, при эффективном механизме обеспечения прозрачности информации о собственниках, приведет к формированию конкурентной среды и росту качества информационного продукта. Угроза информационной агрессии, о которой говорят многие, в условиях глобализации и развития технологий не может быть снята через ограничение на участие иностранного капитала в телеэфире. Иными словами, доступ к любому каналу или информационному потоку через Интернет или спутник делает информационное поле абсолютно прозрачным, и нет смысла пытаться контролировать его через ограничение права собственности.

2. 1) Внесение соответствующих изменений в законодательство. 2) Обязанность контроля со стороны Национального Совета по телевидению и радиовещанию при выдаче лицензий. 3) Формирование цивилизованной налоговой политики, которая не будет заставлять собственников прятаться в офшорах.

Ігор Розкладай, юрист Інституту Медіа Права:

– Знімати обмеження потрібно. Квота у 30%, що діяла до 2006 року, насправді нічого не давала. Це простежується по схемах власності провідних телеканалів. На першому рівні власності всі ТРК дотримувалися квоти у 30%. Національна рада не могла заглибитися далі, й реальні власники ховалися на третьому-четвертому рівні власності (як це було з «Інтером»).

Після ухвалення нової редакції Закону «Про телебачення і радіомовлення» правила гри дещо змінилися. Стаття 12 Закону вказує на те, що забороняється заснування ТРК іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Щодо участі іноземних фізичних та/чи юридичних осіб у статутному фонді ТРК закон відсилає до Господарського кодексу України, який, звісно, не містить жодних спеціальних норм із цього приводу. Тобто, можна створити юридичну особу зі 100% іноземними інвестиціями, і ця юридична особа заснує ТРК.

Інститут Медіа Права провів дослідження і з’ясував, що проблема медіавласності зосереджується в офшорах. Наявність офшорів у структурі власності призводить до приховування власників. Україна не має на них юрисдикції – це по-перше, а по-друге – реєстрація юридичних осіб в офшорних зонах здійснюється уповноваженою особою (яким-небудь паном Лі Чунь Гуаном), і ви ніколи не дізнаєтеся, хто стоїть за цією особою.

Звісно, найпростіше було би закрити офшори, але є інша сторона медалі: без офшорів багато ТРК не виживе. На жаль, наше податкове законодавство спрямоване на знищення будь-якого виробництва в Україні, і про це ми не можемо забувати. Таким чином, маємо дилему: з одного боку – податковий тягар, із другого – власник, із третього – споживач інформації, тобто пересічний телеглядач чи радіослухач, який має право знати, яку політику провадить та чи інша ТРК.

На мою думку, прозорості власності можна досягнути лише на балансі цих інтересів. Ми дозволяємо іноземну власність, але суттєво обмежуємо офшори. Про цифру можна сперечатися, але, як на мене, вона не має перевищувати 49%, а в певних випадках – наприклад, за наявності великої кількості засновників, – не перевищувати частки інших. Крім того, Національній раді з питань телебачення і радіомовлення має бути дозволено запитувати про всі рівні власності (на сьогодні Нацрада може запитати максимум про другий рівень). Звичайно, навіть такі обмеження не дадуть повного захисту – за великого бажання можна скористатися, наприклад, напівофшорними зонами або вигадати інші схеми, але безперечно така схема дозволить великій частині ТРК «легалізуватися».

Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України:

1. Потрібно обмежувати. На жаль, сьогодні телепродукт – це не стільки бізнес, скільки політика. Вона повинна відповідати інтересам України, а не інших держав.

2. Спілка вже кілька років пропонує: у вихідних даних друкованих ЗМІ зазначати прізвища та ініціали власника (власників), щодо електронних – таку інформацію розміщувати у програмах теле- і радіопередач.

Валерій Пекар, член правління Інтернет Асоціація України:

1. Я вважаю, що питання обмежень треба розглядати разом із питаннями прозорості, а не окремо. Залучення іноземного капіталу – це крок уперед, що призведе до розвитку телерадіомовлення. Але, беручи до уваги винятковий вплив мовлення на суспільство, суспільство має право знати, чиї інтереси стоять за мовниками. Тому я за «відкриття дверей» для інвесторів, але за умови прозорості.

2. Прозорість власності можна дійсно забезпечити лише у випадку, коли підприємства є публічними компаніями, тобто відкритими акціонерними товариствами. Це означає певні обмеження форм підприємницької діяльності, але суспільство так чи інакше вже встановило певний ряд таких обмежень (головне, щоб не виникало монополізму чи надмірних повноважень регуляторних органів).

Дмитро Сіманський (Крикун), директор з розвитку МГО «Інтерньюз-Україна»:

1. Переконаний, що треба максимально лібералізувати ринок медіа в Україні. Тому обмеження щодо засновництва чи прав власності іноземців вважаю недоцільним. Лише так можемо сподіватися на реальні інвестиції в електронні ЗМІ. Пропоную звернути увагу на друковані медіа, куди вже прийшли світові медіахолдинги. Спробуйте запхати «джинсу» (фактично підкупити журналістів) в «Дело» чи «Коммерсант»!? Натомість наші топ-менеджери каналів значно більш гнучкі, бо для їх власників ТРК – не лише бізнес.

2. Це складне технологічне питання навіть для правників. Від експертного середовища та політиків треба, принаймні, задекларувати позицію. А позиція полягає в тому, що якщо ми лібералізуємо ринок (див. вище) то тоді суспільство має знати реальних власників усіх (у тому числі найвпливовіших) медіа.

Реально власники проявляться, я думаю, лише після загострення конкурентної боротьби, як це було, наприклад, під час бійки за «1+1». Також певні сподівання покладаю на бажання залучити інвестиції (IPO тощо).

Ольга Большакова, голова правління Східноєвропейського інституту проблем медіа:

1. Так, я думаю, що треба знімати будь-які обмеження, адже вони призводять до дискримінації окремих суб’єктів господарювання. Крім того, такі обмеження створюють несприятливі умови для іноземних інвестицій в українські телерадіоорганізації. Реально обмеження на участь іноземних інвесторів у статутному капіталі телерадіоорганізацій відштовхують від українського ринку тільки надмірно обережні та «законослухняні» іноземні компанії. Решта здійснюють приховані інвестиції (до речі, на сьогоднішній день вони є абсолютно легальними) через дочірні українські підприємства.

2. На мій погляд, необхідно зобов’язати підприємства, що беруть участь у конкурсі на одержання ліцензії на мовлення, подавати інформацію про засновників та учасників всіх юридичних осіб, які прямо або опосередковано володіють часткою у статутному капіталі такого підприємства. Таким чином будуть відкриті фізичні особи, які через заснованих ними юридичних осіб володіють частками у статутному капіталі телерадіоорганізацій. Я вважаю, що цього цілком достатньо, щоби запобігти монополізації телерадіоринку і для того, щоб громадськість мала можливість оцінювати заангажованість каналів.

Ігор Курус, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

1. Я би зняв ці обмеження, бо якщо іноземний інвестор хоче придбати в Україні компанію – він це зробить. Щоправда, йому доведеться створювати якесь дочірнє підприємство і таке інше. Якщо закон не захищає вітчизняного інвестора від приходу іноземного, навіщо створювати якісь проблеми на шляху грошей до України? Нехай іноземний інвестор приходить сюди, вкладає свої гроші, свій досвід, уміння. Я думаю, українське ТБ від цього тільки виграє.

Скажімо, ми оприлюднили дані державного реєстру – там усі можуть побачити, зокрема, хто є власником (засновником) якої компанії. Ми можемо побачити, що часто власником компанії є українське підприємство, а насправді ним керують іноземці (скажімо, у випадку з «Плюсами» – CME). Але замість того, щоб увійти в долю компанії легально, вони змушені входити в компанію з обмеженнями, укладати якісь додаткові угоди, здійснювати ще якісь юридичні дії для того, щоби контролювати компанію. Чесно кажучи, я не бачу в цьому доцільності. Краще сказати чесно: хочете працювати на українському ринку телебачення і радіо – приходьте, вкладайте гроші і працюйте. Нас має більше цікавити, щоб це ТБ було якісним, щоб був нормальний коректний контент.

Ще раз кажу: обмеження, які зараз існують в Україні, створюють певні завади іноземному інвестору, але якщо іноземний інвестор хоче контролювати компанію, він її придбає і контролюватиме.

2. Я думаю, не треба говорити про інструменти, – радше вже про чесність власника, скажімо, перед державними органами. Бо можна створити низку підприємств, які засновують одне одне, і таким чином просто сховати за ними реального власника. І ніхто його не знайде! У світі є спеціальні біржі, на яких власники компаній розміщують свої активи, є певні правила поведінки на цих ринках. І власники компаній змушені дотримуватися правил – правил ринку, а не закону. Поки не буде таких правил в Україні, поки самі власники не захочуть публічно показати, що у них є в медійних активах, жоден інструментарій цього не забезпечить.

Віктор Понеділко, член Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення:

1. Я дуже сумніваюся, що в нас є ці обмеження, – незважаючи на цікавий запис в Законі «Про телебачення і радіомовлення». Маю на увазі 12-ту статтю, де написано, що «участь іноземних фізичних та/чи юридичних осіб у статутному фонді телерадіоорганізацій регулюється Господарським кодексом України». Але те, що записано в Господарському кодексі стосовно цього, кожен тлумачить по-своєму.

Вступаючи до СОТ, ми автоматично мусимо знімати будь-які обмеження щодо іноземних інвестицій. Очевидно, мова мусить іти не про засновництво і не про власність, а про умови функціонування в суверенному інформаційному просторі країни. Тобто, є суверенне право держави формувати свій інформаційний простір на базі власного законодавства. Яке тоді має значення – хто буде володіти тією чи іншою ТРО, якщо він працює в правовому полі України?

2. Я не бачу цих інструментів, відверто кажучи, бо в нас багатоступенева система заснування ТРО. Хтось із офшору засновує напівофшорну компанійку, та напівофшорна компанія вже засновує українську компанію, українська компанія засновує іще щось і врешті-решт виходимо до загальновідомого мовника. До будь-якого ліцензуючого органу приходить вже юридична особа України – та, що зареєстрована в кінцевому результаті. Можна спробувати розшифровувати, дійти до «коріння», але для цього треба прописати в законі відповідні норми.

Якщо йдеться про забезпечення прозорості власності на ЗМІ в контексті антимонопольних обмежень, то з нашим антимонопольним законодавством цього не зробиш, бо в нас дії Антимонопольного комітету починаються тільки за умови, що той чи інший суб’єкт починає контролювати більше, ніж 35% ринку. А як розуміти ринок, про який ми з вами говоримо? Чи це вся Україна, чи це 35% на каналі? Навіть визначення ринку немає.

Тому зняти обмеження формально треба, адже це абсолютно нічого не дає, якщо розмірковувати з позицій контролю – не так контролю власності, як убезпечення від надмірного впливу на український інформаційний простір звідкись із-за кордону. Якщо треба бачити всіх власників, що є гравцями на цьому полі, треба змінювати не тільки Закон «Про телебачення і радіомовлення», а ще багато чого – навіть закон про підприємництво, де йдеться про процедуру реєстрації юридичних осіб чи суб’єктів господарювання. Знову-таки, маємо багатоступеневу систему… А щодо всього іншого, як на мою думку, – треба регулювати не ці відносини, а інформаційний простір, щоб він був більш-менш цивілізований і чистенький.

Василь Самохвалов, директор із розвитку Центру суспільних медіа:

1. Я проти будь-яких обмежень. Хочеться, щоб сюди прийшли нормальні бренди з високими стандартами журналістики. Може, хоч тоді щось зміниться.

2. На мою думку, обов’язково потрібне відкриття власників – фізичних осіб при отримуванні ліцензій чи реєстрації. Боротьба з офшорами, на мою думку, не є ефективним методом.

Максим Лазебник, виконавчий директор Всеукраїнської рекламної коаліції:

1. В вопросах собственности СМИ существует два аспекта проблемы – это собственно ограничения на учредительство и прозрачность собственности. Что касается первого – я считаю, что никаких ограничений на учредительство не может быть вообще.

Я не вижу ни формальной логики, ни каких-то других причин, по которым должно быть какое-то ограничение на учредительство ТРО, каких-либо СМИ вообще. Более того, существующие ограничения не действуют. Мы знаем, что легко с помощью второго-третьего колена учредительство все это обходиться. И это показывает реальные структуры собственности, существующие сейчас в ТРО. Существует некая украинская организация, которую, в свою очередь, основали какие-то офшорные кампании, у которых есть другие офшорные компании или еще кто-то – и в конце концов какие-то управляющие фонды. А все равно мы знаем, кто стоит за той или иной ТРО. Поэтому, на вопрос, нужно ли снимать – ответ однозначен: да, нужно.

2. Никакими нормами закона эту прозрачность обеспечить нельзя. Вообще, я все-таки сторонник существования какого-то механизма. Но степень его действенности я оцениваю скептически. Речь идет, скорее, о степени взросления общества, с одной стороны, и о выходе на фондовые рынки – с другой. По мере развития свободного обращения акций на фондовых рынках будет возрастать и степень прозрачности, постепенно достигая уровня, существующего во всем цивилизованном мире.