Режисер Рубен Естлунд та актор Клас Банг про «Квадрат»: «Ми багато імпровізували»

Режисер Рубен Естлунд та актор Клас Банг про «Квадрат»: «Ми багато імпровізували»

15 Лютого 2018
4227
15 Лютого 2018
17:05

Режисер Рубен Естлунд та актор Клас Банг про «Квадрат»: «Ми багато імпровізували»

4227
Шведський режисер Рубен Естлунд (Ruben Östlund) та данський актор Клас Банг (Claes Bang) розповіли «Детектору медіа» про роботу над стрічкою «Квадрат», яка здобула численні європейські премії та номінована на «Оскар» як «Найкращий повнометражний фільм іноземною мовою».
Режисер Рубен Естлунд та актор Клас Банг про «Квадрат»: «Ми багато імпровізували»
Режисер Рубен Естлунд та актор Клас Банг про «Квадрат»: «Ми багато імпровізували»

Фільм Рубена Естлунда, жанр якого визначають як комедію, є радше гострою сатирою над сучасним західним суспільством. У 2017 році стрічка здобула Золоту пальмову гілку Каннського міжнародного кінофестивалю.

Знятий у копродукції Швеції, Німеччини, Франції й Данії, «Квадрат» також став тріумфатором цьогорічної премії «Європейський кіноприз» (European Film Award), яку присуджує Європейська кіноакадемія. Понад три тисячі членів академії із десятків країн Європи визнали «Квадрат» найкращим фільмом 2017 року і найкращою комедією 2017 року, Рубена Естлунда — найкращим європейським кінорежисером і найкращим європейським сценаристом, а виконавця головної ролі Класа Банга — найкращим європейським актором. Відзначили вони також художницю-постановницю фільму Йозефіну Асберг.

А нещодавно стало відомо, що фільм цьогоріч номіновано на «Оскар».

Рубен Естлунд після нагородження Золотою пальмовою гілкою в Каннах. Фото:  Philip Rock / ANADOLU AGENCY

«Квадрат» розповідає про куратора музею сучасного мистецтва Крістіана, який потрапляє у вир пригод після крадіжки телефона й гаманця. Саме цього йому коштувала небайдужість до перехожих на вулиці. Згодом Крістіан вистежив апарат в інтернеті та за порадою колеги розклав по поштових скриньках будинку, в якому той опинився, вимогу повернути вкрадені речі. Потім він сам здивується, що так вчинив. Зовсім неочікуваними для нього виявляться й подальші події: звинувачення з вуст незнайомого підлітка, роман з американською журналісткою (яку чудово зіграла зірка серіалу «Розповідь служниці» Елізабет Мосс), скандал через піар-кампанію виставки й  осудливі погляди доньок…

Стильного, рафінованого й дещо втомленого від життя боса в царині сучасного мистецтва блискуче зіграв Клас Банг. А режисер Рубен Естлунд — любитель несподіваних поворотів сюжету й перевірок глядача на моральність і почуття гумору, здається, перевершив свій попередній фільм «Форс-мажор» (2014), також гідно оцінений критиками.

І режисер, і актор поспілкувалися з групою журналістів із різних країн, серед яких пощастило бути й журналістці «Детектора медіа». Розмови з Рубеном Естлундом і Класом Бангом відбувалися окремо.

Рубен Естлунд

43-річний шведський режисер Рубен Естлунд.  Фото: Jessica Gow/TT

Рубене, останнім часом шведські комедії здобувають багато нагород…

— Я не знаю, чому ми стали такими смішними. Це щось новеньке: раніше нас, шведів, вважали меланхолійними. Але це цікаво. Мого колегу Роя Андерссона з його «Голубом, що сидів на гілці, розмірковуючи про буття» Європейська кіноакадемія нагородила за комедію. Потім «Людину на ім’я Уве» Ганнеса Голма. А тепер ми. Нас дещо здивувало, що «Квадрат» усюди відзначають як комедію — навіть у США. Хоча я погоджуюся, що фільм смішний. Але я би сказав, що це радше сатира, ніж комедія. Сатира на сучасне мистецтво й фільми про сучасне мистецтво.

Й у «Форс-мажорі», й тут я хотів розповісти про нордичний характер. Я живу у Швеції й беру теми з нашого суспільства. Звісно, я й підходжу до них дещо зі шведського боку. Мені завжди цікаво, що журналісти з-за кордону відзначать у фільмі «типово шведського». Але більшість ідей, я думаю, зрозуміла людям зі всіх країн.

Як ви ставитеся до сучасного мистецтва, з якого іронізуєте у фільмі?

— Я скептичний до певних видів сучасного мистецтва, так само як і до жанру артхаусних фільмів. Вони можуть бути настільки передбачуваними й дурними! Як і, скажімо, блокбастери. Я прагну знімати фільми, які не потраплять у категорію артхаусу. Я хочу зробити роботи дикими, водночас розважальними й такими, що ставлять важливі питання. У Європі колись подібного було більше. Я дивлюся фільми Луїса Бунюеля й Ліни Вертмюллер і бачу в них видатний сатиричний підхід, але водночас і важливу розмову про економіку та ієрархію.

Приємно, що видання The New York Times включило «Квадрат» до переліку головних арт-подій року. Його таким визнали арт-журналісти, а не кінокритики.

До слова про сучасне мистецтво. Я викладаю в Гетеборзькому університеті режисеру. Прямо поряд із нами у приміщенні розташований мистецький факультет. Текст-нісенітниця на початку «Квадрата» про «Виставку — не виставку», який читає Елізабет Мосс, я знайшов у професора цього факультету. Він його написав, а я вкрав, не спитавши.

Чому, на вашу думку, фільм так добре сприйняли?

— Я думаю, справа в тому, що мій підхід у цьому фільмі дещо інший, ніж зазвичай буває в комедії. Адже часто в цьому жанрі завдяки подачі й музиці глядачу повідомляють: «Оце має бути смішним». У моїх фільмах, як мені здається, аудиторія на 100 % не знає, чи може з певних сцен сміятися. Аж раптом у фільмі стається відверто смішна сцену — й люди замислюються: «А тут можна?». Тож усе це балансує на межі й мені це дуже подобається. Саме через це, я думаю, фільм добре сприйняли й критики, й ширша аудиторія — причому всюди.

Кінцівка у фільмі «Квадрат», на відміну від ваших інших стрічок, оптимістична. Герой переживає переродження, намагається щось змінити на краще...

— Може, я старію й аналізую зроблені мною самим колись помилки й тому більше пробачаю? Хоча для мене кінцівка — солодко-гірка. На неї мене надихнув шведський вірш. У ньому розповідається про людину, яка погано повелася з кимось і хоче вибачитися. Проте вона довгий час шукає цю людину й не знаходить. Це поезія про те, що герой урешті до старості має жити з почуттям провини за те, що зробив, і пам’ятати про це. Адже в кожного буває цей момент, коли ти хочеш взяти на себе наслідки власної поведінки, але момент уже минув. Тож для мене це доволі… сувора кінцівка. Зокрема, це помітно в останній сцені, коли доньки дивляться на Крістіана й раптом бачать, що він не тільки тато, а й людина. Сповідаюся, що це хороший момент фільму.

Ви думаєте про Оскар? (Розмова відбувалася ще до оголошення номінантів. — Ред.)

— Не надто, але я витрачаю багато часу на подорожі: покази й потискання рук. Зокрема й у Лос-Анджелесі. Клас Банг також їздить. І не дарма — його вже запросили на помітну роль.

В американців є чутливість до драматургії, тож я сподіваюся, що ми маємо шанс на «Оскар».

Як, на вашу думку, присутність сатири у фільмі впливає на номінацію?

— Я вважаю, що негативно це не впливає. Наша «Золота пальмова гілка» — тому підтвердження. Якщо згадати історію, то є стільки видатних режисерів, які працювали в жанрі комедії чи сатири. Мені здається, в наш час у нас досі існує упередження щодо комедій — наче це апріорі щось дурне.

Ви завжди знімаєте фільми за своїми сценаріями. Це ваша принципова позиція?

— Я читаю багато сценаріїв, але мені рідко щось подобається, тому працюю зі своїми.

Хоча був один чужий, який я хотів утілити. Йдеться про американський фільм «Пасажири» про просто фантастичну екзистенційну ситуацію (стрічка 2016 року, яку врешті зняв норвезький режисер Мортен Тільдум; у головних ролях — Кріс Претт та Дженіфер Лоуренс. — Ред.). Я захотів змінити кілька речей. Хотів, щоб разом із головним героєм летіла його родина й після пробудження в космосі він мусив вибирати, кого розбудити — дружину, дитину чи когось із незнайомих йому людей. Продюсери були близькі до того, щоб дозволити це мені, але таки не погодилися.

Команда фільму «Квардрат» у Каннах. Актори Террі Нотарі, Крістофер Лессо, Елізабет Мосс, Клас Банг та Домінік Вест разом із режисером.  Фото: AFP PHOTO / Alberto PIZZOLI

Яким буде ваш наступний фільм?

— Наразі я працюю над фільмом «Трикутник суму». Це просто збіг, що після «Квадрата» буде «Трикутник», хоча ми з продюсерами вже жартуємо, що наступна стрічка матиме назву «Восьмикутна плутанина» і буде нескінченною.

У назві «Трикутник суму» я маю на увазі зморшки між бровами, які виникають, коли у вас багато проблем. Розумієте, про що я? Та не хвилюйтеся, це можна виправити за 15 хвилин завдяки ботоксу!

Справа в тому, що моя дружина — фотограф у сфері моди і краси, й вона мені багато про все це розповідає. Мені цікава концепція, що краса може бути трансформована в економічну цінність. Якщо подумати про різні цінності, які ми маємо, — гроші, освіту чи талант… Усі вони дають нам змогу просуватися вперед у суспільстві, «перерости» те, ким ми народилися. Виявляється, це ж може робити й краса — навіть якщо ви не здобули інших цінностей.

У Швеції от провели опитування серед підлітків: якщо потрібно було б обирати, то вони більше хотіли би бути розумними чи красивими? Вони обрали друге.

Цікаво й те, що чоловіки-моделі перебувають на найнижчому щаблі ієрархії. Їх навіть не називають моделями, натомість кажуть «моделі-чоловіки» (male models). Їх ніколи не називають на ім’я — просто модель. Фотограф каже їм на фотосесії: «Зроби щось». Це такий дивний процес! Моделі на 100 % сприймаються як об’єкт. І попри це, вони мають певну позицію, ми на них дивимося, читаємо про них. Чоловіки мають удвічі меншу за жінок зарплату. В цій сфері багато геїв у топ-менеджменті, й вони вирішують, чи давати комусь роботу. Це така сувора індустрія… Тож тема краси — дуже суперечлива й дуже цікава, на мій погляд.

Мій фільм розповість про чоловіка-модель, 28 років, дуже гарного. Він став обличчям парфуму великого бренду — а це найбільша річ, якої може досягти модель. Але проблема в тому, що коли ти настільки пов'язаний із одним брендом, ніхто інший не хоче тебе наймати. У нашого ж героя буде ще одна проблема — він лисітиме. Його агент поспівчуває йому, але й визнає, що це дуже погано. Агент передбачить, що герой зможе протриматися щонайбільше три роки в цій сфері й порадить йому завести собі відому дівчину. Завдяки цьому можливо «зробити йому ребрендинг». Але модель — чутливий хлопець, він хоче знайти кохання. Тож це проблема.

Хто зіграє головного героя?

— Я думаю, що цей фільм буде англійською, тож я відкритий до акторів із усіх країн. А кого б ви порадили?

Армі Хаммера, може? (Виконавець ролей у фільмах «Соціальна мережа», «Білосніжка: помста гномів», «Самотній рейнджер», «Назви мене своїм ім’ям». — Ред.)

— Я йому пропонував. Він зацікавився, тож будемо говорити далі.

Чи даєте ви акторам змогу імпровізувати?

— Так. Спершу я пишу сценарій. Потім випробовую важливі сцени під час кастингу. Якщо вже на цьому етапі актори пропонують щось цікаве — додаю у сценарій. Це ж може відбуватися й під час зйомок. А зйомки — це дуже важко. Цей момент, коли ти дивишся відзняте й розумієш, що це повна фігня... Що щось зі сценарію просто не виходить трансформувати у візуальний продукт. Тоді треба почати «розслідувати»: проаналізувати, як би це виглядало, якщо би сталося насправді. Ми всі дуже чутливі до таких речей, як час, як відстань, на якій люди стоять одне до одного в кадрі. Якщо щось відбувається неприродно, ми одразу це відчуємо, але це буває незрозуміло, коли пишеш текст. Але так, актори можуть поімпровізувати, адже я для кожної сцени роблю в середньому по сорок дублів.

Сорок?!

— Так!

Кадр із фільму: Террі Нотарі в ролі «Людини-мавпи». Фото: Magnolia Pictures

А як було з однією з ключових сцен — «інсталяцією» з людиною-мавпою?

— Мене на це неї надихнув американський панк-рокер J.J.Allen. Знаєте його? Він абсолютно божевільний. Я подумав, що більше так ніхто не зможе. Тож якось я гуглив «імітація мавпи»…Так, я іноді таким страждаю. І знайшов американського актора, який грав горилу в «Планеті мавп» Террі Нотарі, якого й запросив у фільм. Мені дуже подобалася ідея, що ошатно вбрані глядачі в залі Каннського фестивалю будуть дивитися на таку аудиторію в фільмі, й тут вийде Террі й покаже мавпу. Цю сцену ми знімали чотири дні. Продумували, якою буде хореографія Террі, як він буде переміщуватися по залу палацу…

Як усі перемоги «Квадрата» сприйняли ваші колеги у Швеції?

— Усі заздрять! Той же Рой Андерссон, наприклад. Він зі мною з часів Канн не розмовляє — я ж перший швед, який здобув Золоту пальмову гілку. Але якщо без жартів, то дуже багато хто радий за нас. Ми ж знімали фільм у колишньому палаці королівському палаці (там і справді зараз музей), але от король мене ще не привітав.

Клас Банг

50-річний Клас Банг на черговій червоній доріжці в США. Фото: ROB LATOUR/VARIETY/REX/SHUTTERSTOCK

Класе, у вас стільки поїздок із цим фільмом. Не втомилися?

— Я щойно з Дубая — і це вже 15-та країна, куди їздив наш фільм. Крім того, я ще граю в театрі в Данії — намагаюся поєднувати... Але всюди фільм так сподобався людям, що їздити і спілкуватися з ними про нього — саме задоволення. Добре, що у випадку «Квадрата» насправді є багато аспектів, про які можна говорити. І завжди є питання, які мені раніше не ставили.

Що для вас є головною ідеєю фільму?

— Із самого початку я мав зрозуміти для себе, що люди повинні винести з цього фільму. Бо в ньому стільки всього! Це крута сатира. І це також щось, про що йдеться в «Гамлеті». Коли Гамлет каже акторам у середині п’єси, що вона має стати дзеркалом для світу, де він зможе побачити сам себе. Так само й цей фільм, це фотографія того, якою нині є Західна Європа. Із нього ми можемо зробити для себе висновок, чи ми задоволені тим, що бачимо, чи нам варто щось змінити.

Кадр із фільму: Клас Банг у ролі Крістіана. Фото: Magnolia Pictures

Як особисто ви ставитеся до сучасного мистецтва?

— Я багато говорив про це з Рубеном. Бо я справді щиро люблю сучасне мистецтво. А Рубен дещо цинічніший. Я його переконував, що врешті цей фільм також стане предметом мистецтва. Дещо більш мейнстримним, бо в цілому кіно таким є, але все ж. Казав, що нам не треба гидити там, де ми їмо.

Проте я не думаю, що Рубен хотів по суті висміяти мистецтво. Але в цій спільноті справді є 1-2 % людей, які занадто серйозно себе сприймають. Світ сучасного мистецтва часом підносить себе до рівня, доступного для п’ятьох людей у світі. Він занадто елітарний. Я думаю, це те, що Рубен хотів сказати.

Ви знайомі з цим світом, спілкуєтеся з митцями, кураторами?

— Не надто. Але що я одразу зробив, то це прочитав чимало інтерв’ю з директорами музеїв. Ми навіть записали інтерв’ю з Даніелем Бірнбаумом — директором і куратором Стокгольмського музею сучасного мистецтва. Потім роздрукували відповіді і я почав їх проговорювати, щоби вловити цей спосіб мислення й ведення розмови. Те саме ми зробили й із кількома його данськими колегами. А потім було багато імпровізацій. Врешті я вже знав усе про те, як керувати музеєм, де знаходити фінансування, які твори краще купувати для музею, а які — ні. Інтерв’ю зі мною в ролі Крістіана ми переписувала багато разів, воно було кількагодинним. Ми це робили просто щоб увійти в тему, у формат. А потім прийшла героїня Елізабет Мосс і поставила мені тільки п'ять бісових запитань! Таким був наш підхід до роботи.

Рубен Естлунд, Елізабет Мосс та Клас Банг під час зйомок сцени з презервативом. Фото: The Upcoming

На вашу думку, для Рубена Естлунда було важливо взяти на роль Крістіана данця?

— У сценарії головного героя спершу звали Фабріс, бо тоді Рубен думав про французького актора, який у результаті не підійшов. Я знаю, що Рубен також пробував акторів зі Швеції, Норвегії, Фінляндії, Німеччини й Британії. Він просто шукав свого, не звертаючи увагу на країну. А коли вирішив взяти мене, з'явилася додаткова можливість для маневру, бо Данія та Швеція мають ці братерсько-сестринські стосунки любові-ненависті, які часто бувають у країн-сусідів.

Коли мене затвердили, я вирішив поцікавитися, скільки в Данії Фабрісів. Виявилося, що цілих 14! Тож ми вирішили змінити ім’я. У 1521 році в цьому ж королівському палаці, де ми знімали, правив данець Крістіан ІІ (Король Данії та Норвегії з 1513 до 1523 року, король Швеції з 1520 до 1523 року. Походив із династії Ольденбургів. — Ред.), якого називали Крістіаном Тираном. Ми вирішили, що тепер тут господарюватиме новий данець Крістіан.

Як вам працювалося з Рубеном Естлундом?

— Вимогливо! І водночас він чудовий у своїй відкритості до будь-якої хорошої ідеї. Він її розгляне, але якщо вважає, що це повна фігня, то одразу так і скаже.

Ми чи не щодня імпровізували: читали сцену і пробували зіграти по-різному, щоб вийшло якомога органічніше. Цікаво, що Рубен не ділить сцену на частини, а весь час проганяє її всю. Сцена може бути від 5 до 12 хвилин. Для деяких сцен ми зробили 40 дублів.

Рубен намагається змусити акторів грати не по-акторськи, він «масажує» їх дублями. Наче хоче забрати всю усвідомленість, яку ми маємо. Він хоче, щоб ми припинили грати й просто були тут і дали змогу ситуації повести історію далі.

Проте коли працюєш із ним, не виникає відчуття, що він змушує перезнімати через погану гру. Нам не було нудно знову і знову повторювати. Це, навпаки, цікаво, бо ти бачиш, як виникає те, що треба. Навіть сцену з презервативом ми знімали, мабуть, 60 разів у всіх можливих варіантах. Ну й насміялися, звісно.

Актор і режисер на зйомках у Швеції. Фото: Henriksson/Magnolia

Чи помічали ви, що різні аудиторії сміються в різних місцях фільму? Бо це ж така нетипова комедія…

— Такого, щоби хтось сміявся незрозуміло з чого, я не пригадую. Але там є деякі речі, які не зрозумієш, якщо ти не зі Скандинавії. Наприклад, коли ми з моїм асистентом пишемо записку, й він каже: «Не будь таким шведом щодо цього». Є кліше, що шведи дещо політкоректніші за решту нас. Але повертаючись до розмови про сатиру… Так, коли ти дивишся цей фільм, то почуваєшся незручно. Таким і був задум.

Крім того, цей ефект може виникати й через те, що деякі сцени — доволі довгі. У Каннах чимало людей казали Рубену, що фільм задовгий. І коли потім його при мені журналіст спитав про чутки, що він, можливо, поміняє хронометраж... Рубен відповів: «Так, може, я зроблю його довшим».

У «Квадраті» багато запитань без відповідей. Це й кінцівка, в якій не сказано конкретно, чи все гаразд із хлопчиком. Також глядач не дізнається, що сталося з «людиною-мавпою», чи їй щось заподіяли. Це могло би дратувати, але в нашому випадку якраз спрацювало добре.

Яка ваша улюблена сцена у фільмі?

— У мене їх дуже багато. Коли ми з хлопчиком, що мене переслідує, спускаємося сходам. Це класна сцена з погляду операторської роботи. Мені подобається й та, де ми пишемо записку, й розмова із героїнею Елізабет Мосс у музеї, де з’ясовуємо, хто головний. Елізабет — чудова акторка.

Як ви думаєте, успіх «Квадрата» змінить вашу кар’єру, дозволить вийти на ширший міжнародний рівень?

— Це насправді вже сталося. Для мене «Квадрат» відкрив усі двері. Коли якийсь фільм виграє в Каннах, усі — буквально всі! — його дивляться. Відтоді я щотижня отримую до трьох сценаріїв. Нещодавно в Лос-Анджелесі зустрівся з усіма великими продюсерами й директорами із кастингу. Мені більше не треба стукати й шукати можливостей.

Клас Банг став першим данцем, який отримав нагороду Європейський кіноприз у номінації «Найкращий європейський актор 2017 року». Фото:  EFA/API/Daniel Hinz

Але тепер треба вибирати.

— Так, проте це, виявляється, не так важко. Коли читаєш сценарій — легко зрозуміти, чи це тобі цікаво.

Якою буде ваша наступна роль?

— На початку року в Берліні стартують зйомки фільму за останньою книжкою із серії «Міленіум» (трилогія романів-бестселерів шведського письменника Стіґа Ларссона про детектива-журналіста Мікаеля Блумквіста й хакерку Лісбет Саландер. Фільм за першою книжкою «Дівчина з татуюванням дракона» у США зняв Девід Фінчер, існують також три шведські фільми. — Ред.). Ідеться про четверту книжку «Дівчина в павутині» (рукопис Стіґа Ларссона, який був завершений після смерті письменника Давидом Лаґеркранцем. – Ред.). У фільмі багато чого буде змінено. Поки не можу розповісти про деталі, тож скажу лише, що гратиму поганця. Ви ж знаєте, хлопці з північних країн часто грають таких персонажів. Але в наступному фільмі я гратиму вже не злодія, тож буде витримано певний баланс.

Фото на головній: The Wall Street Journal

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4227
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду