Українські ЗМІ вибухнули новиною про те, що стариган Кісінджер прагне здати частину України загарбницькій Росії. Дехто коментував не без люті, що йому треба не давати поради, а відійти у кращі світи. Я теж, грішний, повівся на це й написав аж дві статті на цю тему. Одну з них для «Детектора медіа». Британське видання нібито шановане, з хорошою репутацією. Як йому не вірити?

Заголовок статті виглядає так: «Henry Kissinger has 'advised Donald Trump to accept' Crimea as part of Russia», тобто «Генрі Кісінджер порадив Дональду Трампу визнати Крим частиною Росії». Звучить більш ніж однозначно, чи не так?

У статті, автором якої є Ендрю Банкомбе (Andrew Buncombe), міститься наступний абзац: «A report in the German tabloid Der Bild headlined ‘Kissinger to prevent new Cold War’, claimed the former envoy was working towards a new relationship with Russia. This would involve the US accepting that Crimea, a Ukrainian territory that Russia seized in March 2014, now belongs to Moscow. In exchange, Russia would remove troops and military supplies to rebels in eastern Ukraine which have fighting a war against the Ukrainian government» («В повідомленні німецького таблоїду Der Bild під назвою “Кісінджер прагне запобігти холодній війні”, сказано, що колишній посланець працює над новими відносинами з Росією. Вони мали би включати, що США сприймають Крим, українську територію, захоплену Росією 2014 року, як належну Москві в обмін на те, що Росія вивела би свої війська й відмовилася б від військового постачання для повстанців у Східній Україні, які ведуть війну проти українського уряду»).

У наступному абзаці повідомляється, що у статті немає деталей. Тим часом, якщо відкрити статтю в Der Bild, виявиться, що там узагалі немає жодної згадки про Крим. Просто жодного слова. Звідки ж він узявся у статті The Independent? Можна було би сказати, що нам лишається тільки гадати. Але насправді гадати немає про що. Досить лише згадати, що власником цього видання є російський олігарх Алєксандр Лєбедєв.

Пригадується, що путінський план загарбати лівобережжя України провалився. Успішним виявилося лише захоплення Криму. Далі український народ став стіною на захист країни від загарбника. Величезну роль також зіграв тиск Заходу, зокрема у вигляді санкцій.

Путін нині не може просто так вийти з Донбасу й Криму. Адже російська пропаганда створила в масах образ непереможного президента. Виконання всіх вимог Заходу негайно призведе до руйнації іміджу, а відтак до швидкого усунення Путіна від влади. У Росії усунення від влади смерті подібне. І це аж ніяк не метафора.

Тож не можна виключати, що Путін для прийнятного для себе вирішення ситуації через близького до нього Алєксанлра Лєбедєва запускає ідею залишити за ним Крим у відповідь на виведення військ із Донбасу.

На диво швидко після публікації в The Independent у впливовому американському виданні The Wall Street Journal з’явилася стаття українського олігарха й медіамагната Віктора Пінчука. Вона називається «Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia», тобто «Україна має піти на болючий компроміс для миру з Росією». У ній він твердить, що Крим не повинен стояти на шляху досягнення миру на сході України. Він також повторює цілком логічні тези про те, що російські війська мають бути виведені зі сходу України й вона має взяти під контроль свої кордони. Однак потім, хоч автор не каже в лоб, що треба здати Крим, але дуже м’яко натякає на це:

«While we maintain our position that Crimea is part of Ukraine and must be returned, Crimea must not get in the way of a deal that ends the war in the east on an equitable basis. It will take Ukraine 15 to 20 years to generate enough economic growth and stabilize our infrastructure, social safety net and financial system. Everyone from Crimea will then want to live in this future Ukraine — just as East Germans wanted to become part of West Germany» («У той час як ми підтримуємо нашу позицію, що Крим є частиною України й повинен бути повернений, Крим не повинен стати на шляху угоди, який закінчує війну на сході на справедливій основі. Треба 15–20 років для України, щоби забезпечити достатнє економічне зростання і стабілізувати нашу інфраструктуру, систему соціального захисту й фінансової системи. Усі в Криму захочуть жити в такій майбутній Україні — так само, як східні німці захотіли стати частиною Західної Німеччини»).

Треба нагадати, що Пінчук має чималі зв’язки із західними елітами. Ймовірно, частина з них лобіює вигідну нині й Путіну ідею відмови від Криму в обмін на виведення російських військ із Донбасу. Вони й залучили до просування цієї ідеї українського олігарха Пінчука.

Такий підхід має вигляд цілком бізнесового: ми вам стільки, а ви нам стільки. Так можна діяти й у політиці, але поки не йдеться про фундаментальні принципи, на яких ґрунтується світовий порядок. Один із таких принципів нині — непорушність територіальної цілісності держав. Нехтування цим принципом призводить до кривавих воєн.

Якщо сьогодні погодитися з незаконною анексією Криму задля такої благородної мети, як досягнення миру, то завтра цей мир знову буде зруйновано. І порушники світових принципів киватимуть на Путіна і Крим: йому можна, а нам ні?

Тим часом Українська сторона має не чекати, доки Захід своїми санкціями здолає Росію. Вона має сама пропонувати шляхи повернення Криму. Для цього треба розробити план. У політичних кулуарах ходять розмови про це. Але поки що не вельми виразні.

Юрій Луканов