ПРОЕКТИ
12:00
Вівторок, 16 Лютого 2016

Зустріч із фейкерами: комісар Рекс рекомендує перевіряти інформацію

Комісар Рекс рекомендує журналістам прямо зараз почати перевіряти всю інформацію, взяту з соціальних мереж (і не тільки)
Зустріч із фейкерами: комісар Рекс рекомендує перевіряти інформацію
Зустріч із фейкерами: комісар Рекс рекомендує перевіряти інформацію

Тиждень тому учасники українсько-австрійської Школи мультимедійної журналістики зібрались у Львові. Їхнім завданням було придумати і зняти повноцінний мультимедійний проект на тему, якимось чином пов’язану з пропагандою. Одна з команд – Артур і Юля з України, Аня з Австрії та їхній ментор Андрій Приймаченко – вирішили простежити, як у ЗМІ поширюються неправдиві повідомлення. Для цього вони створили фейк.

Здавалося, фейк був шитий білими нитками якщо не для австрійця, то для українця точно: львівський сезон серіалу «Комісар Рекс», що знімається українською мовою за підтримки Міністерства інформаційної політики, у головній ролі скандальний Анатолій Пашинін.Що за крислата журавлина?

Та, попри численні червоні прапорці, що мали викликати підозри журналістів, у цю історію повірили: за шість днів новина, для створення якої використовувались виключно повідомлення сторінки «Комісар Рекс в Україні», розійшлася десятками видань. І розходиться далі – попри те, що містифікація вже розкрита, з’являються нові публікації.

Кілька журналістів звернулись до адміністраторів сторінки з додатковими запитаннями й були попереджені. Іншим «правдоподібної» інформації на сторінці, продубльованої німецькою мовою, вистачило. Деякі з них, коли фейк було спростовано, образились, звинувативши ініціаторів проекту в дезінформації та отруєнні екосистеми. Хоча були й такі, що подякували за науку та перевірку пильності.

Що ж, декому важко визнати очевидне: медіа заощаджують на перевірці фактів – одній із найважливіших складових технологічного процесу виробництва новин. Співорганізатор провокації, режисер Андрій Приймаченко, в коментарі «Платформі» пояснює це так: «…винні не українські журналісти, а редактори та система публікації новин, яку вони створили. Як може журналіст публікувати на день 20 якісних новин? Відповідь – ніяк. Журналістам виставляють норму, вони мусять ганятись за новинами і не мають часу їх якісно перевіряти».

Це одна з причин. Інша полягає в тому, що всі – редактори, журналісти, читачі – не відчувають потреби в перевірці інформації.

Зйомки австрійського серіалу у Львові – типовий фактоїд, себто факт, симульований для ЗМІ. У давнину це називали газетною качкою, маючи на увазі просто неправдиве повідомлення. Але кліпова свідомість і постінформаційне суспільство вносять свої корективи. Особливість фактоїда в тому, що йому зовсім не обов’язково бути правдивим – достатньо бути правдоподібним.

Аудиторія реагує на розвінчання чергового фактоїда, перш за все, роздратуванням. І причина цього роздратування не в тому, що її надурили, а в тому, що змусили вникати в подробиці, зупинятись на окремих фрагментах невпинного мерехтіння у стрічці.

Новини – це вже навіть не інфотейнмент, а справжнісінький ентертейнмент, до того ж, абсолютна більшість їх не впливає на життя споживача. А якщо так, то яка різниця, правда чи ні? Кому цікаво, який з епізодів серіалу «Вікінги» заснований на умовно реальних історичних подіях, який – на сагах, а який вигаданий сценаристами? Гарні костюми, напружений сюжет, ллється кров, дзвенять мечі, а в головній жіночій ролі наша вкраїнська Катя.

Аналогічна історія трапилась улітку 2013 року, коли Максим Саваневський містифікував українські ЗМІ новиною про визнання українського гімну найкращим у світі. Коли фейк розкрився, стандартною реакцією було «все одно наш гімн найкращий». Те саме стосується вічнозеленої байки про другу за милозвучністю мову у світі. Розчарований споживач інформації зазвичай мислить у цьому напрямку: може, воно й неправда, але могло би нею бути.

Так само мислить і споживач новини про розп’ятого хлопчика.

Для пасивних поглиначів контентного потоку, де новини переплетені з мемами, серіалами, астрологічними прогнозами і тестами «який ви коктейль?», відповідність повідомлення їхній картині світу важливіша за правдивість і достовірність. Можливо, хлопчика й не розпинали. Але ж могли! Можливо, Надія Савченко й не вбивала журналістів, але подивіться, який жорстокий лист вона написала Іллі Азару – отже, могла!

Тому за першим рівнем загрози – що в такий самий спосіб, у який вони поширили новину про песика, наші ЗМІ поширять руйнівний для Вкраїни кремлівський вірус, – є другий, менш виразний, але не менш грізний. Правдивість новин має дедалі менше значення, а ми все менш захищені від маніпуляцій, яких не зауважуємо, бо нам все одно, маніпулюють нами чи ні.

Чи справді журналісти поставилися б (і ставляться) відповідальніше до перевірки інформації, якби йшлося про щось важливіше? На жаль, спостереження й моніторингові дослідження доводять, що не обов’язково. Занадто велику частину суспільства становлять ті, кого війна не торкнулась у реальному житті й не завжди зачіпає у плані інформаційному й емоційному.

Для них війна – це той самий серіал. У новинах із війни важко розібратись, а для перевірки деколи потрібні особливі компетенції, експерти, додаткові джерела, час. Інсайди з фронту часто приходять від людей, оповитих ореолом мілітарної романтики, які пишуть про «двохсотих» і «броню», про яких не розбереш, чи це їхнє прізвище, чи позивний… Згадайте, як чарував Семен Семенченко, поки не зняв балаклаву.

Фейки, пов’язані з війною, армією, окупованими територіями, правоохоронними органами, судами, корупцією, фінансами, міжнародною політикою, поширюються в медіапросторі так само легко, як історія про песика. Це по-перше. Спростування будь-яких фейків охоплюють набагато меншу аудиторію, ніж самі фейки, це по-друге. Навіть після спростування фейки можуть поширюватись днями, тижнями, місяцями – по-третє.

Днями сотні користувачів соцмереж поширили історію про кровожерних поліцейських – «братка, я уже пострелял». Джерелом цієї історії, жодних підтверджень правдивості якої не існує, є фейсбук-сторінка адвоката потерпілих Тараса Ламаха:

«Все мои предположения подтвердились - было и стоящее авто которое "решетили" пистолетами системы "Форт", и охотничий "гон" где в пылу азарта охотники кричали "вали его", стрельба на поражение и много всего другого, но все по порядку. Сегодня о морально психологическом состоянии "защитников" народа, так вот, общаются они исключительно площадным, базарным матом. Фразы и предложения формировать членораздельно не могут в принципе. После убийства полицай сказал в полицейский эфир знаменательную фразу: "братка, ми хотели с тобой пострелять, я уже пострелял, у меня патронов не осталось... Я завалил этого пидора"…»

Серед зливних бачків і комсомольських правд, які з радісним галайканням оприлюднили цей допис, можна наґуґлити й пару пристойних видань. І жодного, яке спробувало перевірити ці факти. Для них фактом є не те, що поліцейські когось розстрілювали чи щось говорили в ефір, а те, що адвокат написав щось у фейсбуку. Але адвокат, як і будь-який користувач американської соцмережі, не несе за свій емоційний допис перед українським законом жодної відповідальності. Він добре знає, що робить: скандальний пост рознесуть мережею тисячі адептів паніки та істерики, й навіть ті, в чию картину світу «братка, я уже пострелял» не вписується, знатимуть, що не все з цією поліцією так однозначно.

Я можу наводити ще приклади. Ви самі їх знаєте. Їх дуже багато.

І є лише один вихід із цієї ситуації: дмухати на холодне. Робити меншу кількість новин, приділяти кожній новині трохи більше часу, але сприймати повідомлення в соцмережі не як інформацію, придатну до негайної публікації з припискою «про це повідомив у своєму фейсбуку», а як інформаційний привід. Який потребує перевірки, доповнення, критичного аналізу, балансу.

А інакше прийде комісар Рекс і вкусить вас за бочок.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2704
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop