Запитання «Детектор медіа»: - Більшість вітчизняних телеканалів не  повідомляють своїм глядачам про розслідування газети «Дзеркала тижня» та інших ЗМІ  щодо ймовірних акціонерів «РосУкрЕнерго» з української сторони. Взагалі, тема акціонерів цієї компанії майже замовчується – про неї кажуть  дуже обтічно і виключно з точки зору непрозорості  дій російської, а не української сторони. 
Як ви гадаєте, чому так відбувається? На вашу думку, чи мали б вони (телеканали) це зробити – в тому числі, продовжити або зробити власне розслідування?

Відповідають: Олег Єльцов, Вадим Карасьов, Михайло Кухар, Олекса Шалайський, Дмитро Видрін, Мар’яна Олійник, Володимир Полохало, Сергій Таран, Олесь Доній, Іван Лозовий, Володимир Лупацій, Сергій Дацюк.

Олег Єльцов, головний редактор сайту „Україна кримінальна”:

- На мою думку,  така обмеженість у висвітленні цієї теми пов’язана з дефіцитом інформації та необізнаністю у цій галузі журналістів. І навіть всі існуючі на цю тему публікації я б не назвав розслідуваннями або дослідженнями. Наприклад, у всьому матеріалі Юлії Мостової я знайшов тільки дві речі, які мене зацікавили. Це інформація про розташування «РосУкрЕнерго» та той факт, що СБУ почало займатися перевіркою його діяльності.  Тим більше, я б не став виділяти статтю «Дзеркала тижня». Більш змістовною з цього приводу мені здається стаття, яку надрукувала  «Українська правда». А взагалі, у мене власні припущення щодо всієї цієї ситуації.

Журналістське розслідування тільки починає розвиватися на українському телебаченні. Це досить дорогий продукт, тому на те, щоб він пробився,  треба чимало часу. А те,  що ми бачимо на телеекранах зараз – це 90% заказні матеріали.

Тобто, стосовно мовчання телеканалів я розумію це так. Ситуація досить складна, і на те, щоб більш-менш розібратися в ній, потрібно чимало часу, якого телеканали не мають. Тим паче, що на телебаченні зараз немає спецпроектів, які б могли професійно цим зайнятися. За форматом найбільш підходящою є «Закрита зона» Володимира Ар’єва. Але ж це 5 канал…Тому  не думаю,  що у найближчий час телеканали запропонують глядачам щось гідне уваги. Крім того,  зараз з’являється хвиля повороту цієї теми на PR-компанії різних політдіячів. Тому не виключаю того, що деякі особи будуть намагатися впливати  на висвітлення цього питання пресою.

Не виключаю також того, що ЗМІ бояться певного тиску. Я свого часу відчув подібне на собі, коли просто передрукував статтю, яка була подібна за темою до нинішньої проблеми. 
А взагалі, в цій темі власне мене хвилює інше. Те, що державні структури не приділяють цьому питанню достатньо часу. На мою думку, потреба в цьому дійсно існує.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

-  У нашій тележурналістці не розповсюджений жанр фінансових розслідувань. Газетні видання є більш компетентними у цьому форматі. Навіть якщо брати фінансові проблеми, телебачення цікавиться  лише більш скандальними кримінальними справами.
Щодо розслідування по дійсних чи уявних акціонерів «РосУкрЕнерго», то воно вимагає дуже високого рівня кваліфікації та виходу на першоджерела.

Зважаючи на те, що ця угода є компромісною для української влади, стає зрозумілою позиція телеканалів, які їй симпатизують. Вони намагаються не «роздмухувати» цього питання, щоб не дати опозиції приводу для «зайвих розмов». Адже наслідки таких розмов є не прогнозованими.
Взагалі,  ситуація з газовим коктейлем в Україні є досить неоднозначною. Багато політичних гравців інструменталізують цю газову угоду у своїх цілях, роблять її частиною своєї PR-компанії. Тому у цій заплутаній ситуації дуже важко знайти правду. Для влади ця ситуація теж не є простою. Росія запропонувала їй варіант, коли грішне є праведним. І треба бути дуже обережним, розплутуючи цей мотузок гріха (мається на увазі «РосУкрЕнерго»). Тому телеканали, боячись «з водую виплеснути і дитину», обирають мовчання.
Звичайно, у цьому продивляється певна заангажованість. Тому у повітрі лишається питання:  як уникнути заполітизованості питання  і знайти «газову» правду у всій цій непростій історії.

Михайло Кухар, головний редактор журналу «Мысль»:

- Взагалі, всю цю тему я вважаю політтехнологією блоку БЮТ. А власне мене цілком влаштовує відповідь Президента на це питання. Він сказав, що впродовж 2 років ходять розмови про так звану непрозорість дій, але жодного документу за весь цей час на його столі не з’явилося. Я переконаний, що Президент чітко усвідомлює,  про що він говорить.

Щодо позиції телеканалів, то я б розмежував їх на 2 категорії: канали, які ретранслюють всі заяви політиків, і канали, які замислюються над наслідками такої ретрансляції.
Стосовно доречності розслідування, то я не можу сказати,  що воно є доречним. Жодна людина, яка має рахунок у банку,  зрозуміє, про що я кажу. Ніхто не хоче, щоб банк надавав соціуму інформацію про те, скільки грошей у нього на рахунку.

Олекса Шалайський, редактор інтернет-видання ProUA:

- Я думаю, що канали не надають глядачам такої інформації через те, що не хочуть ускладнювати свої відносини з владою, оскільки вища влада підтримує домовленості з цією непрозорою структурою. Влада певним чином здійснює тиск на ЗМІ. Звичайно, ЗМІ висвітлюють цю проблему, але цього недостатньо. Адже серед п’ятірки найважливіших інформаційних приводів місяця, проблема «РосУкрЕнерго» є в двійці – в трійці. І ті ЗМІ, які про це зараз не говорять,  демонструють таким чином, що свобода слова все ж таки має певні обмеження.

Але,  крім страху перед владою, існує ще одна перешкода на шляху донесення цієї інформації до глядача. Річ в тому, що зараз, у передвиборчій період, більшість каналів частково втрачають свою демократичність. Навіть ті канали, які вважали донедавна себе об’єктивними,  дещо змінюють свою позицію на користь тих чи інших інтересів. Ця проблема витікає з того, що ЗМІ так і не стали комерційними.

Ну, а деяким каналам просто бракує журналістської майстерності. Тобто, бракує журналістських кадрів, які б могли зрозуміти, що взагалі в тому «Дзеркалі тижня» написано.  

Дмитро Видрін, директор Європейського інституту розвитку та інтеграції:

- Вообще,  у меня в последнее время возникло впечатление, что снова вводится цензура, или самоцензура. Но если раньше цензурированию – со стороны власти и собствеников СМИ, которые были заодно - подвергались  журналисты, то тепер цензурируются сами собственники масс-медиа. Без сомнений, их пугает власть.
Бесспорно, каждое СМИ должно было провести свое расследование на эту тему. А т.к. они этого не сделали, то могли бы, по крайней мере, упомянуть о вышедших  в «Зеркале недели» статьях. На такие источники всегда стоит ссылаться. Но,  увы,  наши СМИ не порадовали нас этим.
Если же говорить в целом, то весь газовый вопрос до сих пор остается покрытым мраком. СМИ не уделяют  ему должного внимания. Многие факты умалчиваются и скрываются от народа. 

Мар’яна Олійник, заступник головного редактора газети «День»:

- Напевне, тому, що люди, які є акціонерами цієї компанії, не зацікавлені в тому, щоб ця інформація стала надбанням громадськості. За кожним телеканалом стоять його власники, чиї інтереси можуть перетинатися з цими людьми. Можливо, дехто вважає, що це просто не «його війна». Зважуючи всі варіанти,  можу припустити навіть те, що це просто не цікаво глядачам. Можливо, тому робляться акценти на інших темах.

Також не виключаю того, що канали бояться тиску. Не буду стверджувати, з чийого боку. Можливо,  з боку влади, опозиції або якихось фінансово-економічних угрупувань. Хоча вважається, що свободи слова зараз побільшало, та це  зовсім не означає, що на пресу  і зараз неможливо чинити тиск.
Стосовно інформації про ймовірних акціонерів «РосУкрЕнерго»: багато прізвищ вже можна знайти в Інтернеті, хоча на офіційному рівні вони поки що не звучать і не називаються. 
Я  розцінюю позицію телеканалів щодо статті «Дзеркало тижня» і як небажання рекламувати конкурентів. Але я все ж таки вважаю, що посилання потрібно було зробити.
Взагалі, там, де є таємниця або щось загадкове для споживачів інформаційного продукту,  журналістське розслідування є дуже доцільним. Його основна задача – зробити так, щоб не лишилося білих плям. І випадок з «РосУкрЕнерго» не є винятком. Тим паче,  що йдеться про важливу тему,  яка постійно обговорюється. Нещодавно був пік ситуації – проблема підписання угоди між Росією та Україною. Тобто, я вважаю, що не повинно лишатися якихось недомовленостей в загальнополітичних  питання, які безпосередньо стосуються громадськості.  

Володимир Полохало, керівник проекту «Політична думка»:

- На жаль, майже всі вітчизняні телеканали зараз контролюються медіа-власниками та олігархами, які були зацікавлені у відставці уряду Юлії Тимошенко. Ця ситуація є яскравим прикладом маніпуляції з боку влади. Тобто, з часів правління Кучми нічого не змінилося. Принаймні, я не бачу різниці.
Взагалі, ситуацію,  що склалася  навколо цього питання,  я б охарактеризував як появу «газових «темників». Ця ситуація з телеканалами має «формат Медведчука». Цей формат нам демонструють, перш за все, «1+1» та так званий «канал чесних новин». На «Інтері» зрідка з’являється  інша точка зору (не формально, а так, щоб була зрозуміла аргументація). Але загальна тенденція в тому, що ті телеканали, які донедавна  в повну силу критикували Піховшека та його послідовників, самі перетворились на його «сіамських близнюків». 

З цього випливає те, що найближчим часом чекати від телеканалів журналістського розслідування по цій справі  марно. Тому що воно може зашкодити інтересам людей, які стоять за цими каналами.

Сергій Таран,  провідний експерт  Інституту масової інформації:

- Українські журналісти мають нині можливість розслідувати важкі теми, у тому числі й причетні до влади.  Але, можливо, ці розслідування не мають того ефекту, який вони повинні були б мати. Це пов’язано, насамперед, із тим, що влада не навчилася відповідно реагувати на ту критику, що лунає на її адресу в засобах масової інформації. По суті, журналісті мають зараз свободу слову, але самі засоби масової інформації не є досі четвертою владою, і, відповідно, ефект від таких журналістських розслідувань не той, який мав би бути. Ігнорування владою, а також відсутність механізмів впливу на владу є основною причиною неефективності розслідувань. А механізми вже виникають: я можу сказати, що зараз, під час виборів, влада набагато активніше реагує на ЗМІ, аніж попередня. Це,  насамперед,  пов’язано з політичною конкуренцією.

Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей:

- Впливові мас-медіа знаходяться під фінансовим пресом своїх власників, які,  в свою чергу,  знаходяться під адміністративним пресом влади. Не журналісти, а саме власники мас-медіа не можуть наважитися на серйозне розслідування, яке б зачіпало реальні інтереси бізнесових груп, що стоять за владою. В цьому плані якоїсь кардинальної відмінності від попередніх кумівських часів не відбулося.

Наважитися на фронду по відношенню до бізнесових провладних еліт можуть лише маргінальні видання, але в силу фінансової недорозвиненості  у них не вистачає коштів ані на повноцінний збір інформації, ані на гонорарне утримування найкращих журналістів.

Іван Лозовий, президент Інституту державності і демократії:

- По-перше, журналістські розслідування в Україні – це загублене мистецтво, хоча й публіка, й сама преса добре знають, що це найцікавіше, чим можуть займатися ЗМІ, і найважливіше для суспільства, і,  до того ж,  комерційно прибуткове.

Друге - те, що продажність ЗМІ – це велика проблема: можна багато чого купити – час в ефірі, площі в газетах. Майже кожен засіб масової інформації надає такі послуги. До того ж,  багато засобів масової інформації мають власників, що використовують  свої  ЗМІ не як засіб подачі об’єктивної інформації, а для обслуговування своїх інтересів.

І всі ці проблеми випливли на поверхню, тому що простір преси став начебто вільнішим. Коли він був невільним, то ніхто не ставив ці питання, бо все було перекрито грубою рукою цензури. Зараз же  ці проблеми виникли, і ми не даємо ради їм, але треба на них звертати увагу. Я сподіваюся, що деякі ЗМІ, зокрема, «Дзеркало тижня», покажуть дорогу для решти.

Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

- Я думаю, що в нас узагалі не дуже розвинений цей жанр – журналістське розслідування, і більшість українських ЗМІ працюють у режимі пропагандистів або, як я це називаю, репродукції тих джерел інформації, які надають їм інші суб’єкти – ньюзмейкери. Власне кажучи, слабко розвинена одна з головних  функцій засобів масової інформації – самим продукувати новини, не бути репродуктором. Що ж до, власне кажучи, справ, які стосуються влади, я думаю, що це просто віддзеркалення позиції власників цих каналів. Тобто, тут подвійна ситуація: з одного боку, існує якась цензура, а з іншого -  просто нема смаку до цього. Ніхто в Україні ще не зробив собі ім’я на якихось розслідуваннях.

Сергій Дацюк, медіа-експерт:

- ЗМІ багато чого не повідомляють і не розслідують. Наприклад: які причини засідання суду щодо справи Гонгадзе в закритому режимі; чи всі причини закритого засідання було повідомлено навіть у самому суді; як РНБОУ поставився до вільного переміщення військ Росії по території нашої країни; чим це загрожує безпеці та цілісності країни? про що домовилися Путін з Ющенком під час нещодавньої зустрічі: таємна дипломатія продовжується?
Що ж до акціонерів РосУкрЕнерго, то ЗМІ запитують у влади про акціонерів, але оскільки у нас не існує традиції влади відповідати на запити ЗМІ, такі запитання будуть владою ігноруватися -потрібен тиск громадськості на владу.


Думку телевізійників "Детектор медіа" оприлюднить завтра.

Серед власників «РосУкрЕнерго» немає жодної української державної структури, заявляє Президент України

Чи може Україна виграти інформаційну війну?

Вибори в Україні і майбутнє українсько-російських відносин. Експертна оцінка. Частина друга

Російські виклики та українські відповіді

Оточення Президента вважає, що Україна виграла газову війну, розпочату Росією

Яке їхало - таке і здибало?