ПРОЕКТИ
Вільний журналіст
13:06
Середа, 23 Серпня 2017

Як КГБ газетного кур'єра не зняло

Оксана Романюк запропонувала до Дня незалежності флешмоб #МоїНезалежніЗМІ. Відгукуюся. 

Це було у 1990 році. Я запропонував колегам випустити газету "Вісник Руху". Це сьогодні захотів, знайшов гроші і надрукував все, що хочеш. А тоді все друкарство під контролем було.

Але Литва, яка першою проголосила незалежність, відкрила доступи до ротапринтів - спеціального друкарського обладнаня, щось на зразок ксероксів, але значно примітивніших. Технологія була наступна: на друкарській машинці друкувалися тексти. Наклеювалися разом з фото на картонку відповідного формату - це був макет. Його везли до Литви і там за помірні гроші друкували тираж.

Так зробили і ми. Одним з ключових матеріалів було велике інтерв'ю із доктором економічних наук Володимиром Черняком  з аналізом економіки СРСР і того, що треба зробити, аби вивести українську економіку з кризи. Незабаром він став депутатом Съезда народных депутатов СССР, а потім депутатом Верховної Ради від Руху.

Гроші на цю авантюру виділив інженер нині покійний Анатолій Туровський. Він зняв з рахунку, або, як тоді казали, з книжки 500 рублів і дав нам на все.

З нами був Олександр Мосіюк, який потім, будучи заступником голови Київради,  піднімав біля неї синьо-жовтний прапор. Але в 90-му він був співробітником якогось науково-дослідного інституту. Він ходив у джинсах з відірваною задньою кишенею.

Коротше, ми надрукували у Вільнюсі тираж. З допомогою українки Людмили Жильцової, яка жила у Вільнюсі і, здається, була чи то головою, чи то якоюсь керівницею української організації в Литві. На той час можна було тираж вільно провезти, але час від часу з'являлися повідомлення, що КГБ знімав з поїздів кур'єрів з пресою.

Тому ми домовилися, що Мосіюк стане такою собі приманкою. Візьме примірників 500 і поїде до Києва. Якщо все буде гаразд, то він передзвонить і ми поїдемо слідом за ним.

Наступного дня минає десь три години від часу прибуття вільнюського поїзда до Києва. Дзвінка все нема. Ми вже ні живі, ні мертві. Думаємо, що гаплик: ГБ забрало нашого товариша і що нам робити? Мобільних телефонів тоді ще не було. Тому зв'язатися з ним безпосередньо було неможливо.

Але все ж таки через три години лунає дзвінок. Виявилося, що поїзд спізнився на три години через якусь проблему в дорозі. Ви навіть не уявляєте собі як нам полегшало. На завтра ми прибули до Києва.

Якраз це був наступний день після заснування київської організації Народного Руху України. Біля Республіканського стадіону, як тоді називався Олімпійський, відбувався мітинг. Ми вийшли туди продати нашу газету. Якщо звичайні газети продавалися в кіосках по 3-5 копійок, то ми свою продавали по 1 рублю. Її в нас просто виривали з рук. Я ніколи ні до того, ні після того не відчував такої востребуваності.

Продажем займався серед інших і активіст Руху Валерій Степаненко. Правда, продавав він газету не біля стадіону, а у Маріїнському парку, де відбувався якийсь захід Руху.

З проданого ми компенсували Туровському його витрати, заплатили собі гонорар, а прибуток у розмірі двох тисяч з чимось рублів поклали на рахунок Народного Руху, який (рахунок) тоді був приватним, бо держава не дозволяла непідконтрольним організаціям відкривати рахунки. Тож, поклали гроші на рахунок Галини Петрівни Антонюк, дружини колишнього дисидента Зіновія Антонюка.

Отож, це був найбільш пам'ятний момент, коли я бачив, як громадянам потрібна реально незалежна преса. Навіть якби ми написали якісь найбільші революційні антикомуністичні нісенітниці, то нам би повірили. Бо на той час офіційна преса втратила всяку довіру у населення. За винятком хіба що кількох видань у Москві. Але ми писали правду. Нічого не вигадували.

Романтичний таки був час. Вірилося, що ось, ось настане вільне життя у вільній країні. Вона стане багатою і справедливою. Звісно, вийшло не так. як ми собі уявляли. Але навіть нинішня гнила ситуація у незалежній Україні краща за той гівняний совок, з яким ми боролися нашими газетами.

Всі примірники газет й інших інформаційних матеріалів я віддав Вахо Кіпіані, який потім сколотив музей такої преси і їх там можна подивитися.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
310
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop