Якби для з’їздів наших кінематографістів, що відбувалися останнім часом, треба було дібрати універсальне гасло, то найвлучніше, напевне, звучало б так: «Скандал — рушій українського кіно!». Минуле зібрання, що відбулося у 2009 році, закінчилося гучною відставкою тодішнього голови Спілки Бориса Савченка, який не визнавав легітимність свого наступника Сергія Тримбача, вимагав повернути йому печатку й документи і навіть говорив про «рейдерське захоплення». Але ті пристрасті вже призабулися, натомість цього року на авансцену українського кінематографа вийшли інші проблеми, які додали «перцю» і градуса дискусії черговому, VI з’їзду НСКУ.

На з’їзд до кінематографістів завітали міністр культури Леонід Новохатько, його перший заступник Тимофій Кохан (до речі, саме дідусь Кохана, Тимофій Левчук є засновником Спілки кінематографістів), голова Держагенства з питань кіно Катерина Копилова, голова Комісії культури і духовності Верховної Ради В’ячеслав Кириленко. Вітаючи делегатів з’їзду — з 1231 члена НСКУ у Будинку кіно зібралася добра половина — Сергій Тримбач окреслив основні напрями роботи та досягнення Спілки за ці чотири роки. Після озвучення традиційних пунктів таких доповідей, що стосуються організаційного та соціального характеру, Тримбач зауважив, що з відомством, яке очолює Катерина Копилова, у Спілки останнім часом складаються неоднозначні стосунки. Мовляв, до НСКУ пані Копилова ставиться зверхньо, кандидатури, які Спілка пропонує у комісію, що опікується розподілом грошей на кіновиробництво, ігноруються, натомість туди впи­сують зов­сім інших, неконфліктних фа­хівців. На думку Сергія Тримбача, Спілку намагаються відтіснити від активних кінопроцесів...

Наступні виступи спілчан мали б стосуватися обговорення доповіді голови НСКУ. Але майже всі, хто виходив на трибуну, цю вимогу регламенту проігнорували. Режисери та кінознавці старшого покоління вирішили, що саме тут і зараз вони мають висловити своє ставлення до творчості молодих. Не стримували себе, коментуючи альманахи «Мудаки» та «Україна, гудбай», В’ячеслав Кудін («Фільм «Борода» — це жах, як може людина таке знімати і пишатися тим, що це ще десь за кордоном показують»), Юрій Ляшенко («З приходом Катерини Копилової наше кіно охопив войовничий дебілізм»), Олександр Муратов («Мудаки» та «Україна, гудбай» — це дві купи лайна, це сором»). Після таких «компліментів» молодь під проводом Руслана Батицького рішуче рушила на сцену. «Ви мене не знаєте і їх не знаєте, — констатував 27–річний Батицький, який очолює Організацію молодих кінематографістів України, — але ми знімаємо кіно. Нам не дають слова, не дають пояснити, що це кіно — не лайно. У нас немає діалогу». «Який діалог, — кричали із залу, — ви все сказали у своїх фільмах!». Коли ж до мікрофона наблизився режисер згадуваної «Бороди» Дмитро Сухолиткий–Собчук і заявив, що цьому зібранню тільки герба СРСР не вистачає, корифеї його ледь не освистали, вигукуючи: «Что за чушь ты несешь!» У повітрі запахло смаленим... Гасити пристрасті взявся міністр культури Леонід Новохатько, виступ якого на диво був мудрим, щирим, емоційним і дипломатичним водночас. (На диво, бо на подібних заходах чиновники воліють обмежуватися загальними універсальними фразами) «Важкий у вас з’їзд, — зітхнув міністр. — Але не варто починати з конфронтації, ви ж — один цех. За молодими — майбутнє, але й відповідальність, треба продовжувати традиції українського кіно. На мою скромну думку — так казав Богдан Ступка, заступником якого я був, коли він працював міністром — кожен режисер повинен перейматися питанням: яка питома вага доброти залишається у серцях людей, що сидять у залі».

В’ячеслав Кириленко вважає, що ситуацію можна було б вирішити, якби кіновиробництво працювало більш інтенсивно — тоді б робота знайшлася і для корифеїв, і для молоді, і сучасна картина українського кіно не була б такою похмурою, як у авторів згаданих альманахів. Він розповів, що вніс до Верховної Ради законопроект про обов’язковий збір на розвиток українського кіно. Згідно з цим документом, гроші нашому кіновиробництву мають сплачувати дистриб’ютори, телевізійні канали, оператори кабельних мереж, інтернет–провайдери — всі ті, хто показує іноземні фільми і підтримує у такий спосіб іноземне кіновиробництво. «Але це вже п’ятий законопроект, чотири попередніх канули в Лету», — сам же розвіяв ці ілюзії В’ячеслав Кириленко...

Самі кінематографісти також не дуже вірять у те, що ситуація зміниться на краще. «Майбутнє настільки невизначене, що до бінокля хочеться прилаштувати мікроскоп», — цитували вони у своїх виступах Жванецького... І вже спокійніше нагадували молодим: щоб тебе помітили — потрібен протест, а щоб запам’ятали — потрібен талант. А тим часом Мирослав Слабошпицький та Володимир Тихий щось жваво обговорювали, підпираючи стіну Червоного залу. Коли ж Новохатько та Кириленко пішли — Слабошпицький і Тихий хутко зайняли їхні місця біля Катерини Копилової. І було в цій рокіровці щось таке від Фрейда...

Згідно з результатами таємного голосування, головою Спілки переобрано кінознавця Сергія Тримбача. Головою контрольно–ревізійної комісії став оператор Юрій Гармаш.