Українським журналістам стає все важче працювати. Позови до них стали звичним явищем. Причина - не стільки дискредитація особистостей або організацій, а, як не дивно, питання, які ставить журналіст. Іноді виходить так, що журналіст задав не те питання, політик на нього відповів, а газета це надрукувала, після чого всі задіяні особи опинились у суді. Цікаво й те, що за очевидні речі часто страждають не ті. Хоча не нам судити.

3 жовтня Печерський районний суд Києва в ході попереднього засідання ухвалив залишити без розгляду позов Міжрегіональної Академії Управління Персоналом до мера Києва Леоніда Черновецького, до "Газети по-киевски" і до журналіста Едуарда Докса про захист ділової репутації і відшкодування заподіяної моральної шкоди. Суддя Печерського суду ухвалила задовольнити клопотання представників відповідачів і залишити позов без розгляду, у зв'язку з порушеннями процесуального законодавства, допущеними позивачами при підготовці і подачі позовної заяви.

Позивачі допустили такі помилки, під час оформлення документів: по-перше, не точна дата позовної заяви, яка налічує аж дві такі – 4 серпня і 28 серпня (дата яка стоїть на позові). Також документ був підписаний особою, яка на той момент не мала права на підпис, бо не виконувала свої обов’язки, зазначила адвокат «Газети по-киевски» Аріна Бордуніс.

Мер Києва Леонід Черновецкий на урочистому прийомі з нагоди святкування 58-ого дня Незалежності Ізраїлю пообіцяв боротися з проявами антисемітизму. Леонід Черновецький, відповідаючи на питання журналіста "Газети по-киевски" про ларьки під егідою МАУП, що поширюють антисемітську літературу, заявив: "Я непримиренно відношуся до таких речей. МАУП буде мати справу зі мною, як з політиком, що не дозволить виступати з позицій шовінізму ні проти євреїв, ні проти арабів, ні проти росіян, ні проти американців". Інтерв'ю з Черновецьким було опубліковано в "Газеті по-киевски" за 18 травня 2006 року. Відповіді мера, як і питання журналіста, співробітники МАУПА розцінили як підставу для пред'явлення позову про захист ділової репутації і відшкодування моральної шкоди.

По суті справа навіть не розглядалася, некоректно оформленні документи сприяли задоволенню клопотання про те, щоб залишити позов без розгляду, основною причиною стало те, що позов підписала людина, яка не мала на це права.

«Вони там заплутались в тому, хто підписав. У нас там було подано шість заяв різноманітних (5 не стосуються цієї справи – авт.), а в цей день виконував обов’язки перший проректор, а підписував ректор. Знаєте, хто і як на це дивиться, одні прийняли, а цю (справу – авт.) повернули. Ми її перепідпишимо, якщо не буде ніяких звернень до нас від мера, чи від газети.

5 заяв підписав ректор і пішов у відпустку, а одну заяву підписав перший проректор – В.О. ректора, тому цю позивну заяву повернули для уточнення, хто виконував обов’язки у той час, якщо справа розглядалася 3-го числа, то ми отримаємо відповідь та ухвалу через два тижні, тоді і прийматимемо рішення» - зазначив Секретар наглядової ради, куратор організаційно-правової діяльності МАУП Василь Григорович Короткін.

Адвокат В'ячеслав Якубенко, що представляв інтереси "Газети по-киевски" у суді, так прокоментував дану ситуацію:

"Це проміжна перемога. МАУП тепер може привести свої документи в порядок і подавати позовну заяву в інший суд.

Така практика є ганебною для українських судів. Адже МАУП не тільки не несе відповідальності за свою антисемітську діяльність, але і подає в суд на кожного хто чесно заявляє про антисемітизм із боку Академії. Причина такої практики полягає в недосконалості статті 161 кримінального кодексу України. Ця стаття передбачає відповідальність за розпалення міжнаціональної ворожнечі, але вимагає доказу прямого наміру. Тобто, для того, щоб стаття спрацювала, підсудний повинний заявити, наприклад, що він навмисно хотів спровокувати єврейський погром".

На питання, чи буде МАУП ще раз подавати позов, В.Г.Короткін відповів: «Я не знаю. Я доповім керівництву, як вони скажуть. Це готував я. Якщо десь і хтось так висловився, то Бог з ним, а це відповідальні люди (мер – авт.), коли щось таке говорять…При чому він (Черновецький – авт.) так, начебто і не зло висловився, але все-таки висловлювання були. І до нас у Леоніда Михайловича три позовні заяви, а ми до нього три позовні заяви» - зазначив він.

Хоча висловлювання Леоніда Черновецького можна розцінювати, як оціночні судження, але не чітко сформований закон виключає таку можливість. Як зазначив секретар наглядової ради МАУП: «Ви розумієте, оціночні судження, коли кажуть «я думаю», «я маю таке судження». Інакше це можна розглядати, як фактичні дані. Висловлювання мера ми сприймаємо, як фактичні дані, а як суд вирішить ми подивимось».

Роман Головенко, юрист Інституту масової інформації:

Схожа ситуація виникає не вперше. Громадськість доволі активно обговорює діяльність МАУП, зокрема і позицію Академії щодо єврейського питання. Це свідчить, що дана тема суспільно важлива і ЗМІ приділяють їй увагу. Але позови від Міжрегіональної академії управління персоналом про спростування інформації з’являються регулярно.

Паном Короткіним висловлена поширена зараз в Україні позиція, що оціночне судження обов’язково має супроводжуватися фразою на кшталт «я думаю», «як на мене», чи іншим зворотом, який би чітко вказував на подачу власних суджень, а не фактів. Дана точка зору поширилася, скоріш за все, через невдалу редакцію статті 47-1 Закону України «Про інформацію», де зазначено, що оціночними судженнями є вислови, які «не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані». Але тлумачення – річ суб’єктивна й інтерпретації можуть бути дуже різними.

Тому практика Європейського суду з прав людини йде іншим шляхом: належність висловлювання до оціночних суджень може визначатися і через аналіз загального контексту сказаного, а прив’язка до якоїсь фрази, що чітко вказує на суб’єктивний характер висловленого, не обов’язкова. Це можна бачити і по справі «Джерусалем проти Австрії», і навіть наші суди починають застосовувати такий європейський підхід, наприклад у справі «Кулик до Денисенка та УПЦ КП».

Оскаржене інтерв'ю з Леонідом Черновецьким відбулося в травні. Проте, вищезгадані кіоски продовжують працювати і донині. Серед літератури, що поширюється через них, є книга "Правда про Бабій Яр", де є, наприклад, такі слова: "Бабій Яр - це третя вагома легенда жидівської катастрофи".

У підготовці матеріалу допомагав Едуард Докс (журналіст).