Канал ICTV присвятив свою «Свободу слова» черговій законодавчій вигадці комуністів - відновленню страти в Україні. Внести такий законопроект від імені КПУ - найкращий спосіб поховати цю ідею. Надто вже великими фахівцями зі страти стали комуністи за 70 років перебування при владі. Тому їхній представник, нардеп і в минулому генерал Валерій Бевз миттєво потрапив під шквал критики. Аргументи правозахисників зводяться до того, що, мовляв, жертву вже не повернеш... Але ж справедливість має бути відновлена. Чому той, хто вбив іншого, повинен жити? Питання надзвичайно складне. Власне, майже всі аргументи противників страти досить хисткі й малопереконливі. Але є один дійсно дуже вагомий. Це судові помилки. Вони бувають навіть у країнах з набагато розвиненішою та цивілізованішою правовою системою, ніж в Україні. Чи переважує навіть сотня справедливо страчених душогубів одного невинного, вбитого від імені держави? Це якщо абстрактно. А якщо перейти до конкретних українських реалій, то які вироки в разі відновлення страти виноситимуть наші найсправедливіші в світі судді, котрі вирізняються феноменальною непідкупністю? А як забезпечать законність і об'єктивність розслідування наші приголомшливо принципові прокурори? А на що будуть здатні Шерлоки Холмси з МВС і ГПУ? Боюся, що в нас почнуть розстрілювати зовсім не тих, кого б слідувало.

Тож, мабуть, слід усе-таки зупинитися на довічному ув'язненні за найтяжчі злочини. Тільки не треба забезпечувати патологічних убивць і садистів підвищеним комфортом у місцях відбування покарання. А то один правозахисник дуже нарікав, що ця публіка в камерах не має кольорових телевізорів і доступу до інтернету. Тут у нас недавно в Севастополі одне чудовисько впродовж місяця в підвалі гвалтувало двох дівчаток, а потім убило й викинуло тіла на смітник. Місця ізоляції для таких суб'єктів не повинні перетворюватися на санаторії за рахунок законослухняних громадян і чесних платників податків.

Можна, звісно, засуджувати наш народ за те, що більшість виступає за страту. Але треба зрозуміти, що це викликано гірким досвідом спостереження за вітчизняною правоохоронною системою, безкарністю вбивць, злодіїв, гвалтівників, грабіжників, хабарників унаслідок продажності й безпринципності тих, хто мусить стояти на варті Закону. А як інакше повинні реагувати громадяни, коли з рідкісною постійністю «мажори» на своїх автомобілях на смерть збивають людей на пішохідних переходах, на зупинках транспорту і відбуваються суто символічними покараннями або взагалі уникають їх? Відчай через свою незахищеність, через відсутність рівності всіх перед законом, через зухвале та цинічне станове правосуддя, коли вирок залежить від матеріального стану та соціального статусу обвинуваченого, примушує українців «мріяти» про крайні методи наведення ладу на тлі тотальної деградації «органів».

Але вся ця авантюра з відновленням страти знадобилася КПУ через політичну безвихідь. Адже компартія сьогодні розкололася на дві частини, що ворогують між собою, на КП (С) - Симоненко та на КП (Г) - Грача. Це загрожує падінням і без того не дуже високих рейтингів. Тому комуністи, котрі раніше спекулювали російською мовою, вирішили спекулювати й на боротьбі з кримінальною злочинністю, на обуренні мас її зростанням і нездатністю влади взяти негативні процеси під контроль. Дивись, знову вдасться виступити в ролі народних захисників...

На запитання ведучого Андрія Куликова, чи можна нинішній судовій системі України довірити вирішувати питання про життя й смерть, 88% глядачів відповіли «ні» й лише 12% - «так». Що ж, не може бути ефективної правоохоронної системи там, де немає здорової політичної системи, де можна як завгодно маніпулювати Конституцією, перевербовувати депутатів від інших політичних сил, тероризувати опозицію, підбирати й призначати «своїх» суддів. Де можна будь-якого громадянина кинути за грати, звинувативши його в тому, що він збирався прорити тунель «від Бомбея до Лондона» («перебудовний фільм Тенгіза Абуладзе «Покаяння»). Боюся, що ця система всередині себе реформована бути не може. Вона потребує неабиякої зовнішньої дії...

Бюджет - як общак?

Чим більше в нас говорять про боротьбу з корупцією, тим пишнішим цвітом розцвітає це явище. На жаль, у нас багато років слово виконує функції справи. У програмі Ганни Безулик «РесПубліка» один політолог висловив нетривіальну ідею, заявивши, що нинішня влада не дасть красти, бо ставиться до державного бюджету, як до свого власного. Це «общак», чи що?

Журналіст Висоцький з журналу «Фокус» негайно дискредитував сміливу гіпотезу політолога, розповівши, що на сайті уряду розміщені дані про те, що ДУСя (Державне управління справами) купила бензин для урядового транспорту. Перерахунок, за словами пана Висоцького, дав ціну в 37 гривень за літр. Звідки така небачена щедрість при трепетному ставленні до державного бюджету?

Про корупцію говорили у Савіка Шустера. Між іншим, Савік процитував колишнього шефа Служби зовнішньої розвідки РФ академіка Примакова: «Корупція - головна причина того, що відбувається на Близькому Сході», - й тут-таки навів дані міжнародних рейтингів, які свідчать про те, що Україна нині більш корумпована країна, ніж Туніс і Єгипет. Щоправда, менш корумпована, ніж Лівія. Це, вочевидь, і спонукало політолога Вадима Карасьова попередити, що Україна перебуває на межі подій за близькосхідним сценарієм. Публіку студії Шустера представляла молодь, яка народилася в незалежній Україні, та підприємці. 100% молодих людей під час голосування заявили, що не вірять у бажання українських політиків подолати корупцію. Подібна загальна недовіра - дуже поганий сигнал для влади.

Реагуючи на повідомлення про те, що на Волині школяр стріляв у своїх однокласників, представник Президента у ВР Юрій Мірошніченко запропонував проводити в школах уроки християнської моралі. Він, мабуть, забув, що В. І. Ленін мав у гімназії із закону Божого найвищі оцінки, що аніскільки не допомогло церкві, коли він прийшов до влади. Адже виховує, перш за все, життя, а у нас в основі життєвого успіху часто-густо крадіжка, корупція, хабарництво та насильство. Правий той, хто сильніший. Сильніший фінансово, соціально, кримінально й просто фізично.

У питанні про переслідуванні МВС і ГПУ учасників податкового Майдану Юрій Мірошніченко розповів про те, що Президент почув майдан і не має відношення до репресій. Це якісь «злі бояри» підставляють «доброго царя». Шкода, що Савік не запропонував аудиторії проголосувати, хто вірить у те, що В.Ф. Янукович особисто не має жодного відношення до переслідувань тих, хто протестував на майдані.

«Суд» у «Великій політиці»

У студії в Євгенія Кисельова керівник харківського видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький звинуватив письменника Василя Шкляра, автора роману «Чорний ворон», який ледь не став лауреатом Національної премії, в русофобії та антисемітизмі, оскільки він вживає в тексті слова «москаль», «кацап» і «жид». Роман - історичний і відображає реалії 20-х років минулого століття. На жаль, пан Красовицький припустився шкільної літературознавчої помилки, ототожнюючи автора та його героїв. Крім того, твір має відображати правду життя, навіть якщо вона комусь не приємна. Навряд чи українські селяни-повстанці могли спілкуватися зі своїми ворогами в стилі: «Сер, чи не зволите ви...» Це було б явною брехнею.

Що ж до слова «жид», то воно має образливе значення (та й то з початку XX століття) лише в одній слов'янській мові - російській. А от львів'янин за народженням, єврей і всесвітньо знаменитий польський письменник-фантаст Станіслав Лем написав книжку про Голокост, яка польською називалася «Філософія жидобойства», тобто євреєвбивства. А міністр уряду Симона Петлюри Соломон Гольдельман у еміграції написав книжку «Жидівська культурна автономія в Україні». Не кажучи вже про російських письменників братів Стругацьких, які написали п'єсу «Жиди міста Пітера», що з великим успіхом пройшла сценами театрів пострадянського простору.

Мій добрий знайомий, нині, на жаль, покійний доктор фізико-математичних наук Леонід Шульман кілька років тому опублікував самокритичну, в національному сенсі, статтю, суть якої зводилася до обережного припущення, що «ми не завжди мали» рацію, й негайно був звинувачений в антисемітизмі одним колишнім харківським таксистом, який став олігархом і політичним діячем. Керуючись логікою видавця Красовицького, доведеться заборонити цілі пласти світової літературної класики.

Ведучий Євгеній Кисельов наївно запитував: а хіба не було в Україні русофобії? Певна річ, була. У колоніальних країнах, як правило, не люблять метрополію та колонізаторів. Любити колонізатора - мазохізм. Свого часу в Індії не любили британців, але сьогодні в незалежній країні ставлення до них цілком миролюбне. У Латинській Америці не любили іспанців за часів владицтва мадридської корони. А нині їх сприймають позитивно. Чим більше Україна ставатиме реально незалежною державою, тим спокійнішим і позитивнішим стане ставлення українців до інших націй, зокрема, навіть до тих, які впродовж століть виступали гнобителями України...

Китайським шляхом

А російський офіціозний телеканал «РТР» у програмі «Поєдинок» з нагоди 80-ліття Михайла Горбачова взявся за обговорення провини ювіляра в розпаді СРСР. Від імені імперських сил виступав депутат Держдуми РФ, відомий журналіст Олександр Хінштейн, а від лібералів і демократів - лідер партії «Права справа» Леонід Гозман. Хінштейн заявив, що Горбачов був зобов'язаний не допустити розвалу «великої імперії», а «треба було вести країну китайським шляхом». Але китайським шляхом може йти лише сам Китай, настільки цей шлях специфічний. Китай, на відміну від колишнього Радянського Союзу, практично мононаціональна держава, де понад 95% населення становлять «ханьці», тобто етнічні китайці. А в СРСР 1991 р. панівний народ - росіяни - становив менш як 50% громадян.

Між іншим, є два способи утримання одного народу (або народів) під владою іншого: це фізична сила, багнет або підкуп і створення високого рівня життя. Але 1991 р. багнет уже не діяв - армія була деморалізована, а грошей на підкуп «інородців» катастрофічно не вистачало. Та й звідки вони могли взятися в країні, яка примудрилася виробити (за даними Леоніда Гозмана) 63 тисячі 900 танків, більше, ніж у всій решті світу, й це без війни?! Л. Гозман досить легко нівелював «китайські мотиви» опонента, нагадавши публіці, що ВВП на душу населення в КНР і сьогодні вдвічі нижчий, ніж у Росії.

Запрошений до студії колишній голова колгоспу та член ДКНС Стародубцев натхненно розповідав про продовольчий достаток у СРСР. Але, наприклад, м'ясо в ті часи можна було купити в 20-30 привілейованих містах. За їхніми межами м'яса не було. 1977 року автор відвідав наукову конференцію в місті Саратові, в місцевому університеті. Саратов - мільйонне місто з великою кількістю вишів і підприємств. У продовольчих магазинах не було нічого, крім банок з березовим соком і якихось дивних «пляцків», над одним, жовтогарячого кольору, було написано «котлета з гарбуза», а над іншим - фіолетового - «котлета з буряка». За гнилою зеленою ковбасою, яку зрідка привозили, вишиковувалися черги, як до Мавзолею Леніна.

Але Хінштейн мало не ридма ридав за імперією й заявляв, що нові держави проситимуться під владу Москви. Ну, самі собою не проситимуться, СРСР такі прохання завжди організовував за допомогою спецслужб і танків. Чомусь у Москві переконані в невимовному щасті бути пішаком у московських планах. Те, що неросіяни можуть мати якісь власні міркування, там не припускається навіть гіпотетично. Відомий журналіст-міжнародник Генріх Боровик підтримав Леоніда Гозмана й нарвався на докірливі та провокаційні запитання Хінштейна: а вам не шкода, що ви не можете поїхати до Криму, як у свою країну? Боровик просто не зрозумів імперського болю Хінштейна, котрий фізіологічно страждає тому, що Молдова більше не підкоряється Кремлю, а Крим більше не можна вважати Росією.

Чомусь у Мадриді не вимагають, аби всі іспаномовні (а це майже вся Латинська Америка) були підданими короля Хуана-Карлоса I. У Парижі не зганяють франкофонів (половина Африки, частина Канади, Бельгії та Швейцарії) в одну державу. А в Росії панує якесь архаїчне племінне мислення. Саме цим вона й небезпечна для всього довколишнього світу: не можна в XXI столітті жити менталітетом часів царя Олексія Михайловича.

А панові Хінштейну, котрий заявляв, що Верховний головнокомандувач Горбачов ні перед чим не мав зупинятися, зберігаючи імперію, чи не хотілося б скуштувати, хоча б у думках, своєї геополітичної страви? Адже СРСР міг би розпастися й за схемою величезної «Югославії» з ядерною зброєю... Але здоровий глузд зникає, коли говорить імперська хіть. У «Поєдинку» за глядацькими симпатіями з величезною перевагою Олександр Хінштейн переміг Леоніда Гозмана. А хто б сумнівався?

Ігор Лосєв, «День»

Фото - www.day.kiev.ua