Сповідь ополченця: Нам казали, що якщо повернемось додому в Україну, то нас розстріляють

Сповідь ополченця: Нам казали, що якщо повернемось додому в Україну, то нас розстріляють

23 Жовтня 2015
718
23 Жовтня 2015
10:13

Сповідь ополченця: Нам казали, що якщо повернемось додому в Україну, то нас розстріляють

718
Програма Служби Безпеки «На тебе чекають вдома» працює в Україні трохи більше двох місяців. Її суть – у поверненні колишніх ополченців до їх сімей на підконтрольну Україні територію
Сповідь ополченця: Нам казали, що якщо повернемось додому в Україну, то нас розстріляють
Сповідь ополченця: Нам казали, що якщо повернемось додому в Україну, то нас розстріляють

Це люди, які були причетні до ведення терористичної роботи, але на сьогоднішній день розчарувалися в ідеї Новоросії і хочуть повернутися у свої сім’ї. При цьому, обов’язковою умовою такого повернення є відсутність крові на їхніх руках та гарантія того, що вони не брали участі у грабежах, розкаюються і готові співпрацювати зі слідством.

 

«Таких людей ми повертаємо до нас і по встановленій законодавством процедурі вони проходять відповідні перевірки, по них ведеться розслідування і якщо на це є підстави, вони звільняються від кримінальної відповідальності і повертаються до нормального життя», - розповів полковник СБУ та співробітник штабу АТО Ігор Кутєпов.

 

Наразі по цій програмі проходять уже десятки колишніх ополченців. Частина з них повернулася до України. Дехто навіть отримав рішення судів. Нині вони – вільні люди.

 

Ми змогли поспілкуватися із чотирма молодими хлопцями з невеликого міста Костянтинівка, котрі минулого року із тих чи інших причин приєдналися до ополченців ДНР, а зараз повернулися додому та намагаються вести мирне спокійне життя.

 

Далі – їхні історії у коротких монологах.

 

Сергій, 17 років, нещодавно відновив навчання у місцевому училищі. Майбутній повар-кондитер.

«Поїхав туди, коли тут ніяких військових дій не було. Через те, що посварився із батьками. З усіма сварився, ніхто мене тоді не розумів. Поїхав із подачки знайомого, дізнався про це все від нього.

 

Спочатку мене взагалі не хотіли брати, тому що мені на той момент було 16 років. Але загалом я провів там близько 10 місяців. Моя робота полягала в охороні об’єктів і приміщень, у яких знаходились військові. Обіцяли платити, оскільки навіть охоронцеві передбачена зарплата. В результаті, 5 місяців я просидів тільки на охороні, заплатили одну зарплату і я пішов. Зарплата була 15 тисяч рублів.

 

Я там толком не служив, так як 5 місяців там нічого не платили. Сидів, охороняв. Видавали їжу, було де жити. Але й поїхати не було можливості: ні грошей, ні транспорту жодного.

 

Рішення їхати виникло після першого місяця, оскільки сидіти там і робити було нічого. Охороняти чиєсь «віджате» майно, навіть просто чийсь будинок… Як собака на прив’язі. Не дуже приємно було. Зрозумів просто, що рано це все для мене, рано рішення такі приймати і наробив я це все по дурості.

 

Друг обіцяв, що буде адекватна служба. Не знаю, в плані чого це було сказано. Обіцяли, що добре зустрінуть, все буде, буде хороша заробітна плата. Та й мене нічого не цікавило, окрім того, щоб піти з дому і мати де переночувати. А куди йти? Гроші теж не було де взяти. Можливо, тому туди і поїхали.

 

З мамою хоч і посварився, через два дні вийшла на зв'язок. Звичайно, дуже переживала, намагалась допомогти звідти виїхати, гроші перераховувала. Без грошей там дуже важко. Там величезні ціни на все.

 

До ідеї Новоросії я ніяк не ставлюся. Мені все одно. Всі ці війни… Мені цікавіше просто вивчитися і жити мирним життям. Хочу просто жити так, як жив раніше. Дорослішати, отримати нормальну роботу. Вирішувати свої питання, допомагати близьким.

 

Родичі і друзі зустріли добре. Всі скучали. Були такі люди, які не розуміли. І вони починали говорити мені всякі нехороші слова. Але це було в соцмережах. У реальному житті цього не було. Якщо ви не знаєте, що насправді там відбувається, то не судіть».

 

Максим Агієв, 19 років. До служби в ополченні навчався на електрогазозварника. Зараз планує продовжити навчання вже за іншою спеціальність – автослюсаря або механіка.

«
Потрапив я у ДНР влітку 2014 року. Посварився з батьками, пішов з дому. Вже навіть не пам’ятаю через що посварилися. Не було куди йти. Сам пішов у міськвиконком. Сказав, що мені більше нікуди йди, ями копати я не хочу і попросився там переночувати. Вони мене чаєм напоїли, пиріжками нагодували. Кілька днів з ними посидів, а потім вони запропонували мені залишитися з ними. Я виїжджав на блок-пости у Костянтинівці, охороняв, а потім Стрєлков дав наказ покинути місто і ми поїхали в Донецьк. Там я охороняв житлові будинки місцевих багатих людей, військові частини.

 

Чому був за ДНР пояснити не можу. Всі були за ДНР. Цікаво було спробувати, як це.

 

Служив у самому Донецьку близько чотирьох місяців. Годували, одягали, але гроші я не брав. Бо знав, що тоді більше ніколи не зможу повернутись сюди. З того боку сюди теж потрапляє інформація. А повернутися хотів».

 

Одна спроба повернутися додому самостійно закінчилась для Максима полоном та примусовим поверненням назад до Донецька. При чому, повернула його українська сторона.

 

«Рідному брату виповнювалось 18 років. Я зробив йому подарунок – приїхав на день народження. Ми сиділи вдома, чекали ще одного друга. Я пішов відкривати двері, а там - люди в балаклавах. Чоловік двадцять. Жодних документів не показали, провели обшук і забрали в полон у Харків. Із полону по обміну знову потрапив у Донецьк, там прожив близько року і потім мама зателефонувала і розповіла про цю програму.

 

Росіян бачив. Ходили чутки, що вони контракти заключають і приїжджають сюди. По дві тисячі доларів на місяць отримують. Нам обіцяли по 15 тисяч рублів на місяць.

 

Про війну я зараз не думаю. Новоросія довго не проживе. Проживши тут рік і там рік… Це зовсім різні речі. Там з фінансовим становищем дуже складно. Багато людей, яким це вже набридло. Навіть те, що після десяти не можна гуляти. Якщо тебе зловлять, заберуть копати ями».

 

На питання «чи бачили ви як розстрілюють людей?» Максим відповідати категорично відмовився.

 

Олександр, 19 років, навчається у вечірній школі. Планує продовжити навчання у технікумі та здобути освіту механіка

«У нас у Костянтинівці був блокпост ДНР. Я просто прийшов туди і так потрапив в ополчення. Оглядав машини, документи і потім пішов звідти. Коли ополченці пішли.

 

Ідея була просто відділитися від України. Як Крим. Хотілось просто, щоб було краще. Щоб не йшли податки в Київ. А то Донбас працював, а всі гроші йшли на Київ. По телевізору про це дивився. Росія24 дивився, Росія1 і LifeNews.

 

Я просто хочу жити вдома спокійно, щоб мене ніхто не трогав і я не буду нікого трогати. Після всього того я вже ніяк не ставлюся до Новоросії. Це просто обман був. Пішли гроші там награбастати і все. Захарченко сидить і мирним людям там говорить, що війна закінчиться і Донбас звільниться. А він не звільниться. Донбас як був в Україні, так і буде. І Новоросії теж не буде. Вона розвалиться. Бо Євросоюз і Америка вважають, що Новоросія – це бандформування. Її ніхто не визнає.

 

А пішов звідти, бо побачив, що це все дурниці, пропаганда. Просто написав рапорт, що не хочу бути у бандформуванні і пішов. А потім прийшли військові, осудили мене в Ізюмі. 20 вересня цього року мене обміняли і відправили назад в Донецьк».

 

Після цього обміну Олександр і потрапив до програми «На тебе чекають вдома». Минулого тижня юнак саме отримав рішення суду. Тепер він вільна людина і може продовжувати жити звичайним життям.

 

Артем, 20 років, освіта середня технічна. Віднедавна працює пакувальником скла

«Я поїхав на заробітки у Горлівку, коли цього всього ще не було. Пропонували роботу охоронця на заводі. Півмісяця там прожив, коли почалась ця ДНР. Почали формуватись всі ті банди. Мене як немісцевого зловили, кинули у підвал. Зранку відпустили і після цього я попав у ДНР. Я не був у війську. Просто ходив туди, як на роботу. Зброю видали десь через півроку. І форму теж. Стояв на блок-постах у Горлівці, перевіряв вміст автомобілів. Із блокпоста нас перекидували ворота відкривати, на склади продовольчі. Робота була позмінна.

 

Платили по-різному. Стандартний заробіток – 15 тисяч рублів. Курс рубля був один до двох і виходило близько 8 тисяч гривень. Але з тими цінами це мало, щоб місяць прожити. Там все дорожче.

 

Я туди поїхав на роботу. А все обрушилось. Там же мені сказали, що особливо напружуватися не треба і гроші можна отримувати. Платили не завжди, затримували на два-три місяці.

 

Росіян бачив, їх ніби і небагато, і немало. В основному добровольці. Вони приїхали сюди захищати народ Донбасу. Від так званих фашистів».

 

За словами Артема, якби не програма СБУ, додому він навряд чи наважився б повернутися.

 

«Програмою вирішив скористатися, бо додому захотілось. Додому завжди хочеться. До того я теж міг приїхати, але боявся. Казали, що одразу розстрілюють, якщо виїжджаєш. Страшно було. А виявляється, все не так, як говорять.

 

Зараз, думаю, головне, щоб не стріляли. Я спілкувався з людьми, їм уже байдуже яка влада буде. Тільки б не стріляли і в будинок не потрапили.

 

До ідеї ДНР мені байдуже. Був просто робочий інтерес. Я не можу вбити. Не знаю як можна людину вбити. З іншими ополченцями я зараз не спілкуюся. Я вдома і мені добре».

 

Іванна Бедей, спеціально для «Голосу Карпат»

 

Матеріал створено в рамках проекту ГО «Детектор медіа-«Донбас: чесно»

 

«Донбас: чесно» - проект ГО «Детектор медіа», спрямований  на налагодження діалогу між Сходом та рештою України і висвітлення соціальних проблем українського Донбасу, про які нині недостатньо говорять центральні ЗМІ. 

 

До проекту залучено 40 регіональних журналістів (преса, онлайн, телебачення) з різних областей України. Протягом восьми місяців (квітень - листопад 2015 року) вони будуть їздити у відрядження на прифронтовий Донбас, аби підготувати матеріали про проблеми місцевого населення для власних ЗМІ та для републікації на «Детектор медіа», а також для щомісячного ток-шоу «Донбас: чесно», яке ГО «Детектор медіа» виробляє у партнерстві з обласними державними телерадіокомпаніями.  

 

Проект «Донбас: чесно» реалізується ГО «Детектор медіа» спільно з Асоціацією польських журналістів у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Іванна Бедей, «Голос Карпат»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
718
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду