ПРОЕКТИ
12:21
Неділя, 3 Вересня 2017

«Невидимий батальйон»: документальне кіно як засіб достукатися до Міноборони

Восени на екрани вийде документальний фільм про жінок на війні «Невидимий батальйон». Фільм показує шість історій жінок, які воюють або воювали на сході України. Про ідею створення стрічки, процес зйомок та майбутнє просування стрічки розповіли автори та учасниці проекту.
«Невидимий батальйон»: документальне кіно як засіб достукатися до Міноборони
«Невидимий батальйон»: документальне кіно як засіб достукатися до Міноборони

— Уявіть, що ви берете відро води, чистої прозорої води, і змиваєте з себе цю картину. Залишається чистий білий аркуш.

— Чорний виходить. Наче хтось двері закрив просто…

Цей діалог у кабінеті психотерапевта знято в санаторії в Пущі-Водиці, де одна з героїнь фільму «Невидимий батальйон» Оксана Якубова проходить реабілітацію, перш ніж повернутися до мирного життя й до роботи на посаді головного економіста Міністерства фінансів. Вона провела в зоні АТО три роки: спершу працювала у фінансовій службі, потім — як заступниця командира батальйону у роботі з особовим складом. Зізнається, що знімальна група — це перші люди, з якими вона говорила про пережите на фронті. За її словами, повернення до цивільного життя після такого довгого перебування в зоні бойових дій — велика проблема.

«Я хочу, щоб після цього фільму звернули увагу на те, що багато людей залишається там, щоб переглянули терміни перебування, зрозуміли, що не можна так довго бути в такому стані напруги», — розповідає вона.

Інша героїня фільму — Андріана Сусак, перекладачка за фахом, у травні 2014 року пішла в АТО добровольцем, була в бойовому підрозділі «Айдару», однак за документами її посада — «начальник майстерні з пошиття та ремонту речового майна».

Жінки-снайперки, танкістки, мінометниці оформлені кухарками та швачками — таку тенденцію помітила авторка фільму, директорка проекту «Невидимий батальйон», голова громадської організації «Інститут гендерних програм», керівниця волонтерського Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська. Відповідно, жінки позбавлені належного соціального забезпечення, адже бойових втрат у кухарок чи швачок немає.

Марія розповідає, що документальний фільм — третя складова глобального проекту «Невидимий батальйон». До цього були реалізовані масштабний фотопроект і соціологічне дослідження, проведене групою експерток на чолі з кандидаткою соціологічних наук, викладачкою Києво-Могилянської академії Тамарою Марценюк. Воно, зокрема, засвідчило вади законодавства (за яким тільки незначна кількість посад в армії відкрита для жінок), недоступність військової освіти й негативне ставлення до жінок, які служать.

Внаслідок потужної адвокаційної кампанії «Невидимого батальйону», тиску суспільства, преси та міжнародних організацій Міністерство оборони розширило перелік посад для осіб солдатського, сержантського та старшинського складу й тепер 63 бойові посади доступні для жінок.

Однак досі дві третини посад для жінок залишаються закритими, окреме питання — це офіцерські посади. При цьому вони регулюються недоступним для загалу внутрішнім документом Міноборони, розповідає виконавча продюсерка фільму «Невидимий батальйон» Оксана Іванців.

«Весь спектр проблем, які залишилися навіть після розширення переліку на 63 посади, підштовхнув до продовження — створення фільму, — розповідає вона. — По-перше, ми хотіли актуалізувати цю проблему перед суспільством, а по-друге — зафіксувати внесок українських жінок у цю війну. Тому що назва “Невидимий батальйон” з’явилася від того, що жінки часто залишаються непоміченими».

Фільм «Невидимий батальйон» — це альманах із шести історій реальних жінок, які були або досі є на війні, мають бойовий досвід. Знімають їх троє режисерок-документалісток — Ірина Цілик, Світлана Ліщинська й Аліна Горлова. За словами Марії Берлінської, вибирала їх інтуїтивно. «Комплектуючи свої команди, я не аналізую curriculum vitae людей, я просто знаю, що ось ця людина зробить добре, а ця — не зробить», — розповідає Марія.

Крім того, кожна з режисерок якимось чином причетна до війни.«Це всі люди, для яких війна — це особиста справа, — пояснює Берлінська. — Наприклад, в Іри Цілик чоловік воював, вона його чекала тривалий час. У Свєти Ліщинської (вона родом із Маріуполя) війна поруч. Аліна Горлова знімала про війну до цього».

Героїнь фільму також пропонувала продюсерка; всіх їх знала особисто, з війни. «Мені важливо, щоб це були яскраві люди, з сильними історіями, які справді пройшли війну. Бо війну можна знати в тилу, приїхати один раз чи двічі сфотографуватись, — розповідає вона. — Мені ж було цінно, щоб це були люди, котрі знають, що таке смерть і втрати, знають справжню ціну війни. Важливо, щоб були представлені люди різних професій, різного віку, з різних регіонів, щоб суспільству були показані різні жінки». Тому шість героїнь фільму — з різних міст України, різних військових і цивільних спеціальностей, різного сімейного стану.

«Нам було важливо, щоб цей фільм був без кліше, без стереотипів. Мовляв, українська захисниця — вона вся така в формі, обов’язково у вишиванці під формою, у віночку і говорить віршами Шевченка. Насправді ж це живі люди, як вони є. З їхнім болем, проблемами, щастям чи нещастям, з усім. Важливо, щоб кіно було не штампове, без пафосу героїзації і без цензури», — каже Берлінська.

За словами авторки, не всі героїні спершу хотіли зніматися у фільмі, але коли чули, про що це кіно, розуміли, що це важливо, й погоджувалися: «У мене, напевне, є певний козир — я не людина з журналістики, з телебачення, з вулиці. Я — людина, яка поруч із ними воює. Вони знають, чим я займаюся. Вони вірять мені, що цей фільм — не якась пригладжена глянцева картинка, не елемент якоїсь бездарної пропаганди, а чесна історія. Тому погодилися».

Хоч авторкою ідеї є Марія Берлінська, режисерки працюють незалежно. Кожна самостійно обрала героїнь і вирішувала, як їх показувати.

Ірина Цілик знімала історії Андріани Сусак і Тайри, парамедика, яка три роки провела на фронті, в тому числі в боях біля Світлодарської дуги, в Широкиному. «Я дуже вдячна цьому проекту, що стикнулася з цими жінками. За це літо ми багато чого пережили разом. У них була можливість виговоритися, і я давно так не плакала і не сміялася, як під час наших зйомок», — каже режисерка.

«Документальне кіно — це не просто, — розповідає Ірина Цілик. — Ти маєш справу з живими людьми, реальними, які мають, як правило, якийсь особливий досвід. І вони далеко не завжди готові ним ділитися, тому що завжди є та межа, яку ти сам собі встановлюєш: от сюди можна зайти, а це вже залишиться за зачиненими дверима. Якщо тебе пускають у ці потаємні двері, то і фільм виходить, зрештою, особливим».

Зйомки фільму, які почалися у квітні, вже завершені й тепер триває монтаж. Героїнь, троє з яких досі перебувають на фронті, фільмували як у зоні АТО, так і по всій країні — в Києві, Запоріжжі, Дніпрі, Косові. Загальнонаціональна телевізійна прем’єра фільму планується на середину жовтня.

Виконавча продюсерка фільму Оксана Іванців розповідає, що команда планує проводити серію заходів про жінок на війні, під час яких показувати фільм, спілкуватися з героїнями та режисерками, долучати також засоби мистецтва, музики, поезії. «Такі зустрічі могли би згуртувати людей, перш за все жінок, можливо, допомогти створити жіночий рух ветеранок і жінок, дотичних до війни, чого поки нема в Україні, — каже Оксана. — Фільм має стати предметом дискусії: щоб люди побачили внесок жінок в цю війну, щоби почали говорити про ці радянські норми, коли армія досі формується не за професійним принципом, а за стереотипами стосовно статі. Ми маємо такий парадокс, що воюємо проти Росії, а законодавство в цій сфері в нас списане з лекал Радянського Союзу. Досі в нас багато людей не підозрюють, що в Україні такий кам’яний вік у цьому питанні».

Як розповідають Оксана Іванців та Марія Берлінська, вони також відкриті до пропозицій демонструвати фільм за кордоном і зацікавлені в максимальному обговоренні.

У вересні команда проекту «Невидимий батальйон» поїде на фестиваль «Республіка» до Кам’янця-Подільського та на Форум видавців у Львові, де також розповідатиме про фільм та говоритиме про внесок жінок у війну.

Проект реалізується ГО «Інститут гендерних програм» за фінансової підтримки Американського народу через проект «У-Медіа» Агентства США з міжнародного розвитку, який виконується неурядовою організацієї Internews Network.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3043
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop