09:05
Вівторок, 3 Січня 2017

Медіамалята. Нові проекти-2016 — що вдалося їхнім батькам та що попереду?

Засновники майже всіх медіамалят розповіли про підсумки року — досягнення та помилки — й поділилися планами розвитку на 2017 рік
Медіамалята. Нові проекти-2016 — що вдалося їхнім батькам та що попереду?
Медіамалята. Нові проекти-2016 — що вдалося їхнім батькам та що попереду?

У 2016 році в українському медіапросторі народилося багато нових проектів. Зокрема, для військових і мирного населення Донбасу, про музику й мистецтво, політику й подорожі країною, а також про медіа: Karabas Live, Ukraїner, Realist, «Голос Донбасу», Old Fashioned Radio, «Армія FM», strana.ua, Lustrum та «Детектор медіа».

Почнімо з наймолодших і завершимо тими, хто вже невдовзі святкуватиме свій перший день народження.

Karabas Live, два місяці

Розповідає головний редактор Ігор Панасов:

— Як ми і прогнозували, читачам найбільше подобається все, що стосується масової культури. Вона популярна серед людей із різними смаками. Мене вразила цікавість до репортажу про М1 Awards, інтерв’ю з Іриною Федишин, матеріалу «Десять думок у піснях Олі Полякової».

Після статті «Триста пісень для українського радіоефіру» я вкотре переконався, що добрим, популярним і корисним журнал про музику буде лише тоді, коли він матиме соціальне значення. Який не обслуговуватиме самої лише індустрії й меломанів, а робитиме матеріали, які розширюють кордони музичного простору. Наприклад, квоти. Це проблема й мови, й молодих невизнаних (не лише музикантів). Десь тут сховані дуже важливі нерви, по яких ми битимемо в 2017 році. Ми вже запланували декілька проектів. Вони пов’язані з присутністю музики та її значенням у повсякденні, соціальному й політичному житті.

Із того, що не «пішло»: в нас була рубрика «Гримерка» — ми діставали райдери музикантів і розповідали, що вони їдять, на чому їздять під час концертних турів і так далі. Не користується попитом, більше не робитимемо. Те ж стосується рубрики «Репост». Упродовж тижня ми збирали по соцмережах вислови про музику й робили дайджест. Не треба людям цього. Напевно, тому що пости в соцмережах живуть півдня — день. У нас ідей багато, тому відкинути непопулярну рубрику й запустити нову легко.

Із того, що спробували й «пішло»: рубрика Happy birthday. Вибираємо іменинника, який народився цього тижня — і його вітає близький друг чи знайомий. Не очікував, чесно кажучи, такої цікавості. У нас тексти цієї рубрики набирали по 3000 переглядів, що для молодого видання цілком нормально. Також нашим читачам сподобалася рубрика «Про що ця пісня» — ми перекладаємо чиюсь англомовну пісню українською або російською.

Тішить тенденція відвідуваності сайту. У листопаді було приблизно 3000 унікальних відвідувачів на добу. У грудні ми перестрибнули цю планку й тепер маємо близько 4500. Правду кажучи, очікував більшого. Думаю, це пов’язано з інтеграцією в «карабасівські» майданчики в соцмережах. Karabas планував нам віддати ці сторінки з 250 тисячами підписників. Але й у них є свої інфоприводи, тож наразі міксуємо їхню й нашу інформацію. Через це не маємо своєї самостійної сторінки, яка презентувала би лише журнал. Думаю, з часом ці майданчики будуть нашими.

Realist, чотири місяці

Розповідає головний редактор і співзасновник Сергій Лямець:

— Орієнтуємося на середній клас, аудиторію, не охоплену наявними ЗМІ. Експериментуємо. Беремо тему, наша соціологія каже: має вистрілити. Пропрацьовуємо. А тема не вистрілює. Перелаштовуємося. Бувають приємні моменти, бувають ні. Із двома редакторами попрощалися. Неприємно, але з погляду розвитку видання це потрібно. Із Яною Сєдовою ми розійшлися виключно в робочих питаннях. Діма Слинько теж профі, але в нього виходив Life для 35+, ми націлювалися на 18+. Це той випадок, коли пробували й не вийшло. Тож ми розвернулися на 180 градусів, до нас прийшли на роботу молоді журналісти, які розуміють аудиторію 18+.

Найкраще наша аудиторія все ж сприймає матеріали, які стосуються її «я». «Приватбанк» націоналізують, читачів одразу цікавить: «Де мої гроші?». Маніфестації по «Михайлівському», курс валют, злочинність на вулицях — та сама історія. Дуже добре заходять на відео- та інтерактивні формати. Звичайна графіка вже не працює.

У нас були підбірки по секс-шопах і серія матеріалів по проституції. Ми намагалися «зайти» в ці теми, але не робити їх «брудними». Ми свідомо не йшли у весь цей треш про проституцію з відео, як вони «працюють». Хотіли показати це як потужне явище, яке заслуговує на увагу. Те саме стосується «груп смерті». Тому продовжимо ці теми розвивати.

Ми ще не розвернулися. Чотири місяці ставали на ноги. Спершу поставили собі завдання не за кількістю, а за якістю увійти до цього часу в когорту топ-ЗМІ, які займаються «нашими» темами. Органічно ми ще не доросли до «Української правди», наприклад. Взяли з журналістами себе за чуба й «туди» (вгору. — Авт.) натягнули. Але у проміжку вийшла пустка, яку треба терміново закривати. Тому з’явилося багато рерайтів і дірка, якої ми ще не можемо закрити фізично.

Але все це мине. Механізми вже налагодили. Коли почнемо їх фізично відпрацьовувати, вистрілюватимемо по декілька разів на день. Битимемо в теми на кшталт «Приватбанку» чи підкупу депутатів. Також ми налагодили візуалку й просування контенту. Думаю, ми вистрілимо на 7-8-й місяць існування проекту. Я ніколи не починав майданчика з нуля, це було пекло!

Ukraїner, шість місяців

Розповідає засновник Богдан Логвиненко:

— За цей час сталися речі, які перевершили наші очікування. Перед запуском наша команда складалася з декількох людей, була тривога, що на них проект і триматиметься. А взяло участь близько 50 осіб: волонтери, журналісти, які допомагали з розшифровкою текстів і монтажем. Ми зрозуміли, що робимо потрібну справу. Адже наш проект не є прибутковим і не має такого на меті. Нас підтримують партнери, які розуміють мету проекту.

Навіть перші тексти викликали такий резонанс, якого ми не чекали. Кожен текст читає в середньому 15–20 тисяч людей, а сторінка Ukraїner уже доступна п’ятьма мовами: українською, польською, англійською, німецькою й російською.

Ми вже встигли від’їздити три експедиції: були на Закарпатті, Приазов’ї та Полтавщині. Наразі обробляємо інформацію: монтуємо, пишемо, видаємо нові відео й тексти. Узимку в нас перерва, бо складніше пересуватися й не такою мальовничою виглядає Україна (сміється. — Авт.).

Коли ми стартували в липні, зробили анонс, що за 18 місяців проїдемо 14 історичних регіонів України. Зрозуміли, що не зможемо фізично цього зробити. Тому розтягли експедицію в часі, щоби зібрати більше історій та репортажів. Бо, наприклад, із Закарпаття ми планували п'ять репортажів, а вийшло п'ятнадцять — утричі більше. Не встигаємо опрацьовувати матеріал.

Під час першої експедиції ми планували випускати лише матеріали. Та коли повернулися, побачили, що назнімали стільки відео, що можемо паралельно робити ще щось. Тож ми просто зробили нарізку того, що не увійшло в головні матеріали. А вже в другій-третій експедиціях ми готувалися й до відеоблогу на нашому Youtube-каналі про те, як ми подорожуємо.

На 2017 рік ми запланували шість експедицій: Карпати, Буковина, Поділля, Бессарабія, Причорномор’я й Таврія.

«Голос Донбасу», шість місяців

Розповідає Юрій Томаченко, заступник виконавчого директора (з питань радіомовлення) філії НТКУ «Донецька регіональна дирекція»:

— Ми запустили низку тематичних програм, політичний, економічний блоки, культурологічну програму. Найпопулярнішими є соціально-економічні теми: соцвиплати, економіка регіону, успішні бізнес-проекти, які реалізували або переселенці, або місцеві жителі на теренах Донеччини. І соціальні питання: захист населення, допомога переселенцям, благодійні проекти. Цікавляться відновленням Донбасу, коли ми запрошуємо гостей, які розповідають про нові ініціативи, точкові проекти по відбудові Донбасу.

В інформаційних програмах аудиторії найцікавіше слухати локальні новини: про своє місто, село, вулицю. У нас є програма «Донеччина сьогодні», де ми розповідаємо про локальні події: менше політики, більше життя.

Від жодного проекту ми не відмовлялися, але відчули, що доволі складно нашим слухачам пояснювати геополітику, перебіг реформ в Україні. Ми не відмовляємося від цих тем, а шукаємо способи розбити їх на менші шматочки і простими словами пояснити точково: і щоб зацікавити, і щоби слухачі зрозуміли, що відбувається.

Є сім міст: Лисичанськ, Донецьк, Маріуполь, Краматорськ, Слов’янськ, Авдіївка, Мар’їнка, Волноваха. Ми відчуваємо нарощення аудиторії, бо і кількість передавачів поступово зростала. Люди звикають до того, що ми є.

Наступного року плануємо збільшувати обсяги власного виробництва. Хотіли би вдосконалити й розширити свої інформаційні програми. Хочемо зробити проекти про незвичних, виняткових людей, які мають ідеї, історії або подолали складні життєві обставини і можуть стати прикладом для інших.

Old Fashioned Radio, дев'ять місяців

Розповідає гендиректор радіо Віктор Савків:

— Ми зробили ставку на нішеві музичні вподобання й тематичні розмовні програми. І не прогадали. Якщо запитати київських прихильників джазу, в чому успіх Old Fashioned Radio, вони скажуть: у музичному потоці Jazz & Bluese, створеному за участі Олексія Когана та Артура Ямпольського. Якщо те саме запитати в арт-спільноти, їхньою відповіддю буде: в тому, що це радіо — органічне продовження галереї сучасного мистецтва Vozdvizhenka Arts House. Бармени скажуть, що успіх — у назві, тусовщики — причина в каналі Show & Music, де триває вічна вечірка. Нещодавно ми запустили новий потік — Old Fashioned Rock. Його слухачі скажуть, що успіх приніс саме цей крок. Я ж вважаю, що наш успіх у тому, що кожна з цих спільнот вважає Old Fashioned Radio своїм.

Також ми запустили партнерський проект із Nostalgie 99 FM, наступного року плануємо створювати їх більше.

Не спрацювало наше помилкове прагнення застосовувати FM-прийоми в онлайн-мовленні. Як тільки ми це зрозуміли, відмовилися від непотрібних повторів в ефірі. Відмовилися від нав’язаних стандартів хронометражу та інших особливостей FM-мовлення, які втрачають сенс в онлайні.

У мережі, безумовно, більше свободи, але вона закінчується там, де починаються наші високі вимоги до себе й до якості продукту. В цьому ще одна складність: у частини ведучих, яких ми залучали до спільних проектів, було помилкове враження, мовляв, якщо це онлайн, критерії до продукту нижчі, ніж у традиційних медіа. Але ми намагаємося зайти на ринок одразу з якісним продуктом, який і нині доводимо до високого, на мою думку, рівня.

У 2017 році продовжуватимемо занурюватися в сучасну українську культуру, запускати нові розмові шоу й потік виключно сучасної української музики — нішевої, але якісної.

Також хочемо на базі Old Fashioned Radio відкрити школу радіоведучих, у нас усе для цього є: технічна й професійна база та, що не менш важливо, потреба. Ми прагнемо високої якості і професіоналів у своїх сферах, готових ділитися своїм унікальним досвідом в ефірі. Ми їх озброїмо ще й потрібними радійними навичками.

«Армія FM», дев'ять місяців

Розповідає продюсерка радіо Яна Холодна:

— За цей час ми практично покрили зону розмежування своїм мовленням, це тринадцять міст. Невеличкою нашою перемогою є те, що ми добиваємо сигналом у Луганськ і Донецьк. Принаймні, нам звідти пишуть. Ми не відходимо від початкової концепції — 70 % музики й 30 % розмовних програм. Запустили низку проектів, маємо по них добрий фідбек. Наприклад, «Ветеран-Бізнес». Цю передачу веде ветеран, який відкрив у Києві свою піцерію. Запрошуємо туди людей, які відкрили власну справу після повернення з АТО. Добре йде «Мінбрест», гумористичне шоу з Мартіном Брестом, у якому обговорюються військові теми. Запустили проект «Сектор Л», у якому говоримо про літературу, яку пишуть ветерани АТО. Запрошуємо їх, стимулюємо тих, хто може писати, створювати книжки. Запустили топ-сороківку українсько-європейської музики щоп’ятниці.

Найкраще працює музика, її слухають. Ми не намагаємося набивати ефір великою кількістю інформації. Ми мовимо для військових, їм потрібно відпочивати від війни. Приємна несподіванка — нас слухають цивільні, ми отримуємо відгуки. Постійно пишуть нам із Бахмута. Таксисти в Краматорську й Бахмуті нас слухають, у Маріуполі теж.

Не пішов проект «Пульс Донбасу» — про соціальне життя в зоні АТО й на окупованих територіях, запрошення в ефір переселенців. Це був експеримент. Ми розраховували, що цей проект буде для цивільного населення. Вийшов один ефір, не сподобався нашим слухачам, і ми від нього відмовилися.

У 2017 році плануємо нарешті отримати ліцензію! (Сміється.) Плануємо нові проекти, але розкажу, коли ми їх запустимо

Lustrum, десять місяців

Розповідає співзасновниця Дарина Шевченко:

— Своє видання — як своя дитина. Твоє завдання — розвивати її, а її завдання — виховувати в тобі відповідальність. Ми працюємо, до досконалості поки далеко. У нас часто проблеми з плануванням, бувають дні, коли ми «несподівано» розуміємо, що нам нічого ставити. Або ставимо невчасно. Або минає тиждень — а в нас лише один новий текст.

Нам це дуже болить, але нас тільки двоє і фрілансери, на яких не дуже надавиш за порушення дедлайну. Окрім того, в нас ще є основна робота. Плюс купа планів, які відкладаємо з дня на день, бо не вистачає рук. Наприклад, доробити щось на сайті, пофіксити якийсь баг або спробувати щось нове.

Зате потихеееньку, але росте наша аудиторія. Усе більше текстів добре заходять. Нас передруковують і навіть питають нашого дозволу! Коли ми запостили оголошення про пошук авторів — отримали купу листів (на які, щоправда, не встигаємо відповідати), а це означає, що колеги про нас знають і читають, їм цікаві формати, в яких ми працюємо. Аудиторія росте повільно, але якісно.

Самі наші формати (списки, підбірки, пояснювалки) для нас так само нові й дуже цікаві. Цього року був наш перший краудфандинг — ми зібрали бюджет на базовий контент на найближчі півроку. Це власне перший бюджет Lustrum. До того все — наші особисті гроші.

Наступного року хочемо наростити стабільну аудиторію і, можливо, продати першу нативну рекламу. Готові вчитися й експериментувати :) Плюс хочеться собі в помічники когось постійного, щоб була змога планувати ефективніше, щоби був хтось, хто підстрахує. Нам якийсь час так допомагала Христя Мельник, і втрьох працювалося простіше, звісно. Бо троє — це вже команда. Хоча, як показала практика, — двоє теж :)

Також плануємо подаватися на гранти й робити цікаві контентні проекти. Взагалі вважаю, що за проектною журналістикою майбутнє, в рамках контентних проектів набагато краще відпрацьовуються теми й копається набагато глибше. Ну й ми авантюристи, тому наш найбільший план на наступний рік — не проґавити жодного шансу для Lustrum :)

«Детектор медіа», майже одинадцять місяців

Розповідає засновниця, шеф-редакторка Наталія Лигачова:

Наша команда в жовтні 2015-го залишила портал «Телекритика», створений мною ще 2001 року. А вже 8 лютого 2016-го ми запустили «Детектор медіа». Найважчим виявилися навіть не стислі сроки, в які нам треба було створити новий портал. Головним було зробити вибір: робити щось принципово інше, ніж була «Телекритика», або продовжити обраний 15 років тому напрям. Обидва варіанти розвитку мали свої «за» та «проти», й у команді були прихильники та опоненти кожного з них. Тож вибір був за мною.

Утім, чесно кажучи, я не дуже вагалася: в найважливіші часи вибору завжди покладаюся на власне підсвідоме відчуття, «чуйку», як то кажуть. Так було й коли ми, після майже року вагань та потім перемовин, вирішили таки піти з групи «плюси», не зважаючи на втрату бренду. 

Так було й із «Детектором». Щось мені підказувало, що треба створити нову-стару «Телекритику» знову, тільки під іншою назвою. Команду ж переконати допоміг простий хід: ми сіли й почали думати, від яких тем, проектів ми готові відмовитися. Адже «Телекритика» була не просто проектом «про медіа», вона охоплювала «все про медіа». Тобто щось принципово нове передбачало апріорі й відмову від чогось, а не лише, наприклад, зміну акцентів, способу подачі матеріалу. Думали-думали, й  наважилися відмовитися лише від одного: теми художнього кіно. Таким чином, ми всі зрозуміли, що нікуди не дітися від продовження формату «все про медіа».

Ну й другий складний вибір стосувався дизайну нового проекту, адже концепція розвитку й дизайн — це 100%-во пов’язані речі. Не розповідатиму довго, як усе відбувалося, та саме я, знову-таки, наполягла на збереженні «класичного» дизайну, який, на мій погляд, більше відповідає формату інформаційно, проектно й тематично дуже насиченого проекту, аніж популярна нині на сайтах відмова від розподілу текстів на новини, статті тощо. Ну й також я враховувала консервативність нашого головного читача — медійників, яким за браком часу треба дуже швидко зрозуміти, що саме почитати на сайті. Наш читач читає нас насамперед на роботі — тож довго роздивлятися лонгріди, картинки, мандрувати сайтом у пошуку «свого» тексту йому ніколи.

Вважаю, що вибір ми зробили абсолютно правильний. Чесно кажучи, ми самі не очікували, що так швидко розрутимо новий проект, усе ж таки 15 років «Телекритики» — щось та значать! Тим більше, що в «Детектора» немає свого медіатаблоїда, на відміну від «Дусі» на «ТК», яка свого часу й приносила там найбільше читачів.

Але вже за кілька місяців ми обігнали «Телекритику» (разом із «Дусею») за відвідуваністю. За результатами 2016-го ми теж попередеру, й думаю, що продовжимо в тому ж дусі. Як позитив я сприймаю й те, що поява «Детектора медіа» призвела до «м’якої спеціалізації» кожного із сайтів про медіа, які існують у цій дещо перегрітій в Україні ніші.

На 2017 рік у нас багато планів, та головним своїм завданням бачимо нарощування впливості «Детектора» на процеси медійного ринку, на рішення органів влади. Нам є чим пишатися в цьому плані і в 2016 році, а в 2017-му будемо йти на рекорд :)

 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2034
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 Develop
Andrey Chulkov
Develop