Німецькі журналісти поділилися враженнями від перегляду альманаху «Україно, Goodbye!». Про це йдеться в прес-релізі Українського кіноклубу Берліну.

Клубний показ відбувся 22 серпня.

«Показ супроводжувався жвавою дискусією з продюсером альманаху, Володимиром Тихим. Зокрема, під час дискусії говорили про те, наскільки впливає показ подібних фільмів на бажання німців дізнатися про Україну більше», - зазначають організатори клубу.

Таміна Кучер, німецька журналістка та членкиня організації n-ost, яка об'єднує журналістів, зацікавлених у східноєвропейський тематиці, так описала своє враження від фільмів: «Режисери цього альманаху мають всі різний стиль, і всі розповідають свою історію на свій манер. Але одне є у них спільним: ніхто не показує глядачеві «золоті лани», також вони не показують жодних кліше. На мою думку, вони зовсім не розповідають просту істину a la «в Україні все погано». Їхні історії відбуваються в Україні, але не це вирішальне. Вирішальним є те, що фільми з подібним підгрунтям пробиваються до рівня універсальних цінностей та проблем. Вони показують Україну, як країну кіно, з якою потрібно рахуватися. В цьому розумінні проект є навіть найкращою рекламою, яку тільки можливо було б зробити для України.»

Себастіан Заам, журналіст (ARTE, Deutsche Welle, EuroNews, 3sat, ZDF, Der Tagesspiegel) та режисер погодився в своєму коментарі, що ці фільми роблять Украну цікавою для німецького глядача: «Під час дискусії від когось з присутніх українців була висловлена думка, що ці фільми кидають на Україну «погане світло». Але в дійсності все в багатьох випадках навпаки. Через те, що фільми опікуються тіньовими сторонами українського суспісльства, вони будять у глядачеві зацікавленість у цій - для багатьох німців ще зовсім невідомій - країні. Ці фільми підкупають своєю неочікуваною легкістю, частково своїм гумором, та при цьому також і через любов до деталей та «не косметичності» при описі українського повсякдення. Це країна, з якою після цих фільмів дійсно хочеться познайомитись. З бабусі, яка продає наркотики, трохи розгубленого мисливця з села до жінки, яка так опікується появою нового холодильника. Якщо люди тільки веселі, то у них просто немає жодних цікавих історій».

В дискусії після фільму звучала також думка, що у фільмах альманаху «Україно, Goodbye!» йдеться про процес прощання з країною, яку українці воліли би залишити в минулому. «Критичне осмислення реальності  власної країни є невід'ємною частиною цього прощання. Адже без осмислення реальності, того, що в ній відбувається - в нову країну не вступиш» - вважає координатор Українського Кіноклубу в Берліні, Олександра Бінерт.

«Детектор медіа»