Моє критичне зауваження на адресу Президента України, що міститься у статті, як і мій публічний лист на його ім»я з проханням відзначити діяльність Джеймса Мейса задля української справи Орденом князя Ярослава Мудрого (див. Президентові України Віктору Ющенку, пані Катерині Ющенко ... З повагою. Аркадій СИДОРУК,. член Ради Асоціації дослідників голодоморів в Україні. ... www.umoloda.kiev.ua/number/550/265/19928/ - 26k - Сохранено в кэше - Похожие страницы) не мають жодного стосунку до Вашого витвору. Я взагалі не бачу теми для дискусії з Вами з професійного, інтелектуального чи морального поглядів. Ваш, з дозволу сказати, фільм засвідчує: Ви так і не збагнули ані масштабів особистості Джеймса Мейса, ані трагедії його життя. А Ваші безпорадні ремарки як за змістом, так і за формою свідчать тільки про те, що Вам байдужа Україна, яка стала для Джеймса прибраною Батьківщиною. В них немає нічого, крім самозакоханості на найпримітивнішому рівні. Ви надто непрофесійні і, на моє глибоке переконання, не мали жодного морального права братися за створення фільму про великого «американця», який став українцем».

Большое спасибо за Ваш труд! Исренне благодарна!
Ибо те 75% украинцев, которые не смотрели наш фильм, после Вашей статьи, посмотрят его обязательно! Чтобы составить свое мнение. И повлиять на него уже не сможете ни Вы, ни я...
Что касается "написанного пером"...
"Перша... Другий... Третя..." По-меньшей мере, это - не этично по отношению к женщинам! И впредь - портудитесь узнать правильное написание фамилий людей, которых упоминаете.

Юрий Щербак, о профессиях которого Вы расписали так подробно, возможно и не нуждается в моей защите, но фраза про "землю обетованную" - это аллегория, образ той земли, которую сознательно выбрал для себя Джеймс Мейс. Боюсь он и сам понимал, что этот шаг не простой и легких путей не будет. Но факт остается фактом! Украина - это выбор Джеймса и Юрий Щербак всего лишь это подчеркнул!
Ну и напоследок... Не вижу смысла в трех страницах Вашей статьи, когда главное заложено в первых строчках "я добивался ордена..." ( и подтекст - "а меня в фильме нет...")
Желаю Вам всего хорошего, а фильму того будущего, которое Вы ему пророчите!

Менів соромно, що таку тему на першому дали робити відверто байдужій людині. Соромно, бо менеджери першого національного навіть не володіють уявленням: хто і на що здатен.

Мейсон был банальным писакой на заказ. Просто ему заказали тему на ее политическом исходе (закат холодной войны и развал СССР). Далее американскому Госдепу ни к чему было тратиться на этот миф о "десятках миллионов съеденных". ЦК КПУ и сам принял соответствующее постановление, где на основании документов признал факт голода и его масштабы. Мейсон остался не у дел. Поехал в Украину с надеждой, что сдесь пристоится как и масса других проходимцев из Запада.

А по-моему, трагизм ситуации в том, что мы не только не способны объективно рассказать миру о себе и о "черных" страницах своей истории, мы даже не способны должным образом отметить подвижнический труд тех иностранцев, что взваливают на свои плечи эту миссию. Мы ленивы, нелюбопытны и в основной своей массе - неблагодарны.

Я б додала, що за кадром залишилася не лише драма Джеймса, пов’язана з тим, що він повернув українцям пам’ять та значення. За кадром залишилася і його світоглядна властивість почуватися щасливим. Джеймс запропонував Україні любов (/комунікацію) як спільну подорож, де ОБИДВА партнери відкриті до радикальних змін, щоб стати щасливішими. І це, мабуть, ключове питання в усіх наших дискусіях довкола Джеймса Мейса – чи МИ змінилися? Чи розправили свої плечі? Чи навчилися вдаватися до аргументу „Ми, народ...” з тією ж інтонацією і в тому же значенні, як робив це Джеймс, коли говорив: “We the People...”?

Дійсно, ця дискусія не для Джеймса Мейса, вона -- для нас самих. Дари померлим -- найчистіші з вчинків, на які ми здатні, бо вони односторонні, нас за них не віддячать. Фільм не дав контакту з Мейсом не лише через брак документального відео. Не допоможуть жодні фантазми (не хочу казати фантоми) Джеймса, якщо не ставити за завдання зробити цей контакт естетичним -- у бесіді з тими, хто вже не з нами, ми самі маємо давати чесні відповіді на питання, які самі ж і ставимо. Це так само інтимно, як і у розмові з собою. Автори фільму цих питань не поставили, бо -- як влучно обгрунтував це Аркадій Федорович у статті -- не збагнули, до якого храму наблизилися, а принагідно зайшовши туди зі своєю свічкою, не знали куди (і за що) її поставити.

Шановний пане Миколо! За великим рахунком Ви праві. Та ніхто не давав нікому права оббріхувати страдницьке життя Джеймса Мейса. Дуже важливо й інше: у нашому деморалізованому суспільстві люди повинні знати, що на цій грішній землі жили й праведники.

А мені здається, що це вже немає значення, це все марнославство. Такі люди, як Джеймс Мейс спочиватимуть між праведниками. Спокій їх душі і вічна память.

Ще одна проблема, яку добре видно у цьому фільмі - відсутність в Україні відеоархівних матеріялів. Пішла людина і ніц - немає нічого в архівах про неї, хіба у приватних. Ганьба. У світі бережуть відео, а у нас нищать. Не знайти зараз відео про те, як ми жили 12-15-18 років тому в Україні. У Росії на ТБ більшість матеріялу вціліла, а у нас ніц. Просто нуль. Навіть телеканали демонструють ті самі кадри, коли треба Кравчука чи Кучму показати на початку 90-х.

Пане Аркадію, дякую за чесну оцінку бездарного фільму про Джеймса. Знав Д.Мейса по праці у "Дні". І маю сказати: то була справді унікально чесна людина, безпафосна, із дуже важкою долею. Вічна пам'ять подвижнику. якого так досі й не знає Україна. Навіть "зліпили" стрічку не з того, "що було", а так, поспіхом змонтували. І вийшла профанація. Як із акцією "Свічка у вікні" (це насправді дуже особисте, і не треба "з гори" скидати директиви). А товаришу комуністу Дибенко - вічна ганьба.