Опитування
/
Результати

Що, на Вашу думку, потрібно зробити на порталі «Детектор медіа» першим кроком, щоб портал став для Вас кращим?

Мені все подобається
Поліпшити якість подачі інформації
Збільшити інформаційне охоплення
Поліпшити дизайн порталу
Поліпшити сервіси порталу
Додати нові сервіси
Свій варіант

Що, на Вашу думку, потрібно зробити на порталі «Детектор медіа» першим кроком, щоб портал став для Вас кращим?

Мені все подобається
24.6% (86)
 
Поліпшити якість подачі інформації
19.1% (67)
 
Збільшити інформаційне охоплення
19.4% (68)
 
Поліпшити дизайн порталу
14.9% (52)
 
Поліпшити сервіси порталу
1.4% (5)
 
Додати нові сервіси
5.1% (18)
 
Свій варіант
15.4% (54)
 
Загалом відповідей: 350
13:50
Понеділок, 13 Березня 2017

Не ретранслюймо російських пропагандистських міфів!

Ведучий 5-го каналу підмінив факт фейком.
Не ретранслюймо російських пропагандистських міфів!
Не ретранслюймо російських пропагандистських міфів!

«Сюрприз» прийшов звідти, звідки його найменше чекали. Ведучий 5-го каналу Віталій Гайдукевич висловив таку переконаність (хочеться вірити, що він справді так вважає, а не цілеспрямовано маніпулює історичними фактами): «Років двадцять тому, ну, скажімо, Латвія запровадила статус негромадянина. Не визнаєш факту, що СРСР — це окупація, не знаєш мови країни, в якій живеш, не знаєш історії країни, в якій живеш — не громадянин і не маєш права голосувати на виборах».

Як можна розуміти ці слова? Можна прослуховувати й перечитувати ці слова ведучого двічі, тричі, скільки завгодно — та хоч до посиніння, але знайти в них якийсь інший зміст, якесь інше тлумачення не вдається. Віталій Гайдукевич прямим текстом запропонував аудиторії повірити, нібито в Латвії людей було позбавлено виборчого права через їхні переконання («не визнаєш факту, що СРСР — це окупація…»). «Та там же фашизм!» — тільки й залишалося вигукнути ошелешеній аудиторії. Цілком в унісон із чималою кількістю російських обивателів, саме в цьому й переконаних. Адже Латвія в російській пропаганді завжди посідала особливе місце — в російських пропагандистських опусах вона завжди, ті самі «вже років двадцять», стояла поруч із Україною як буцімто приклад «відродження фашизму».

І коріння особливого ставлення роспропаганди до Латвії не треба довго шукати. І в Російській імперії, й у Радянському Союзі Рига посідала дуже помітне місце. Рига залишила помітний спадок у російській історії та культурі. На враження вашого автора, отримані ще 1980-х років, з усіх трьох прибалтійських країн Латвія була, коли можна так висловитися, «найменш екзотичною», найбільше схожою на Росію чимось невловимим — організацією міського середовища, побутово-культурними особливостями. Серед трьох прибалтійських країн Латвія була найтісніше пов'язана з Росією й економічно, й транспортно, й культурно, й ментально. «Украина — моя кухня, здесь я ем; отдыхаю я в Прибалтике — гостиной», — ця фраза з пісні такого собі Розенбаума мала на увазі передусім латвійську Юрмалу. Тож утрату Латвії, й зокрема Риги, росіяни сприйняли значно більш болісно, ніж утрату Вільнюса або Таллінна. Чимало росіян вважали Ригу за «наше», «споконвічно російське» місто й плекали до неї не лише абстрактно-геополітичні, а й особисті почуття як до чогось невід'ємного, такого, що належить Росії раз і назавжди.

Тобто йдеться про варіант того самого, що так трагічно впливає на ставлення росіян до України. Зрештою, можна проводити й інші паралелі у ставленні Росії та її пропаганди до обох країн. Що ж до «запровадження статусу негромадянина» в Латвії, то російська пропаганда змальовувала це як абсолютно неправовий, волюнтаристський акт, який буцімто порушує основоположні права людини. Саме цю ідею російська пропаганда намагалася поширити у світі, зокрема в Європі. Саме за допомогою цієї тези Росія намагалася перешкодити вступу Латвії до НАТО та ЄС. Й саме так — як геть волюнтаристський, але дуже корисний крок — подав цей факт Гайдукевич: мовляв, що таке якісь права людини, коли тут ворог під кожним кущем?!

А як воно було насправді? 1991 року, унезалежнившись від СРСР, Латвія юридично потлумачила й оформила це як звільнення від окупації й відновлення (не заснування, а відновлення!) незалежної Латвійської Республіки, загарбаної СРСР 1940 року. Тобто новопостала Латвійська Республіка з юридичного погляду була не правонаступницею й не спадкоємицею тієї Латвійської Республіки, що існувала до 1940 року, а нею самою, тією самою Латвійською Республікою, чия правосуб'єктність не переривалася. І це було абсолютно раціонально: якщо радянська окупація була незаконною, то й юридичне існування незалежної Латвії, з погляду права, ніколи не припинялося.

Відповідним чином було юридично розв'язано й проблему громадянства. Люди, що були громадянами незалежної Латвії до 1940 року, були поновлені у своєму громадянстві. Прямі нащадки громадян Латвії до 1940 року, які, якби не окупація, автоматично стали би громадянами, автоматично ними й стали. Усі решта для отримання громадянства мусили пройти процедуру натуралізації — от саме ця процедура й містила тести на знання мови та історії. Що ж до спеціального статусу негромадянина Латвії, то його справді було запроваджено — задля того, щоби люди, які постійно живуть у країні ще з радянських часів, але не мають права на автоматичне отримання громадянства й не пройшли процедуру натуралізації, мали більший обсяг прав, аніж звичайні особи без громадянства. Щоби вони мали практично всі ті права, що й громадяни, окрім деяких політичних. Цей статус і досі неоднозначно сприймають як у самій Латвії, так і в Європі.

Усе це от до чого: отримання або неотримання постійним жителем Латвії громадянства не мало жодного стосунку до його політичних поглядів та вподобань. Точніше, мало — але виключно на статистичному рівні: серед колишніх громадян «старої» Латвії та їхніх прямих нащадків прихильників незалежності було й справді набагато більше, ніж серед тих, хто переселився до країни за радянських часів. Але жодного юридичного оформлення в цієї статистики не було: чимало керівників компартії, зокрема й найодіозніших, громадянство отримали, тоді як чимало активістів Народного фронту (громадянський рух за відновлення незалежності другої половини 1980-х років) — ні.

Віталій Гайдукевич, таким чином, не просто перекрутив факт нещодавньої історії — він підмінив факт фейком. «Патріотичні» фейки часів АТО — це взагалі болюча тема: навіть якщо не зважати, що фейки — це взагалі дуже недобра річ, як на моє суб'єктивне переконання, вони ще й не допомагають, а тільки шкодять.

Але небезпека в даному разі — в іншому. Свого часу російська пропаганда доклала гігантських зусиль, аби втовкмачити, буцімто Латвія позбавляла людей громадянства чи то за етнічним чинником, чи то за чинником політичних переконань. Українські ЗМІ цієї зловмисної брехні тоді, по гарячих слідах не спростовували: одні з них, орієнтовані на Росію, її залюбки ретранслювали, інші, «патріотичні», здебільшого теж ретранслювали, тільки схвалювали, а не засуджували цю буцімто латвійську практику. Тож помилкова впевненість у тому, що Латвія нібито надавала громадянство не за принципами права, а за чинником політичної лояльності, міцно засіла у свідомості більшості українців.

Цей створений російською пропагандою міф — це один із фундаментів усієї брехні, яку ця пропаганда накручувала надалі. Він і досі — один із фундаментів міфологізованої й стереотипізованої свідомості всіх homo postsovieticus. І допоки свідомість багатьох, навіть патріотично налаштованих українців буде зараженою російськими пропагандистськими фейками, навіть у своєму прагненні порвати з колоніальним минулим Україна залишатиметься такою собі «Росією навпаки», «Росією навиворіт», «Росією від протилежного». А давно вже час, щоб Україна стала просто «не Росією».

Фото: скріншот з YouTube-каналу 5 каналу

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
799
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop