20 лютого міжнародна організація SIPRI (Stockholm international peace research institute), що займається дослідженнями у сфері глобальної безпеки, опублікувала свій щорічний звіт про тенденції з продажу зброї. Україна в ньому згадується кілька разів. Зокрема, там зазначено, що Росія поставляє бойовикам на Донбасі зброю, що Україна — дев’ятий найбільший експортер зброї у світі і що за рік прибутки від поставок зброї з України в Росію зросли на 72 % і склали 169 мільйонів доларів.

Останню «новину» журналісти почали поширювати особливо активно, не розбираючись, що це насправді означає. Видання «Вєсті» написало: «SIPRI: При Порошенко Украина продала России военной продукции больше, чем при Януковиче», видання «Главком»: «Україна нарощує продаж військової продукції в Росію», сайт «УНА-УНСО»: «Порошенко продає в Росію не лише цукерки... А й зброю!», «Фокус»: «За прошлый год больше всего продукции военного назначения Украина продала в Россию». Аналогічні заголовки можна було побачити на сайтах «Кореспондент», «Мінпром», «Завтра», Newsy, «ДНР.su», Novorossіia.ua та інших. Навіть Lb.ua, УНІАН та 24 канал розмістили подібні новини.

Щоправда, нічого Україна не продавала. Так, щонайменше, стверджують в «Укроборонпромі» та «Мотор Січі», яку деякі ЗМІ назвали найбільшим актуальним поставником комплектуючих у Росію. Проблема полягає у формулі, за якою SIPRI розраховує експорт. Організація, зокрема, роз’яснила її в офіційній відповіді журналісту Олексію Бобровникову: «SIPRI counts as delivery year when the equipment is actually delivered to the armed forces. For the engines that is when the aircraft and ships are finished by the Russian producer and handed over to the Russian armed forces». Себто, роком доставки вважається той рік, коли комплектуючі потрапляють до збройних сил. І якщо це стосується, наприклад, двигунів для літака, то роком доставки буде той рік, коли літак добудують і він надійде на озброєння. Отже, як і стверджують в «Укроборонпромі», Україна перестала поставляти комплектуючі з середини 2014 року. Але зброя, створена на їх основі, потрапила в армію РФ лише в 2016 році.

Аналогічні застереження можемо знайти й на сайті SIPRI в розділі торгівлі зброєю (для цього необхідно ввести «Із України в Росію, 2014–2016 рік): «But engines probably all delivered to Russian producer of aircraft before Ukraine stopped exports to Russia in 2014 or produced in Russia from 2015» («Але двигуни, ймовірно, були доставлені в Росію до того, як Україна зупинила експорт у Росію в 2014 році, або вироблялися в Росії з 2015 року»).

Тож, «за Порошенка» Україна не продавала в Росію більше зброї, ніж за Януковича, бо Петро Олексійович став Президентом 7 червня 2014 року, а зброєю з Росією ми перестали торгувати вже 27 серпня того ж року. Більшість поставок було здійснено до його адміністрації. Також Україна не «нарощує» продажів зброї в Росію, бо жодної динаміки не існує взагалі. І минулого року Україна не «продала найбільше зброї в Росію», це Росія закінчила виробництво найбільшої кількості зброї з використанням закуплених до 2014 року українських комплектуючих.

Проте більшість зі вказаних сайтів так і не подали власних роз’яснень чи хоча би спростування від «Укроборонпрому». Наприклад, заяв організації немає на сайті «Вєстєй», що нам обіцяли пояснити в телефонному режимі найближчим часом. Видання «Главком» спростування опублікувало, щоправда, з підозріло суб’єктивним заголовком: «Україна нарощує продаж військової продукції в Росію: в “Укроборонпромі” божаться, що це не вони». Автор матеріалу Віталій Єрмаков пояснює: «На момент публікації ми виходили з тих даних, які були на сайті SIPRI. У методології інституту нічого не сказано про особливості підрахунків. Нам нічого невідомо про пояснення SIPRI [...] Оприлюднену нами інформацію вважаємо коректною. Всі дані подані з посиланням не першоджерело». Ігор Соловей, керівник міжнародного відділу порталу Lb.ua, аргументував публікацію оригінальної новини так: «Дана публікація на Lb.ua — не оригінальний матеріал, а саме передрук з іншого шановного видання. Про це свідчить відсутність плашки Lb.ua перед заголовком новини, а також пряме гіперпосилання в самому тексті. Передруковуючи в шаленому потоці новин цей матеріал з іншого видання (яке подавало цю інформацію як власний ексклюзив), наші редактори, скоріш за все, покладались на його авторитет і професійність».

Також не зрозуміло, чому жоден зі вказаних порталів самостійно не звернувся до SIPRI, «Укроборонпрому», «Мотор Січі» з проханням пояснити чи прокоментувати, здавалося б, сенсаційну новину. Замість цього журналісти заполонили медіапростір фейками, яких можна було б уникнути за допомогою одного дзвінка. Якщо журналісти, звісно, не публікували неперевіреної інформації свідомо. Ігор Соловей вважає, що засилля подібних матеріалів, зокрема на проросійсько налаштованих сайтах, свідчить про свідомі маніпуляції: «Мета такої маніпуляції очевидна: 1) підставити Україну перед міжнародними партнерами (послати їм сигнал, мовляв, “тимчасом як Захід наклав санкції, сам Київ режим санкцій порушує і вільно торгує з Росією. То чого ви мусити санкцій дотримуватись?”; 2) посіяти сумнів у лавах українських військових (послати сигнал, що “тимчасом як хлопці воюють на Донбасі, влада озброює агресора”); 3) заховати за створеним інформаційним шумом злочини Росії з постачання зброї на Донбас (за даними того ж самого СІПРІ)». Крім того, він стверджує, що «дослідження у сфері соціальної психології свідчать, що негатив — “інтриги, скандали, розслідування” — сприймається аудиторією краще, ніж позитив. Так влаштовані люди, “інших людей у мене для вас немає”, як то кажуть».

Водночас серед повідомлень SIPRI є справді важлива інформація, яку журналісти проігнорували. Її також можемо побачити у відповіді, що її отримав Олексій Бобровников: «Note that this does not affect the export of the Yak-130 or the frigates – Ukraine still delivers components for Russian weapons produced for export. However, SIPRI does not count those components as deliveries to Russia (but direct from Ukraine to the final customer of the Yak-130, for example Bangladesh, or the frigates, which are now being sold to India)». Тобто, за інформацією SIPRI, Україна досі поставляє в Росію двигуни для бойових літаків, але ці літаки РФ потім експортує в інші країни, а не використовує сама. Ба більше, такі продажі організація зараховує як експорт між Україною та кінцевим власником (наприклад, Бангладешем), а інформації про кількість поставлених у Росію деталей не публікується.

«Фактично, подальша співпраця України з РФ є прихованою і її неможливо відстежити за методологією SIPRI, адже отримувачем вважається кінцева ланка в цьому ланцюжку, та ж Індія чи Бангладеш. Статистика дозволяє уникнути оприлюднення офіційної інформації про де-факто співпрацю з країною-окупантом, яку Україна, за інформацією SIPRI, продовжує підтримувати в експансії на всесвітній ринок озброєнь. І це привід для серйозного економічного розслідування», — стверджує Олексій Бобровников.

Ми вже звернулися до «Мотор Січі» із проханням прокоментувати цю інформацію, оскільки наразі жоден великий інформаційний портал цього не зробив. Можливо, свідомо.

«Можливо, це є бажанням уникати складних для України тем. Самоцензура серед журналістів в Україні існує, і я бачив це на живих прикладах. Чомусь існує думка про те, що повідомляти неприємні новини — це шкодити репутації держави чи репутації конкретної політичної сили. Як бачимо на прикладах із молодими політичними діячами, критика яких теж чомусь сприймається як деструктивна. Це щодо політиків. А щодо, наприклад, злочинів на лінії розмежування — то я знаю людей, які продовжують приховувати навіть інформацію по кримінальних справах, не публікуючи її ані в ЗМІ, ані в соцмережах», — розповідає Олексій Бобровников.

А от Ігор Соловей із колегою не згоден: «Твердження щодо спеціального замовчування у цій ситуації не має підстав, бо в Україні така широка палітра видань і різнопланових ЗМІ, що замовчати інформацію практично неможливо. Ну а що не так багато ЗМІ вхопилося за конкретно цю інформацію… Можу лише припустити, що це через особливість тематики, в якій крім “зради-перемоги” потрібно мати ще й відповідні знання».

Тож наразі висвітлення проблеми в ЗМІ фактично обмежилося криками «зрада!» та публікацією спростувань від «Укроборонпрому» (навіть там, де на цю тему раніше не писали, як-от на «Укрінформі»). Спроб розібратися в проблемі, реальному стані речей чи хоча б узяти коментар у SIPRI не зробив ніхто. «Радіо Свобода», щоправда, розмістило текст про «зраду» самого Стокгольмського інституту.

«Українські ЗМІ спрацювали таким чином, що, з одного боку, в серйозних ЗМІ немає якогось детального аналізу теми, з інтерв’ю, з подальшими запитами. А з іншого — багато ЗМІ підхопили її на рівні жовтої сенсації. ЗМІ продемонстрували в цій ситуації потенціал до зовнішнього впливу. Той же заголовок у “Вєстях” має на меті дискредитацію уряду Петра Порошенка. При цьому розробка теми торгівлі зброєю дозволяє зробити не менш гострий матеріал, але з перевіреними й достовірними даними. Та цього не було зроблено. За підсумком маємо недотиснену тему, з одного боку, дискредитовану політичним впливом, з іншого — замовчану й не висвітлену адекватно. І читач не розуміє, де ж правда, й губиться в оцінках. Це дуже зручно для політики дезінформації й замовчування, яку практикують тепер як ворогуючі сторони, так і політичні опоненти всередині країни. Тему зруйнували поганим висвітленням, ми не маємо хорошої інформації для прийняття рішень. А це ж головне», — каже Олексій Бобровников.

Перепрошую за банальну метафору, але не дарма кажуть, що журналісти — це вартові пси демократії. Якщо пес гавкає на все підряд, як слід не розібравшись, становить воно загрозу для хазяїна чи ні, — то від такої тварини лише проблеми, головний біль та відчуття тривоги. Якщо ж він ігнорує загрози — від такого пса немає толку, бо може й приємно, що він не хоче вас зайвий раз турбувати, але потенційні наслідки можуть бути значно неприємнішими.

Фото: Google Play