ПРОЕКТИ
10:00
Субота, 11 Липня 2015

«Серце мами Гонгадзе» зворушило французів

Автор фільму В'ячеслав Бігун немов намагається зрозуміти: чи були громадянська позиція Георгія Гонгадзе і його боротьба випадковими — чи коріння потрібно шукати у вихованні, в сім'ї, в історії Західної України
«Серце мами Гонгадзе» зворушило французів
«Серце мами Гонгадзе» зворушило французів

Сьогодні, 11 липня, в закарпатському місті Тячеві відбудеться допрем'єрний показ стрічки В'ячеслава Бігуна «Серце мами Гонгадзе». Це буде перший такий показ в Україні. А до цього, 28 червня, стрічку презентували в столиці Франції - Парижі. «Детектор медіа» публікує відгук на фільм паризької кореспондентки «Радіо Свобода» Анастасії Кириленко.

 

У Парижі відбувся показ документального фільму «Серце мами Гонгадзе» - першої та поки єдиної біографії матері журналіста Лесi - львів'янки, яка жила в Тбілісі. Французький адвокат Стефан Дуніковський (називає себе «французом, закоханим в Україну») каже, що був дуже зворушений «емоціями, ніжністю, гумором, музикою, але перш за все історією красивою сім'ї, сторінкою в історії України». Українські глядачі в основному вимагали, щоби фільм про українку, життя якої є прикладом мужності, показали і в них на батьківщині.

 

«Серце мами Гонгадзе» - це, мабуть, спроба піднятися на щабель вище в осмисленні трагедії вбивства Георгія Гонгадзе, віддати належне цій втраті, заглибившись в історію його родини, зрозуміти, що сформувало переконання, волю до боротьби предтечі української демократичної революції 2003 року.

 

Автор фільму - Славік Бігун - український документаліст, який проживає в Парижі, немов намагається зрозуміти: чи були громадянська позиція журналіста і його боротьба випадковими - чи коріння потрібно шукати у вихованні, в сім'ї, в історії Західної України. Втім, розповідь Лесі Гонгадзе - а фільм практично повністю складається з її монологу, міняються тільки інтер'єри (Львів - Таллінн - Тбілісі) - захоплива й сама по собі, навіть для тих, хто мало цікавився вбивством Георгія і мало знав його роботу.

 

Боротьба почалася буквально з народження матері Гонгадзе, коли працівники РАЦСу відмовилися давати дівчинці ім'я Леся (за паспортом Леся - Олександра) на честь Лесі Українки. Її батьки познайомилися в Українському домі. Леся розповідає, що після приєднання Західної України сім'ю дивом не депортували в Сибір - вже вивели у двір для завантаження в ешелон, але в останній момент, за іронією долі, сім'ю врятував російський офіцер (який уже давно квартирував у будинку, де жила сім'я Корчаків). Історик Леся Крип'якевич нагадує, що така доля спіткала численних жителів Галичини - щоб зазнати репресій, достатньо було підозри в приналежності до дивізії «Галичина», УПА, але іноді й просто бути істориком, лікарем, а часом виселяли і просто власників гарних квартир - звільнити житлоплощу.

 

Молодість Лесі - 60-ті роки - припала на пік національної боротьби у Львові (слова Лесі перемежовуються львівським бароко і львівським вальсом). Виявляється, що Русланові Гонгадзе, який займався кіно, відвідати Львів, щоб помилуватися архітектурою, порадив Сергій Параджанов - автор культового фільму «Тіні забутих предків» (1965). Приїхавши, Гонгадзе збирався відвідати стародавні церкви у Дрогобичі, де працювала Леся. Втім, йому довелося дуже постаратися, щоб добитися зустрічi та розмови. Незважаючи на те, що для сім'ї стало шоком весілля дочки з грузином, уперта Леся не встояла перед шармом Руслана. Коли весілля грали в Грузії, вона слухала пісні грузинською, не розуміючи її, раптом почула, що в одній із пісень ідеться про Степана Бандеру. Так вона перейнялася повагою до грузинів, які складають пісні про чужих для них героїв і взагалі знають їх.

 

Руслан вирушив служити в Таллінн, незабаром, у 1986 році, Лесю як військовозобов'язану мобілізували на чесько-польський кордон, працювати в польовому шпиталі. Навіть батьки не знали точного місця її перебування. Тільки сильна застуда «допомогла» демобілізації. Розстріл демонстрації 4 квітня 1989 року Леся зустріла в Тбілісі. Це було початком кінця СРСР, незабаром була незалежність Грузії. Але Руслан Гонгадзе, який зайнявся політикою, при Звіаді Гамсахурдії швидко потрапив до числа ворогів народу. Довелося ховатися в підвалі, він дивом уникнув смерті. Леся вважає, що саме стрес спровокував ранню смерть від хвороби. Руслан помер на руках у 23-річного Георгія в Києві в 1993-му. «Це символічно - народився в Сачхере, помер у Києві», - каже Леся. Ну а Георгій поїхав воювати до Абхазії, де швидко був поранений і повернувся до Києва. Леся Гонгадзе згадує, що в усьому підтримувала свого сина, навіть у його поїздці до Абхазії. І тільки коли він почав видавати «Українську правду», вона по-справжньому злякалася і стала відмовляти. Але Георгій лише відповідав: «Хто, якщо не я».

 

Журналіст Олег Панфілов, колишній керівник Центру екстремальної журналістики в Москві, який давно переїхав до Тбілісі, каже в інтерв'ю для фільму, що зі смерті Гонгадзе просто хотіли зробити урок усім іншим журналістам в Україні. Лесю Гонгадзе не хотіли визнавати потерпілою у кримінальній справі. Вона боролася, казала слідчим: «А у вас є мама?». Леся Гонгадзе не змирилася зі втратою. «Я знаю, що зустрінуся з ним, я дочекаюся його», - каже вона на останніх кадрах. Ну що ж, можливо, й зустрілися: Леся Гонгадзе пішла з життя незабаром після закінчення зйомок у 2013 році.

 

Після презентації фільму Славік Бігун зазначив, що показ у Парижі невипадковий: «Саме тут свого часу ми з пані Лесею планували показати фільм. Але вона померла 30 вересня 2013 року. Показ став такою собі особливою зустріччю з нею».

 

Глядачі розпитували про історію створення фільму, як довго тривала робота (майже три роки). Коли дізналися, що є ще десятки годин робочих матеріалів, дехто пропонував зробити з них додаткові фільми.

 

Додам, що в березні 2015 року Бігун із колегами вже випустили короткометражку про суперечливі погляди Лесі Гонгадзе на особистість Тараса Шевченка та його творчість «Шевченко живе. Зізнання Лесі».

Анастасія Кириленко, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5159
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop