Балада про підпис

Балада про підпис

1 Серпня 2017
3317
1 Серпня 2017
10:14

Балада про підпис

3317
Новий поворот історії з позбавленням громадянства Михеїла Саакашвілі поставив журналістів перед головоломкою, на яку дуже важко знайти відповідь.
Балада про підпис
Балада про підпис

Саакашвілі заявив, що його позбавили громадянства на підставі фальшивої анкети з фальшивим підписом, який насправді не його. Про що й повідомили ЗМІ.

Деякі — коректно. Деякі — некоректно. От, скажімо, матеріал. Заголовок: name="newsName">«Я в шоці, — Саакашвілі каже, що його підпис на скандальному документі підробили», — майже коректно, за винятком явного емоційного забарвлення, яке аудиторія може тлумачити на користь Саакашвілі. Але от лід: «Підпис на документі, через який Михеїла Саакашвілі позбавили українського громадянства, підробили». Тут уже новину подано, немов об'єктивний факт, а не позицію однієї з зацікавлених сторін. Бо фразу: «Про це заявив сам Саакашвілі» сформульовано в даному контексті, мов достатній доказ, подано абзацом нижче й уже не виділено жирним. Вона вже не привертає такої уваги.

Інше респектабельне медіаджерело. Перший абзац тексту новини: «Підпис у копії анкети на отримання українського громадянства Міхеілом Саакашвілі,  яку було раніше оприлюднено, належить не йому». Другий абзац: «Про це ввечері 29 липня заявив сам екс-президент Грузії та екс-голова Одеської ОДА Міхеіл Саакашвілі». Тут уже абсолютно відверто новину подано так, буцімто підроблений підпис є достеменним фактом, а слова Саакашвілі — неспростовним доказом.

Ще одне видання, що має хорошу репутацію. Заголовок: «Саакашвілі шокований підробкою свого підпису щодо громадянства України». Перший абзац тексту: «Підпис у копії анкети на отримання українського громадянства колишнім президентом Грузії Міхеілом Саакашвілі,  яку було раніше оприлюднено, належить не йому», — й лише в наступному абзаці йдеться, що про це заявив сам Саакашвілі. Й тут сформульовано так, ніби підроблення підпису є безсумнівним фактом.

Але варто віддати належне: в переважній більшості джерел і заголовки, й тексти відповідних повідомлень із погляду стандартів не викликали жодних нарікань, усе було подано як позицію однієї сторони й саме так. От тільки в даному разі від цього не легше.

Бо спробуймо поміркувати над отриманою інформацією — й знайдемо в ній чимало дивного. Екс-голова Одеської ОДА вжив слово «шахраї» щодо влади, але сам так і не сказав: то повідомляв він насправді достовірні й повні дані про себе, а чи ні? Так і не сказав, чи є підробленим текст анкети з буцімто не його підписом, і що саме в тексті не відповідає тому, що писав він. Адже природною реакцією людини, що побачила підробку замість власної анкети, було б одразу розповісти, а що писала в анкеті сама ця людина! Слова Саакашвілі: «Бібліотека — єдина будівля, яку я залишив після себе і формально пов'язана з моїм ім'ям, не крамниці, не вілли, а безкоштовна бібліотека». Очевидне з'їжджання з теми: цей самопанегірик викликає співчутливе ставлення аудиторії, але жодним чином не проливає світло на питання про підпис і в даному контексті є геть недоречним.

Саакашвілі навів як взірець увічнений у камені свій автограф над входом до бібліотеки у Тбілісі. Гадаю, пан Михеїл не стане стверджувати, що той монументальний підпис він ставив власноручно? Але ж підпис, поставлений не власною рукою, — це, юридично кажучи, ніякий не підпис! Ба більше: підпис у камені завжди відрізнятиметься від підпису, зробленого ручкою на папері — й відрізнятиметься саме тими деталями, за якими експерти й можуть робити висновок про справжність або несправжність. Ще більше: підписи, залишені «для історії», можуть суттєво відрізнятися від «робочих», «повсякденних», бо виконують символічну функцію й не виконують функції юридичного засвідчення особи. Одне спостереження: серед бачених мною підписів «для історії» не доводилося зустрічати жодного нерозбірливого, тоді як у повсякденному житті більшість підписів саме й є нерозбірливими — в тому, власне, й полягає функція підпису як засвідчення особи, щоб поставити відтренований до автоматизму розчерк, якого ніхто інший так само повторити не зможе.

Ще дивина: сторінка Саакашвілі у Фейсбуку, посилання на яку наводять чимало джерел, окрім монументального підпису над входом до бібліотеки, містить ще взірець підпису на якомусь кресленні — цей підпис, до речі, є лише приблизно подібним до підпису в камені, але не тотожним йому. І — особисте враження — яким же він є складним! Поставити його — то ціла історія: розчерк, крапка, пробіл, ще розчерк, ще пробіл, ще розчерк, іще пробіл, іще один розчерк, іще один пробіл і, нарешті, ще один великий розчерк. Люди, яким часто доводиться ставити свої підписи, зазвичай прагнуть зробити цю процедуру максимально простою й швидкою — не всі й не завжди, але в більшості. Але невже в Саакашвілі не знайшлося під рукою жодної копії жодного робочого документа з його підписом, що довелося посилатися то на монумент сам собі, то на креслення, сенсу якого не зрозуміти, окрім єдиного: креслення зазвичай не входять до компетенції ані президента, ані голови ОДА?

Нарешті, Саакашвілі заявив, що, обійнявши посаду голови Одеської ОДА, почав підписуватися кирилицею. Тобто, простіше кажучи, докорінно змінив свій підпис, «зробив йому пластичну операцію». І виходить уже зовсім у дусі Сиріла Хейра: на анкеті про надання громадянства стоїть підпис, який просто немає з чим порівняти!

А все це от до чого. Версія Саакашвілі сповнена щонайменше недомовок. І ці недомовки для дуже значної частини аудиторії є неочевидними, аудиторія не зверне на них уваги. Акуратно, ретельно, гранично коректно транслюючи цю версію, ЗМІ разом із нею транслюють і закладені в ній маніпуляції. Не звертаючись до третіх сторін — експертів (незалежних) та виступаючи лише ретрансляторами позицій. Тим самим не рятують від можливих маніпуляцій ньюзмейкерів, а тільки допомагають їм.

А тепер візьмімо заяву Володимира Ар'єва про те, що анкета Саакашвілі нібито була від самого початку фальшивою, бо готував її взагалі не він, а його помічники, та ще й заднім числом. Переважна більшість джерел і в даному разі подала цю новину, дотримуючись стандартів: її було подано як позицію депутата Ар'єва, а не як буцімто факт. Але й тут ми занурюємося в царину тієї самої неочевидної очевидності.

Бо звідки, власне кажучи, пан Ар'єв дістав упевненість, що готував і підписував анкету не Саакашвілі? «Я почав цікавитися» й «виявилося» — це в даному разі надто вже розпливчасті формулювання, які нічого не пояснюють. Пан депутат проводив експертизу? Опитував тих, хто «допомагав» Саакашвілі готувати й подавати анкету? А чи це є не більше, ніж його умовиводами? Припущеннями, іншими словами? Зрештою, помічники цілком могли готувати анкету, але щоб не дати остаточний її варіант на підпис своєму шефові, а поставити ерзац-підпис самим? Навіщо, який у цьому був сенс?

І знову те саме: акуратна й ретельна ретрасляція точки зору ньюзмейкера лише сприяє поширенню маніпуляцій.

Ми стикаємося з суперечністю: повага до фактів за формою — акуратне викладення позиції сторін — перетворюється на викривлення об'єктивних фактів за суттю. І в межах жанру новин, якщо не звертатися до роз’яснення ситуації (не самими журналістами, звісно, це в новинах заборонено стандартами, а незалежними експертами, іншими сторонами подій), ретельне викладення позицій двох сторін цілком може перетворитися на конкуренцію маніпуляцій, конкуренцію неправд. Ми отримуємо таку собі журналістику ad hominem: кому, якій стороні аудиторія симпатизує, позицію тієї сторони вона й сприйматиме як істинну. Бо інших критеріїв оцінки правдивості тих позицій вона не має.

Де шукати вихід? Про один із них давно й довго вели мову: журналістика не дорівнює репортерству й не може обмежуватися репортерством. Українців привчили бути такими собі інформаційними пилососами, всмоктувати всі факти й точки зору підряд, і всмоктувати некритично. Принагідно кажучи, така ситуація дуже сприяє цілям агресора в інформаційній війні, бо дозволяє досхочу підкидати «потрібні» буцімто факти. Сприяє вона й недобросовісним політикам, за якими, хоч би що, в такий спосіб залишається останнє слово: їх просто немає кому ловити на маніпуляціях. Розвинена журналістика не може лише продукувати факти або ретранслювати чиїсь заяви — вона має їх аналізувати, тлумачити. Зокрема, й вказувати на недолугості в цих фактах. Але, здається, нашим ЗМІ вигідніше або зручніше робити вигляд, що вони не мають і гадки про те, що новини повинні давати людям справжню інформацію, а не її ерзац під виглядом ретельного дотримання стандарту відстороненості.

Фото: 24tv.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3317
Читайте також
29.07.2017 11:00
Олександр Михельсон
«Детектор медіа»
2 686
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду