ПРОЕКТИ
15:43
П'ятниця, 28 Липня 2017

Чорний самопіар Президента

Позбавлення Михеїла Саакашвілі українського громадянства вчергове поставило руба питання про комунікацію влади з суспільством.
Чорний самопіар Президента
Чорний самопіар Президента

Точніше, про її навіть не відсутність, а якусь віртуальність, ірраціональність, задзеркальність. Подеколи здається, що Президент навмисно робить усе можливе, аби його рейтинг почав вимірюватися від'ємними числами.

Ні, Адміністрація Президента добросовісно випустила у світ пояснення — мовляв, отримуючи громадянство України, Саакашвілі надав про себе неправдиві дані, а саме не повідомив, що перебуває у Грузії під слідством. Але це пояснення дуже нагадує типову бюрократичну відписку.

Адже задовго до того, як питання про українське громадянство Саакашвілі взагалі постало, українські ЗМІ досить широко повідомляли, що проти нього на батьківщині розпочато кримінальне переслідування. Й коли відбувалося призначення грузинського екс-президента головою Одеської ОДА, ЗМІ про цей факт також нагадували. Тобто якщо сприймати все за чист монету, а не як цирк, то виходить, що влада, яка щосили створює собі реноме демократів, не знає, про що повідомляють ЗМІ, не звертає на них уваги й не вважає їх за джерело корисної для себе інформації? Тепер виглядає, що саме так. І що в демократичній Україні ЗМІ не виконують функції зворотного зв'язку між суспільством та владою, й не лише зі своєї провини.

Інший аспект того самого. Якщо влада начебто не знала про кримінальне переслідування Саакашвілі, то чому вона не надіслала запит до Грузії перед тим, як надавати грузинському екс-президентові громадянство? Відносини між Україною та Грузією, здається, завжди були вельми непоганими! Виходить, влада не виконала того, що неодмінно мала би виконати, й громадянство України (яке надає особисто Президент), як виявилося, може отримати взагалі хто завгодно, так? А от саме так: позбавивши Саакашвілі громадянства в найнезграбніший спосіб, який тільки може бути, влада саме в цьому розписалася.

Ще один аспект. Формальним приводом для розгляду питання про позбавлення громадянства Саакашвілі стала інформація депутата Лозового. А якби Лозовий нею не поділився? То, виходить, найвища влада України ухвалює резонансні рішення, виходячи з випадково отриманої інформації? Влада розписалася й у цьому.

Інша проблема. Позбавлення громадянства Михеїла Саакашвілі відбулося майже одразу після візиту Петра Порошенка до Грузії. І, звісно ж, у спостерігачів не може не виникнути припущень, що це стало умовою якихось домовленостей із Грузією, про які ми нічого не знаємо. Не знаємо, зокрема, що запропонувала Грузія зі свого боку. Й ті самі спостерігачі тепер не можуть не припускати, що Україна в особі Президента веде якусь таємну політику цілком у російських традиціях і посвячувати власних громадян у неї не збирається. І що громадянство кожного з нас, за ідеєю, може стати для Президента предметом торгування, платою за якісь політичні здобутки, хай навіть і для України, а не лише для себе.

Нарешті, немає куди подітися від враження: між Порошенком та Саакашвілі розігралася «драма» цілком у стилі «Як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем». І в такому разі Президент сам доклав зусиль, щоб виставити себе комічним персонажем. «Я тебе любила, а потім розлюбила».

Бо цілком зрозуміло, й ніхто нікого не зможе переконати у протилежному: про факт кримінального переслідування Саакашвілі у Грузії всім відповідальним особам було чудово відомо від самого початку. Просто тоді на нього воліли не звертати уваги. То що ж виходить: друзям — усе, ворогам — закон? Тоді це вже щось зовсім інше, ніж комедія. Чому, власне, виникла потреба позбавити Саакашвілі громадянства от саме тепер? Чому взагалі виникла така потреба? Ще коли йому надавали громадянство, чимало хто зазначав: це було далеким від юридичної бездоганності. З огляду хоча б на той факт, що за всі ці роки від Саакашвілі так і не довелося почути публічних виступів українською мовою, яку він, за ідеєю, мав би знати в достатньому обсязі вже на момент отримання громадянства. Не читання віршів, а саме власних виступів. І тепер Президент дуже «граціозно» нагадав усім про ту, кількарічної давнини, юридичну небездоганність, ще й помноживши її на нову.

Звісно ж, тепер у суспільстві домінує переконання: Порошенко прибрав політичного конкурента. Про це пишуть у ЗМІ, цією думкою рясніють соцмережі. І сам Порошенко з легкістю міг передбачити, що тлумачитимуть його вчинок саме так. Іронія ж полягає в тому, що насправді ніяким конкурентом для Порошенка Саакашвілі не був і не є: за свідченнями різних публікацій, його рейтинг коливався десь довкола 2 % і не демонстрував схильності до зростання.

Й це можна пояснити: одним із результатів Революції гідності стало те, що дуже значна частина українського суспільства здобула імунітет від популізму й популістів. Завдяки популістським методам політики ще можуть обвалити рейтинг супротивника, але вже не можуть підняти власного. А політики цього й не помітили: і влада, й різнобарвна опозиція вдаються й вдаються до популізму, щосили тягнучи суспільство назад, до вже пройденої стадії розвитку.

А Саакашвілі виявився популістом, причому популістом демонстративним. Інтернет-видання «НВ» зробило цікаву добірку: «Чим запам'ятався Саакашвілі-українець». Так от, переважна більшість перелічених дій колишнього одеського голови ОДА були, поза сумнівом, ефектними, але дуже сумнівними з погляду ефективності, а подеколи й законності. Бо можна влаштувати робочий кабінет у наметі — та хоч у діжці, мов той Діоген, але хіба ж місія голови ОДА полягає в тому? І ще наведені факти об'єднувала спільна риса: всі вони вимагали одномоментного або короткострокового докладання зусиль, але не копіткої тривалої праці. Нарешті, ще одне: «Викривав корупціонерів», — написано в заголовку; «Назвав головних корупціонерів України», — це вже в тексті. На жаль, і у ЗМІ, й серед політиків останнім часом поняття «назвати корупціонерів» та «викрити корупціонерів» дуже часто змішують і ототожнюють, тоді як насправді назвати (перелічити якісь імена, й що більше, то краще) й викрити — далеко не одне й те саме. Чимало політиків саме на цій понятійній плутанині будують свої рейтинги.

А тепер погляньмо на подію від самого початку. Отак от і не пригадати іншого випадку, коли б головою держадміністрації найбільшої за територією адміністративно-територіальної одиниці країни ставала людина, яка пожиттєво носить звання президента зовсім іншої країни. Це повертало й Україну, й Грузію не те що до пострадянської — до радянської дійсності, коли, скажімо, Никита Хрущов очолював Україну, а потім його було переведено очолювати столицю Росії. Та ще й щоб цій людині без зайвих формальностей, за методом «давай-давай», надавали громадянство. А потім ця сама людина, залишивши свою посаду, хай не де-юре, але де-факто бере активну участь у парламентських виборах своєї попередньої батьківщини.

І все було б гаразд: сторінку перегорнуто, розпочалося нове, українське, життя. Якби не було підстав припускати, що в разі конфлікту інтересів (скажімо, змагання за прибутковий контракт) між Україною та Грузією Саакашвілі не віддав би перевагу інтересам Грузії. Що Україна є його метою, а не лише засобом задля реалізації його цілей щодо Грузії. Що одного чудового дня Україну не було би перетворено на спонсора Грузії. Підкреслю: йдеться не так навіть про реальні дії, як про саму ситуацію, яку створив Порошенко, запросивши Саакашвілі й надавши йому громадянство. Так, Саакашвілі міг відмовитися від грузинського паспорта, але навряд чи викинути свою батьківщину — Грузію — зі свого серця. Тим паче, що навіть за радянських часів — і це демонструвала колись програма «Взгляд» — грузини за свою батьківщину вважали саме Грузію, а не СРСР.

Тоді цю проблему волів не коментувати Порошенко. Тоді цієї проблеми воліли не порушувати ЗМІ. Хоча якби порушили — чимало точок над «і» було б розставлено одразу й чимало потенційних конфліктних ситуацій було б розв'язано.

Власне, міну уповільненої дії під свій імідж Порошенко заклав іще тоді. Бо, «елегантно» обійшовши формальності й створивши політично безпрецедентну ситуацію на самій межі абсурду, він заклав чимало суперечностей, які рано чи пізно мали вибухнути. Тепер елегантність йому зрадила. І якби ж це був лише один подібний випадок!

Фото: bigmir.net

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1473
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop