«Детектор медіа» публікує десятий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме рік.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Оскільки це вже десятий, а отже ювілейний моніторинг, напевно, автори мають право нарешті зробити певні висновки та узагальнення. Момент, що називається, назрів. Щоб одразу зняти традиційні звинувачення в безпідставній критиці, ми щиро зізнаємося в своїй безмежній любові до телерозслідувань. Повірте, без неї перегляд деяких перлів жанру витримати було би неможливо — ані психологічно, ані фізично. Попри титанічні зусилля, нас при цьому охоплювала непозбувна бентега. За проставленими балами й загальним враженням аналізовані нами проекти чітко поділилися на дві групи — лідерів та аутсайдерів. До першої однозначно належать «Наші гроші», «Схеми» та «Слідство.Інфо». До другої, на жаль, мусимо віднести «Гроші» та «Стоп корупції». Останні два проекти розслідувальними можна називати лише номінально. «Народна прокуратура» — такий собі гібрид у стані зміни формату. Є надія, що команда рухається в правильному напрямку і з часом долучиться до «групи найсильніших». Та наша справа — не робити поділ на хороших і поганих, а препарувати всіх. Бо помилок не вдається уникнути нікому. Прикро, та останнім часом ми спостерігаємо тенденцію, коли ці помилки стають системними. Цікаво, що в кожного проекту вони свої. Про них і поговоримо.

Дата моніторингу: 6–12 лютого 2017 року

Клікніть для збільшення

«Слідство. Інфо», випуск № 116 від 8 лютого 2017 року

Мабуть, найсуперечливіше враження минулого тижня залишилося від перегляду «Слідства. Інфо». У першому сюжеті «Моторні ділки» Олександр Гуменюк уже вкотре порушує тему закритості закупівель державного оборонного концерну «Укроборонпром». За цю мегакорупційну тему розслідувачі беруться вкрай рідко. Свого часу на ній якраз у «Слідстві» спеціалізувався Любомир Ференс. Новий скандал вдалося спровокувати спільно з колегами з Молдови. Йдеться про те, що «Укроборонпром» закуповував російські двигуни для української військової техніки через молдавські фірми-прокладки, причому їхня ціна при цьому зростала майже на 50 %.

Звучить круто і явно тягне на сенсацію. Власне, інформацію миттєво підхопили провідні ЗМІ. І це дивно, тому що додивившись сюжет до кінця, ми були відверто розчаровані.

По-перше, помітно, що розслідування значною мірою було проведено молдавськими колегами, а український журналіст лише додав кілька штрихів. Гірше, що саме ці штрихи найменш переконливі. Авторові очевидно бракує доказової бази, бо відповідь на головне питання — «хто?» (винен, нагрівся, заробив, організував) — висить на соплях.

На роль антигероя обрано екс-депутата ВР Олександра Дубового, який раніше засвітився в оборудках, пов'язаних із оборонкою. Чи тягне він на звання лиходія цього разу? Однозначно ні.

У сюжеті розповідається, що молдавські посередники нібито мають стосунок до таких собі братів Бабенків, які пов'язані з Дубовим. Той визнає, що знає братів. Дубового, в свою чергу, журналіст «Схем» Сергій Андрушко напередодні бачив під Адміністрацією Президента разом із головою профільного комітету Ради Сергієм Пашинським.

Нам пропонують версію. Видно чіткий натяк на зв'язок Пашинський — Дубовий — Бабенки — загадковий молдавський посередник. Тільки от доказів — нуль. Логічні ряди можна вибудовувати до нескінченності, але знайомство аж ніяк не тотожне корупції. Мінус за логіку.

Чому не названо молдавського посередника? Що думають із цього приводу Бабенки? Чому не було спроб поспілкуватися з Пашинським? Мінуси в графі «Право на відповідь».

Вади сюжету пояснити важко, оскільки вони на поверхні. Можливо, піджимав дедлайн. Доказова база — взагалі ахіллесова п'ята «Слідства.Інфо», а сюжет «Моторні ділки» — приклад, як без ґрунтовної роботи можна зіпсувати дуже перспективну тему. Може, все ж таки варто прийняти запрошення «Укрінмашу» й попрацювати з темою закупівлі двигунів, щоби краще розкрити оборудку та її дійових осіб?

З іншого боку, у випуску є дуже якісний соціальний сюжет Євгенії Моторевської про Бучанську виправну колонію. Журналістка чітко доводить, що в цій «зоні» налагоджено чітку систему постачання наркотиків, а зиск від цього отримує керівництво колонії. Як наслідок — наркоманія і смерті людей. Доказів матеріалу, м'яко кажучи, не бракує.

Знімальній групі навіть вдалося зняти на камеру, як «сидільцям» через паркан перекидають наркотики з «волі». Професійна робота, а не миготливе інсценування з претензією на сенсаційність.

Хоча постановочне відео в сюжеті є, і воно радше псує переконливу картину. Місцями здається, що за його допомогою «натягували» хронометраж. Але загалом — один із найкращих сюжетів тижня.

Висновок: нерівно.

«Схеми», випуск № 119 від 9 лютого 2017 року

Минулого тижня випуск «Схем» складався з одного сюжету Сергія Андрушка. Автор розповів нам про суддів, які претендують на місце у складі нового Верховного суду України. І про те, чого вони намагаються не афішувати.

«Схеми» слід похвалити за те, що, на відміну від деяких колег, вони майже ніколи не опускаються до популізму й намагаються досліджувати справді важливі для країни питання. Ставимо плюс за суспільну важливість та ексклюзивність теми. Тим більше, що журналістові вдалося майже неможливе — особисто поспілкуватися практично з усіма служителями Феміди, які його цікавили. Плюс за божевільний обсяг роботи. Сергієві, як під час його вже легендарних чергувань під Адміністрацією Президента (де він, власне, й зустрів деяких «героїв» цього сюжету), вдалося поставити суддям найнеприємніші запитання — про майно, зв'язки, рішення, поїздки тощо — й ті реагували суто по-людськи — викручуючись, хто як може. Той випадок, коли журналіст щоразу опинявся в потрібному місці в потрібний час. Та ще й добре підготувавши домашнє завдання.

Але є й мінус. Останнім часом теми, за які беруться «Схеми», як мінімум, сумнівні з погляду телевізійності. Їх надзвичайно важко екранізувати, тому вони більше нагадують статті з «Дзеркала тижня». І якщо читач «Дзеркала» може повернутися абзацом вище і ще раз пробігтися ним очима, то телеглядач цього не зробить. Відповідно, ефект від якісної роботи з «копання» втрачається. Бо сюжети виходять занудні й занадто деталізовані. Очевидно, «Схемам» треба шукати якусь «золоту середину» між картинкою і змістом. Раніше їм це вдавалося.

Висновок: топчемося на місці.

«Наші гроші», випуск № 156 від 7 лютого 2017 року

«Наші гроші» минулого тижня випустили два сюжети. Перший — Мар'яни Мотрунич — розповів про ознаки багаторівневої корупції в Державній фіскальній службі. Йшлося про, можна сказати, легендарну особистість — Ларису Ареф'єву з Одеської митниці, яку свого часу затримували (чи не затримували, якщо вірити голові ДФС Насірову) за хабар. Попри неприємності на півдні, вона без особливих труднощів уникла відповідальності й тепер спокійно працює на Київський митниці.

Від Ареф'євої авторка плавно переходить до голови відділу внутрішньої безпеки ДФС Юрія Шеремета, який має боротися з корупцією у своєму відомстві. Та головний податківець-антикорупцінер якийсь дивний — наприклад, відмовився оприлюднювати декларацію, прирівнявши себе до співробітників СБУ. Може, тому що з попередніх декларацій чиновника помітно, що в нього є майно, на яке йому було би важко знайти гроші. І ще одна цікава деталь: Шеремет є ще шкільним другом голови ДФС Романа Насірова. Дуже вміло «нарита» тема й майстерне інтерв'ю з «головним підозрюваним». Особливо потішила спроба останнього потрапити в під'їзд. Кодовий замок ніяк не хотів реагувати на гарячкові спроби Шеремета ввести правильні цифри. Мабуть, рознервувався чоловік і постійно натискав не ті кнопки. Реально смішно.

Другий сюжет присвячено гарячій темі анонсованої міністром Арсеном Аваковим знижки на закупівлю нових автомобілів для МВС. А чи була знижка, ставить питання авторка Аліса Юрченко.

Тема не є ексклюзивною. Першим її оприлюднив бізнесмен Олексій Тамразов, який займається імпортом автомобілів. Та «Нашим грошам» удалося повернути її так, що вона знову стала цікавою — довівши, що слова «фейсбучного» міністра, як це часто буває, розходяться з ділом. І той факт (чи не факт?), що знижка все ж таки буде, журналісти можуть сміливо записувати в свій актив. А це, погодьтеся, вже немало.

Загалом традиційно якісна робота, однак є нюанс — сюжети програми стають схожими один на одного. Їх можна назвати посередньо бездоганними. Мабуть тому, що часто це —  прискіпливе дослідження деталей раніше порушених тем. Чи цікаво це глядачу, особливо тому, хто не в темі? Не завжди. Але, здається, цього разу фокус удався.

Висновок: повторюємося.

«Народна прокуратура», випуск від 11 лютого 2017 року

«Народна прокуратура» змінюється. Проект очевидно рівняється на серйозні антикорупційні розслідування й намагається їх наслідувати. Виходить наразі так собі, але це точно рух у правильному напрямку. Зникли «солянки» на гарячі теми, де глядачам пропонували компіляцію з розказаного раніше в не надто якісній обгортці. Програма намагається намацати щось своє. За це їй плюс.

Цього разу журналісти спробували з'ясувати, як чиновники та народні депутати використовують своє становище, щоби допомогти власному бізнесу. Та шкутильгає логіка. Сюжет починається з того, що журналісти розповідають, як розіслали всім народним депутатам запити й поцікавилися, що тепер із їхнім бізнесом, а потім перевіряли це в реєстрах. На цьому тема вичерпується, й далі нам показують чотири історії, що не мають до цього жодного стосунку.

«Народна прокуратура» вказує на зв'язки з підрядниками мера Харкова Геннадія Кернеса, мера Чернігова Владислава Атрошенка та мера Мукачева Андрія Балоги. На жаль, не вся ця інформація нова та ексклюзивна — наприклад, про харківського міського голову. А от шматок про всюдисущий закарпатський клан Балог, чиї фірми люблять освоювати муніципальні кошти, зроблено на рівні.

Цікаві пригоди знімальної групи в Бердянську Запорізької області, що його «контролює» народний депутат Олександр Пономарьов. Журналістів, цілком можливо — на замовлення, зупинила прикордонна служба. Після тривалих розмов і погроз затримати журналістів суворі прикордонники раптово зникають після приїзду поліції. Несподівано! Сподіваємося на продовження, оскільки подія справді неординарна.

Висновок: ростемо.

«Стоп корупції», випуск № 73 від 30 січня 2017 року

(Випуск № 74 в ютуб-каналі «СтопКору» відсутнй, хоча вже є № 75. Відео з програмою на сторонніх ресурсах видалені. Навіть цікаво стало. Ну і є над чим подумати.)

Випуск складається з одного повноцінного сюжету й додатків у вигляді малих форм про здобутки проекту.

Сюжет розповідає про оборудки групи будівельних компаній «Набережний квартал», яку журналісти «СтопКору» приписують депутату Хмельницької міської ради Олександру Скочелясу.

Добротний сюжет про регіональні зловживання місцевих бізнесменів. Утім, історія не ексклюзивна й не першої свіжості — 11-річної давнини. Викриття в сюжеті хіба що того, що самого Скочеляса знайти не вдалося.

Ну і перл, який врізався в пам'ять: «Попри те, що міськрада прокручує такі схеми, міський голова, згідно з декларацією, живе небагато». Ем...

Не зайвим було би вказати мотивацію для такого розслідування. Наприклад, зацікавилися темою, бо звернулася така-от організація, ошукані громадяни чи влада міста. Не зайвою була б і повніша інформація про Скочеляса — його біографія та бізнес-зв'язки. Адже він, як не крути, головний антигерой сюжету.

Принцип добору сюжетів у «Стопкорі» взагалі наштовхує радше на бізнес-, а не журналістську логіку. Але це ми так...

«Золотий коверт-шоу» з Олександром Єфремовим у ролі Фродо — нижче плінтуса. Ну от чесно.

Висновок: невже безнадійно?

«Гроші», випуск від 6 лютого 2017 року

Десять сюжетів у годинній програмі, друзі, це неабищо. Тим більше, коли ці десять сюжетів від команди «Грошей». Ми оцінили чотири, які хоча би віддалено нагадували розслідування. Утім, побіжно згадаємо й про інші.

Перший матеріал — про блокування торгівлі (чи обміну товарами) з ОРДЛО. Це не розслідування, радше репортаж із місця події. Помітно, що шматки відео взято з новинного сюжету. Ну а спроби видати чужі кадри за свої (цього разу з блокпостів активістів) — це взагалі традиція й «фішка» «Грошей». Авторські права? Подяки? Не чули. Є й запитання до заангажованості ведучого, який безапеляційно заявляє про підтримку блокади всіма, крім жадібної владної верхівки. Ну а про його знання української, мабуть, краще мовчати («влада в обличчі (!!!) міністра...») Позиція влади відсутня. Бо винна.

Після блокадного репортажу — новий удар у вигляді незрозумілого експерименту про переведення мешканців столиці на опалення дровами. Це чомусь названо «поверненням у XIX століття». А у XVIII столітті, перепрошую, чим помешкання опалювали? Чи в XX столітті?

Ідея? Показати, що громадяни незадоволені новими тарифами. То це ніби й так зрозуміло. Тому кияни їх і «байкотують», як висловлюється журналістка.

Більш-менш на розслідування схожий сюжет про менеджерів «Київенерго». Журналісти програми показали, де вони живуть, та дізналися в їхніх сусідів, чи вдарили по них нові тарифи. Крім емоційного навантаження з приводу того, що голова «Київенерго» живе в шикарній чотирикімнатній квартирі та будує будинок під Києвом, ніякої нової інформації в сюжеті немає. У глядачів може скластися враження, що єдиний, хто розжирів за рахунок підвищення «комуналки», — це ненаситний пан Фоменко. Чи не тому «Гроші», порушуючи закон, показують його особисті дані (адресу проживання)? Це що, наведення?

Цікаво, що насправді перші два сюжети спрямовані проти власника «Київенерго» Ріната Ахметова, але його прізвище чомусь жодного разу не згадується.

Матеріал про дитину, яку нібито забрали в матері її чоловік та його батьки-крішнаїти, — приклад відвертої маніпуляції. Побутовий конфлікт чомусь перетворено на релігійний, до того ж із відвертими «наїздами» на іншу релігію. Автор матеріалу не ставить запитання, чому суд віддав опікунство над дитиною не «нещасній» матері, а «поганому» батьку, й лякає страшними перспективами виховання у «чужій» вірі. З'ясовувати правду про страшну «секту» крішнаїтів «Гроші» їдуть у Брюссель і... все. Ми нічого не дізнаємося. Відверта маячня.

Доволі цікавим є сюжет про пограбування ювелірних магазинів у Кіровоградській області людьми, одягненими в камуфляж із нашивками «Поліція». Але, як завжди, багато експресивних слів та дій і мало здобутої інформації. Тема потенційно резонансна, але недопрацьована. Ані винних, ані версій. Ну а виклик наряду на місце пограбування журналістом для того, щоби засікти час реагування, — бравада, не більше. І не доказ. Бо групі щоразу потрібен інший час, щоби приїхати. Ну і взагалі — за фальшиві виклики карають. Як мінімум штрафом.

Сюжет про власника Ocean Plaza і сина близького до Путіна російського олігарха Ігоря Ротенберга хоч і цікавий, але не є розслідуванням. Та й факт загальновідомий. За ніяк не верифікованою інформацією «Грошей», Ротенберги купили 46 % Тульського патронного заводу в Росії. Таким чином, заробляючи в Україні гроші на нерухомості, вони також заробляють на постачанні боєприпасів збройним силам РФ.

Мабуть, найліпше розслідування в програмі — викриття афери Юрія Кравця та його правозахисної групи «Варта». Цей ділок пропонує своїм клієнтам безкоштовно оформити на них п'ять ділянок землі, продати їх та віддати власникам половину грошей. Суми сягають $50 тис. Після тривалих пошуків журналіст так і не знайшов жодного щасливого продавця. Як і самого Юрія Кравця. Вдалося розшукати хіба що його цілком пристойне обійстя. Життя нічого не вчить наївних українців.

Сюжет про видобуток Бурштину в Рівненській області — не найкращій твір на цю тематику. До речі, експертом у ньому виступає Дмитро Бондар, який робив розслідування про копачів бурштину для «Слідства. Інфо». А сам матеріал насправді не про проблему незаконного видобутку сонячного каменю. Він аж тхне замовністю. Це неприхована ода голові Волинської ОДА Ігорю Палиці та його ідеї узаконення видобутку шляхом створення спеціального комунального підприємства. Палиця карає винних, Палиця пропонує, Палиця зліва, Палиця справа. Ой, ми ж забули головне: Палиця — партнер у бізнесі Ігоря Коломойського, власника телеканалу «1+1» та, отже, програми «Гроші». Але це просто збіг, не більше.

Сюжет із наїздом на голову НБУ Валерію Гонтареву не аналізували. Тим більше, після фрази «частка російських державних банків в банківській системі України — 40 %».

Останній сюжет про те, як пенсіонерка й народний депутат помінялися доходами, не аналізували. Це навіть не смішно, а сумно. І не замовлення. Бо депутат Дмитро Голубов — сам по собі молодець і хороша людина. Він же ініціював кошики для пенсіонерів у супермаркетах. Свій пацан.

Висновок: рятуйтеся, хто може.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес.Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», в проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ-Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда». Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: Twitter