«Російські державні ЗМІ ніколи не були присутніми на засіданнях ініціативи Діалогу», – підкреслює представниця ОБСЄ з питань свободи медіа. Водночас Дуня Міятович не бачить альтернативи власній ініціативі контактів між Спілкою журналістів Росії та Національною спілкою журналістів України заради забезпечення безпеки та професійних стандартів ЗМІ.

Останнім часом діяльність Дуні Міятович та низки вітчизняних неурядових організацій зазнає критики з боку представників медійної спільноти, влади та суспільства в Україні. На всі гострі запитання, які пролунали під час цих дискусій, представниця ОБСЄ відповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Детектору медіа». Питання та відповіді були надані шляхом листування електронною поштою.

– Пані Дуня, ваш останній звіт щодо ситуації зі свободою слова у світі викликав дуже неоднозначну реакцію в Україні. Зокрема той факт, що звіт включає кримські проблеми в загальну оцінку ситуації в Україні, не роблячи поділу на окуповані та неокуповані території. Що слугувало причиною? Чи будете ви й у наступних звітах дотримуватися такого самого підходу?

– Я завжди вітаю будь-які дискусії, пов'язані з моєю роботою, включаючи критику, яку я дуже ціную. Звіт не є політичним аналізом, а лише переліком моїх реагувань за попередній звітний період. Цей формат не є чимось новим і не змінювався впродовж останніх 15 років.

ОБСЄ вважає Крим і східні регіони країни невід'ємною складовою України, тому вся моя діяльність, яка стосується питань свободи ЗМІ на цих територіях, була перерахована в розділі «Україна» моїх звітів Постійній раді. Однак це не означає, що я критикую українську владу за порушення свободи ЗМІ, що мають місце на півострові та у східній частині України.

Насправді жодна з моїх реакцій на події в цих частинах України, починаючи з березня 2014 року, не була адресована українській владі. Це також має бути зрозуміло з численних дій останніх років, починаючи з мого візиту до Сімферополя (наприклад, див. тут, тут і тут).

Крім того, мій звіт ніколи не був у такий спосіб неправильно потлумачений засобами масової інформації за межами України. Чому це було неправильно витлумачено українськими представниками і ЗМІ таким чином, залишається неясним.

– Критику викликало й подання у звіті за приклади порушення свободи слова таких випадків, як видворення та заборону на в'їзд колишньому креативному продюсеру програми «Подробиці тижня» на телеканалі «Інтер» громадянці Росії Марії Столяровій, перевірка СБУ заступника директора інформаційної служби телеканалу «Інтер» Ігоря Шувалова, питань, пов'язаних із міграцією і дозволом на роботу Савіку Шустеру... Більшість медійних організацій в Україні не розглядають цих випадків таким чином. Адже було опубліковано листування Столярової з так званими ДНР та ЛНР, яке показало, що через Столярову «Інтер» узгоджував зміст своїх новин із представниками цих нелегітимних утворень. Більшість медійних експертів в Україні вважають Ігоря Шувалова політтехнологом власників «Інтера», але не журналістом; водночас в Україні ніхто не порушує його прав. Шустер успішно захистив свої права, зокрема через суд. Чому, тим не менше, ці випадки також увійшли до звіту?

– Я цілком поважаю законне право українського уряду протидіяти незаконній діяльності та захищати національну безпеку. Проте заходи, які ставлять під загрозу свободу журналістів і медіаменеджерів та перешкоджають їхній професійній діяльності, а також призводять до введення надмірних обмежень, які можуть стримувати їхнє вільне пересування, не є способом гарантування безпеки.

Я повністю розумію чутливість багатьох питань, які тут заторкнуті, та водночас мій обов'язок як представниці ОБСЄ з питань свободи ЗМІ полягає в тому, щоб неупереджено захищати принцип свободи ЗМІ та свободи слова.

– Чи планує ваше Бюро надалі співпрацювати з українськими ЗМІ та організаціями із захисту прав людини у вивченні подібних випадків у нашій країні? На основі консультацій стосовно всіх випадків, а не вибірково? Взагалі, як працює ваше Бюро стосовно України; як ви збираєте інформацію; як приймаються рішення тощо?

– Моє Бюро активно відстежує всі випадки можливих порушень свободи вираження думок і свободи ЗМІ по всьому регіону ОБСЄ. Моє Бюро щодня стежить за ситуацією в медіа і працює з десятками безкомпромісних українських ЗМІ та організаціями із захисту прав людини, щоби залишатися в курсі найсвіжішої інформації, пов'язаної з цими випадками. Така практика є основою мого мандата і не зміниться. Також присутні величезна довіра та співпраця між моїм Бюро й цими організаціями, і я це дуже ціную.

У разі звинувачень у серйозному недотриманні зобов'язань ОБСЄ з питань свободи ЗМІ я належним чином шукаю прямі контакти з органами влади відповідної держави-учасниці та з іншими зацікавленими сторонами, і в подальшому оцінюю факти. Я відкрита для обговорення будь-яких фактичних невідповідностей у моїх діях, і завжди готова допомогти в будь-якій справі, доведеній до мого відома.

Усі рішення, в кінцевому підсумку, приймаються мною, як це викладено в  мандаті Представника з питань свободи ЗМІ, проте кожне рішення ретельно обговорюється та обдумується. Моє Бюро завжди надавало громадськості якісну та підтверджену фактами інформацію.

– В українській медіаспільноті існує думка, що співпраця зі Спілкою журналістів Росії, до якої входять і представники державних пропагандистських ЗМІ, дискредитує як ОБСЄ, так і українські медійні організації. З огляду на це, яка, на вашу думку, цінність контактів між українськими та російськими журналістами, навіть під час теперішнього військового конфлікту? Публікація збірки «Дві країни – одна професія», яка містить матеріали ваших діалогових ініціатив, також викликала неоднозначну реакцію в Україні. Багато хто поставив під сумнів коректність прирівнювання журналістики в Україні та в Російській Федерації, де, на жаль, як ми вже згадували, більшість ЗМІ виконують функцію пропаганди. Який зміст вкладали самі автори в назву «Дві країни – одна професія»?

– Я не погоджуюся з вашим твердженням, що це думка української медіаспільноти. Окремі її представники можуть займати таку позицію, та багато хто з цієї спільноти, зокрема й ті, з ким я працювала над цим проектом упродовж майже трьох років, так не вважають. Російські державні засоби масової інформації ніколи не були присутніми на засіданнях ініціативи Діалогу.

Діалог між російськими та українськими асоціаціями зосереджений виключно на обговоренні шляхів підвищення професійних стандартів і безпеки журналістів у контексті кризи в Україні й навколо неї.

Найголовніше – що медійним організаціям цих двох країн разом вдалося дати потужний сигнал громадськості та владі, що асоціації журналістів України та Росії відстоюють безпеку журналістів, хочуть зберегти гідність професії та припинити маніпуляції засобами масової інформації для досягнення політичних цілей.

Учасники опублікували кілька спільних заяв, у яких закликають припинити визнані на міжнародному рівні порушення прав журналістів, щоби гарантувати їхню безпеку від нападів і викрадень, та притягнути винних у цих злочинах до відповідальності. Вони також спільно порушили питання окремих випадків, що сприяли звільненню декількох викрадених працівників українських ЗМІ (див. тут, тут і тут). Приклади сповненої ворожнечі пропаганди були виявлені і спільно засуджені представниками медійних асоціацій, оскільки пропаганда завдає шкоди ЗМІ та суперечить цінностям професії.

Результати цих сесій Діалогу були визнані всіма сторонами та численними державами – учасницями ОБСЄ, включаючи українську владу. Діалог також привернув значну увагу та був визнаний іншими професійними організаціями, що робить його по-справжньому міжнародною ініціативою. Представники Міжнародної федерації журналістів, Європейської федерації журналістів, Міжнародного інституту преси та «Репортерів без кордонів» постійно відвідували ці зустрічі та підтримували процес.

Книжка «Дві країни – одна професія», опублікована в лютому 2016 року, останнім часом привернула багато уваги. Вона містить проміжні результати Діалогу, і я би рекомендувала, щоби критики прочитали публікацію, перш ніж коментувати її. Я також хотіла би зазначити, що дуже пишаюся всіма без винятку колегами, які брали участь у цьому важливому проекті. Я захоплююся їхньою сміливістю та професіоналізмом.

Проте було би наївно розглядати ці зустрічі як спосіб залагодити екзистенційні чи політичні проблеми та протиріччя. Натомість я бачу Діалог як складову стосунків між журналістами двох країн заради свободи ЗМІ та свободи вираження думок. Відверто кажучи, я не бачу жодної кращої альтернативи цим дискусіям. Я готова розглянути будь-які інші ідеї залучення журналістів заради користі для професії. У зв'язку з цим важливо підтримувати асоціації ЗМІ, що беруть участь у Діалозі, адже він має потенціал для порятунку життів та зупинення брехні, а не залякування цих відважних учасників.

– Деякі з ваших критиків в Україні звинувачують вас у проросійській позиції. Чи ви можете детальніше розповісти про те, як до роботи вашого Бюро ставляться дипломати Росії, США та ЄС?

– Моя робота говорить сама за себе. Я впевнена, що багато речей, які я кажу як Представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, не можуть весь час сприйматися всіма, особливо коли я критикую ту чи іншу владу.

Я не служу жодній країні, а виключно регіону ОБСЄ в цілому. Моя робота полягає в тому, щоби контролювати й боротися з порушеннями зобов'язань щодо свободи ЗМІ всюди, де б вони не виникали по всьому регіону ОБСЄ. Незалежність і неупередженість Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ є ключовими компонентами мого мандата, які я прагну підтримувати на найвищому рівні у своєму методі оцінки та підготовки звітів. Я отримала цей мандат від усіх 57 держав-учасниць, зокрема й від України.

Якщо якась держава-учасниця бачить проблеми в тому, як я виконую свої обов'язки, їй пропонується висловитися та опротестувати мої звіти та бачення.

Будь-яке питання щодо погляду конкретної держави-учасниці має бути адресоване цій державі. Проте я можу сказати, що маю підтримку переважної більшості та готовність до співпраці з боку всіх держав – учасниць ОБСЄ, включаючи Україну.

– У своєму останньому звіті ви критикували зміни в українському законодавстві, які стосуються заборони певного російського контенту, а також проект закону про введення квот на українську мову в вечірньому прайм-таймовому мовленні. Чому ви думаєте, що ці кроки є надмірними?

– Заборона контенту в будь-якій країні – під час кризи чи в інший час – є проблематичною і потенційно може обмежувати свободу слова.

Як я вже сказала у своїй заяві від 22 квітня 2016 року, навіть у стані війни демократичні країни зобов'язані обережно поводитися з потенційно проблематичним контентом, наприклад, за допомогою використання відповідних судових механізмів, щоб уникнути надмірних кроків і введення положень, що нагадують цензуру.

У листопаді 2016 року я написала листа владі щодо використання мови на телебаченні та радіо. Я не заперечувала права України визначати свою мовну політику, але сказала, що законопроект може поставити під загрозу плюралізм і добросовісну конкуренцію на ринку ЗМІ та негативно вплинути на різноманіття ідей і думок, особливо серед неукраїномовного населення. Я запропонувала допомогу мого Бюро у проведенні експертної оцінки запропонованих змін і доповнень та наданні відповідних рекомендацій, які б узгоджувалися з міжнародними стандартами та принципами ОБСЄ щодо свободи ЗМІ.

– Як, на вашу думку, Україна та інші країни, які потерпають від російської пропаганди, можуть протидіяти цьому явищу, якщо не вдаватися до обмежувальних заходів? Які ваші рецепти?

– У 2014 році я випустила «Комюніке про пропаганду в часи кризи», а у 2015 році – документ для обговорення «Пропаганда та свобода масової інформації». Я зазначила, що цензурування пропаганди не є способом боротьби з нею. Лише добре налагоджене, відкрите, різноманітне й динамічне медіасередовище може ефективно нейтралізувати вплив пропаганди. Я обізнана з небезпекою пропаганди, особливо в часи кризи, оскільки вона має потенціал для домінування в публічній сфері та перешкоджання індивідам вільно формувати свої думки, тим самим спотворюючи плюралізм і відкритий обмін ідеями.

Я знаю з перших рук, наскільки такий підхід може бути небезпечним для суспільства і як він може залишити шрами, які нелегко загоїти.

Як ви, напевно, знаєте, я з Сараєво, де в 1990-х роках ми мали досвід пропагандистської машини Мілошевича, яка спричинила поділ та страждання на багато років.

Тим не менше, мій рецепт боротьби з пропагандою – це не посилення обмежень, а виконання наведених нижче рекомендацій:

▪ перестати маніпулювати ЗМІ; припинити інформаційно-психологічні війни;

▪ забезпечити плюралізм і свободу ЗМІ як протиотруту від пропаганди;

▪ утриматися від введення нових обмежень, оскільки чинні закони здатні протидіяти екстремальній пропаганді;

▪ вживати заходів щодо підвищення медіаграмотності громадян із тим, щоби вони робили усвідомлений вибір;

▪ перетворити державні ЗМІ на справжніх суспільних мовників.

Я повинна також зазначити, що вже існує ряд конкретних інструментів у галузі регулювання ЗМІ стосовно тенденційної інформації та дезінформації. До них відносяться правила щодо збалансованості й точності у мовленні; незалежність регуляторних органів у галузі ЗМІ; особливе місце суспільного мовлення зі спеціальною місією відображувати всі погляди; чітке розмежування фактів і думок у журналістиці; прозорість власності ЗМІ тощо.

– Нині в українських ЗМІ ведуться палкі дебати щодо професіоналізму й патріотизму. Як ви думаєте, чи журналісти можуть відхилятися від професійних стандартів під час війни або конфлікту? Якщо ні, то чому? Чи можна поєднати чітку громадянську позицію, патріотизм зі стандартами журналістики?

– Я не вірю в жодну іншу журналістику, крім професійної, розслідувальної та правдивої. Правда є при цьому ключовим словом, правда, а не диктат влади, повинна бути метою журналіста.

– Як, на вашу думку, журналісти мають відповідати собі на запитання, чи можна й потрібно утримуватися від висвітлення під час війни певних тем? Тем, які можуть бути використані російською пропагандою або підривати довіру до влади, та водночас ставити під загрозу безпеку країни?

– Я жодним чином не маю права вказувати журналістам, як поводитися чи про що повідомляти. Журналістська свобода є основою для свободи засобів масової інформації та наріжним каменем демократичного суспільства. Ні міжнародні інститути, як моє Бюро, ні національні уряди не повинні намагатися впливати на журналістські матеріали.

Я повинна також зазначити, що іноді ми говоримо про безпеку та права людини як про окремі питання, але вони не можуть існувати одне без одного. Коли ми порушуємо права журналістів та свободу громадян на вираження поглядів, особливо під час кризи, ми підриваємо не лише наші основні свободи, але й нашу основну безпеку.

– Багато хто в Україні вважає, що проблема мови ворожнечі не є актуальною під час збройного протистояння з Росією й сепаратистами, не відіграє особливої ролі. Що би ви їм сказали?

– Мова ворожнечі ніколи не може не відігравати особливої ролі, оскільки вона може завдати серйозної шкоди, підбурювати до насильства та дискримінації. Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ виступає проти використання мови ворожнечі або мови войовничого екстремізму в інформаційно-просвітницьких кампаніях. Водночас вислови, що ображають владу або широкий загал, часто характеризуються як мова ворожнечі при спробі змусити замовчувати протилежні думки. Це явне порушення свободи висловлювання.

– Кожен народ має право на своїх героїв. Для нас Небесна сотня, кіборги з донецького аеропорту є прикладами героїзму. Як ви думаєте, чи праві журналісти, вважаючи, що заради об'єктивності цих людей не слід героїзувати в засобах масової інформації?

– Це питання не стосується й не має відношення до роботи Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ.

– Як ви думаєте, чи достатніх зусиль ви докладаєте, щоби вплинути на російську владу, яка переслідує українських журналістів Миколу Семену та Романа Сущенка? Чому немає офіційних заяв ОБСЄ, які вказують на грубі порушення прав журналістів в обох випадках?

– Твердження, що не було ніяких заяв про ці випадки, абсолютно не відповідає дійсності. Зверніть увагу на публічні заяви, які я опублікувала, коли Миколу Семену було затримано у квітні й коли російська Федеральна служба фінансового моніторингу включила його до списку терористів та екстремістів у липні 2016 року.

У жовтні 2016 року я втрутилася у справу Романа Сущенка, закликавши російську владу звільнити його. Я написала листа міністру закордонних справ Російської Федерації Сергію Лаврову, в якому висловила прохання відвідати Сущенка (стор. 22-23).

Під час мого нещодавнього візиту до Києва та зустрічей із представниками української влади я наголосила, що обидва випадки залишаються серед моїх найважливіших питань.

Я постійно згадувала ці два випадки при зустрічах із представниками влади Російської Федерації, зокрема під час двосторонньої зустрічі на Раді міністрів закордонних справ країн – членів ОБСЄ, що проходила в Гамбурзі у грудні 2016 року. Я також підтримую зв'язок із Романом Сущенком та його адвокатом Марком Фейгіним.

Насправді моє Бюро є єдиним міжнародним міжурядовим органом, який офіційно й публічно висловлювався про ці два випадки, й заявляти щось протилежне буде просто помилковим.

– Безкарність за злочини проти журналістів є однією з найгостріших проблем для нас. Як ви думаєте, яким чином медійна спільнота може вплинути на цю ситуацію?

– Усі зацікавлені сторони, починаючи від громадянського суспільства до міжнародних організацій, включаючи медійну спільноту, повинні відкрито заявляти, коли вони бачать такі порушення міжнародних зобов'язань. Моє Бюро покладається значною мірою на голоси журналістів, які повідомляють про ці злочини, а також на величезну мережу інших міжнародних та неурядових організацій. Медіаспільнота повинна продовжувати свою роботу, щоби згуртувати громадськість на захист тих журналістів, які зазнають нападів. Інформація є одним із найкращих інструментів, які в нас є для виявлення безкарності та боротьби з нею, як із одним із найбільших викликів для свободи слова по всьому регіону ОБСЄ, особливо в кризові часи.

Суть у тому, що безкарність за злочини проти журналістів є неприпустимою, а державні органи повинні нести відповідальність за забезпечення належного розслідування цих жорстоких злочинів та покарання винних. Проте ми всі можемо робити все від нас залежне, щоби змусити їх виконувати свої обіцянки щодо захисту журналістів та надзвичайно важливої роботи, яку вони виконують.

Наприклад, я постійно нагадую українській владі про недостатній прогрес у розслідуванні численних нападів на представників засобів масової інформації з моменту початку кризи в країні та навколо неї. Ці розслідування необхідно активізувати, а осіб, відповідальних за ці напади, слід притягнути до відповідальності якомога швидше.

Я бажаю журналістам України веселих свят і сподіваюся на продовження співпраці.

Фото: OSCE/Alexander Kim