Нагадаємо, понад півсотні журналістів тоді було побито спецпризначенцями, багато хто потрапив до лікарні, частина залишилася без професійної техніки.

Олег Хаврук, тоді заступник головного редактора «Comments.ua», а нині – координатор Руху сприяння територіальній обороні України у коментарі НСЖУ зауважує: днями отримав повідомлення від прокуратури, що він може ознайомитися з матеріалами слідства. Відтак, певно справа розслідувана і готова до передачі в суд. Тоді в журналіста була розбита голова, забої рук та спини, накладено шви.

– Час від часу мене викликали, допитували, проводили слідчі експерименти. З п’яти судових засідань не було жодного по суті: то адвоката немає, то прокурор не з’явися. Якщо чесно, я не знаю жодної людини, яка була б покарана за те, що сталося зі мною три роки тому.

Крім цього, Олег Хаврук виступає як свідок і по інших справах, але нічого оптимістичного сказати також не може.

– На останньому засіданні мені здалося, що прокурор має бажання довести справу до кінця, але ж річ навіть не в слідчих органах, а в самій системі МВС. Вони чудово знають, хто винен, але покривають один одного. А впізнати тих, хто бив, неможливо, бо вони були в балаклавах. Мав би бути покараний їх керівник, – коментує пан Олег.

На той час фотокореспондент сайту «Житомир.інфо» Михайло Загорський також проходить по справі, де в статусі обвинуваченого – керівник харківських беркутівців Владислав Лукаш. 1 грудня він був у епіцентрі подій за редакційним завданням. Попри те, що показував журналістське посвідчення, його наздогнали і били по обличчю, вибивши з рук фотоапарат.

id="_GoBack" name="_GoBack">– Суд постійно переносять. Я отримую виклик, приходжу – і тут кажуть, наприклад, що немає прокурора. Це просто витрачання часу. Багато людей змушені приїжджати з інших міст і ні з чим їхати назад. Ось останній раз суд був запланований на 22 листопада, а його перенесли аж на 21 лютого. Взагалі незрозуміла ситуація. При цьому обвинувачений навіть не має підписки про невиїзд, на всі засідання приходить і спокійно сидить у білій сорочечці… – каже Михайло.

Після побиття він отримав струс мозку та багато інших діагнозів, підтверджених судмедекспертизою. Але їх, за словами постраждалого, «звели до мінімуму», а повторну судмедекспертизу через рік не проводили (хоча це і мало відбутися).

– Звичайно, надія є на те, що винні будуть покарані, але поки що ніяких результатів не бачимо і дії правосуддя викликають щонайменше подив, – каже колишній фотокор.

Коментуючи події 1 грудня 2013 року, перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко зауважує, що побиття медійників стало свідченням реального ставлення режиму до журналістів.

«Немає журналіста – немає і невигідної владі інформації... Але цей шок не зупинив працівників медіа. А професійні організації об'єднав у справі допомоги пораненим колегам та вимогах покарання винних, – написав Сергій Томіленко на своїй сторінці у «Фейсбуці». – Першою, хто згуртував нас усіх, була колега з Одеси Зоя Казанжи. Саме вона зібрала найповніший список постраждалих журналістів, який став свідченням ненависті режиму до ЗМІ. Який викликав оперативні заяви солідарності від десятків міжнародних організацій…

Утім, як наголошує Сергій Томіленко, через три роки, які пройшли з часу сумнозвісних подій, виникає чимало запитань і до нової влади:

– Чи покарані ті, хто калічив журналістів? Чи відчуває «нова» правоохоронна система повагу до нашої роботи? А «нові» політики у владних кріслах?... Очевидно, що і цей список постраждалих журналістів, і ці заяви солідарності нашою владою сприймаються винятково як доказ злочинності попереднього режиму. А з їхнім приходом до влади, вони вважають, «лічильник» обнулився. 
Але очевидно це не так. Журналісти вимагають дієвої боротьби з безкарністю. Влада і сила – це не привілей, а відповідальність. 
І якщо пройшло три роки, а ми не говоримо про розслідування і справедливість у справах цих десятків побиттів, то значить Євромайдан для журналістів досі не закінчився...

СЛУЖБА ІНФОРМАЦII НСЖУ