Питання законодавчого визнання статусу журналістів інтернет-видань на рівні з журналістами преси, радіо й телебачення обговорюється вже багато років. І щоразу поряд із ним іде питання державної регуляції діяльності самих інтернет-ЗМІ. Чи законопроект народного депутата Миколи Катеринчука №2140 зможе вирішити це питання, не створюючи знову конфлікту між правом журналістів інтернет-видань на законну професійну діяльність та спробами держави контролювати роботу інтернет-видань?

Про це та інші ініціативи законопроекту ‑ в статті медіаюристів Інституту масової інформації (ІМІ).

У кінці січня 2013 року депутат Микола Катеринчук підготував проект Закону України «Про захист професійної діяльності журналістів» №2140. За змістом та цілями цей законопроект є спробою створити спеціальний закон, який захищав би журналістів під час здійснення ними журналістської діяльності. Потрібен такий законопроект, на думку автора, у зв'язку з невідповідністю чинного законодавства міжнародно-правовим нормам, а також реаліям журналістської діяльності в наші дні.

Найголовніші ініціативи проекту Катеринчука:

● включення інтернет-мережі до видів ЗМІ, через які поширюється інформація;

● уніфікація передбачених законодавством прав і обов'язків журналіста;

● передбачення редакційної свободи журналіста та оновлене визначення цензури.

Встановлення статусу та прав журналістів

У законопроекті надано оновлене визначення терміну «журналіст» порівняно із закріпленим на даний момент визначенням у Законі «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів» (п.1 ст.1 Проекту). Найголовнішою новелою цього визначення є те, що серед перелічених ЗМІ, через які відбувається поширення інформації, зазначено інтернет. По факту це провокує розширення регулювання журналістської діяльності на інтернет-ЗМІ, що у світлі розвитку нових медіа та проблематики діяльності журналістів в інтернеті є прогресивним та далекоглядним рішенням.

Але в такого новаторства є інший бік медалі: чинне законодавство України не адаптоване до регулювання журналістської діяльності в інтернеті як засобі масової інформації. Проте така проблема швидше є не перепоною, а стимулом до реформування законодавства та його адаптації до діяльності журналістів нових медіа. Водночас слід мати на увазі: не можна допустити, щоби прирівняння статусу журналіста інтернет-видання до статусу інших журналістів потягнуло за собою можливість установлення державного контролю над роботою інтернет-ЗМІ. Безпосередньо пропоноване Катеринчуком визначення терміну «журналіст», яке прирівнює статус журналістів інтернет-видань до статусу інших журналістів, не містить передумов для встановлення державного регулювання функціонування інтернет-ЗМІ.

Найбільш важливим доробком проекту є зроблена автором невичерпна уніфікація прав та свобод журналіста. Більшість із визначених автором проекту прав уже передбачені чинним законодавством і Катеринчук тільки об'єднує їх «під одним дахом», але частина прав зазнала змін та розширення. Зокрема, за журналістом закріплюється право на відмову від виконання доручення редакції, якщо таке суперечить вимогам законодавства та журналістської етики.

На відміну від чинного законодавства, тут ідеться про вимоги журналістської етики, а також передбачено, щоб відмова журналіста виконати такі дії не стала причиною його звільнення. Крім цього, новим формулюванням щодо права відвідувати у встановленому порядку організації та заходи, а не просто приміщення суб'єктів владних повноважень - розширюється коло установ та заходів, бути присутнім на яких журналіст має право. Також право журналіста відмовитися від авторства спотворених редакцією творів доповнюється можливістю забороняти чи обмежувати розповсюдження таких.

Проте щодо консолідації прав журналіста проект має декілька недоліків, наприклад: пункти 9 та 12 ст. 4 проекту по суті своїй є однаковими, очевидно, через недогляд утворилося дублювання. Але подібні недоліки є радше технічними, ніж юридично некоректними.

Як і перелік прав, визначені проектом обов'язки в більшій кількості резюмують уже визначені чинним законодавством обов'язки. Найбільш цікавими обов'язками, які треба виділити з-поміж інших, є:

● «дотримання журналістом вимог законодавства та норм журналістської етики». Як і в розглянутому вище праві журналіста щодо відмови від виконання доручення редакції, є помітними намагання автора інкорпорувати норми журналістської етики у законодавство;

● «поважливе ставлення до прав та законних інтересів юридичних осіб». Тут є загроза, що таке положення може стати підставою для фактичного цензурування діяльності журналістів шляхом визнання конструктивної критики неповажливою чи такою, що підриває ділову репутацію юридичної особи.

Автором законопроекту пропонується дещо нове визначення цензури.

Микола Катеринчук визначає цензуру як таку, що перешкоджає професійній діяльності тільки журналіста, а не загалом ЗМІ та інших суб'єктів (керівника, засновника, видавця, розповсюджувача), як це визначено чинним законодавством (ч.2 ст.8 Проекту). Оскільки проект закону є спеціальним саме щодо діяльності журналістів, то таке визначення є зрозумілим. Та в сучасній політичній ситуації питання цензури пов'язане з діяльністю ЗМІ та інших суб'єктів, тому варто враховувати, що вилучити наклад газети з мереж розповсюдження ‑ це теж вияв цензури.

Окрім цього, в законопроекті у визначенні терміну «цензура» застосовуються такий термін, як «твір», що веде за собою звуження правового змісту діяльності журналіста, і як наслідок - певну обмеженість у тлумаченні такого визначення цензури. Це пов'язано в першу чергу з тим, що термін «твір» використовується в авторському праві й передбачає певну новизну, унікальність.

Законопроект піднімає ще одне важливе питання ‑ редакційна свобода журналіста (ст. 7 Проекту).

Деякі пропозиції щодо цього питання не може бути реалізовано з причин несинхронізованості проекту з чинним законодавством, наприклад: у проекті зазначається, що «втручання власника ЗМІ у творчий процес редакції заборонене, крім випадків, передбачених редакційним статутом відповідного ЗМІ» (ч.4 ст.7 Проекту).

Під час реалізації цього пункту виринатимуть проблеми у зв'язку з тим, що ні цим законопроектом, ані чинним законодавством не встановлено обов'язку запроваджувати такий редакційний статут усіма друкованими ЗМІ. Зараз такі статути передбачені лише на телерадіоканалах. З іншого боку, таке положення може стати мотивацією до врегулювання на законодавчому рівні питання обов'язковості створення редакційних статутів друкованих ЗМІ. В тому числі таке зобов'язання може бути покладено на інтернет-ЗМІ, що може спровокувати та активувати процес регулювання діяльності інтернет-видань та їх функціонування з боку держави, що є негативною перспективою, незважаючи на оновлення статусу журналіста інтернет-ЗМІ. 

Законопроект пропонує ще низку змін, зокрема, щодо державних гарантій професійної діяльності журналістів, гарантій захисту такої діяльності, відповідальності журналістів.

Державні гарантії професійної діяльності

Проектом визначаються гарантії професійної діяльності журналіста з боку держави, захист журналістів та надання їм можливостей для здійснення своєї професійної діяльності. Таким чином, держава гарантує реалізацію прав і свобод журналіста, шляхом:

● зобов'язування суб'єктів владних повноважень надавати журналістам інформацію про свою діяльність;

● установлення та оприлюднення порядку акредитації журналіста;

● урахування специфіки діяльності журналіста при визначенні особливостей його соціального статусу;

● посилення відповідальності за перешкоджання діяльності журналіста.

А також передбачаються заходи реагування у випадку посягання на журналіста, що пов'язане зі здійсненням ним своєї професійної діяльності. Наголошується на створенні умов для здобуття професійної освіти журналістів, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Відсутність такої освіти не є перепоною для здійснення журналістської діяльності (абз.2 ч.2 ст.3 проекту).

Відповідальність. У статті 6 проекту, яка стосується відповідальності журналіста, конкретизується не сама відповідальність, а тільки випадки звільнення від відповідальності.

Зокрема, визначено обмеження суми компенсації у випадку наявності умислу, а отже й вини журналіста, але обмежується вона досить загально: «сума компенсації не повинна становити надмірний тягар для журналіста або редакції».

Гарантії захисту діяльності

У проекті дуже широко визначено гарантії захисту професійної діяльності журналіста (стаття 8), що забезпечує в належному обсязі захищеність журналістів.

Звертаємо увагу на деякі з зазначених гарантій, які є найбільш цікавими та новими, хоча окремі з них потребують доопрацювання, а саме:

- ч.6 ст.8 передбачається, що «у разі встановлення факту перешкоджання законній професійній діяльності журналіста з боку посадової особи, такі особи мають бути в триденний строк відсторонені від посадових обов'язків до прийняття рішення суду, яке набуло законної сили, або письмового підтвердження журналістом факту неподання позову до суду».

Запитання викликає реалістичність застосування такого триденного строку на практиці. А також те, в якому вигляді й, головне, куди має подаватися це письмове підтвердження факту неподання позову до суду? Що робити у випадку, якщо журналіст подаватиме не позов до суду, а заяву про злочин, кримінальне провадження в якій може бути припинено і без рішення суду? Сподіваємося, що автори законопроекту знають відповіді на ці практичні запитання;

- ч.5 ст.8 визначено невичерпний перелік видів перешкоджання законній професійній діяльності журналіста. Але деякі із зазначених у переліку перешкоджань є не у всіх випадках такими, що пов'язані з журналістською діяльністю, наприклад: застосування фізичного, психологічного впливу на журналіста та/або його рідних чи близьких; обмеження або позбавлення його прав чи законних інтересів; погроза, обман, шантаж, пошкодження чи знищення майна журналіста та/або його рідних чи близьких. В останньому слід виділити, що обман журналіста як такий не є перешкоджанням його законній діяльності, тому що обман не передбачає прямого перешкоджання діяльності журналіста і зазвичай не є правопорушенням. Він лиш пов'язаний із ненаданням або наданням неправдивої інформації, що становить трошки іншу категорію, відмінну від перешкоджання;

- ч.8 ст.8 передбачено, що в разі затримання журналіста при виконанні ним законної професійної діяльності, правоохоронні органи зобов'язані упродовж однієї доби повідомити про факт та підстави затримання журналіста до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації. Подібна вимога дозволить зробити більш прозорою діяльність правоохоронних органів та встановити можливість контролю та запобігання перешкоджанню здійснення журналістської діяльності правоохоронцями;

- ч.9 ст.8 визначено забезпечення журналіста державною охороною відповідно до Закону «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», але цю пропозицію проекту буде більш детально розглянемо в наступній статті.

У законопроекті недостатньо чіткою є пропозиція доповнити Закон «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», таким положенням: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування проводять моніторинг висвітлення їх діяльності засобами масової інформації, організовують оперативне реагування на критичні публікації, виступи, повідомлення тощо». Питання організації такого оперативного реагування, в чому саме воно полягатиме та чи не стане таке реагування на критичні публікації стимулом для влади до посилення тиску і цензури на ЗМІ - залишаються відкритими.

Пропоновані проектом зміни до Кримінального Кодексу України та Закону «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», які стосуються забезпечення безпеки журналістам для здійснення ними своєї професійної діяльності, будеь детально розглянуто в окремій статті.

P.S. Комітет ВР з питань свободи слова рекомендував повернути цей законопроект суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання. Але, по-перше, останнє слово в долі законопроекту все ж за парламентом, а по-друге, позитивні напрацювання з цього законопроекту можна буде використати в будь-якому разі.